🐶 Розпочато авторський конкурс "Псисті теревені" 🐶

Електронні книги / Поезія (6982)

МАНІФЕСТ ПРОТИ ВІЙНИ

Не треба війни ніякої

Зупиніться і схаменіться!

Скільки має загинути нашого,

Щоб ви нарешті наїлись!

Скільки має пролитися крові

Молодих парубків та дівчат?

Скільки нам ще терпіти до болю

Дикунства політичних "чортят"?

Загрались, зажерлись, упились

На крові та невинних сльозах.

Подрались, не доділились

Земель... І знов на ножах.

Краще будуйте дороги,

Помагайте хворим, нужденним,

Поширюйте моралі закони,

Їх поширюйте серед підлеглих.

Нові покоління навчайте,

Голод долайте і скруту.

Тв наших людей не міняйте

На золотоносну отруту.

А ви все печетесь про себе,

За свій комфорт і палац.

Поки хтось рятує планету

Від таких, як ви, посіпак.

Все пишите тупезні закони

Та ховаєтесь в бункерах темних.

А хлопці тримають свободу

Карманів ваших кремезних.

Ні! Це вічно тримати не може!

Правда свята - за народом!

Для вас, для "безгрішних" вельможів

Номер "люкс" у пеклі за рогом!

Я бажаю вам тільки лихого:

Зникніть назавжди й одразу!

І нехай на прийомі у Бога

Не буде прощення заразі!

Україні - Слава!

А нам - Перемога!

Щастя і Слава,

І безхмарна Дорога!

...

Ерік Мервін (Нікіта Котов)

Кривавий сніг, кривавий іній...

Кривавий сніг, кривавий іній –

І темрява густа ріки.

І топчуться лукаві тіні,

І біси гонять навтьоки.

І справжність тиха потрапляє

У гирло пасмурних долонь.

Десь убиває хтивий Каїн –

І поринає у вогонь.

І пророкує сни Сивіла

Усім, кому є не до сну.

Зима – холодна, люта й біла –

І скапує в тремку весну.

І тіні жовтим кровоточать,

Розпочинається в пісках

Така, як сталь, ця одинокість,

Чудесна тиша навісна.

13.06.2022

...

Роман Миронов

Не забуваймо Кобзаря!

Не забуваймо Кобзаря -

Пророка Вільної Країни.

І ним написані слова -

Як гімни кожної родини.

Тарасе-Батьку, ти - Живий.

Ти житимеш понад віками.

Ти - Дух Свободи, Ти - Святий.

Твій голос дихає піснями.

Слався, Величний Титане,

Співцю народної могуті.

Твої вірші лікують рани,

Підтримуючи нас усюди.

Чорне море, Дніпр широкий,

Карпати, Світязь, Синевир,

Калини, верби і тополі

Плекають віру в спокій-мир.

І кров кацапсько-москалецька

Омиває нашу землю.

І кожне серце сильно б'ється,

Любов плекає недаремно.

Піднімайся з нами разом

У годину боротьби.

Розірви стальні кайдани

Чорноруської пітьми.

Кобзаре Сивий, Ти є Вічність.

Ти - Промінь світлої надії.

Шануємо твою Величність

Із покоління в покоління.

Слава Україні! Героям Слава!

Тарасу - Уклін! За нами - Держава!

...

Nick Devo (Антон Жданкін)

ЖУРАВЛИНА МОЛИТВА

Десь високо в небі летять журавлі

Повертаються знову в рідні краї.

І бачать вони, що на їхній землі

Відбитки сумної до болю весни.

О Боже, чому наступає цей жах?

Чому захлинається небо у крові?

Чому ця війна застигла в очах

Тих, хто свій край любить до болю?

І пісню сумну завели журавлі:

Їхнє серце тугою вкрилось.

Забажали вони, щоб рай на землі

Як колись, знов відродився.

Додому батьки чекають дітей:

Любі діти, вертайтесь живими!

О Боже Великий, дай добрих вістей,

Щоб ночі були без обстрілів.

Боже, дай волі, терпіння і сил

Вранці прокинутись разом

І просто летіти, не опускаючи крил

До сонячних диворайдуг.

Мамо, не плачте! Я вернуся живим!

Наш край бороню, щоб Ви міцно спали!

І обіцяю: ворогам відповім

За сміливців, що волю поклали.

Молімось за небо, за людей і за мир,

За Правду, за Честь переможну!

Щоб кожен із них лишився живим

І погань зникла безбожна!

Десь високо в небі летять журавлі

Повертаються знову в рідні краї.

Журавлину молитву читають вони

За цвітіння живої весни.

...

Nick Devo (Антон Жданкін)

Музика надії (Танго Мі ФА)

Рай із пеклом обмінялися роллю,

Одинокий скрипалю, ти граєш із болем

За долю свою і свого народу.

І музика твоя розриває ці тромби

І сягає навіть у катакомби

Зруйнованого міста...

Чарівне До, трагічне Ре, ніжне Мі, могутнє Фа, яскраве Со, бурхливе Ля,

Космічне Сі.

Заворожують найтонші фібри душі.

Вівальді дарує свято весни

І серпанкові гами краси.

За поваленими стінами, крізь биті шматки ракет

Пробивається життя букет:

Травиця свіжа, травиця зелена,

Квітчаються клумби в райдугу неба.

А твоя музика, скрипалю, не мовчить.

Вона, як грім у тьмі гримить,

Як вода струмків дзвенить,

Ця магія відроджує стоптаний світ.

Грай, скрипалю, грай,

Грай у тумані жалю,

Грай у попелі сну,

Грай крізь роки й віки,

Музикою вертай сонячні дні.

Пробуджуй заспані лихом серця,

Даруй музику танго Мі ФА.

Танго надії, напої спраглі душі,

Вкажи їм шлях вийти з нікуди.

Одинокий скрипалю, ти граєш із болем

За долю свою і свого народу.

І музика твоя розриває ці тромби

І сягає навіть у катакомби

Зруйнованого міста...

Ти не один, бо ти - Україна!

Мистецтво і музика сильні та вічні!

...

Nick Devo (Антон Жданкін)

••••

Якщо хочеш вчить людей

Вивчись сам дитино.

Мова значення то має

Але кто дозволив тобі

Руку підіймать

Якщо ти за мову ніжну

Ніжніше правду говори

Бо якщо кричиш,

Стаєш в очах ворожим

Люди люблять не за мову

Люди люблять за ті вчинки

Мову вивчити всеж можна

А з тварини стать людиною

Ніяк

...

Олена Привид

Поезія зі смаком вина

Поезія зі смаком вина

Рожевого, терпкого, рідного.

Хлопче, це твОя земля

І це її подих від ближнього.

Хлопче, це твОї степи

Такі вільні, нестримні, бурхливі.

А за ними грають ліси

Щасливу пісню щомиті.

Давай же вип'єм за мир,

За працю, за честь, за свободу,

За колір кохання. Він - твій.

Це - дарунок із лона народу.

Веселись, співай і мрій,

Бо живеш лише один раз.

Вдихай аромат її вій.

Він розстане на твОїх вустах.

Мандруй у захмар'я, рушай

До пригод і розправ свої крила.

Ти побачиш сонячний гай,

Де світло дасть тобі сили.

Не забувай своїх друзів ніколи.

Ви разом збудуєте завтра

І разом прокладЕте дороги,

Куди вкаже вам карта.

Поезія зі смаком вина

Рожевого, терпкого, рідного.

Хлопче, випий до дна

За країну й за себе щасливого.

30.04.2022.

...

Nick Devo (Антон Жданкін)

Нічна симфонія

НІЧНА СИМФОНІЯ

Ніч укриває стомлене місто

Чорним шовковим плащем.

Чарівник-піаніст створює дійство:

Грає музику вічних ідей,

А поряд доноситься свист:

То вітер нашіптує зміст.

Лети ж, чудо-пісне, крізь браму часів,

Крізь міста, поля і річки,

Розбуди сплячі душі мертвих лісів

І стежку до них проклади.

Плетися, симфоніє долі,

У переплетенні гам музикальних

Напої спраглих лицарів волі,

Воскреси мир довгожданий.

Піаністе, ти грай симфонію ночі,

Допоки не зникнуть тіні пихаті

І не затихнуть злі поторочі,

А заблукалий солдат не вернеться до хати.

Клавіші вправні, ритму задайте

В інкрустації веселого скерцо.

Скрипки небесні, сум не впускайте

До замку одиного серця.

Ніч захищає стомлене місто,

Місяць на варті стоїть.

Чарівник-піаніст створює дійство -

Симфонію тисячоліть.

А поряд доноситься свист:

То вітер нашіптує зміст.

22-23.05.2022.

...

Nick Devo (Антон Жданкін)

Якби я була поетом

Сонце повільно котилося обрієм,

Кількість надії зростала з кожним ковтком.

Наша з тобою негадана зустріч відчувалася повенем,

Гідне оформлення нашим серцям забезпечить твоє ремесло.

Якщо довго дивитись на воду – вона сколихнеться,

Якщо поглядом жерти вогонь – він уста опалить.

Чуєш, сонечко, ввечері повагом в’ється,

Через хмари і вітер свій путь прокладає умить.

Якби слово могло ту динаміку серця не зжерти,

Й осягнути метал твого потягу честі й душі,

Якби ті проклятущі незгоди, що гинуть без гідності й месті,

Помогли усвідомить весь жар непоступної гри.

Ти питаєш мене, раз у раз, та не маю причини,

Із якої могла б відказати: “Це винен Господь”.

Я пишу ці рядки опираючись на валізи,

Які зібрані були з тобою в перерві повітряних тривог.

Моя проза просякнута димом й сирени звуком.

Я втрачаю реальність життя, як втрачають слова ці свій сенс.

І шукаючи риму поміж дивацькими рядками поеми,

Пригадаю той час, як не було у мене ніяких проблем.

З кожним разом тріщить голова усе більше й нестерпно,

Я включаю пісні Жадана і готуюсь до сну,

Прочитавши хоч раз “Інтернат” – поміркуй над контекстом,

А тоді виступай за позерних і мутних бандюг.

Я колись, читаючи Бродського разом з тобою,

І його неповторний, “двойний” заповіт,

Розмірковувала над поняттям ненависті й страху під тиском гарячої злості,

І дійшла до висновку, що все це не варте пігулок, випитих протягом часу у них.

Я мінятиму текст у залежності стати Франком.

І страждатиму від задухливої пащеки міста,

Якби мала резон утекти на Кононівські пасовища,

Якби мала своє піаніно, понищене клятим кацапом, та що б він вже здох.

Пам’ятаєш, отой перший вірш на початку війни?

Переписували ми його з тобою тоді часто.

І ця фраза, якби ж, написала її на своєм рюкзаці,

Але мама побачила й змусила стерти, бо побачать нещасні.

У мене вже немає рими,

Але скажу я на кінець.

Хто мав, та й хто не мав, родини,

Не знає, що робити коли всім кінець.

...

Мертвий Поет

Захід життя

Захід сонця, балкон і два стільця.

Я сиджу одна, а могли

Сидіти разом вдвох біля Дніпра.

Чашка кави і цигарка,

Одна чи дві поїздки на метро.

Навушники, як та уявна стрічка між тілами.

Усе життя пройде, щоб розплутати ці вузли.

Не поспішай,

Ти сядь, подумай поруч,

Придумаєм ми плани в голові,

На жаль, здійснитися вони навряд чи зможуть,

Але надію ти не відпусти.

Остання нота пісні в пісні пролунала,

І ти сидиш бездумно дивишся на стіл,

Лиш дощ мелодію у вікна тобі грає

та тихо слухає твої думки...

...

Stefaniuk Alexa

Дівчинка з медовим голосом

Ти знаєш, дівчино з сніжним іменем,

Якби мені було доручено Вищою Силою,

Оспівувати твоє ім'я, як найліпше з імен

Освячувати твоє життя теплим співом сирен,

Влаштовувати на твоїх концертах пожежі,

Оздоблювати в твою честь мозаїки й фрески,

Зривати для тебе щодня найгарніші квіти,

Співати тобі вночі найпалкіші мрії,

Тримати тебе за руку, коли ти плачеш,

Знімати твій сон на камеру, коли не бачиш,

Готувати тобі найсмачнішу у світі їжу,

Обурюватися, коли інші не розуміють краси тиші,

Цілувати тебе, коли б ти тільки хотіла,

Якби тільки наказала мені та Вища Сила.

...

Мертвий Поет

Їде дах

Мені здається в мене їде дах.

Чи то мені лише здається?

І щось запал життя мойого вчах,

І серце в грудях повільніше б'ється.

І вже не так спішу вперед у майбуття.

Дивлюсь назад - лиш лінія невдач.

Із острахом топчуся, мов дитя.

Втекти не можу - чую власний плач.

Не знаю, що зробила я не так.

Чи, може, я нічого не зробила?

Тому у мене трохи їде дах,

А смуток сильно дме йому в вітрила.

...

Псевдо Поетеса

До Симоненка

Я для тебе горів, український народе.

Тлів, вигорав серед диких степів.

Я для тебе писав і співав, мій народе.

Складав, віршував та й гомонів.

Я тебе малював на парканах.

Малював. Малював у квітковій весні.

Я тебе так любив, що було того мало!

Мало! Так мало! Не сказати тобі...

Я тебе все стрічав, український народе,

У дібровах, в ланах, у широкім степу.

Я тебе пам'ятав, мій вкраїнський народе.

Пам'ятав. Пам'ятав на найтяжчім шляху.

Я для тебе горів, український народе...

Мабуть... Не дуже яскраво горів.

...

Данила Чаглій

останній день війни

Ну от і він, останній день весни

Але війна, як безкінечний лютий

Сирени уриваються у сни

Вмирають дні та йдуть у вічність люди

Де ти, Маріє? Розп'яли Христа

За те, що не зігнувся у Пілата

Як праведна то жертва і свята

Навіщо віра й мова наша теж розп'ята?

Не вірю в Бога, що убив свого

Єдинородного, улюбленого Сина

а вірю в ЗСУ і ТРО

І що воскресла наша Україна

Воскресла Україна навесні

В крові, пилюці, змучена, розп’ята

І душі наші, і пісні сумні

Та будемо веселих ще співати.

31 травня 2022р., 97 доба війни

О. Панченко

...

Олександр Панченко

Найбільший лиходій

Амур — найбільший лиходій,

Бо не щадив наяд, богів,

Ані жінок, чоловіків,

В усіх стріляв наперебій.

Одного разу закохав

У себе Геру для забав.

Щоб Зевс їх раптом не застав,

То Ганімеда підіслав.

Собою той відволікав

І Зевсу до душі припав.

Заходить Гера в тронний зал,

На троні Ганімед постав,

Зевс із собою посадив,

«Царицею» проголосив.

Та то не всі були діла

Триклятого того стрілка.

Ще кілька молодих богів,

Ех, влаштували колектив.

Хоч кажуть, винуватий там

Був Вакх і спирту кілограм.

Сварились на Амура всі:

Хай сам ковтне сповна біди,

Пут, що коханням обізвав;

Психею з тим народ послав.

Амур на те лиш психанув,

Всі стріли разом відпустив.

Психею ж палко пригорнув,

Бо теж дурну стрілу схопив.

Кохання як перемогти

Відтоді засіб не знайти.

...

Олександр Калінін

Вибач мамо

Вибач мамо, я відрізала коси,

Довгі, чорні, ти ними пишалась...

Більш плести я не буду їх, досить...

В Україні біда нашій сталась...

Плаття теж я носити не зможу,

Не одягну я мешти, а берці,

Вибач, мамо... Забуду, забуду...

Що ім'я моє Жінка як решту.

Я повинна, я мушу, так треба,

Сто причин і одна проти мене,

Обійми, приголуб мого сина,

Він надія моя, моє небо.

Вибач мамо, не можу інакше,

Хоч болить за маленьку кровинку,

Я повинна зробити це... Тяжко...

Щоб не жив він рабом до спочинку.

Щоб себе відчував наче сокіл,

Вільним, сильним, щасливим, великим...

І з майбутнім...

Пробач, мені мамо...

Я люблю Вас...

Не будем рабами!

Україну спасем від рашистів,

І життям заживем вільним, чистим.

11-12.04.2022р.

...

Мрія

Коли закінчиться війна...

Коли закінчиться війна...

І відбудується країна,

Полита сльозами і кров'ю,

Розбита, зламана, єдина...

Коли закінчиться війна...

Ми будем інші... Зовсім інші...

І світ навколо, і земля,

і зорі й небо, люди, я...

Коли закінчиться війна...

Боліти серце довго буде,

За тим кого з нами нема,

І більше вже не буде...

Коли закінчиться війна...

Скажу нарешті що люблю,

Тебе чекала, точно знала,

Що повернешся ти з далю...

Коли закінчиться війна...

Я буду часто посміхатись,

Тебе я буду обіймати і цілувати, як дурна...

Коли закінчиться війна...

25-26.03.2022р.

...

Мрія

Україна

Розпатлана, понівечена, боса,

З сльозами на очах, у серці рани,

Брела вона дорогами своїми,

Пливла вночі крутими берегами.

Розтерзана, знесилена і вільна,

Дивилась на поля свої і ріки,

І на бої що йшли на її землях,

І не могла збагнути... Скільки...

скажи мені, ти Боже, ще терпіти?

Скажи за що, людей моїх морити?

За що, ти ката допустив до мене?

За що, страждає люд мій,

Моє плем'я?

Моя душа спаклюжена і в муках,

Не сплю, не їм, не можу вже ніяк...

Скажи, Господь, що я роблю не так?

Чому рікою кров тече та відчай?

Врятуй, спаси, укрий своїм крилом,

Дітей моїх, прошу ти вбережи...

Убивць ти наших сильно накажи...

Я хочу мирною себе відчути, вільною,

Красивою, великою країною,

Я хочу радості, я хочу ще любити,

І без війни усе життя прожити.

Я хочу квітнути, я хочу зеленіти,

Я хочу будуватись, веселитись,

Я хочу бути сильною, я хочу...

Прошу, Господь, врятуй моє життя...

5.04.2022р.

...

Мрія

Проклята любов

кривавими плямами плакало сонце,

тужило,

німіло,

боліло.

сльозами змивались кордони світів.

*АйзАк марив Нею, чи сон це?

закоханим вітром летів.

та серце *МанІси таїло образу,

стискалось,

ховалось,

стидалось,

закрилось холодним дощем.

скрижаніла любов до відрази,

їй би ненависті ще.

їй би помсти чоловікам,

бо згубили,

розбили,

збезчестили крила,

порвали грудей наготу.

тіло – чорної магії храм.

полюбив Айзак-бог, та не ту…

закоханим дурнем вчувався Айзак,

безсилим,

безкрилим,

зболілим.

Маніси краса звивалась в думках,

труїла собою, мов темний миш'як,

маніячна омана, їдуча й різка.

він прагнув ту відьму, проклятий ніби, -

так сильно,

невільно,

могильно,

що впала стіна між злом і добром,

світло і тінь загнала до Лімбу,

та байдуже Їй: почуття, наче хром.

Маніса ще більше зринала в пітьму -

безжальну,

безкарну,

примарну -

і маріонеткою правила Ним,

щоб любові табу стікало під мур,

щоб кожен живий став ніким...

*Айзак – бог світла, що живе на небесах, розділених стіною зі світом людей.

*Маніса – земна відьма, яка стала лихою після неприємних життєвих обставин.

...

Dreamer_witch

Маріччине чар-зілля

Мій обов'язок священний —

Заварити це чар-зілля.

Хай торочать: божевільна,

Хай зіскакують із теми.

Як додам я зозулинцю,

І ще трохи перстачу...

Мені злості нестача!

Мама каже: «Ти не злися»,

Як не злитись, коли він

Не розгледів свого щастя,

Шкодить їй і тільки, трясця!

Хай його побив би грім!

Бо якби ж то біля мене

Така вилася красуня,

Така мила... незабутня...

Я б... ой, горе мені! Леле!

Так, скінчивши замовляння, перелила зілля в пляшку

Принесла те на навчання... Заглядалась на Наташку.

Подала Марічка напій, щоб та випила чар-зілля,

Щоб кохала ту, що має, не дивилась на Василя.

Вихопив чужий напій той хлопчина нерозумний

Випив, став він сам не свій й впав додолу непритомний.

Скрикнула Марічка «Ні!» Мало бути це чар-зілля

Не для нього, ну а втім в тому є її спасіння...

Схоже, у своєму гніві зайве то вона сказала,

Стали трави ті шкідливі та отруйним зілля стало.

Й через день, і через місяць все Наталка у скорботі,

Аж дівча чекать втомилось. Що знайшла вона в босоті?!

Та Марічка не в нещасті, не терпітиме безсилля:

Вже без злості, без напасті варить ще одне чар-зілля...

...

Ліза Маслова

Спогади відьми

На стінах вже завзято танцювали крила,

То вогонь свічок життя їм дарував,

І темний пес, темніше навіть від чорнила,

За рухами тендітних рук спостерігав.

Дививсь, як молода блакитноока відьма

Погляд спрямувала у відро води,

А там з’явився ліс у снігових обіймах,

І на одній зі стежок впевнені сліди.

Вода ті спогади тепер відроджувала знову,

Відьомське серце повертало час,

Як зустрілись з чоловіком в лісі випадково,

Як говорили довго, проте всього лиш раз.

Його відважний дух і навіть вперта вдача

Чомусь припали до чаклунської душі,

Невгамовний запал та й кров така гаряча

Підійшли під смак ще й вогняній зорі.

Чи десь знайти бодай хоч одного сміливця,

Щоб мужньо тій зорі зумів протистояти,

Зваблива, полум’яна, але вбивча літавиця

Впала з неба, силами його посмакувати.

Хоча й відьомське та крихке дівоче серце,

Ризикнувши втратити свою свободу,

Перетворила красеня на крижане озерце,

Щоб лиш світанок повернув людську подобу.

Час минув, свобода з нею залишилась,

Чоловік пішов, вже замело його сліди,

Пес відчував, як в її грудях швидко билось

Від спогадів, що зараз виринають із води.

...

Олександра Чернобай

Літописець

Тіні вогню танцюють на скелях,

Голоси нічних птахів пронизують слух,

Краплі роси застигли в обіймах лілеї,

Терпкий запах гранату роздразнює нюх.

Розтирається в порох земля під його каблуками,

Поступ тихий, наче тут його зовсім немає,

Сліпе світло від зір стелить килим йому під ногами,

У примарний літопис історії крихти збирає.

На очах його закладались підвалини мурів,

Бачив він як спускались народи із гір,

Проводжав каравани скарбів із верблюдів і мулів,

Як держави змінялись, затягнуті в полум’я вир.

Панування людей і ельфійське безсмертя,

Гори золота гномів у бездонних копальнях,

Людський страх, жага крові - усе було в прах розітерте,

Все застигло чорнилом картин в сторінках його літописання.

Скільки раз ті, хто був на межі, дивились на нього,

Скільки раз дим від згарищ роздразнював ніздрі,

Та в істоти цієї окрема, не людська дорога,

І у битві своїй лебедине перо її вістря.

Із кінцем і початком стикається він безупинно,

Споглядає лише, втрутитись права не має,

Так день змінює ніч, існування, як ріка гірська, плине,

Літописець Життя нову зміну епох зустрічає.

В небуття канув розквіт десятків народів,

Хтось в тіні оселився, інші стали людськими казками,

Люди лісу і діти природи…

Дзвінкий сміх і серця застигли у свитку словами.

Медовії очі зустріли черговий світанок,

І розшиті у срібло, скупалися поли в росі,

“Місяць року четвертий, день дванадцятий, ранок…”

Пустилося в танець перо лебедине в руці.

...

Yana

Королівський аукціон

Після подвигів віками

Сувеніри у скарбницю

Лицарі везуть возами...

Там добра - як в рукавиці!

Наш король превельми мудрий

Голову над цим сушив -

Аж обсипалась вся пудра -

І наказ цей замутив!

Поспішайте, люди добрі,

На щорічний авкціон!

Лоти: королівська кобра,

Щит і меч, шолом, дракон,

Посох мага (бувший в вжитку),

Фенікс (в стадії золи)...

Тож струсніть свою калитку!

Таке не купиш будь-коли!

Ну ж бо, в кого діаманти

По кишеням завалялись?

Ще у списку - капці Санти!

Знижка! (трішечки зім'ялись)

Також є старезна карта

Королівства Небудьде!

Еліксиру ціла кварта

З диво-квітки каркаде!

Через п'ять хвилин початок!

Вхід - дванадцять золотих!

В ціну включено податок

На понти для всіх крутих.

...

Людмила Ільм

В Херсоні тихо.

Чи тихо в Херсоні?

Так, дуже тихо.

В моєму рідному місті

Більш не чути сміху.

І постріли в нас

Лунають так рідко.

Чом тоді нам

Від тих пострілів гидко?

І не чути нам зовсім

Як ліс наш палає.

Не чути і вам,

Як наше серце волає.

І вночі дуже тихо.

Не чути пісень.

Місто без сміху.

Херсон без людей.

І після четвертої

Місто мовчить.

Мов скривавлений ніж

У грудях тиша стерчить.

І військові по місту

Не дають місця сміху.

Чи тихо в Херсоні?

Так, дуже тихо.

...

Альвин

Цвіт папороті

мавко-мавко

стань мені дівчиною

хоча б сьогодні

хоча б на трішки

хлопче-хлопче

дарма мене просиш

не пара я тобі

не тебе обійматиму

бо як почує батечко

як відчує матінка

не пустять мене

наступного року

на свято

хороводи водити

трави гладити

людей розглядати

то ходи-но зі мною мавко

хоча б «гречаники» танцювати

хороводи водити

пісень слухати

вогню вклонятися

гур-гур юначе

ми це щодня робимо

танці завжди водимо

колись цьому й людей навчили

щоб у розвазі

тяжкість душі

вони віддавали стихіям

сьогодні я маю берегти

ліс і воду

щоб люди силу знаходили

душу оновлювали

тіло зцілювали

але не шкодили живому

не рвали

квіти папороті

але ж хіба папороть квітне?

це ж лише легенда?

юначе-юначе

ти навіть не уявляєш

стільки папороті квітне

в купальську ніч

але люди

не бачать квітів

і ти будь обережним

ступай м’яко сьогодні на трави

вже дві квітки папороті

ти сьогодні зім’яв

сам того не знаючи

тому тобі й легко зараз

тому тобі й радісно нині

тому ти бачиш мене

гур-гур юначе

гур-гур юначе

й полопотіла

...

Олександр Козинець

Зламки

Я чекав весну,

І вона чекала,

Календар зігну,

Та цього замало.

Я дивився вслід,

Там піщані замки,

Як посходить лід -

Лишаться уламки.

Я їх полічу,

Аж дійду до сотні,

Засвічу свічу,

І змету в безодню.

Як пекучий віск,

Перейде на руку,

Не почуєш писк -

Не зроблю ні звуку.

Бо свіча це стяг.

Це моє знамено!

Я йому присяг,

Точно, достеменно!

Я пообіцяв,

Най які невдачі,

Ким би я став -

Вмру і не заплáчу.

Підійму свічу,

Осяйну уламки,

Мрію прокричу,

Простою до ранку.

Вранці новий день,

Освіти́ть безодню.

Зламки там лишень.

Отже - не сьогодні.

...

Сергій Сорока

Пісня русалки

Чи чули ви, що край села,

Поміж озер і довгих балок,

Де соловейко не співа,

Рибалки бачили русалок?

Поночі їх потворний сміх

Луна розносила по полю,

І лихоманило усіх

Від тих пісень про злую долю.

Тієї ночі місяць спав,

Укритий хмарами у небі.

А серед тиші хтось співав

Журливо, стоячи на греблі.

Чи то дівчина молода,

Чи мара, мавка, сновидіння?

А як русалка це страшна,

Чого гризе її сумління?

«Ой, сивий місяцю, - співа, -

Що ж я, сердешна, наробила?

Своє дівочеє життя

Так прикро в річці утопила!

Страждала я – що те буття?

Тюрма похмура без віконця.

Та зараз все стерпіла б я,

Аби хоч раз побачить сонце!

Молю, як чуєш ти мене,

Хоч душу цю прийми до себе!»

Коли наступний день мине,

Знов руки простяга до неба…

І кожну ніч посеред балок

Все чути тихий плач русалок.

...

Ференець Олександра

Персефоні

Персефоні

Ох, люба, бідненька сестрице моя!

Як же ти домом зовеш теє пекло?

Гниє в підземеллі краса вся твоя,

І квіти весняні вмирають запекло.

Невже ти забула, як пахне роса?

Як вдвох ми всю ніч про життя говорили?

Забула й наш сміх, Персефоно моя.

Натомість ти темінь п'янку полюбила.

Я знаю, як солодко цар той співає.

Так гарно, що душі тікають із тіл.

А музика арфи невпинно лунає.

І ви їх зганяєте в царство могил.

Невже він посмів життя відібрати?

Його ми знайдемо, ти тільки вернись.

Корону криваву ще можна зірвати,

Розтерти у пил, тож, прошу, поборись.

Молись, Персефоно, за небо і волю.

Не царю, не батьку, собі помолись.

А я допоможу минуть злому болю.

Лишень ти не вниз, а нагору дивись.

Будь ласка, скажи, що я не помилилась.

Що ти полонена, а я мушу прийти.

Скажи, що із долею ти не змирилась.

І що у пітьмі тебе треба знайти.

Нехай навіть відповідь іншою буде.

Я вірю, ця сповідь все ж стане твоя.

І хай хоч весь Всесвіт про мене забуде.

Лиш ти не забудь, Персефоно моя.

...

Злата Гарбарчук

Аполіон

Світло десятків мільярдів зірок

проходить крізь небо, крізь мене, крізь землю.

Воно розчиняється в зелені трав,

грає у актах вселенських вистав,

тремтить в пустоті ніби хтось його вкрав

і б’ється об стіни із темряви темряв.

Світло десятків мільярдів зірок,

частинками, квантами, струнами болю

рветься на волю. Напругою поля

ламаючи всі горизонти подій.

Спонукає до дій, відкриває замок,

наближує той заповітний стрибок,

що зніме із розуму грані контролю.

Горнило десятків мільярдів зірок,

реліктовим фоном випалює душу,

Полегшує ношу, порушує тишу,

Та час не залишить усе як було.

Поріг замело уже сонячним вітром.

Багряніє світло...

Палає у небі єдина зоря,

займається світ, википають моря.

Черпаю гарячу броню у долоні.

Кинжалом вібрує струна біля скроні.

Попіл потоками вітру ширя.

Обвуглені ангели линуть з небес.

Все втратило зміст, все втратило сенс.

16.05.2019

...

Володимир Жук

Безглузді діадеми

Зелене сонце, мряка й холод,

Кварцові хмари, білий сніг — обман.

Сердечні муки — це душевний голод.

Пусти себе, позбався від кайдан.

Печаль образ, смарагдів сльози,

Слабне тіло від ваги проблем,

Та завівають від думок морози.

Лищить при світлі гора з діадем.

Безглузді, скинуті в куток й забуті,

Приховані від заздрісних очей.

Туди ж потраплять і усі майбутні

На тисячі зажурливих ночей.

Хоча бажання зникло вже давно,

Зусилля крихтами збирай, іди вперед,

Прямуй до хмар, коли на напрям всеодно,

Не піддавайся тиску людських черед.

Заглибся у забуте срібне море,

Дістань улюблений вінець,

Забудь про пекучі образи та горе,

Не зводь усе життя нанівець.

...

diastrofa

ХРИСТОС ВОСКРЕС

Христос Воскрес! Христос Воскрес!

Воскрес! Радійте, люди!

Пасхальний дзвін луна з небес,

В серцях надію будить.

Святу надію на добро

Що на спасіння вічне,

Що сум відійде! Згине зло,

Що стало людям звичне.

Христос Воскрес! Радіють всі.

Радіє Україна.

Весна сіяє у душі,

Душа ж - у небо лине.

...

Світлана Патра

Скоро зустрінимося знов....

Привіт, ну як там? Як спалось?

Чи чулася вночі сирена?

Як добре нам колись жилось…

І будемо так жити. Треба.

Скоріш зустрітися би знов…

Скоріше б ця війна скінчилась.

Бо дуже страшно без умов,

У вас ще їжа там лишилась?

Так в моторошних снах буває,

Але на жаль все на яву…

А якщо вибух пролунає,

То знов в укритті не засну.

А що у вас там? Чи стріляють?

Скажи, що живі ви, скажи

Бої запеклі ще тривають?

Себе будь ласка бережи…

17.04.2022

...

Ascker Ckiars

ill will

Щоб висловити почуття не стане слів,

Замало одиниць словарного запасу.

Війна забрала стільки вже життів

Руками підлого і злого «контрабасу».

Не описать тужіння матерів,

І плач дітей, і біль розлуки,

Не уявить тортури ранених людей,

І душ неупокоєних страшенні муки.

Поки ми пишемо: «привіт, жива?»

І споглядаєм звірств жахні картини,

Вони у відповідь: «не грузится инста» -

Для них страшніше це, ніж смерть дитини.

Колись спіткала нас усіх чума:

Когось COVID; когось страшна хвороба,

Яка людей лишила ясного ума.

Чи серце їх давно заполонила злоба?

Хай що не станеться, хай як ти не кричи,

Почуть тебе ворожий виплодок не здатний.

Не варто тратить свій останній крик душі,

Бо камінь серцем зроду стать не ладний.

*Контрабас – (жарг.) солдат контрактної служби

...

annadayway

***

А більше слів не треба.

Слова не залічать рани.

Вони не склеять серце,

Подірявлене вітрами.

Той біль – то пекуче сонце,

Руками його не вхопити,

Від тепла зросли не троянди,

А тільки лиш в’ялі квіти.

Безсонна і бездуховна,

Босоніж та без душі,

Ступає німа безмовність

Й затягує в чагарі.

За нею ступаю слідом,

По свіжій ранковій росі,

Лиш пляшка із цианідом

В моїй посинілій руці.

...

annadayway

Тиша безнадії

В холодній тиші безнадії

Стигнуть, гаснуть мої мрії.

Колись палали мов яскраві зорі,

Але їх втопило буденності море.

Мені давно заборонено кричати,

Бо прийнято в тиші страждати.

Я соромлюся власних сліз,

Маю сховати печалі ліс.

Кажеш лінива - а я не маю сили,

Щоб втамувати в душі заметілі.

Винна сама, що самотня досі.

Чекай, ти теж підеш невдовзі.

Вирвала б серце з усіма почуттями,

Мріями марними й нічними страхами.

Сумніватись погано, та й ризикувати теж.

Здається боротьбі цій немає меж.

...

Ейренко

Adfectus mortum

В словах свідомість ховаю від тіней смутного буття,

Вже не вірю тобі й не чекаю твого щирого каяття.

Кат бездушний, палач без сокири,

Ти мене поховав без могили.

Приректи на буття без життя,

Звідки вже нема вороття,

Сил тобі надало відчуття

Переваги і допуття

Незрозуміле

Серцебиття.

Кохання -

Нема.

Є тьма.

Темне дно, що пробила зневіра,

Мов той кіл серце вампіра.

Мов мотузка на шиї без мила,

Ти мене погубила, мила.

...

annadayway

Уявіть тільки мирне небо

Уявіть тільки мирне небо, ту спокійну його блакить.

Подих свіжого й тихого вітру ви також собі уявіть.

Уявіть сонця теплого промені – ніжні доторки до лиця,

І обійми мамині… в споминах… в споминах залишила війна.

А на небі тільки спалахи. Спалахи, шум і плач…

Віючи клятим порохом, між нами бродить палач.

Він – то нелюд проклятий, боягуз без жалю і псих,

Що посмів свою руку підняти на дітей і жінок молодих.

Сірим стало блакитне небо, зажурилась моя земля,

Степ безмежний та поле зелене вмить вража кров залила.

Та дарма плекає надію тиран, що волю забрать зажадав:

Без волі життя як такого й нема – про це мій народ пам’ятав.

Наш дух не зламати, наш гнів лиш зроста – в цьому і криється сила.

Знеславить й зневолить козацьких дітей не спроможна ніяка скотина.

Всі кажуть «нас мало», та нас тисячі, мільйони разом із вами.

І навіть наші предки зараз живі – Тараси й Степани у нас за плечами.

Країно, не плач! Вставай з колін! Тендітна і юна дівчИно…

За тебе полягли тисячі голів й ще більше ідуть на кончину.

За нас увесь світ, за них лиш пітьма, ми переможемо – знаю!

Країно моя, синьо-жовте дитя! Тебе із колін підіймають.

Ти голову вниз свою не хили, не треба журби і сліз.

Вперед із нами ти гордо іди, тебе поважають скрізь.

Відмиємо крові пляму червону, що впала на всю Україну,

Відкинем ярмо неволі гіркої й збудуємо вільну країну.

А поки не вщухне гармати звук і танків страшні гудіння,

Уявіть перемоги у двері стук і мами міцні обійми.

Бо ж обійми мамині в споминах не залишить уже війна,

Уявіть сонця теплого промені – ніжні доторки до лиця,

Подих свіжого й тихого вітру ви також собі уявіть.

Уявіть тільки мирне небо, ту спокійну його блакить.

...

annadayway

Вони вже ніколи

Вони вже ніколи не стануть старшими

Навічно залишившись в памяті нашій такими

Вони вже ніколи не стануть іншими

І тільки з фото будуть дивитися очима чужими

Вони вже ніколи не зможуть кохатися

В весняному сонці й вдихати свіже повітря літа

Вони вже ніколи назад не повернуться

Їхні хвилини закінчені там, дні вже прожиті

Вони ніколи вже більше не зможуть промовити

Не прийдуть на поріг до рідної хати, до сімї, до батьків

Тільки спогадами, що з роками притупленими

Будуть ще повертати у час, коли кожен з них жив.

Вони вже ніколи … вони тепер в світі іншому

Їх як жертву взяла ота ненависна, голодна війна

Та війна, що розгорілася у серці від зла чорному

Одержимому злом… що забрали людські життя

...

Ruslan Barkalov

Не братський народ

Скільки триває ця війна?

8 років, три дні чи все ж вічність...

І не має їй краю кінця,

Адже "брат" наш потвора й негідник!

Скільки раз ми казали, що ні,

Ви не браття нам, ні, не слов'яни!

Різні ми, і завжди вороги.

Хоч і бути дружніми ви обіцяли.

Та не стати нам пліч о плече,

Не пити з однієї чашки ніколи.

Не пробачимо вам оце все:

Ракети, танки, голодомори...

Смерті солдатів, жінок, малюків,

Ненароджених паростків людства.

І стареньких бабусь й дідусів

І відчайдушних оборонців.

"Ніколи знову" казали ви.

Повторили все ж прям по канону.

Наче дістали з шухляди сценарій старий

І не змінили в ньому нічого.

Буква "z" тепер на ваших плечах,

А в серці німа порожнеча...

Скільки вже полягло в наших містах

"Спасітєлєй і визволєнцев"?

Врятували хоча б одного?

Може дякую від нас почули?

Ні? Отож і воно.

Бо не кликали вас ми ніколи!

Так помріть же всі ті, хто сюди

причалапав їх хворої рашки.

Ми тут, щоб перемогти

І відстояти право на щастя!

Мир і спокій, ось що буде тут,

Як тільки танк останній запалає.

Ми відбудуємо знову нову

Найгарнішу і найкращу державу!

Українці-це сильний народ,

Вільна нація, ми-незалежні.

То ж окупанте, здавайся в полон.

Це найкраща можливість для тебе

Або ж ні, краще все-таки смерть,

так простіше.

Не буде причини визнавати себе не "молодцем",

А вбивцею невинної дитини.

Камінь з душі не зніме ніхто,

І кров на руках не засохне.

Це прокляття роду всього

На все ваше подальше майбутнє

...

Тетяна Птаха

Те, що мене лякає

...

Хочу написати пісню чи вірш

Як у відомих поетів

Але навіть якщо є зміст

Немає вдалих сюжетів

Ми народжуємося в муках

І в муках готові прожити життя

Дитинство проводимо в гральних пісках

А Юність в пошуках укриття

Мій час обмежено роками

Я люблю сварюся та сміюсь

Справедливість вириваю зубами

За себе й близьких боюсь

Але я вмру, коли буде багато снігу

Щоб у купу закопати розпухле тіло

Аби його знайшли десь по весні

Та, нажаль, це станеться лиш уві сні

...

Я просто чекаю потрібної миті

Людини, ситуації чи може погоди

Коли море на секунду застигне у спокої

Я просто чекаю коли можна видихнути

Клубочок пару в зимову погоду

Коли люди що стоять навпроти

Нарешті поговорять

Без страху і завуальованих фраз

Хоча б один раз

Чекаю коли зникне Земля

І люди разом з нею

Не люблю людей які б вони не були хороші

Тоді я видихнути зможу

Полетіти у інші світи

Подивитися на інших істот космосу

Якщо вони існують і режисери фільмів не брешуть

Нехай у мої віршах замало рими

І почуття читаються дуже не чітко

Але колись за хороших умов

Я вийду у ліс на безлюдний пляж чи тупо у двір

І набравши повні груди повітря

Я заволаю що Я ВІЛЬНА

...

Я пробув в забутті тисячі років

Та готовий знову вступити в життя

Мені не вистачає лише пару кроків

Аби знову відчути свого серця биття

Всесвіт закине мене чорт зна куди

Лише з ниткою віри

Та з моєю готовністю й рівнем довіри

Я повернуся до тебе сюди

Просто вір...

...

В моїй голові лише один крок

Від палаючого безумства

До жгучої байдужості

Що розриває всередині кожного

Навколо так багато шуму

Що навіть найгучніші навушники не впораються

Мене дратує цей шум

Багато галасу та голосів

Кожен огранічно вплітається в оркестр балагану

Окрім мого голосу

Що спить всередині мене

Спочатку я упаду на дно

І лиш потім зможу піднятися

Адже на моєму плечі завжди сидить чорт

Та під'юджує мою свідомість

Змушує падати нижче, а якщо підніматися то блискавично

Згораючи в атмосфері як ракета чи хвостата комета

...

Сокира

Пам'ятаєш, мала?

Пам'ятаєш мала

як увесь час до тебе липла ниточка

ти сміючись казала: знову жених причепивсь!

і намотувала її на палець розказуючи абетку

абетка закінчувалася — а хвостик нитки завжди лишався

хіба не тому що немає ні на твоєму язиці ні під язиком тої літери

з якої бере початок моє ім'я?

Пам'ятаєш мала

як ви викликали Матюкливого Гнома

а кого ще було викликати в неопалюваній квартирі кінця дев'яностих

десь на примарному кордоні двох держав?

Я приводив його для тебе

і він — п'янючий і злий — ходив хитаючись по липкій линві від стільця до стільця

вигукуючи прокляття нашому і вашому недобрим світам

Я дивився і не зачиняв дверей

я знав що тобі подобається бути трохи поганою дівчинкою

Пам'ятаєш мала

несправжні цукерки і справжні цигарки

листи до Діда Мороза перехоплені потойбічною поліцією

амулети і камінці бородавки і перехрестя

і жаб'ячі пісні над ставком — упіймані саме для тебе на гачок молодого місяця?

Тож куди ти тепер мала?

На кого ти мене покидаєш у цьому березневому розламі між світами?

Озирнися мала — або ні — не озирайся

і я назавжди скам'янію тобі в грудях

і світитимусь — як світиться фальшивий китайський місячний кулончик

приторно-солодко — мов ота твоя ідіотська цукерка тутті-фрутті

незграбно — як оцей перший вірш написаний демоном

на ошматтях власного чорного зашкарублого серця

...

Єлизавета Жарікова

Листопад

«Найгірше в тому, щоб бути мертвим, – це те, що й голос твій у землі», –

Слова ці свої він пише неспішно пальцем на запітнілому склі.

«Куди поспішати? У мене є вічність, схована в подиху та дзеркалах.

Цей всесвіт просто потерта монета: аверс – надія, а реверс – це страх.

А я, тим часом, не те і не інше. Монета, що крутиться на ребрі.

Місце, де зупиняється погляд. Тринадцятий місяць у календарі.

Я з тиші, в якій обривається пісня, з повітря, що стало твердим, наче щит.

Я той, хто піймає наступний твій подих. І той, хто тепер навічно мовчить.

Біжи-не біжи, чи ховайся, чи бийся. Але я з’явлюся до тебе у строк,

Дам тобі важкість п’янку та неспішну ніким не читаних сторінок.

В долоні твої я вкладатиму квіти – червоні, як випалена кіновар.

Ти ж бачиш їхнє сталеве осердя кольору цих листопадових хмар?

Сідай же за стіл, не блажи, не вагайся – гостей небагато і вдосталь вина,

Тож пий, пий за те, щоби все ж закінчилась вже сотні років непорушна війна.

І подих життя знов торкнеться героїв, як питимеш ти з їх старих черепів.

Хай вітри співають – чужі і тутешні, народжені серед цих чорних степів.

Щоб повня холодна, легка, невловима, струїлась по небу, мов вилита ртуть,

Щоб жодне ім’я не загубилось до часу, коли нас знову знайдуть.

Хай сходить сонце у ясному небі, бо його захід – дорога назад.

Ти чуєш?

Мертвих можна почути, коли опускається листопад».

...

Олександра Совська

Солона колискова

Рука моя так звично меч тримає – королю, це для нас не перший бій.

Немає більше, куди відступати. Позаду тихо плещеться прибій.

Вода морська із кров’ю солоніша, в рожевих хвилях спокій не знайти.

Я відчуваю в солі на обличчі: зі мною поряд всі мої брати.

Вони стоять позаду, злі та тихі – такі ж, як їх пощерблені мечі.

Нехай же будуть в цих прекрасних землях – прокляті позабуті втікачі.

У шумі крон, у холоді каміння, їх сміх, неначе виє тятива.

Колись їх поведе зелений лицар, бо наша битва все іще жива.

Вони лиш сплять, нескорені довіку, їм не пізнати програш та ганьбу.

Вони нізащо руку не подали б мені тепер – нікчемному рабу.

Тому ховаю погляд, й ланцюгами, які тепер – уся моя броня,

Я брязкаю, і руки б’ю об камінь, чекаючи, що прийде забуття.

І знову море піниться у хвилях – вода на захід сонця, мов вино.

Королю, де ж тепер твоя могила? Чи досі колисає тебе дно?

– Ти нині спиш, але прийдеш на поклик, – повторюю я часто уночі.

Але народ твій тебе не покличе. Королю, твій народ тепер мовчить.

...

Олександра Совська
16+

Я загублена

Я загублена, у темній глибині,

Моє світло вкрала нічна темрява.

Я полонена в твоїх очах ясних,

Шалений вогонь тліє в моїх грудях.

Мій розум палає пристрастю палкою,

У вічності твоїй залишаюсь.

Не втекти мені.

Сліпа від страху, але бачу в тобі рай.

Ти мій темний рай.

Ти чарівно світла.

У цих чорних струнах грає моя душа,

І в моїй безвиході я знаходжу себе,

Вітри злі нависли наді мною,

Але ти

Моя темрява...

Я загубилася в тьмі, огорнута тобою,

Моє світло згасло, залишилась в твоїх обіймах.

Ти мене зачаровуєш, я стала твоєю жертвою,

Пристрастю одержима, в вічності твоєї пливу.

Сліпа від страху,

Усе навколо мене пусто,

Але мій погляд знаходить рай у твоїх рисах.

Ти моя темрява, але бачу всередині,

Світлий рай.

В обіймах мороку, я твоя.

...

Анастасія Джабер
Увага!
Сайт працює у режимі альфа-тесту. Про помилки пишіть Аркушу або на support@arkush.net!
Новини
🐶 Розпочато авторський конкурс "Псисті теревені" 🐶
02.07.2024

Слава Україні, аркушики! 🇺🇦

Мабуть небагато людей можуть залишитися байдужими до дружнього виляння хвостом та вірного погляду тих, хто завжди готовий прийти на допомогу. Якщо вже здогадуєтесь про кого мова, то пропонуємо долучитися до нового авторського конкурсу "Псисті теревені" 🐶

... Детальніше
Блоги
Мене заблокував ІнстаграмКатерина Скрипка
18.07.2024
Шановні колеги, зокрема ті, що слідкували за грою для письменників #історіядляскрипки вже помітили: ... Детальніше
Іноді мрії збуваютьсяСкуловатова Олена
18.07.2024
Дуже давно, коли я тільки почала писати, у мене з'явилася мрія: щоб мою книгу видало «Видавництво Ст ... Детальніше
Група "Автори та читачі" - адміниться БукнетомОлександр Молодецький
08.02.2023
Хотів розповісти цікаву історію. Я деякий час був у фейсбучній групі "Автори та читачі". Нещодавно в ... Детальніше
Гра: чи вмієте Ви в критику?Сергій Василюк
18.07.2024
Вітаю друзі, сьогодні я наведу приклад одного оповідання. Воно написане відомим чеським письменником ... Детальніше
Книга про людину, яка подорожує за вітромКниголюб
18.07.2024
Книга про людину, яка подорожує за вітром Ярослава Литвин «Роза Вітрів» Ця книга привернула мою уваг ... Детальніше
Продовжую знайомитися з творчістю Дмитра ВоронськогоКниголюб
18.07.2024
Ще одна цікава книга про українських козаків. «Мамай, або Перші козаки» Цей гостросюжетний роман в я ... Детальніше
На Аркуші вже:
11820читачів
144424коментарів
Щиро вдячні всім, хто підтримав нас переказами на рахунок!
А також всім, хто приєднався до нас на Патреоні!
Наші патрони
Всі кошти підуть на розробку та розвиток Аркуша! А підтримати нас можна тут: