Розпочався конкурс 🇺🇦⚡️ Квантова Україна ⚡️🇺🇦

Електронні книги / Поезія (4251)

Ну, ... , війна!

Ніби час зупинив свій біг невпинний,

Ми втратили лік однакОвим дням.

І немає різниці, який день тижня,

Лиш телефону дзвінок єднає серця.

Як у вас? Привіт! Тиша? Добре!

Сирена волає? Ну, … , війна!

Над кимось ширяють гелікоптери.

А десь нЕлюди з землею рівняють міста.

_

Якщо хочеш кричати - кричи, не бійся!

Якщо вмієш, небу шли молитов, тихі слова.

Десь вклоняються козаки побратимам загиблим,

Розуміючи - шляху назад більше нема.

_

Сніг лягає на мертве залізо рівно,

Ніби білого саванну пелена.

А навкрУги згорілі подоби людей,

Як ті привиди, що їх не бере земля.

А земля такої наруги не стерпить,

Все ж не білий лист паперу вона.

Хоч і пишиться завше історія кров'ю,

Та навіщо ж нам усім такі письмена?

_

Якщо хочеш кричати - кричи, не бійся!

Якщо вмієш, небу шли молитов, тихі слова.

Коли в небі над нами смерть співає,

І реве навколо вогню стіна.

_

А небо буде плакати, із криком дитячим,

Весняних дощів теплими слізьми.

Та завжди за темрявою приходить світло,

Й завше до пекла вертаються чорти.

І я знаю точно, всіх чортів відспіваєм.

Забере їх з собою чорне ніщо зими.

І коли навкруги запанує тиша,

Повернуться домів козаки, України сини.

...

Олександр Мокієнко

Ти маг

Ніхто не знає, що ти маг.

Але я бачила пульсар

(В саду уже опало листя),

Він в тебе сяяв, мов ліхтар,

Коли мій котик загубився.

І замість ста гучних розваг

Один лиш таємничий ти

Незмінно  вибираєш тишу,

Щоб знову в інший світ втекти,

Мене із котиком лишивши:

Ти просто іншосвітній маг.

У свій смарагдовий портал

Ступаєш і — летиш над містом!

(Я бачу це через кристал),

Там зорі дивні, як намисто,

І не такий чумацький шлях.

А ти, не боячись дощу,

Летиш, радіючи відверто...

За радість цю тебе прощу —

Ти принесеш мені цукерки.

Таких смачних у нас нема;

Ми сядемо на сходах в сад

Із ними, котиком і чаєм 

Дивитися на зорепад.

І я те ж саме запитаю...

Ти, звісно, скажеш «Я не маг».

Сховаєш іскорки в очах,

І похитаєш головою.

Який ти впертий — просто жах!

Тоді і я не скажу, хто я.

...

Конкурс "Фентезі поезія" від проєкту "Аль Мор"

SILVA

В хащах моїх страхів

Жахом несе здалеку.

Там навіть спів птахів

В собі таїть небезпеку.

В темряві сірих крон

Вітер зловісний віє.

Чути недобрий тон,

Тіло від нього мліє.

В озері моїх сліз

Тонуть усі відваги.

Там затаївся біс,

Мутить свої розваги.

В тій неживій воді

З ним жартувать не треба.

Душу вкраде собі

І заголосить в небо.

В травах моїх зітхань

Чути відгомін болю.

Лиш серед них ти стань —

Всю поглинають волю.

В цей потаємний світ

Лізти немає сили.

Іншим закритий вхід,

Щоб ту мару не звільнили.

(#поетичний_спринт_3,

Солов'ї співають небезпечні пісні)

...

Amara

Каяття

Ми разом долали життєві недуги,

Не витримала ти тієї напруги.

Скінчилась мелодія, і згасла вже мить.

Тепер вона навіки мовчить.

Бавились з нею квіти чудні,

Танцювали по колу в найкращому сні.

Прокинувся я - і барви всюди зникають,

Коли руки твої мене не торкають.

Прийми ж моє ти щире каяття!

Без тебе увійду у двері забуття.

Вже зів'яла вона, від усіх моїх бід,

Дружба минула, лишається слід.

21.08.2023

...

Фіджер

МЕТЕЛИК

Привертає всіх метелика краса,

Що здається витвором майстерним.

Будучи легким і мов химерним,

Він свідомість вічно потряса.

Он там квіткою вмоститься серед трав.

Інший стане враз очима бога,

І неначе та пересторога,

Щоб ніхто у руки їх не брав.

Та візьми і роздивись поближче,

Враз лусок оманливість спаде.

І той монстр, що звідти прогляне,

Всю його божественність мов знищить.

А тому його ти відпусти,

Хай літає ніжно серед неба.

Не взнавай того, чого не треба

Й не руйнуй цікавістю краси.

...

Amara

PHILOSOPHIA

Хто є ви? Повна склянка чи пуста?

І скільки в вас всього й чого налито?

Вода чи келих вкрай дешевого вина?

Чи десь солодке, але й кисле враз мохіто?

Яка в вас оболонка? Чи міцна?

Стакан з паперу чи кришталь яскравий?

З яких матеріалів в вас вона?

Чи ви метал: твердий, та дещо ржавий?

В яких умовах розкривається напій?

Чи де прийнятно вас буде вживати?

Це все дурня — живи в потоці мрій!

Найкраще, знайте, це не забувати! ❤️

...

Amara
18+

Карта мого тіла

Пелюстками троянд вуста опадають,

обпікають так гаряче груди та плечі,

проникають під шкіру - усе завмирає...

Роздираючи вщент всю одежу і межі.

Пошрамовані мітки лишаєш на спині,

територія взята - кордони закриті.

Ти продовжуєш грати зі мною. Нестримно

намагаєшся владу в мені підкорити.

Я здаюся. Привласнюєш руки і губи...

Пошматовані впали додолу окови.

Над місцями-містами, що мною забуті

розлетілися краплі чужої вже крові.

Оголила фортецю, злизавши весь сумнів,

захопила, мабуть, що без бою - і в пекло...

На верхівці блаженства, у сутінках буднів

анестетиком стала моїм - все затерпло.

Розпиливши флюїди по стінах і стелі,

ендорфіни ввібравши крізь пори на шкірі,

розтеклася душа по багряній постелі...

Після бою - руїни на втраченім тілі.

Тут розтрощені друзки опівночі впали

на прим'яте тобою і мною кохання.

За вікном усміхалися нам світозари,

роздивляючись карту, що ти фарбувала востаннє.

(Червень 2023 р.)

...

Роман Фещак

Крик душі

Кричать лише слабкі - не тілом, а душею,

бо гнів - це прояв лиш чиєїсь порожнечі.

Любов відкинута, приходить замість неї

самотність, що впивається ножами в плечі.

Кричать лиш ті, що відчувають перевагу:

дорослі, старші, вищі, дужчі чи начальство.

Вони нахабні, мають статус, силу й владу,

але згубили людяність - назвались панством.

Кричать також невпевнені у собі люди,

бо втратили повагу до самих же себе.

Вчиняють осуд, наклеп, змови й пересуди:

так компенсують - бавляться у Бога з неба.

Кричать ще ті, що розівчились розуміти:

себе, оточення і все кругом у світі.

Не знають чого хочуть, що в житті робити,

від безпорадності лютують, наче діти.

Усім крикливим точно треба допомога,

на жаль, вони її успішно відкидають.

Їм тягнеш руку, щиро просиш сил у Бога,

та ті надалі сліпо серце й дух вбивають.

Все компенсують злими криками на інших,

над змінами в житті не хочуть міркувати.

На жаль, таких чомусь у світі значно більше

і тільки меншість здатна коло розірвати.

(грудень 2022 р.)

...

Роман Фещак

неможливе

у квартирі холодно

окрім електроенергії треба

ще дбати про інфраструктуру,

вражену рашистськими

придурками.

день на день не приходиться.

довго вдивляєшся у

тікток абощо, доки

тебе не відпустить

(у 2008 році одна

студентка сказала,

що "попускати" – це

такий жаргон, але

я вперто вживаю

по своєму)

відчуття свободи перевершує

все! перед ніч нарешті

западає тиша, я

вдягаюсь у кілька шарів

одягу та залажу

під ковдру.

тиша – то моє все!

чути, як шумить фреон

(чи що там іще біжить)

в холодильнику.

навіть дощ перестав

стукотіти по залізному

підвіконню. я нарешті

здіймаюсь на крилах

(вони з'являються,

наче збіговисько дітлахів

у загубленому серед

всесвіту інтернаті)

і ще ти неодмінно

маєш зловити

щось, що насправді

зловити

неможливо.

...

мелхіседек

дощ

ах, життя

які іноді вигадує

кульбіти!

що ти, наче той

танцор,

починаєш

виробляти піруєти!

досконалість

виструнчується

в заплутану траєкторію,

а так хочеться

бути відстороненим

від усіх цих

загадок

та пересторог.

тож мусиш ставати

філософом,

бо інакше

як втрачати

іще когось?..

іноді мусиш

йти наосліп,

тому що

як інакше – у

проливний дощ?

...

мелхіседек

Вогнем і мечем

Гартовані вогнем,

охрещені водою.

Умитий дух дощем

і братською любов'ю.

Запалена вогнем,

в серцях палає воля.

Ми кованим мечем

проженем орків з поля.

Орда прийшла у дім,

у наше жовте поле,

щоб знищити у нім

козацький дух і волю.

Підняли вверх списи,

забрати хочуть землю,

та на порозі ми,

захистимось за неньку.

Орда прийшла в село,

під наше чисте небо,

загарбати його

для мордору їм треба.

Та козаки вже тут,

взяли у руки зброю.

Бажає чорний крук

труп орка з поля бою.

Обпечені вогнем,

очищені водою.

У грудях ніжний щем,

здобудем славу й волю.

Освячені мечі

піднімем за Вкраїну.

Козацький дух в мені

співає солов'їно.

(вересень 2022 р.)

...

Роман Фещак

філософія змін

треба все хороше терпіти так само, як і погане

все, що приходить зліва, пропускати – як і те, що справа

аби лиш не потрапити у залежність від когось – особливо від себе

найстрашніше з-поміж усіх слів – це "треба"

і мовчати – мовчати якомога більше, якомога довше

і робити лиш те, без чого не можна – а не лиш "хороше"

цей світ – особливо той, що всередині –

краще за будь-який інший відсутністю реготу,

відсутністю скреготів – та решти ознак зусиль:

все, що насправді ілюзія й зайвий пил

а про справжнє ліпше завше мовчати –

у суцільній тиші та передчутті свята

все, що було – суцільні примари, химери, дим...

те, що буде – поміж нерозтрачених перемін.

зі. життя не регулюється. воно все рівно станеться

так, як це й мало бути –

так, щоб ніколи не забути

про те, що ти долі бранець. чи хоча б, за бажання, її коханець:)

10.09.2021

...

мелхіседек

Уявляю

Я уявляю

як вся

ця війна скінчиться.

Радісно скажеш

Зай,

Я тобі

Киця.

Я уявляю небо

Без спалахів

поруч.

А за Дніпром

лише люди

І згинула

потолоч.

Я уявляю,

що всі

мої друзі

вертаються.

Їх обнімають

діти.

І жінки

дарують "Цьом".

Я уявляю

різне.

Під градом,

ракетами.

Як оркам

тікати пізно...

Їм

додомку б

в пакетиках.

Наче живу

попри сон.

Печуть очі,

злипаються.

Дощ у спекотний лютий.

Усе дивно,

не знаю сам.

...

Роман Коцький

Нарциси пахнуть твоїми руками

Відкриваю банку зі світляками,

Назбирала їх у садку, за домом.

Там нарциси пахнуть твоїми руками,

Хоч від тебе лишився один лиш спомин.

Світляки злітають — на страх і ризик,

Їм не любе місце, де їх тримаю.

Небо втомлене кличе їх, небо сизе.

А весняний сад манить їх розмаєм.

Я такою ж комахою себе бачу,

Скільки глобус не кличе десь жить щасливо.

Все одно оберу українську дачу

І бабусин на стіну прибитий килим.

Не втічу, не закрию на рідне очі,

Не сховаюсь за віялом безпорадності.

Ми кожен для себе незримий зодчий,

І можем вагомий у світ свій вклад внести.

Тож світляків відпускаю з миром,

Нехай живуть, де їм легше дихати.

Нарциси пахнуть твоїм ефіром,

Ти ж їх з насіннячка виходив...

...

Анна Вітерець

Чи ти є той?

Чи ти є той, кого вона шукала,

кого вбачала в потаємних снах,

кого нарешті доля їй послала,

кого вона оспівує в піснях?

Про кого мріяло її серденько,

за ким так жалібно воно тужило,

за ким то плакало собі тихенько,

а то у грудях тихо тріпотіло…

Чи ти є той, кого вона бажала,

і з ким збудує люблячу сім'ю?

Заради кого все б в житті віддала

і навіть душу б віддала свою…

Для кого стане всім, що є на світі,

кого любов'ю здатна обігріти,

і з ким вона не втомиться старіти,

і з ким у вічність зможе відлетіти.

Чи ти є той, хто зможе це зробити,

хто не обдурить і подасть плече,

хто зможе щиро, віддано любити?

Не зрадить. Назавжди. Не утече...

Якщо ти той, для кого це писалось,

читай уважно між рядків вірша,

і щоб біди в коханні не ставалось,

хай обере не розум, а душа.

(Серпень 2021 р.)

...

Роман Фещак

Вічний мрійник

Вічний мрійник ти, юначе,

так не можна жити в світі.

Сміливіше в путь, козаче,

не втрачай такої миті!

А то світ тебе розтопче,

кине на поталу долі.

Ти подумай добре, хлопче,

і не грай чужої ролі.

Досить жити тільки снами,

доволі мріяти в думках.

Судять нас не за словами,

а за щирістю в ділах.

Вічний мрійник, ти все знаєш,

скільки в голові ідей,

скільки думаєш, гадаєш,

скільки звідаєш в людей…

Все вагаєшся, чекаєш,

того подарунку долі,

але сам прекрасно знаєш,

що ти воїн один в полі.

Навіть якщо є хтось поруч,

то на них не сподівайся.

Крок ліворуч, крок праворуч –

сам ступай, вперед вглядайся.

Вічний мрійник, ти прекрасний,

знай про це, не забувай!

Ти неначе ангел ясний –

світла свого не втрачай.

Не втрачай мрійливу вроду,

вона тобі ще знадобиться –

пий її, як святу воду,

за неї Богові молися.

Врода – дар тобі від Нього,

а не злісне покарання,

чиста світла допомога,

щоб здійснив свої бажання.

***

Ти все зможеш. Вір у це!

Потрібно діяти, не спи!

Всупереч і попри все,

твори, твори і знов твори...

(Березень 2021 р.)

...

Роман Фещак

Потрібно діяти, не спати!

Мої уста залоскотали

ніжні промені весни,

очі сонцем запалали

і я забув про довгі сни.

Немає часу жити сном.

Потрібно діяти, не спати!

І як маленький світлий гном

тунель до щастя прокопати.

Ось тому я пробудився,

життя на крилах прилетіло –

від розуміння усміхнувся

і щось у грудях затремтіло.

(Жовтень 2020 р.)

...

Роман Фещак

Забуті боги

Як говорять до тебе древні боги,

Підкажи, на що вони звертають увагу?

Чи потрібні їм жертви, чи, може, звертатись на "ти",

Чи вони у нормі чи комусь хочуть задати жару?

Що вони, як пережили тишу століть?

Чи може й вони звертались до Всім-Єдиного-Бога?

Як після всього їхня хтонічна міць,

Зробити більше, ніж нашим багнетам, буде їм змога?

Як би там не було, то не страшно, любі боги,

Ми з вами з усього не раз іще посміємось.

Але що там, як до вас, на "ти" чи на "ви"?

Бо жертв так багато,

багато,

багато,

а вас ніяк не діждемось.

01072022

...

Ліза Маслова

Пісня найманців

Лязкіт мечів,

Голос набату.

Кличуть до бою,

По крові братів.

В них за спиною,

Засніжені гори,

Сила вітрів,

Та старих Королів.

Найманцям світять,

Півночі зорі.

Місяць люб'язно,

Їм вказує шлях.

Стало домівкою,

Поле двобою,

Смак перемоги,

Та кров на руках.

В снах лише бачать,

Коханок вродливих,

Золота дзвін,

Мінестрелей пісні.

Смак перемоги,

Їх кличе звабливо.

Шана загиблим,

На вічній війні.

...

Конкурс "Фентезі поезія" від проєкту "Аль Мор"

Любовне зілля

Я – лорд. Пізнав Чуму і прю,

Зміг розрух пережить…

Любовне зіллячко варю

Принцесу підпоїть.

Як зробить сім вона ковтків,

Жазі впаде в полон,

Одержу злота сім возів

І ближчим стане трон.

При повнім місячнім вогні,

Щоб їй являтись в сні,

Любисток, мак і розмарин

Настояв у вині.

Щоб юнку взяв любовний змор,

Щоб милим їй я став,

Три краплі соку мандрагор

У кубок піділляв.

Підніс чар-зілля їй, вона

Сьорбнула – й зразу в крик:

- Рятуйте! В чаші трутизна!

Німіє мій язик!

Схопили. Міць пізнав оков,

Збагнув свою вину:

Забув додати я Любов

У чашу чарівну!

...

Конкурс "Фентезі поезія" від проєкту "Аль Мор"
16+

Вперта зима

Зоряна матінка стригла захмарних овець –

Падала й падала вовна незаймано чиста.

Як по альбому, гуляв по шибкАх олівець

І залишав чудернацькі дендрити та листя.

У летаргічному сні річка сяяла склом,

Сосни вдягнули тяжкі снігові обладунки.

Дмухали труби, і дихало димом село,

А хуртовини-музИки свистіли у дудки.

Зоряна матінка срібні плела килими,

У візерунках єднала тендітні сніжинки,

Тисячний раз шепотіла молитву за мир,

Щоб не розпалися дітки-світи на частинки.

Наче броня, захищала молитва світи,

Та пробивалася сила її чаросписом…

Вперта зима, хоч втомилася від самоти,

Йшла гордовито іще неушкодженим лісом.

...

Конкурс "Фентезі поезія" від проєкту "Аль Мор"

над прірвою

...і розсипається твій світ.

твій час зникає...

роки билинками злітають врізнобіч.

життєвий шлях твій тане.

...стоїш над прірвою,

в якій усі твої стихії

прагнень та натхнень

настирно знищують "дна одну -

у просторі вони спливають в небутті серпанком...вже ніякі

в нікуди, у ніщо.

...і ти забутий всім...усім навколо світом...

тобою все забуте.

і втрачена мета -

вона повік незбутня!

втрачають сенс бажання всі, чуття,

думки та рух...і кожний порух - біль...

події всі, всілякі... - тобі абсурдність.

і сам собі ти як нікчемність,

дрібнОта,

пустота,

непотріб,

зайвість... -

як майво перед очі...

хитаннями в марноті

над прірвою... - зникаєш!

як наче хтось невидимий, могутній

тебе мов крейду з дошки начисто стирає

з реального буття в умовну ірреальність.

і знівельований щезаєш.

і ти вже є ніхто,

тебе як не бувало ніколи та ніде...

шепочеш іронічно сам до себе

про те, що... - так,

твій світ розсипався на прах,

твій час мов пил зникає...................

...

Ем Скитаній

Холодець

Холодець

Стоять оголені дерева,

Гойдає листя вітерець.

Мені обідати вже треба,

Переді мною холодець.

Прозорий як вода джерельна,

Лежить курятина на дні.

А ще петрушка зелененька,

Ось усміхається мені.

Ще перець чорний і морквина,

Така яскрава та руда.

Нарешті вже прийшла година,

Це скуштувати все пора.

Гормони щастя вище й вище,

Я холодець цей зараз з’їм.

Уже підсовуюся ближче,

І міцний відкриваю хрін.

Ну щоб здавалося у тому,

Лиш желатин, а ще вода.

Та скільки радості у ньому,

Смаку, натхнення та тепла.

...

Кєма

Зірка осяйна

Зірка осяйна ти мені засвіти,

Ти шляхи мої освітли,

Бо йду долиною темною і кінця не видно,

Хоч людям завидно,

Бо не знають що переживаю,

Я ж бо все у собі тримаю.

Я така ж як і всі,

Живу у світі цьому наче в тюрмі

І турбот достатньо і проблем,

Радості потрохи але не без дилем.

Зірка осяйна-ти світло мені даєш,

Ти завжди мене всюди приймеш

І немає місця де ти б не сягала,

Мене всю цілковито огортала,

Куди не гляну куди не піду а промінчик гріє,

Тому в мені надія ще жевріє.

...

Діана Гобой

ПТАХ

Хотіла сенси віднайти для себе,

Життя пізнати на усіх етапах.

Та зрозуміла, що втрачаю небо,

В яке лечу у снах свобідним птахом.

Хотіла бути для усіх зручною,

Такою, щоб гордились мама й тато.

А стала лялькою безвільною й німою,

Бо не навчилась своє захищати.

Хотіла світ зробити щасливішим

І, сподіваюсь, хоч цього добилась.

Відкриймо ж душі і серця для інших,

Щоб зла навколо менше залишилось.

...

Amara

Обкладинка для історичних хронік

Моя душа немов картонно-глянцева

Обкладинка для історичних хронік.

Можливо, хтось при владі таки зглянеться,

Сторінки прогортаючи холодні.

І оживе побита градом вулиця,

Контрастне тло відновиться на біле.

Поміж рядків невпинно люди журяться,

Можливо, хтось при владі дасть їм сили.

Моє маленьке серце не броньоване,

Вмістило кадри болю від утрати.

Можливо, хтось при владі на римоване

Збагне й засудить кривдників до страти.

За мить до крапки сльози непобачені,

Молитви недочутої тремтіння...

Дарма просити в когось про пробачення,

Від світлих душ лишились хмурі тіні.

Можливо, хтось при владі таки зглянеться,

Сторінки прогортаючи холодні,

Бо я тепер немов картонно-глянцева,

Обкладинка для історичних хронік.

Липень, 2023

...

Ївга Лютневська

Таємниця

таємниця

Тож підняли його за лапи,

І обережно понесли.

Поволі почали гойдати,

І геть жбурнули до трави.

І над калюжою летівши,

Він таємницю зрозумів.

Цей світ чимало подурівши,

Нарешті врешті решт здурів.

Не цінять вафлі й шоколаду,

Кидають бісер до свиней.

І мрії втратили принаду,

Бо світ жорстокий дуже цей.

А я сидів би у піжамі,

І щось смачненьке поїдав.

І шоколадом би гарячим

Усе це їдло б запивав

...

Кєма

ГЕРОЇ НЕ ВМИТАЮТЬ

Якщо під російським стягом

Ритуально свободу вбивають,

Це і є азіатчина дика,

І вбивцям гріхи не прощають.

Колись нас морили голодом,

Де Воркута – добре знаємо,

І Колимську гартівню холодом

В підсвідомості міцно тримаємо.

Аргументів немає у ворога,

Вся надія у них на зраду,

Щоб зламати в нас силу опору

Під страхом тримають громаду.

Кати продалися дияволу

І своєї душі вже не мають,

Тому й скаженіють від злоби,

Бо герої у нас не вмирають.

...

Анатолій

Втрачена честь

Мов камінь на сонці, палало у грудях

розпечене серце від доторків губ.

Вона шаленіла, горіла у грудні

і воском стікала від пристрасті рук.

Топилася крига від ковзання пальців

по шкірі, що голками вкрилася вщент.

Нутро аж горіло, бо досі незнані

спокуси вривались нестримним вогнем.

Ніколи й нікого ще так не кохала,

вбачала у ньому свій сенс у житті.

Під ребрами серце вогнем обпікало

і сяйвом пробилось крізь сірості днів.

Вже декілька місяців стримно чекала,

невинність роками тримала в замку,

та очі смарагдом шляхи прокладали,

де образи грішні ховались в пітьму.

Хотіла пізнати засмаглого тіла,

що вабило погляд, палило нутро,

бо саме за ним її серденько мліло,

ночами чекало одного його.

Нарешті зустрілася з ним - дочекалась,

у пестощах моря скупалась сповна.

В пітьмі розчинялась, на мить забувалась,

губилась в блаженстві і вирах вона.

Шалені цілунки і плями на шиї,

впліталось у шкіру проміння зі слів.

Солодкі зітхання здіймались у вирій,

тонули на мить, розчинялись у ній.

Сп'янілі тіла, розпашілі від втоми

лежали в обіймах, розкуті за ніч.

Фіранка впускала ножі світанкові,

що плавно й поволі розрізали хіть.

Вона після бурі на грудях заснула,

всю честь увібрав заплямований шовк.

Так солодко спала... На жаль, не почула

як хлопець зібравсь і назавжди пішов.

(Травень 2023 р.)

...

Роман Фещак
18+

Грішне та святе

П'янкі сліди на бездоганнім тілі,

чіпке волосся у моїх долонях.

Палюча пристрасть... Ми ж цього хотіли?

Бездумна плоть давно до втіх готова.

Не просто секс - голодна спрага хтиви,

що роз'їдає нутрощі до крику...

Якби ми зараз цього не зробили,

вона б до ранку не дала дожити.

Я божеволію від губ нестримних,

коли ти випромінюєш спокусу.

Гарячим спалахом зірниць у димі

від сигарет твоїх напитись мушу.

Ти кажеш, що це я тебе розбестив,

сама ж не вийшла із-за хмар блакиті.

Позбулась серед срібних іскор честі,

лише удень вдягаєш шкури чисті.

Не ми одні палаєм зараз в пеклі -

за шторами у всіх свої принади.

У жовтні, грудні, березні чи серпні

природа закликає нас кохати.

Закривши пристрасть за шістьма замками,

віддались на поталу темній свиті.

Прийшла та мить, яку весь день чекали,

вже розігріті - лиш шаленством вкриті.

Дістану іграшки з-під тіні ліжка,

кайдани зніме з плоті засторога.

Безшлюбні тигри максимально тісно

вп'ялися кігтями де тільки можна.

Тепер ти зверху. Пестиш поцілунком

обличчя, шию, руки... Нижче... Нижче...

Втрачаю стриманість - заходжу влучно...

Стає довкола солодко гучніше.

Сукуби заздрять у кутку кімнати,

інкуби жадібно пускають слину.

Нікому зараз нас не роз'єднати,

лиш місяць відраховує години.

Розв'яжу пута на останнім акті.

Дозволь надихатись до сонцесходу -

вдихну, мов зілля, втому двох коханців...

Візьму ще раз: розкуту і готову.

Пекучим лезом вдарив жовтий месник,

окреслив сяйвом все на видноколі.

Весь жар в кімнаті льодом миттю скреснув,

погасли за туманом тихі зорі.

Примарний ранок, розітнувши хмари

ввірвався понеділком до столиці.

Я на роботу йду, а ти до храму -

вдягати чисту шкуру демониці.

Травень 2023 р.

...

Роман Фещак

Кобра

Торкаюся подушечками пальців

шершавості, що оксамитом вкрита.

Сліди отруйні на моїм зап'ясті,

холодна шкіра. В грудях лезо вбивці.

Смертельно ніжна, небезпечна кобра,

спокуслива, нестримна, дика німфа.

Ти янгол, хоч на демоницю схожа,

удень зміїна сутність не помітна.

Як мертвий промінь срібного світила

окреслить постать у віконній рамі,

святе та грішне з надр твого тіла

зійде на мене вперше і востаннє.

На ранок доторки блискучих лусок,

прудкий язик на венах біля шиї...

Мов мильна куля, світ навколо луснув,

залишились цілунки темно-сині.

Розплющив очі - тиша біля ребер,

у скроні спалахом ударив спогад...

Пекучий холод, що ішов від тебе

на кригу в грудях аж ніяк не схожий.

Пішла від мене, впорснувши отруту,

єдина ніч залишила відбиток,

та все одно чекаю грішну згубу,

бо ти є кобра, що не можу не любити.

(Травень 2023 р.)

...

Роман Фещак

Болісне кохання (присвячується підліткам)

- Ти говорила, що мене кохала,

що казку я тобі подарував,

що лиш зі мною ти у вись літала,

та це обман, якби ж я тільки знав.

Якби ж я знав, що ти мене покинеш,

залишиш спільну мрію двох сердець

і більш ніколи птахом не прилинеш,

що буде в нас такий сумний кінець.

Говориш ти, що так нам буде краще,

що будем спілкуватись все одно,

що друзями залишимось назавжди,

та все, що було вже, на жаль, пройшло.

- Казала й не шкодую я про все це,

бо ти важливий у моїм житті.

З тобою небо яскравіше й сонце,

допоки не закрив ти їх мені.

І поки душі тріпотіли разом,

то й серця наші бились в унісон,

та потім розірвав ти їх й одразу

зайшов у мій недоторканний сон.

Спочатку було добре і приємно,

та згодом обпеклась моя душа...

І сталося так холодно і темно

і біль пронизав риму у віршах.

- А я читав і болем наповнявся,

та тільки він не був один на двох.

У грудях рана. Ззовні я сміявся,

бо краще лиш хотів для нас обох.

А подумки плекав свою образу,

бо розумів, що скоро ти підеш.

І чом я не сказав тоді одразу,

чому не захистив я наших меж!

Тепер ти з іншим... В серці гнів і розпач,

бо навіть шансу не дала мені!

Кохана, не вберіг тебе, Тож вибач,

Десь шепчу подумки у глибині.

- Так, душі порізно у нас боліли,

хоч бачив біль, але не помічав,

що мало того, що тіла хотіли,

моє ти серце й душу розтоптав.

Що мало слів: як справи? Добре. Ясно,

підтримки мало і тепла душі.

Спочатку все було так круто й класно

і лиш тобі співала я пісні.

Та потім згасло... Ти собі сміявся,

для тебе було все як і завжди.

Душа боліла, як мене торкався,

та це запізно зауважив ти.

- Чому мовчала й слова не сказала?

Скажи чому довірилась йому?

Це ти кохання наше убивала

і дала згоду статися цьому!

Болить. Ти знаєш як болить від втрати?

Ти стільки болю завдала мені!

І ні, не хочу я тобі відплати,

хоч через тебе стали сірі дні.

Як думаю про тебе - чорний колір,

зламалося тепер моє життя.

Не зможу я пробачити ніколи,

та що тут скажеш, ти мале дівча.

- Ось так завжди: капризна і маленька,

тому і маю слухатись тебе.

Скажи ти прямо: дівчинка дурненька,

яка ще досі в пошуках себе.

І так, це правда - досі я дитина,

але й не поспішаю ще рости.

Насамперед, для себе я - людина,

яка бажає іншим помогти.

Яка уміє жити й помилятись,

бо розуміє, що таке життя.

За біль готова щиро вибачатись,

бо не хотіла скривдити ніяк.

- Усе ти вмієш, тільки не кохати,

та й звідки тобі знати про любов,

однак і я готовий пробачати

і щиро вибачатись знов і знов.

- І хоч не знаю як воно - кохати,

але без гордості кажу? пробач,

однак назад не хочу повертатись,

та вже й не можу чути знов твій плач.

- Не бійся, не заплачу я вже більше,

не тільки ти із досвідом ростеш.

Минуле вже позаду і між іншим

твій милий образ і кохання теж.

- Тоді давай забудем всі образи,

все розпочнемо з чистого листка.

Відкинемо усі болючі фрази,

хай їх несе у забуття ріка.

- Ти хочеш повернути все як було,

чи знову я не так щось зрозумів?

Скажи ти прямо, серце лиш забуло,

надію більше не даруй мені.

- Давай домовимось, що про стосунки

ні слова, щоб не розкривати ран.

Я вдячна за любов і подарунки,

але пора звільнитись від кайдан.

Я вдячна, милий, за твоє кохання,

за все, що у минулому було.

За ті розмови з ночі аж до рання,

та зрозумій, це все тепер пройшло.

Вже пізно біля згарища нам грітись,

не дала шансу, бо його нема.

Нема кохання, де тепер подітись,

коли пропало літо й лиш зима.

Та поруч полум'я весни горіло

і там тоді побачила його.

Тепло і душу й тіло обігріло

й торкнулася кохання я свого.

Тож зрозумій, що пізно щось вертати,

бо в моїм серці вже нова любов.

Помилки вже не треба виправляти,

хіба що душу обпечу я знов.

Прошу тебе: щоб другом залишався,

щоб без образ, без ревнощів і зла,

щоб у коханні більш не помилявся

і віднайшов щасливих два крила.

- Гаразд. Я спробую. Як скажеш, мила,

лише і ти мені пообіцяй:

якщо зламаєш свої диво-крила,

тоді до мене хутко прилітай.

Я спробую знайти своє кохання,

при цьому не утративши себе,

та поки що від ночі до світання

дозволь я буду згадувать тебе.

Я дякую за все, що ти зробила,

за миті щастя, що були разом,

та прошу, щоб до мене приходила,

якщо не в дійсність, то хочаби сном.

Я згоден залишити все позаду

і стати вірним другом назавжди.

Спочатку буде важко й не одразу,

та я зроблю, якщо це просиш ти.

Тобі бажаю щастя і кохання,

якщо не я, то він хай пригорне.

Живи без сумніву і без страждання,

як знадоблюся, то поклич мене.

Червень 2022 р.

...

Роман Фещак
Увага!
Сайт працює у режимі альфа-тесту. Про помилки пишіть Аркушу або на support@arkush.net!
Новини
Розпочався конкурс 🇺🇦⚡️ Квантова Україна ⚡️🇺🇦
23.11.2023

Слава Україні, аркушики! 🇺🇦

Ви довго чекали, але час настав! Починаємо збирати твори на конкурс 🇺🇦⚡️ Квантова Україна ⚡️🇺🇦

Озброюємось квантовою механікою, перечитуємо класику наукової фантастики про паралельні реальності та надихаємось втіленими у кінематографі та відеоіграх мультивсевсвітами! ⚡️

... Детальніше
Блоги
А знаєте, про яке місто на Аркуші пишуть найчастіше?Нівроку
15.12.2022
На Аркуші публікують свої твори вже 1162 автори з різних куточків України. Є письменники як зі сходу ... Детальніше
Ксенія Демиденко "Позитивна дитина"Moonrise Darkness
02.12.2023
Посилання на книгу, яка цього разу стала жертвою мого відгуку: https://arkush.net/book/762 Раніше це ... Детальніше
Істота у дзеркаліDeadNeko & Polska kotka
02.12.2023
Чи варто радіти скарбу, що отримано задарма? Ваш успіх, ціною невдачі іншого. Або ж, все було навпак ... Детальніше
Без "токсік"Ханна Трунова
02.12.2023
✨️Я від самого початку вирішила, що в моїй книзі не буде "токсік" стосунків. На початку історії, зві ... Детальніше
17 розділ "Цвіт Адонісу"!Анастасія Горицвіт
02.12.2023
Ось вже нарешті і 17 розділ "Цвіту Адонісу" є у вільному доступі! Момент перелому, коли долі двох о ... Детальніше
Нова книга Венера Море
02.12.2023
Гаразд, я знову пишу 😇 на цей раз " Жива Історія,, призначена іншій дівчинці в якої так само дцп. Т ... Детальніше
На Аркуші вже:
8458читачів
83603коментарів
Щиро вдячні всім, хто підтримав нас переказами на рахунок!
А також всім, хто приєднався до нас на Патреоні!
Наші патрони
Всі кошти підуть на розробку та розвиток Аркуша! А підтримати нас можна тут: