Результати конкурсу 🇺🇦⚡️ Квантова Україна ⚡️🇺🇦

Електронні книги / #мир (38)

На зламі епох

Нам випало жити на зламі епох,

Цікаве й жахливе століття,

Я вірю, що з нами і правда, і Бог,

Хоч мучимось ми в лихоліттях.

Гартують Вкраїну вітри перемог,

І втратами ми оповиті,

Везуть ешелони чужих допомог,

А все ж відчуття, що самотні у світі.

Ми ж нація мирна, чужого не хочем,

Плекаєм своє, цим і ситі,

Чому ж ворогам ми мозолимо очі,

Чому їхні пащі весь час ненаситні?

У них землі більше та й люду багато,

Є зрощувать що й розвивати,

Та заздрять чомусь, не така власна хата,

Їх тягне лиш красти й вбивати.

Так, ми християни, розумні й гостинні

Якщо не дражнити й чіпати,

Не пхали б до нас свої руки злочинні,

І ми б не бажали нікому відплати.

До Бога звертаємось ревно щодня,

Щоб він дарував землі МИРУ,

Прозріла зомбована чортом ру*ня

Й засяяли золотом бані СОБОРУ.

...

Ксенія Демиденко

Прихід весни

До когось приходить весна на світанку,

чарує прекрасним співом пташиним.

Комусь уночі нашіптує казку,

лягає на вії снами легкими.

Для когось вона - тендітна голубка,

що хоче крильми весь світ огорнути.

На гілці цвіте незаймана брунька,

крізь неї до серця прагне торкнутись.

Для когось трава, підсніжники білі,

цілунки п'янкі - краплинки любові,

кохання безмежне, пахощі свіжі,

світанки магічні та пурпурові.

Для мене весна - це дотики щастя,

надії, тепла, любові та миру.

Лелеки несуть промінчики сяйва

І в краще майбутнє крихточки віри.

Березень 2023 р.

...

Роман Фещак

Миколай також за мир

Здіймаються вогні до неба,

чорніє спалена земля.

Ординцям крові людства треба,

його гірка сумна сльоза.

Та Українці не здаються,

із нами Бог і всі святі.

На фронті ЗСУ відважно б'ються

за мир і щастя на землі.

Героям хвацько помагають

всі легіони із небес.

Крилаті янголи літають

і трудяться, щоб ворог щез.

Тому ми точно переможем,

я впевнений, що стане сил.

Отця святого лиш попрошу,

бо Миколай також за мир.

(грудень 2022 р.)

...

Роман Фещак

МИ НАЦІЯ РОЗУМНА І КРАСИВА

Ми нація розумна і красива,

Що б не брехали чорні язики,

Достойні ми гармонії та миру,

За них завзято боремось віки.

Не може Бог рабам давати силу,

Родючий ґрунт, таланти, в небі журавля,

По вірі нам дано, бо ми просили,

Щоб воля у душі, а у ногах свята земля!

На жаль, усе не може бути ідеально,

Тож по сусідству поселили москаля,

Він трощить все, руйнує, б’є безжально,

Раніше там казилася орда і татарва.

Достатньо вже терпіти витівки звірячі,

Пора цій гідрі голову скрутити,

Копита обламати, бо вони чортячі,

І в мальовничій вільній Україні мирно жити!

...

Ксенія Демиденко

Фронтальне

Важкий кордон до мітки тридять два!

І подих наче кип’ятю кликоче.

Здається — крок і люта слабкість сточе,

Та, наче фенікс, віра ще жива.

«Вперед! Немає страху проти ночі!» —

Проміж зубів і спеки йдуть слова.

Єдиний — не один за всіх,

Я — крапля, та луна без неї в чашці.

Шеврон припік до пікселів рубатки.

А чоронзем все п'є за братній гріх.

Кивають жовтогривії ромашки

Блакитнооким василькам «Привіт!»

Хрущі в садах над вишнями гудуть,

Послухай, наполегливо, ритмічно.

І хай новини йдуть про хаотичне,

Все ж як чудово запах квітня чуть,

Хоч мить його, як блискавка, зазвичай.

Та вічно мати з сином мають буть!

...

Мелькір

Ще трохи почекай

Нам день за днем новини обіцяють,

І віриться - ще трохи потрепи! -

Та знову в небі зорі всі засяють,

І пройде час невтішної біди.

Ще трохи почекай - і знов все буде:

Каштани на Хрещатику цвітуть,

А в ботсаду бузок, і всюди люди -

Усміхнені спокійні люди йдуть.

На літній сцені танго та фокстроти

Танцюють пари в сутінках п‘янких.

І на містку кохання - знову клопіт -

Навішали закохані замків.

А влітку вихідними - до Одеси,

Без сумнівів з маленьким рюкзаком

Під шепіт хвиль відігрівати серце -

Теплом та оксамитовим вином.

І мирний Маріуполь та Бахмут

Відновлять спокій, втрачений у них.

Стрибають діти невгамовні на батут

І всюди лине їх щасливий сміх.

...

Ірина Руденко
18+

Рабів до раю не пускають

«РУССКИЙ ВОЕННЫЙ КОРАБЛЬ, ИДИ НА*#@»

Кров, запах горілої плоті

Вся Україна засіла в окопі

Заради перемоги та миру

Проти нацистського пиру

Проти дебіла, що править,

Що так часто нагло лукавить -

Лисе падло, ублюдок кривавий

***

Ракети, танки, БТРи і москальське стадо

Загарбницьки нищать, а їм усе мало

Вони позбавлені права на власну думку

«...нам приказали...», - говорять ублюдки,

Крадуть, руйнуть, вбивають

А потім - просять пощади й тікають

З простроченими сухпайками

З обісраними штанами

Наші ж воїни Україну хоробро захищають

«З хлібом і сіллю» московитів зустрічають

Годують тротилом ворожі колони Фашистських свинособак беруть у полон

Готують коктейлі бл#*@ькій сволоті

Танки ворожі топлять в болоті

Гопники на районі БТРи віджимають

Жінки сумками москалей забивають

***

Поки путлер бомбить Українські міста

У підвалах й метро народжуються нові життя

Україно, все буде добре, а путін ху#*@ !

Поки ми разом - нас не здолає це чмо!

Автори: Бакланов Дмитро та Руслана Колесник(я та моя дівчина)

P.S: в підтримку Українським воїнам, захисникам, патріотам. Ми вдячні вам!

...

Kruhitka_Dobro

СВІТЛО

Світлом сяяла Світлиця,

Світ світився Добротою,

Свічка полум'ям іскриться,

Зігріваючи Любов'ю.

Світлячки, немов намисто,

Танець Світлий на світанні

Закружляли проментсто

Колом Сонячним вінчали.

У Свічаді чарівному

Миром сповнилися лиця,

Дивосвіт земного дому

Миготів, немов зірниця.

...

Магнолія

ill will

Щоб висловити почуття не стане слів,

Замало одиниць словарного запасу.

Війна забрала стільки вже життів

Руками підлого і злого «контрабасу».

Не описать тужіння матерів,

І плач дітей, і біль розлуки,

Не уявить тортури ранених людей,

І душ неупокоєних страшенні муки.

Поки ми пишемо: «привіт, жива?»

І споглядаєм звірств жахні картини,

Вони у відповідь: «не грузится инста» -

Для них страшніше це, ніж смерть дитини.

Колись спіткала нас усіх чума:

Когось COVID; когось страшна хвороба,

Яка людей лишила ясного ума.

Чи серце їх давно заполонила злоба?

Хай що не станеться, хай як ти не кричи,

Почуть тебе ворожий виплодок не здатний.

Не варто тратить свій останній крик душі,

Бо камінь серцем зроду стать не ладний.

*Контрабас – (жарг.) солдат контрактної служби

...

annadayway

Уявіть тільки мирне небо

Уявіть тільки мирне небо, ту спокійну його блакить.

Подих свіжого й тихого вітру ви також собі уявіть.

Уявіть сонця теплого промені – ніжні доторки до лиця,

І обійми мамині… в споминах… в споминах залишила війна.

А на небі тільки спалахи. Спалахи, шум і плач…

Віючи клятим порохом, між нами бродить палач.

Він – то нелюд проклятий, боягуз без жалю і псих,

Що посмів свою руку підняти на дітей і жінок молодих.

Сірим стало блакитне небо, зажурилась моя земля,

Степ безмежний та поле зелене вмить вража кров залила.

Та дарма плекає надію тиран, що волю забрать зажадав:

Без волі життя як такого й нема – про це мій народ пам’ятав.

Наш дух не зламати, наш гнів лиш зроста – в цьому і криється сила.

Знеславить й зневолить козацьких дітей не спроможна ніяка скотина.

Всі кажуть «нас мало», та нас тисячі, мільйони разом із вами.

І навіть наші предки зараз живі – Тараси й Степани у нас за плечами.

Країно, не плач! Вставай з колін! Тендітна і юна дівчИно…

За тебе полягли тисячі голів й ще більше ідуть на кончину.

За нас увесь світ, за них лиш пітьма, ми переможемо – знаю!

Країно моя, синьо-жовте дитя! Тебе із колін підіймають.

Ти голову вниз свою не хили, не треба журби і сліз.

Вперед із нами ти гордо іди, тебе поважають скрізь.

Відмиємо крові пляму червону, що впала на всю Україну,

Відкинем ярмо неволі гіркої й збудуємо вільну країну.

А поки не вщухне гармати звук і танків страшні гудіння,

Уявіть перемоги у двері стук і мами міцні обійми.

Бо ж обійми мамині в споминах не залишить уже війна,

Уявіть сонця теплого промені – ніжні доторки до лиця,

Подих свіжого й тихого вітру ви також собі уявіть.

Уявіть тільки мирне небо, ту спокійну його блакить.

...

annadayway

Мир

Часи несправджених новин:

Лапшу на вухах не підняти.

Та факти — кількість домовин,

Де брат лежить навпроти брата.

Де у блакитності небес

Що вдень, що проти ночі темно.

Де не залишилось тебе,

Де зорі спопіляють землю.

Часи знелюднених квартир,

Де на шпалерах дим і сажа.

І наче мара слово «мир»,

Яке, нажаль, ніхто не скаже.

...

Мелькір

Настане

Настане день Війни не буде.

Пройде цей страшний сон.

Збудуємо ми Нову Країну.

Буде кращою за ту, яка була.

І у кожного буде вже інше життя.

Так воно матиме руїни.

Розбите серце через втрачену родину,

дім, близьких та друзів.

Ми все зробимо по новому

Краще ліпше, як ніяк.

Ми є одна велика Родина.

Ми і є славна Україна.

Ми і є її Народ.

12.03.22

...

Тетяна Фан

Час зупинився

Час зупинився. Весна настала без весни.

Час зупинився у двадцять другому в кінці зими,

А мир залишився у снах і іншому житті.

Ураз.

Час зупинився, затамувавши подих,

А ми їдемо розбивши ноги аж до крові,

Застрягши на пекельній півдорозі

Блукань.

Час зупинився. Весна настала без весни,

Вже третій рік шукаючі загублені ключі

Від миру, який гуляє десь по світу.

Та не у нас.

...

Марія Чирич

Живим всередині вертайся

Живим всередині вертайся, сину!

Як відгремить та лють твоя і орків змиє,

Як проженеш ти гадів з Батьківщини,

Життя тебе чекатиме й зігріє!

Живим всередині вертайся, любий!

Чекає нас трава у парку й зорі.

Морозива візьмем всім навкруги—от сміху буде!

А ми заплачемо… Від щастя і від болю.

Живим всередині вертайся, друже!

Як завше, гідність і відвага вкажуть шлях.

О, як же крокуватимеш ти мужньо

Своїм життям у звільнених містах!

Навала чорна най не зіпсує

Душі твоєї. Геть і вибухи, і смерті!

Той світлий паросток, що пристрасть жить дає,

Ворог не викорчує в вільних людях твердих!

Ні! Грець йому! Ти не дозволиш, вірю!

Молю я небо і молюся всім святим,

З пітьми кривавої хай тіло й душу вирвуть!

Живим вертайся! І всередині живим!

2022

...

Анастасія Шкоп

Море

Світ застудився. Світ безумовно хворий.

Я закриваю очі. Я бачу море.

Чаячий крик розтинає небо крилом.

Хвилі гойдають бурштиновий заходу ром -

Теплий, п'янкий, карамельно-густий.

А прибій!

Ноги цілує прибій - нескінченно пестливий.

Я бачу море і мир. І майбутнє щасливе.

...

Вересневий Кіт

А знаєш, Боже

***

О Боже, а я є тут. Ти де? Так якось хочеться прийти до Тебе, Тобі розповісти про себе. Про мій розвиток. А бачиш, я вже вмію, вже виходить. Але, на жаль, Тобі цього не треба. Тобі, практично, нічого не треба. А може, і на щастя.

О Боже. Я вкотре падаю, перечіпляюсь за граблі. Я вкотре щось хочу довести. Собі, Тобі і іншим. Я вкотре, вкотре і, мабуть, ще не востаннє.

О Боже. Я знов, здається, не туди гребу. Ти вкотре зупиняєш, показуєш, по-тихому повчаєш. Ти вкотре вислуховуєш, і вкотре не докоряєш. Ти, як завжди, мовчиш. Ти любиш.

Боже, я знову прив'язалась до людей, до моїх дій, результатів, планів. Знаєш, я втомилась. Прив'язуватись до цілі. Я ставлю їх вище, напевно, ніж Тебе. Я втомилась. Втомилась контролювати все. Себе, і інших. Ти знаєш, мені і навіть Тебе примудрилось проконтролювати. Я ж все знаю. Я знаю, як буде найкраще, і, увага!, для всіх. А ще я знаю, що без мене все пропаде. Зовсім все.

І тут Ти дозволяєш, вкотре вже, мені набити носа чи чола. Це трохи боляче, Ти знаєш, зате звільняє. Від того втомливого "я все знаю" , "я все зроблю", "всіх врятую". Бо то брехня.

О Боже. Я таки не знаю. Я знаю зовсім мало. О Боже, а мені тепер куди? А що робити маю?

Боже, де ти? Боже, я бачу, що мої зусилля марні. Я тисну газ, а результату катма. Мені здається, я шукаю визнання, шукаю десь підтвердження того, що я є цінна. Шукаю відповідної роботи, щоб цінність довести. Я знаю, що десь ніби і потрібно розвивати країну, будувати своє. А також разом з тим не губити себе.

Боже, мій Творче. Ти ж мене зліпив, То знаєш, певно, краще, для чого цей бурдюк. Де краще виконає своє призначення. Я зараз, наче, тупуяю на місці, літаю туди-сюди. А де Ти мене бачиш? Де б я, глечик, виконав своє призначення найкраще?

***

А знаєш, Боже. Я нічого вже не тямлю. Тебе я бачу крізь призму вже сформованих уявлень. А Ти, казав владика, кожний раз інакший. Боже, мені страшно. Я Тебе боюсь. Будь ласка, допоможи мені не закопати свій талант. Натомість набути ще з десяток добрий. Давай з Тобою за руку. Ти веди, а я буду робити маленькі крочки, Ти лиш скажи, куди. Скажи, покажи, натхни, через інших підкажи. Говори через інтуїцію. Але веди. Так хочу з Тобою бути завжди. Але не боюсь, віддаю в руки своє майбутнє Тобі. І вже не боюсь. А довіряю Тобі більше, ніж собі. Своє життя і смерть довіряю Тобі.

***

О Боже, я тут, а Ти де? Я тепер не тямлю нічого. Ти для мене зараз такий незрозумілий. Все, у що вірила я, розплилось, наче дим. Я відчуваю в серці таку незрозумілу незрозумілість. Я так часто впевнена навідруб. Я так часто знаю все стовідсотково. Так часто беру усе в свої руки, контролюю занадто, гризу-вигризаю. Як знати, де треба погризти, а де - відпустити. Я зараз нічо не гризу. Просто сиджу, пишу і пишу. А іноді треба погризти, заставити. Боже, я прошу Тебе про дар мудрості, розуму. Вміти знаходити золоту середину. Коли треба, коли ні. Мудрости прошу. Розпізнати. І мужности. Зробити.

Господи, а я вже зовсім не тямлю. Ще живу на землі. А чого? Що задумав для мене? Що приготував сьогодні ввечері, взавтра, через рік?

Господи. А що я? А що я маю робити. Я так хочу Тобі догодити. Там жертви всілякі, бички. А натомість волаю про чисте сумління. Я все ідеально зробила. Я геть ідеальна, ні прищика. Я ж, я ж бо.

Господи, я тут, а Ти де? Так я прошу Тебе не дозволити мені ніякими вузликами прив'язатись занадто до когось чи чогось крім Тебе. Про середину волаю я. Господи.

Господи. Я відчуваю сум'яття. Я не знаю. Я страх відчуваю. Господи, разом з тим відчуваю я зараз радість у цьому моменті. Мені тут добре, напевно десь Ти недалеко зовсім. Господи, Господи. Ти де? Я тут, осьдечки. Обнаставлена правилами, принципами. Всякими требами, амбіціями. Господи. Я тут, якщо бачиш мене серед мотлоху моїх правил. Моїх стовідсотковостей, моїх навідруб впевненостях. Господи, я тут. Десь тут. Десь тут.

Господи, а Ти де?

***

Боже, мій Батьку. Я прошу Тебе про гумор і радість. Я прошу Тебе про любов. Про спокій на щодень і світло для розуму. Боже, мій Батьку. Я прошу Тебе про десь так хоч трошки вміння побачити ті вчинки, які Ти для мене приготував. Дякую Тобі за осінь, за спокій, дощі час від часу, за чаї, плащі, і сутінки. Ранки в тумані і вогкість повітря. Я люблю осінь. Я люблю пору призадуми, повільності і не надто великої прохолоди.

Тату. А де Ти? Я тут. Я потребую Тебе. Дуже дуже. Я начебто люблю Тебе, хоч любити так зовсім не вмію. Тату, я люблю Тебе і потребую.

Так добре, що Ти не надто сильно заклопотаний бізнесмен, який має дуже мало часу на своїх дочок. А знаєш, до теми хотіла запитати, чи бачиш Ти мене у бізнесі? Підозрюю, що Тобі зараз дуже смішно, заливаєшся густим сміхом. Словом, чи треба рятувати Україну створюючи власну справу? (Мені самій смішно стало)

Боже. Не знаю, що сказати. Як закінчити. Так, добре, що Тобі зі мною добре (я досить високої думки про себе, чи не так).

Боже, я Тобі тисячу своїх думок і відчуттів не розказала. Ти знаєш все. Допоможи мені зростати. Пошли людей, які б мене штовхали. До Тебе. Можливо і я когось можу підштовхнути? Тоді штовхни мене, щоб я підштовхнула когось, і щоб мене хтось підштовхнув і щоб ми всі прикотились до Тебе. Притягни нас усіх. Люблю Тебе.

***

О Боже, я є тут. Я в своєму розпачі, обплутана страхами. О Боже, я є тут. На дні десь. Бачиш? Впізнаєш? Я так не маю сили, що хочеться кричати. Але не вироню і слова. Боже, я є тут. На дні десь, тут волого. Тут важко. Тисне звідусюди. О Боже, де Ти є?

О Боже. Я потребую. Тебе, Твойого розуміння. Я безсилла. Не маю сили, складно. Я хочу просто впасти і заснути. Я хочу спокою і легкості, тепла. О Господи, мені є складно.

Боже, потребую. Тебе, Твоїх розрад. Я прошу чуда, дива. Я не знаю. Я прошу допомоги, в безодні розпачу подай Долоню. Боже, де ж Ти є? Де Твоя поміч, де розрада. Не маю сил, усе.

***

А я, о Господи, я знову тут. Мені і далі не по собі. Я знову стогну, плачу. Я знову відчуваю розпач і безсилля. О Господи, а Ти докіль? Мені неймовірно важко. Я не знаю, що робити. Хоч розумію, що дуже близько до мети. Я хапаюся за все, я все роблю і одночасно. Я всюди йду, в усіх напрямках. А насправді тупуяю на місці. Я беззмістовно очікую на зустрічі неперевершені. Я очікую на день свого життя, тоді, як воно тихо проходить повз. О Господи. Я знаю, що Ти поруч і що любиш неймовірно. Я знаю, не засудиш, себе суджу сама. О Господи, подай мені, будь ласка, сил йти далі. Вставати й далі йти. І жити вже сьогодні, не завтра і не вчора. І говорити з тим, хто поруч. Не десь, не там, у хмарах. Господи. Мені є зле, але я не жаліюсь. Я вірю, кожну сльозу Ти розумієш. Я вірю, все, що відбувається, має значення і зміст. Я вірю, що Ти поруч тут сидиш, і дихаєш на мене миром й радістю. О Господи. Я вірю в Тебе. Я вірю у невипадковість. Вірю у добро, у радість, в мир. Я люблю життя. І хочу жити. З Тобою хочу жити. Господи, я просто дякую Тобі за те, що одного дня чи ночі, Ти вирішив, щоб була я. І оберігаєш мене досі. О Господи, я дякую безмежно за усе. За найболючіші уколи в серці і найбезгучніші стогнання у душі. Я дякую за те, що навіть я перелічить не зможу. За дар життя, здоров'я, і усе що маю . Господи. Допоможи. Жити тут і тепер. Тішитись цим днем. Бачити у кожній людині Тебе. Робити те, що роблю нині так, неначе це моє найважливіше призначення. О Господи . Будь тут. Тепер.

***

Я кажу Богові, що я нікчема, а Він мене у шати одягає. Я кажу Богові - не треба, а Він мене так тихо обіймає, Він сміється в вуса. Я кажу Богові, що в мене сил немає, а Він є просто поруч, розуміє. Я кажу: «Не можу! Все!», а Він мені підставляє плече. Коли падаю з утоми, то Він мені солодке простягає. І навіть коли кажу, що я груба, в обіймах довго так тримає. Я кажу Богові: «Невже не бачиш: я – свиня?», а Він мене Принцеса називає. Я просто переконую Його, що тут не те щось, я ж така слабка. І тут, Він каже: «Це все, що Мені треба». А я… А я мовчу: не знаю, що сказати.

***

А знаєш, Боже, я не вмію себе любити. Постійні звинувачення в мою сторону сиплються, аж важко дихати, немов пісок задуває в голову, неможливо очі відкрити. Адже я не така, я не вмію слухати, не вмію співчувати, не вмію молитися. Може, воно й так. Але з Тобою я можу гори перевертати, хворих зціляти, любити можу. А що любов? Маленькі вчинки, що ведуть до масштабу. Прості дії, з яких складається велика справа.

Боже, може від цього починається війна - від невміння любити себе? Бо коли люблю, всього мені достатньо, я не чекаю від інших виконання моїх захцянок, я тішусь, я живу. Навчи мене, Боже, любити себе. І інших. Врівноваж моє життя. Щоб одна терезка нетперехилялась на бік, щоб рівновага, щоб гармонія була.

***

А замість гортати бездумно стрічку у мережі, я до Тебе, Боже, розшир мої межі. Додай мудрості і сили. Виконати те, що під силу. Не ховатись за лінивством. Хоч моя жертва мала, зате з любов'ю. Боже, нехай я не прочитаю жодної книги, якщо метою єдиною бути довести щось іншим. Нехай я не знаю жодного слова незвичного, якщо ним захочу вивищитися над іншими. Нехай я буду проста, як дошка, але наповнена любов'ю. Дай мені почуття міри, щоб досягала, але з любов'ю, щоб розвивалась, але з любов'ю, щоб йшла вперед, але з Тобою. Бо Ти мене можеш вивищити і понизити. Дай у кожній людині бачити Тебе. Навчи мене простоти і любові. Простої любові. А забери в мене гордість. Пробач і будь.

***

Боже, я могла б Тобі зараз так голосно скаржитись, могла тихо виїдати себе. Ізсередини. Могла довго і гучно кричати. А, натомість, приймаю.

Я приймаю, чуєш, я люблю себе. І той сум ізсередини теж я люблю. Я не борюсь, не знецінюю. Не виганяю, не заперечую.

Знаєш, я по-трохи вчусь розплющувати очі. І не мружитись на сонячні обійми. Я вчуся бачити життя у кольорах. Вчусь не закривати долонями лице. І відваги довіритися вчусь теж. Я вчуся дякувати кожній хвилині. Вчуся дякувати кожному дню. Дякую кожній людині. Що до Тебе мене привели.

Боже, дай бачити день, коли сонце на небі. Дай вміння радіти життю, воно - лише мить. Дай мені хисту радіти новому дню. Вмінню радіти, як діти радіють.

Боже, я тихе ніщо. Допоки ти не дмухнеш на мене. Господи, подай мені смирення і просто будь у мені. А решти не треба мені (Крім прожиткового мінімуму, але якщо Ти бачиш що це мені не на користь, то і без нього обійдусь).

***

Знаєш, Боже, а в мене страх і небажання. А в мене іноді байдужість і важко. Іноді просто несила стати з крісла. Хочеться залізти у книжку і жити там. Там все вже закінчено, прописано, закрито. Вже все відомо.

А у мене страх. Якщо не впораюсь, не матиму сили, бажання, якщо не наважусь. Якщо зроблю дурницю, якщо зіпсую. Усе. Ти будеш мене любити?

***

Боже, у мене болить голова і зовсім не така

Яка би мала бути

Мені встид і сором

Мені сум і плач

Боже, вже вкотре не сплю і така якась стала примхлива

То старію, мабуть?

Боже, я так часто кидаюсь у крайнощі

То живу, весь контроль поглинаю

То занадто сильно відпускаю

Боже, Ти любиш мене, я це знаю

Але. Невже любові Твоєї мені стало замало?

Боже, мені встид і сором

Я занадто привикла до Тебе

Почуваю себе блудно-згубленою

Ніби тут, ніби близько

А плодів немає

Боже, я не знаю

Я не хочу іноді знати

І свідомо очі закриваю -

"Я нічого не знаю і не розумію"

І втрачаю

Так багато втрачаю

Я кажу сьогодні Тобі "Вибач"

Я ніколи не думала, що зможу

Тебе сприймати, як належне

Як такого собі доброго Чоловічка

Який завжди й усе поможе

Боже

Ти Хтось більший

Мені ж встид і сором

Боже

Ти Хтось більший

Й мені сумно, що не маю часу

Бо спішу, довести всім собі

І пропускаю

Найважливіше

Боже, я не знаю

Дай відвагу подивитися Тобі у вічі

Поглядом зустрітись, хай пекучим

Іноді болючим

Але ніжним, добрим, щирим

Непохитним і таким, який лікує

Боже,

Дай відваги, сили йти з Тобою навіть там, де не раді Тобі

Де Ти проявиш себе, а я у страсі можу задню дати

Дай мені відвагу йти з Тобою

Дай відвагу, силу дай

Мудрість і любов.

Боже, Ти Хтось більший

Ти Хтось

Більший

***

Боже, я ось тут. Лежу в пітьмі. У повній безнадії, очі у плачі. Ти знаєш, Боже, сенсу вже не маю. Кудись іду, кудись постійно поспішаю. А для чого це все? Де в цьому є Ти? Куди я йду? Чого очікую? Боже, Ти єдиний незмінний. Єдиний є і був завжди. Шукаю щастя в людях, подвигах, у рості. В смачних напоях, одобреннях, любові. У дотиках, обіймах. Шукаю спокою, щоб і в душі й на серці. Я намагаюсь бігти щоєдуху. Біжу, як можу, хоч могла б і швидше. Та так здається, що вдараюся завжди об стінку. І хочеться подумати, що це мене Ти оберігаєш. Я занадто сильно все контролюю. Але ж, але ж. Але ж Ти такий Бог ревнивий. Потім будеш мені докоряти. Що там не так зробила. То що не так, куди я не туди звернула? Чому ці муки, докори, страждання? Ти ж говорив про радість.

Знаю, я напевно, занадто сильно прив'язалась. Шукаю радості у людях, справах. Я згубилася. Не знаю. Що робити? Дай мені відчути, що в моїх силах, а де Ти - всемогутній Бог. Як добре, що Ти є. Будь ласка, говори мені, показуй. Сумлінням тихо вказуй. Що робити. Де відпустити, а де щодуху сил докласти. Я не знаю. Я уже нічого не знаю.

Однак довіряю. Стараюсь довіряти.

***

А я питала сьогодні в Тебе. Ти мовчав. Говорила про те, що втратила карту й маршрут. Разом з ними радіть дитячу. Нині бігаю то за тим, то за сим. Більше маю комфорту, менше спокою.

А я питала у Тебе сьогодні, що робити. Ти, здається, казав про невтомність, про рутину, про обов'язки. Щось про те, щоб не забула помити посуд, а в суботу, щоб прибрала під ліжком - там порох. Я Тобі сьогодні звірялась про плани на майбутнє, про цілі. Про глобальність. Казала, що я відчуваю, що мушу повпливати на все, бо пропаде. А Ти, здається, казав, щоб спекла з залишків молока гарбузовий пиріг, й щоб пригостила ним сусідку. Я ще багато говорила про бізнес, про план, про екологію, так добре обґрунтовувала, питала, чому не вдається. А Ти, здається, казав, щоб не забула винести своє сміття розсортоване. Я Тобі наголошувала про екстренність, терміновість приймати і діяти вже. Ще говорила про те, що ті люди - такі недолугі, такі самолюбні. А Ти, здається, Ти плакав? Я ще багато говорила, багато запитувала. Про своє покликання-призначення, про шлях, про повороти, різні спорядження. Питала, що краще брати в дорогу, де зупинятися на нічліг. А Ти, а Ти, здається, мовчав. Я Тобі казала, як мені хочеться бути відомою. Як мені хочеться всім догодити. Я ще питала, як знайти середину. Як робити те, що є силах, як прислуховуватися до серця і робити добро. А Ти, здається, мовчав. Ти, зрештою, часто мовчиш. Зате як лікуюче…

***

Господи, привіт. Прости

Господи, я дякую за те, що Ти мене караєш болем

Нехай сьогодні я відчую, не колись, не вічно

Господи, привіт. Я дякую,

Що Ти не втомлюєшся знов мене любити

Коли я вже далеко у пітьмі

Й не бачу жодної надії

Господи, я не виправдовуюсь

Але я розумію, наскільки Ти великий Бог

В своїй величності схиляєшся до мене, низької та малої

О Господи, поглянь

На рани, що завдала я собі, це гріх

І я сама його обрала

А Ти. Ти полікуй

Найглибшу рану полікуй

Вклади болючі ліки, хай болить,

Лиш би оздоровитись

Господи, я потребую Твого слова

Розради, Твоєї безмежної любові

Ти - надія, що людина

У кожній - боротьба,

Ти ж - досконалий, Ти - опора

У Тобі вік не захитається моя нога

Боже, Ти так майстерно поламав моїх кумирів

Усе дощенту, в що вірила й чим дорожила

Тепер я намагаюся ніколи не забути

Що людина - лиш Твоє творіння

Ти ж - Святий, Ти - сила, досконалість

В Тобі - уся моя надія

Ти - любов

Ісусе, я живу ще

Я іще земна людина

Пошли мені в дорозі інших

Щоб разом йшли у напрямку добра

Щоб крок за кроком і день за днем долали

Цей шлях, куди - вкажи

Пошли людей, відкрий мені мій зір на правду про людей

Про їх чарівність, неповторність

Про безмір добра, що в них заклав

Ісусе, якою бачиш Ти мене

Де я, у чому вдягнена, куди мені вартує йти

Кого Ти бачиш біля мене, хто разом долає шлях зі мною

Ісусе, мале беззахисне дитятко,

Я довіряю всю свою історію життя Тобі й Твоєму Батьку

І Духові Святому,

Ви ж провадьте

Я з Вами йду

***

Я кажу Тобі, що хочу свободи, а Ти кажеш, що свобода в обмеженні. Я кажу Тобі, що втомилась, Ти ж кажеш, що додаш сили. Я кажу Богу, що безсила, а Він кладе мені у руки зброю. Я кажу Тобі, навіщо це все, сенсу ж немає? А Ти кажеш, що навіть найбеззмістовніше у наших очах існування має зміст. Я кажу Тобі, що я непродуктивна. А Ти кажеш, щоб попросила у Тебе помочі. Я кажу, що так хочу отого хачапурі, а Ти кажеш, що насправді потребую обіймів. Я кажу Тобі, що це все так важко, працювати, трудитися. А Ти кажеш, що розумієш, і любиш. Я кажу Тобі, що у мене докори сумління, бо, кажуть, це Тобі завдячувати маю за життя, сьогодні і колись. А Ти мовчиш, я знаю, Ти просто любиш. Я кажу, що заплуталась у релігіях, кажу, що колись не відчувала такого страху смерті, як тепер. А Ти мовчиш. Мабуть, чекаєш. Я кажу Тобі, що не знаходжу спокою і щастя. Що маю багато комфорту, їжі, напоїв, але якась пустка усередині, не бачу змісту. Що Ти кажеш? Я не чую. Тільки подув вітру. Я не знаю, що Тобі казати. Відчуваю вдячність.

***

Все змішалось в одну купу, я ж лежу, й розібратися не до снаги. У моєму житті сфер безліч, намагаюсь проконтролювати усі. Страх мене паралізує. Я боюсь не впасти в гріх. Боюсь застрягнути у його пащі, не підвестися. Закостеніти. Розлінитися чи збайдужіти. Зчерствіти, зотліти. Страх мені не дає на повні груди вдихнути сьогоднішнього дня. Він каже мені, де схибила, що зробила не так. І суне під ніс чи очі примарні картини щодня і щоночі. Чому я не живу сьогодні? Чому я петляю в минуле-майбутнє? Тихий докір доятрює душу. Безгучний страх добиває.

А, Господи, де Ти? Тут буря знялась. Я не знаю, чесно, чи вірю Тобі. Тобто вірю, це точно. Я не знаю, чи вірю в Ісуса Христа. Але хочу, щоб Він втихомирив. Бурю емоцій. Бурю сумнівів. Я не знаю, чи правильно дію, говорю чи роблю. Я нічого не знаю. Я вже так мало розумію. Якщо зовсім нічого. В мене у горлі кумок. Важкий, неприємний. Що потрібно Тобі, Господи? Мої безнастанні сльози, докори? Моя радість? Мій страх? Чи Ти є Тим Богом, біля якого маю боятися упустити щось, не зробити? Який Ти є? Що Ти просиш? Що робити мені? Щоб Тебе не зранити.

Боже, я не знаю, як я вірю. Я не привикла собі бути суддею. Я не знаю, чи добре роблю. Я відчуваю інстинктивно, що любиш. Не за те, що я роблю. Як я роблю. Просто любиш. Я не знаю. Я зовсім нічого не знаю. Хоча дещо знаю, бо відчуваю, Ти любиш. Ти створив нас для любові і з любові. Ти любиш. Подай мені з Твоєї любові. Бодай дещицю.

***

Ти знаєш, я себе не ганю. Принаймні пробую. Принаймні хочу. Ти знаєш, все - сум'яття. Принаймні мені так здається. Принаймні я так бачу. Чи, скоріше, не бачу. Сенсу. Чи змісту. Ти знаєш, я себе не виню. Принаймні хочу. Принаймні дуже. Я не бачу сенсу. Змісту не відчуваю. Ти все можеш і без мене. Навіщо я? Навіщо я Тобі? Ти, знаю, скажеш, що Тобі зі мною легше. А мені так просто сказати: "Я - ніщо". І згубитися. Випаруватися. Мені просто. Але ж ні. Ти знаєш, я нічого не знаю. Я тепер ачічогісінько не знаю. Ти так вдало вмієш руйнувати. Ілюзії. Переконання. Ну і от. Тепер вже я не знаю. Нічогісінько.

Боже. Де ти? Ти є строгий? Чому я Тебе знаю ще віддавна. Чому Ти для мене став Хлібом, сьогодні таким притертим?

Знаєш? Бо я не знаю. Я вже нічогісінько не знаю. Не знаю, чого просити.

Кумок в горлі. Поможи, будь ласка. Несила. Сама безсила. Здається, перед всім. Окрім признати про безсилля. Признаю.

Боже. Я не знаю. Поможи. Як знаєш. Довіряю. Дозволяю. Розрушити мої плани. Перевернути уявлення. Догори дном. І навіть дозволяю мене відпустити. Тільки якщо зловиш потім. Якщо так для мене краще. Для Тебе. А, значить, і для мене.

***

Заслуховую музику в телефоні. Намагаюсь уникнути життя. Намагаюсь знайти в собі рівновагу. Щоби не впасти. Щоби не перехилитися. На бік. На сторону. Щоби підхопили. Намагаюсь. Не думати про швидкість, час. Попасти в нерухомість. Дозволити не думати. Ні про що. Лиш про невагомість.

Попасти в міжреальність. Забути про змістовність. Не думати про зло. Здатися у руки Бога. Попросити про рай. Втрачений. Не назавжди. Ще раз потрапити туди. У невагомість. Беззлобність. Безненависть. Безгордість. Здатись. Скласти зброю. Попросити про поміч. Укласти з Ним угоду. Навічно. Назавжди.

Сказати, що несила. Що зло сильніше. За мене. Не за Нього.

Попросити про поміч. Не сьогодні, не завтра. А навічно. А назавжди. Нехай забере. Сумніви, вагання. Нехай поверне рай. Втрачений. Не назавжди. Не навічно.

Нехай просто буде. Завжди і всюди. Нехай Своєю присутністю проганяє страх. Недовір'я. Ненависть, злобу і все зло. Нехай просто світить. Хай за хмарами, за дощем. Хай просто своєю присутністю проганяє зло.

А я здаюсь. У Його обійми. У Його любов. У Його довір'я. Простоту, смирення, мир. А я віддаю Йому свій ніж, меч двосічний - що, маля, з ним зробить, хіба що покалічиться. А даю Йому у руки плач свій. Дитячий. Хитрий і маніпулятивний. Нехай бере. Нехай обійме. Хай нагодує Хлібом.

***

Ти. Тільки. Ти. Знаєш мої найпотаємніші страхи і найбезсоромніші гріхи. Ти. Завжди. Присутній. У найглибшій пустці. У найболючіших ранах. У найневимовленішому болі. Ти. Присутній. Знаєш. Чуєш. Краще, ніж я. Краще, за найрозумнішого лікаря. І якщо мені здається, що потрібно сильно боротися. Я розумію, що краще здатися. Тобі у руки.

Гіркота. Така болюча, як укол. Розпач. Такий різкий, як укус. Подих. Завмираю. Ніби між землею і раєм. І десь підсвідомо усвідомлюю, звідки мене визволяєш. Я боюсь. Страшно уявити. Якби, якщо... не Ти. Тому я не уявляю. Завмираю. Довіряю. Дякую. Хоча, так насправді, по справжньому не розумію. Не усвідомлюю. Може, і добре. Віддаю. У Твої руки все. Майбутнє. Не керую ним. Даю Тобі у руки життя. Не керую ним. Довіряю. Наскільки можу. По-дитячому. Ісусе. Я не знаю. Так мало про Тебе знаю. Шукаю щастя, а, кажеш, якщо повірую, то буду блаженна. Себто щаслива. Себто бачитиму ціль. Мету.

Ісусе. Я не знаю, чи Ти є. Пробач. Можливо, звучить дивно. Тоді з Ким розмовляю? Ісусе, Ти де? Ти хто? Чому все так складно? Чуєш?

Здаюсь. Якби не страх, до Тебе, певно, б не підійшла. Дякую за все. Що мене веде до Тебе. Здаюсь. Несила. Просвіти. Можливо, Духа треба попросити, щоб допоміг Тебе зустріти.

Боже, дійте. Дійте у моєму житті. Будь ласка.

***

Я сьогодні з Ним говорила,

Він казав, щоб я прокидалася

Щоб пила воду і не встидалася

Говорити Йому про мій біль

Про розпач. Щоб виходила з дому

Щоб сонцю всміхалася

І не думала. Про війну, і про голод

Про свій день завтрішній щоб я не згадувала

Щоб вдягнула плаття, оте ситцеве

Щоб сонцю всміхалася, людям

Він казав, подбає,

Купить хліба, витре сльози.

***

Привіт. Мій Боже.

Знаєш, хаос.

Знаєш, все дошкуляє, несила іти

Баласт

Знаєш

Ховаю

Усі свої потаємні сни

Усі свої гріхи

Брудний одяг під ліжко запихаю

Мені ж по горло вже кусок

Несила йти

Банально, мабуть

Вже говорили Тобі інші -

Забери

Випери одяг

Але як Ти можеш, якщо він під ліжком

Ховаю

Боже, усе хочу встигнути

Усе вичистити

Щоб лиш не було чогось невідомого

Невипраної плями

Брудних шкарпеток, лахматого плаща

Мій Боже - віддаю Тобі найпотаємніші гріхи

Віддаю і довіряю

Помий, і пахощами одяг окропи

Щоб радість відчувати

***

Я кажу Тобі - несила

Ти кажеш, що любиш

Я кажу - помираю

Ти кажеш, що поруч

Я кажу - усе знаю

А Ти мені кожного дня нове відкриваєш

І, знаєш, я була переконана в своїй святості

А Ти так безсовісно поламав всі ілюзії

Я була впевнена, що все найкраще роблю

А Ти показуєш, що помиляюся

Це боляче, але так потрібно

Це складно, і навіть дуже гірко

Але так потрібно

Боже, можливо, це дивно, смішно

Але я хочу зазнати у світі найбільшого болю

Аби лиш з Тобою бути

Я не знаю, можливо, Ти не хочеш мого страждання

Мого зойку, мого стогнання

Де ж тоді Ти?

Що я знову не так зробила?

Чому я Тебе не розумію?

Чому я знову нічого не тямлю?

Чому біль, чому плач, безнадія?

Чому всіх рятую, ковтаю образи?

Кажу собі: "Ще трошки"

А в серці осколки

І таке враження, що більше ніколи не буде радості

Не буде сміху

Тільки докір

Тільки пошуки гріхів

О Господи. Я, здається, знов зблудила.

На очі навертаються сльози.

Я не бачу виходу.

Знову десь у думках літаю

І зв'язок з реальністю втрачаю

У своєї дитини питаю

І страх, страх відчуваю

Якщо зараз це почуваю

Коли навколо наче мир

Тоді що може бути, що може статися, коли війна?

Мій найвсемогучіший Батьку

Я втомилась в собі вишукувати гріхи

Я втомилась бігати з шваброю по закутках своєї душі

Чекати на гірше, ковтати клумок

Жити страхом

Ісусе, я відчуваю неймовірний тягар.

Я відчуваю свою неймовірну провину

Я розумію, що тут щось не так

Де я зблудила

Чому в цьому світі є гріх?

Чому Ти дозволив злу бути?

Ісусе, в розпачі й безнадії я прошу Тебе про клумок, щоб він вийшов назовні.

Про провину, щоб її спокутувати і не відчувати

Нею просякнуте моє життя

Я не хочу, щоб через мене розповсюджувалося зло

Боже, пробач

Покажи мені, як маю жити

Боже. Дуже багато слів, мабуть.

Але Ти єдиний мене знаєш краще, ніж я, ніж найрідніші.

Боже, поверни мені розсудливість, благаю.

***

Замикаю очі

Чую Твій голос

Він - тихий

Щепоче

Каже, що любить

Каже, що приймає

Я кажу, що не вірю -

Як можна мене приймати

Як можна мене безумовно любити?

Він, тихо, говорить

Чи, ні, Він мовчить - обіймає

Він, тільки Він глибину мою знає

Її заслуховує

Він не дрімає

Бо Він біля мене - чуває

Я - слабка, дуже ще як дитина

Він - Дорослий, плече підставляє

Він поруч, Він завжди приймає

Він - поруч, Він усе знає

***

Боже, прошу про розсудливість

Прошу поламати цю провину

Яку Ти повністю взяв на себе

Прошу Тебе, бо самій несила

Я сама не зможу підняти тягар

Забери, знищ, поможи

Ти ж забрав мій гріх вже давно

Чому задивляюсь назад

Дивлюсь в пітьму

Зосереджуюсь на злу

Бачу одні заборони

Коли існує лиш одна

Навчи мене жити по-новому

Навчи мене з нуля

Підніми із дна

Подай мені нове бачення

Відкрий тьмяний зір

Відвідай мою душу

Навідай моє серце

Стисни мене за руку -

Поверни до реальності

Дай відчути землю

Тверду під ногами

Поможи віднайти Сутність

Ту частинку Тебе

Яку заклав у мене

Ту частинку Вічного добра

Припорошену моїм гріхом

Ти за нього помер вже давно

Чому не вірю я?

Чому не довіряю?

Чому Тебе питаю

Знову і втисяче

Наче не вірю

Наче не хочу

Повірити

Наче хочу підтвердження

Господи, я - слабка

Маленький кавальчик моєї віри візьми

Розмонож, як рибу

Як хліб

Спрямуй мій зір

На добро, на радість, на мир,

На довіру, на тепло

Я віддаю Тобі сьогодні своє усе

Усе, що є, і усе, чого немає

Усе, про що мрію і чого не знаю

Найпотаємніші гріхи

Найсміливіші мрії

Найболючіші розчарування

Найразючіші страхи

Найбезсонніші ночі

Найбезглуздіші сни

Найжахливіші розпачі

Усе. Усі гріхи. Ті, які зробила.

Ті, які зроблю

Ісусе, Ти, що колись за мене помер

Коли я ще не народилась

Прийми мене під Свою опіку

Віддаю Тобі усі гріхи, і усе зло

Повністю Тобі довіряю своє майбутнє

Своє теперішнє минуле

Своє життя і свою смерть

Боже, я знаю, що Ти чуєш

Що Ти мене любиш більше, ніж я розумію

Усвідомлюю

Чи, радше, не усвідомлюю

Недовірству моєму поможи

І помнож мою віру

Помнож мою слабкість

Дій через мене -

Слабку саму, з Тобою - сильну

Крихку і ламку саму

З Тобою - як криця, твердою

Живи у мене, благаю

***

Знаєш, Боже,

Я якась незрозуміла

Постійно бігаю без причини

Чогось шукаю

Рани хочу загоїти

Роблю дурниці

І боюсь, боюсь

Несхвалення, недолюбові

Докору

Одразу хочу стати до бою

Мені здається, сходжу з розуму

Повторюю гріхи батьків

Боюсь, лечу, шукаю схвалення

Заїдаю, запихаю, замикаю

Серце на любов

Душу на добро

Тіло на лікарство

Шкоджу собі

Неймовірно

Хочу не відчувати згубної провини

Але її вже немає

Сліду не видно

Чому її в голові відтворюю я

Шукаю її слід

Це звично

Це "нормально"

Так привикла

Себе роздирати

Мов шериф злочинцю собі докоряти

Боже, я бачу безвихідь

Хоч його, так, насправді, не існує

Я собі створила біль

Хоч, насправді, можна без нього

Боже, сама ніщо

Розсудливість собі не поверну

Тому благаю, благаю

Благаю

Молю

Прошу і вірю, що розсудливість повертаєш

Маленькими клаптиками

Спотвореної картини

Шматочками, щоб у жменці помістились

Щоб не згубила

По-трошки

Довіряю

По-трошки

***

А знаєш, Боже. Я пропадаю

Знемагаю, зникаю, помираю

Знову те саме повторяю

Знову до Тебе

Знову по втрачений рай

Боже, Ти де?

Знемагаю

Сама в усьому винна

Сама все заварила

Сама не вирвусь

Навіть голову не підніму

Подай

Руку

Чому така слабка

Така нетерпляча

Така ледача

Така ніщо

Така втомлена

Така непостійна

Перебільшую, що помираю

А насправді, сил не маю

Боже, мені здається, Ти мене покидаєш лише для того, щоб знову до Тебе підійшла.

Ти зі мною - знаю

І нічого не вимагаєш

Нічого не вимагаєш

Лише приймаєш

Лише попереджаєш

Що там - небезпека

Лише там, в тому кутку

В тому безладі

В тому хаосі і поспіху

А так, - усе є Ти

Увесь простір поміж небом і землею

Увесь Всесвіт

Усе Ти, Ти - Початок і Кінець

Хоча початку немає

Є лише переміна

Хоча кінця немає

Є лише зміна

Ти - Усе

Більше, за моє ніщо

За моє "Не знаю"

Більший

Усе в Тобі

***

Боже. Ти де? Я тут

Невже ти теж так творив мене

Як я

Малюю пелюстки

Такі ніжні і тендітні

Кольори

***

Боже. Пробач. До Тебе знову мій плач. До Тебе мій стогін. До Тебе моя пісня. Я - вже зовсім безсила. Кожного дня ковтати сльози, які не вийшли на зовні. Кожної ночі замикати очі під звуки вчорашнього дня. Замикатися у свій світ. Боятися дощу. Боже. Пробач. До Тебе знову мій крик. Верещу, бо несила. Що може зробити людина. Боже, якщо Ти є? Хоча я знаю, що є. То відгукнись. Нехай я не страждаю. Або нехай страждаю, якщо мене до Тебе терпіння приведе. Подай мені плач за гріхи. Не так, як я звикла - з ненависті до себе. А з любові до Тебе. Я не знаю, як має бути. Я не знаю, як має бути. Мені складно признатися про бруд на ногах. Я ж - чистісінька. Чиста ж як кришталь. У мені немає зла. Але це не так - і Ти це добре знаєш. Боже, відділи, благаю, від мене бруд і зло. Пробач те, що заподіяла не так. Хоча мені здається, що я "свята". Але це не так. І Ти це добре знаєш. Ти все добре знаєш.

Тому пробач за те, що себе не любила. Себе не приймала. Любові у інших шукала.

***

Боже, Ти мені один. Ти мені одна опора. Ти єдиний. Ніхто не вартий. Замінити Тебе. Чому шукаю схвалення? Коли навчуся жити тут і тепер? Чому завжди десь? Чому знову безвихідь? Чому знову плач? Знову ніч. Знову небажання. Чи дочекаюсь ранку? Чому мені страшно в пітьму? Чому така залежна від інших? Що маю робити? Чому я така неуважна, необачна. Розсіяна. Чому свій час не використовую доцільно? Спішу або волочусь повільно? Чому я кидаюсь то туди, то сюди. Або все, або нічого. Бачу необхідність в глобальному чомусь. Тільки не в маленькій дії. Тільки не у кроці. А подорож - це крок за кроком. Це маленький крок, маленьке зусилля. Разом з вдячністю собі, разом з радістю. Чому я майже завжди боюсь. Майже завжди кудись лечу. Роблю хаотичні кроки. І на місці стовбичу. Або, взагалі кудись назад повертаю. Чому мені складно збагнути, що неважливий темп - важливий напрямок руху. Важливе бажання пройти дорогу. Чому я так легко здаюсь. Дошкуляю собі. Коли найменша перешкода - сили не маю продовжувати. Чому така слабка буваю? Чому так багато не встигаю?

Боже, а чого Ти від мене хочеш?

***

Боже, Ти знаєш, мені затамовує подих і гіркота душу заливає. Боже, на серці рани не гояться, а кровоточать . Я щораз то більшого хочу. Я щоразу то вередливіша. Мені вже остогидла манна, хочу м'яса. Або, щоб не відчувати. Знеболююче на душу покласти. Навіщо я живу? Якщо така повільна? Навіщо, коли така вразлива? Занадто, забагато, за живе, за втомлене чіпають акорди. А я рвусь до Тебе, пам'ятаю той присмак радості на серці коли з Тобою днями і у снах розмовляла. А де Ти зараз? Чому не зросиш росою, не дасиш Води Живої. Щоб більше ніколи не боятися. Не думати. Не планувати. А просто жити, полоти городцЕ від клятих бур'янів. Від спеки ховатися у тіні Твоїх крил. Все, що завгодно. Не обіцяю, але хочу все, що завгодно зробити. Аби не відчувати Твоєї неприсутності. Краще Твій жорстокий гнів, аніж солодка зла брехня. Будь мені палицею. Будь мені громом, метелицею. Будь мені ким завгодно, лиш не покидай. Напризволяще. На самоту, на пустку, на беззмістовність, на ніщо, на нікуди, на темряву. Господи, благаю, з глибини душі волаю, прийми мене під захист. Поверни розсудливість. Молю. Будь тут. Тихою тишиною. Спокійною музикою. Мирним співом. Настільки тихою тишиною, щоб не розбудити війну. Настільки спокійною музикою, щоб прогнати страх. Настільки мирним співом, щоб вже ніколи не було війни. Хоча, Ти дієш, як вважаєш за краще, і може ця війна... . Господи. Перестаю Тобі перечислювати свої "хочу дуже", а відкриваю, натомість, свою праву долоню. Вклади жезл, палицю, компас намагнічений. Куди? Як? Що з собою? Хто на борту зі мною?

Ти, звісно, Капітан. Тоді довіряю: дорогу, екіпаж, усе.

***

Боже, Ти мені опора єдина

Якщо я боюсь, то я щаслива

Бо тоді до Тебе прибігаю

У Твоїх обіймах відпочиваю

Якщо так, то нехай кожен мій день буде пронизаний болем

Кожна хвилина ріже ножем

Бо тоді я до Тебе спішу

По ліки від щему

По ліки від страху, від розпачу, від знесилення і знемоги

Тоді біля Тебе стою

У Твоїй присутності відпочиваю

Тоді вже мене не ріже нічого

Принаймні так відчуваю

Що поруч - Ти, і вже всерівно

Нехай ще ріже й кусає

Якщо Ти - поруч - мені вистарчає

Твоєї одної присутності

Твого одного погляду

Однієї розради

Одного потиску рук

Тебе Одного

Твоєї присутності

І, о Боже, я не перебільшую

Ти - єдиний мені є опорою

Єдина допомога

Єдине запасне колесо

Основне колесо, хоч про Нього забули

Господи, я дякую Тобі сьогодні за страх, який відчуваю.

Я Тобі його доручаю

І, впевнена, за ним стоїш Ти

За всім стоїш Ти, окрім зла

Якби не він, до Тебе не прийшла

А таки я біля Тебе,

Бо боюсь

Бо вже довіряю.

***

Боже, я втомилась боятись

Очікувати кращого

Незнаного, наче в обгортку загорненого

Я втомилась жити "завтра" або "колись"

Я втомилась відкладати на потім свою посмішку і вештатися в попелі після пожежі

Я втомилась, зрештою, від пожеж

Таких рясних, таких нестерпних

Я втомилась милуватися майбутньою красою

Завтрішньою погодою

Втомилась шукати прогноз на колись

Вже терпець обривається

І так, я сьогодні живу

Ніби востаннє, плачу

Голосно сміюсь

А хто зна, чи не востаннє

Я сьогодні молюсь

Не про завтра, а про нині

Бо завтра і вчора віддала вже Тобі

А живу нині

А кричу, плачу і сміюсь уже сьогодні

І байдуже, як це виглядає збоку

Головне, щоб сльози не залили чиєїсь душі

Хоча тут я безсила

І не керую емоціями чужими

Все ж не хочу аби мій сміх чи плач

Став для когось болючим

А я живу вже сьогодні

І крізь дощ бачу веселку

Вдихаю запах Твоєї обіцЯнки

І дякую Тобі ще раз і ще

***

Боже, поверни мені мою землю -

Той клаптик, на якому колись жила

Поверни мені моє небо -

Той шматок хмари, у яку вдивлялась

Зустрінь мені оту людину,

Яка мені особлива

Прищепи мені Твої прагнення,

Щоб лиш те, що Тобі подобається, робила

Бо сама - нічого, ніщо, ніяка

Бо сама - тільки порох

Тільки пів відра крові

І ще маленький букет шалених мрій

Боже, будь мені Землею, Ґрунтом родючим

Щоб зародила, щоб не підвела

Ти ж розраховуєш так чи інак на мене. Ти розраховуєш на мої щоденні "таки" і "ніки". На мої перемоги і, іноді, невдачі. Бо, здається, невдачі, - теж у Твоїх планах. Бо невдачі - це ще одна нагода попросити про силу та допомогу. Допоможи, благаю. Я ж усе в Твої руки відпускаю.

***

Боже, чуєш?

Дай мені Своєї Любові крихтину -

І я тоді буду щаслива, мов дитина

Знаєш, я кусок глини - так хочеться сказати

Але Ти називаєш мене принцесою

Ти любиш мене, хай там що, хай там як

То дай мені від Твоєї безмежної любові

Ти - більший за мій гріх

Ти - величніший за мій упадок

***

Я хочу слави людської

П'єдесталу, Ти ж мене схамени, благаю

Хочу бути відомою

Зупини мене, взиваю.

Бо тільки у Тебе є слава вічна

Хліб щоденний лиш Ти подаєш

Не мій керівник, не моя мама мене годують

А усе - Ти

Ти більший за усе, що я знаю

І чого не знаю.

Ти - єдиний, від кого хочу почути "Браво-бравісімо!"

Ти - один, кому хочу заспівати усі свої пісні

Ти - один-єдиний

Ти - один-єдиний

Але Боже, я - людина

Слабка і немічна

Потребую підтримки

І з ким ділити свою радість

Якщо ти хочеш - то подай мені знак

Хоч знаків не існує наче - подай мені, благаю

Знак, де краще мені буде

І хто цей чоловік

З яким збудую я сім'ю,

Якщо Ти вволиш

Якщо Ти за.

Боже, я - слабка

А Ти опора

Довіряю Тобі

Подай мені покори

Щоби сказати:

На все Твоя свята воля.

***

Боже, дякую, що Ти мене створив такою -

Собою, мною

Дякую, що виткав мене із сувою,

Майже золотого

Трошки краще, ніж золотого

Дякую, що вклав у мене таке серденько - чутливе, розумне

За душу, за тіло прекрасне

Дякую, що вирішив колись, щоб я була

Щоб творила

***

Боже. Знову я до Тебе свій плач возношу

Знову сльози мені по горло

Я знову бачу вихід лише в Тобі

Бо скрізь, де не подивлюсь - тьма без світла

Тільки коли дивлюсь вперед - бачу Світло

Відчуваю проміння в душі

Хоч не видно - я знаю, Ти є

Хоч не бачу, - та відчуваю

Ти - більший за мій страх, розпач.

Подай мені спокій.

І мир. І радість. І любов.

Тільки Ти - міць і сила.

***

Боже. Я не вмію довіряти. Тобі і собі. Я не вмію вірити. Тобі і Твоїм словам. Я - слабка і так часто загублена. Вівця - Твоя овечка. Я так часто заплутана у страх. В безнадію. Пручаюсь тоді, коли варто просто довіритись. Довіряють так неправильно і так неподитячому. Але Ти візьми мою маленьку віру і розмнож на велику безліч. Так, як колись помножив п'ять хлібин. А Ти візьми, і збільш мою довіру. Як рибу розмножив. Мій плач забери, с радість розмнож. Щоб, як дитина, довіряла. Щоб хоч би якось довіряла. Бо Ти таки дбаєш. Бо Ти таки любиш - всупереч страхам. Всупереч недовірі. Вірую, поможи моєму невірству.

***

Боже, я вже не хочу вірити своїм молитвам. Я вже не хочу покладатися на свої пояснення складних питань. Я вже не хочу жити без віри у Тебе. Не хочу не довірятись Тобі. А як жити, якщо втомилась вірити у себе? Хочу знайти зміст, де сенсу не бачу буття. Хочу Тобі довіряти, де вже не бачу просвітлення. Я вже не хочу жити без віри. БОЖЕ, БЛАГАЮ, ПОДАЙ МЕНІ СПОКІЙ І МИР. Якщо не моїми молитвами, то Твоєю великою любов'ю. Твоїм незмірним і незмінним милосердям. Твоєю всеохопною добротою. Уже не можу жити без Твоєї любові. Без Твого запевнення, що я цінна - будь яка, будь коли, будь що і будь як. Я хочу послухати Твоїх слів і жити вірою у сьогодні. Казати: "Все буде добре", бо буде дійсно добре. Бо Ти все контролюєш. Бо Тобі все підсилу, і моє безсилля теж. Бо Ти - Бог всемогучий. Ти робиш, як хочеш, а хочеш добра. Для мене - для всіх людей. Подай мені і всім людям мир. Поверни нам рай, втрачений. Дай жити на землі так наче у раю - без страху, але з любов'ю. Дякую. Знаю, що чуєш мої благання. Але зроби, як забажаєш.

***

Боже, до Тебе молитва моя

Боже, Ти один біля мене завжди

З глибини серця скарга моя

До Тебе виливається

Навіть якщо, я себе не бачу як цінну

Ти мені повторюєш постійно

Що я - Твій скарб, що я - Твоє дитя.

Тому я скиглю до Тебе -

Подай мені радість

Подай мені життя

Подай мені спокій

До Тебе моя мольба

Ти - більший за мій розпач

За мій страх

За мій безвихідь

За мій плач

За мій розпач

Довіряю Тобі усе

***

Боже, невже це Ти мене обираєш, а не я?

Невже це Ти мене давно колись обрав

Невже це не я кожного дня обираю

Невже це Ти давно все вирішив

Щоб була я, щоби світилася

Щоби радістю пломенилася

Щоби раділа і втішалась

Щоби робила вибори, але такі маленькі лиш

Бо найважливіший вибір Ти зробив -

Щоб була я щаслива, щоб жила

Колись давно Ти вирішив, щоб була я

І дякую за це, за цей Твій вибір

Щоб була я, щоб була я щаслива.

***

Боже, нестерпний біль пронизує душу

Не бачу я світла, кругом лиш пітьма

Невже я заснула? То прокинутись мушу

Й побачити світло, бодай краєм ока.

Ти знаєш, я так багато усього роблю

Що де там, Твоя благодать? Усе ж я сама

Усе сама можу, Тебе непотрібно

Але ж дякую, що Ти приходиш,

Хай крізь біль у душі, головне, що є Ти

Ти приходиш, коли на поміч зову тебе я

І тішусь, радію невимовно,

Нехай крізь сльози монотонно,

Та бачу Тебе.

І біль вже не такий нестерпний

Пітьма вже не є непроглядна

Бо там, де Ти, пітьма лиш здається

Насправді ж Ти - Світло,

Ти - Світлом усе переміг.

***

Боже, у нас з Тобою такі стосунки - натягнуті,

Хоч здається, все, як було

Поміж нами так ніби прірва

Я сприймаю усе ніби так має бути

Я кажу собі: "Усе, як було"

Закриваю очі на свій страх

Припудрюю тривогу за майбутню вічність

А насправді я боюсь -

Подивитись Тобі у вічі

Я боюсь побачити у них докІр

Невдоволення чи грізний крик

Чи тишу.

Боже, хочу насмілитись подивитися Тобі у вічі -

Хочу мати з тобою відверті відносини.

Так, я кажу Тобі як є: я слабка занадто

Я така немічна. Віддаю Тобі своє безсилля. І свою розгнузданість.

Прошу Тебе про поміч, я одна ніщо

Боже, поможи, благаю я.

***

Я так давно з Тобою не говорила. Так давно Тебе не просила, не запитувала. А прошу, знаєш, прошу про тиху радість. Можливо, я ідеалістка, радості не буває завжди. Але, розумієш, мені важко. Я постійно в роздумах, постійно в пошуках, десь не тут, колись в минулому або майбутньому. Навчи мене тут і зараз. Віддаю Тобі весь хаос моєї душі.

***

Привіт, Боже. Я постійно боюсь замотатись у чорному клубку бездіяльності або негативної діяльності. Я так все люблю сортувати на добре і зле, холодне і тепле. Я так боюсь попасти у лещата зла, лінивства і байдужості. І так часто попадаюсь. Мляво встаю, відриваю з одягу липкі колючки і намагаюсь стояти твердо. Робити крок. Чи два. Так, наче дворічна дитина. З кожним падінням моя ходьба така хитка. Впевнений крок заміняє тремке дріботіння. І так страшно, аби знову не впасти. Бо ж боляче. Бо ж соромно.

У мене в уяві два кола: добре і зле. І я десь між ними белембаюсь: то туди, то сюди. Але в Тебе все інакше. Ти ще знаєш ті часи, коли ніякого поділу не було. Все просто було, та й все. У Тебе геть інше бачення, інше розуміння. У Тебе точно не два кола. Принаймні не тільки два. І якщо я сприймаю своє падіння як трагедію, то для Тебе це можливість втрутитися. І врятувати.

В Тебе завжди все так: не так, як у моєму уявленні. У Тебе все без меж і кордонів. У Тебе Твої закони. І, на щастя, закони любові.

Бо інакше я би в своїх падіннях мала б давно вже побиті коліна і ковтала б кров, а не слину.

Знаєш, я останнім часом така прагматична. Ти для мене став далеким пережитком. Десь у закапелках старих звичаїв і батьківських переконань. Ти для мене став таким холодним, а Твій Син здається, самотньо висить на хресті на білій стіні порожньої хати. Він не плаче: не з тих. Він такий, як завжди. Він завжди такий, як завжди: чи в тихій самоті, чи у гучному гурті.

Він висить там далі. А я дивлюсь на свої побиті коліна і згадую два кола. Які існують тільки в моїй уяві. Згадую свої болючі падіння, бачу, як кочусь униз. І, раптом, чую голос Твого Сина, який кричить "Не бійся", і простягає поранену руку. У Нього теж побиті коліна. А біля очей два фінгали. Мені дуже соромно дивитися в гору. Бо я вже не вірила, що вирвусь. Занадто низько. Занадто боляче, пекуче сумління. Знов піднімаю очі. Не смію подати руки. Але Він так наполегливо просить, що я ледь ворушу рукою. На знак згоди. Він міцно стискає мою руку і несе мене на гору. Я кажу Йому, що не вартувало. Що знов впаду. А Він мовчить і не сповільнює ходу. А просто мовчки веде мене на гору.

Боже. Мені так соромно і ніяково. Що жаліла Його - самотнього на білій стіні порожньої хати. А Він - Володар Всесвіту. Тихий Володар. Мирний Володар. Який любить і хоче щастя. Для всіх. І вириває з чорного клубка бездіяльності.

***

Привіт, Боже. Я сьогодні просила у Тебе знак, а Ти дав мені сльози. Багато сльозей. Я відчуваю себе так далекою від Тебе: створила собі своїх богів. Знайшла безліч пояснень. Намагалася обґрунтувати все так логічно і науково. Що Тебе ніби то нема. Що Ти - то пережиток минулого. Що Ти є, але якось так далеко і так колись. Що Ти є, але тільки коли Тебе відчуваю, а коли ні, то забуваю. Я багато собі пояснювала. Обґрунтовувала. А Ти стояв поруч. Як завше стоїш. І зараз стоїш. Знаєш, я іноді Тебе не розумію. Це ж Ти сам утікаєш, і я Тебе ніяк не можу віднайти. Або, можливо, мене випробовуєш, а що якщо забереш від мене свою ласку. Або, важко признатися, сама втікаю…

Сьогодні Ти помер.

Прийди, чи сьогодні, чи завтра, коли воскреснеш. Ти ж є! Я знаю, бо Ти дав мені знак-сльози. Але я знаю, бо Ти є. Ти точно є. Навіть, коли я все знаю і по поличках розкладаю, що Тебе немає, Ти тоді все одно є. І коли помер, Ти всеодно є. І був. І завжди будеш.

Боже, будь. Просто будь. Цього достатньо. І дозволь, щоб в Тобі була я. Попри все.

***

Привіт, Боже. Знаєш, я дуже хочу попросити Тебе бути на першому місці в моєму житті. Знаю, це егоїстично. Бо коли Ти на першому, все на свої місцях. Знаєш Боже, я сильно вірую в Тебе і Тобі і водночас сильно сумніваюсь в вірі. Мій попередній досвід спілкування і взаємодії з Тобою свідчить про те, що Ти є. Хоча є багато сумнівів. Але Ти більший, ніж мої сумніви. Знаєш, Боже. Я не можу зрозуміти, чому речі у житті відбуваються саме так, як відбуваються. Чому я живу саме там, де я живу. Чому саме така, яка я є. Де закінчується мій вплив, а де починається Твоя міць. Але я розумію, що все Твоя міць. Все в Твоїх руках. Все Ти створив. Тобі все під контролем. Всі мої думки, емоції. Але чому я Тебе не відчуваю? Чому я здається кричу впусту? Чому відчуваю пустку і так часто почуваюсь самотньою? Чому в Україні війна? Боже. Віддаю все в Твої руки. Свою волю, свій контроль, свої сили, зусилля, немочі, зневіру. Віру. Слабку віру. Віддаю сумніви. Найбільші мрії і найпотаємніші бажання. Розум, мудрість. Те, чого прагну. Дай мені того, що для мене найкраще. Нехай я буду почуватися щасливою радше, ніж виглядати щасливою. Нехай я відчуватиму всередині душевний спокій і мир радше, ніж буду відомою на весь світ. Нехай я доробитиму добро радше, ніж здобути весь світ заради зла. Господи. У мене безліч різних думок, бажань, мрій. Тільки Ти єдиний знаєш, що твориться не лише у моїй голові, а й у душі та серці. Тільки Ти знаєш, наскільки я слабка і егоїстична. Наскільки хочу відчувати радість, зреалізованість, повноту, причетність до чогось великого. Тільки Ти знаєш те, чого я сама недокінця знаю. Будь ласка, продовжуй чувати наді мною. І над усіма. Допоможи, щоб я не змокла. І була щаслива. Нехай усі будуть щасливі у Тобі: живі і померлі. Дай мені близьких серцю людей.

***

Боже, навчи мене приймати себе, леліяти, плекати, любити і не докоряти. Лише тоді я зможу просто квітнути і розцвітати. Так, як квітнуть квіти. Ти дай води, а я буду просто квітнути і наповнювати пахощами простір. Іноді так важко. Чому ти це допускаєш. Що я роблю не так? Я знову щось не так зробила? Боже, де ти? Чому Тебе згубила? На роздоріжжі. Хочу слави, хочу продуктивною бути. Не можу віднайти спокою. Що я роблю не так? Чому мені так важко? Чому Ти стоїш збоку і на це все дивишся? Який сенс того, що я живу якщо я так мало всього досягла? Боже. Де Ти? Будь ласка, несила. Я постійно чогось прагну, чогось шукаю, блукаю. Я ніколи не знайду в людях те, що можу знайти в Тебе. Чому Ти десь заховався? Чому я нещаслива? Що я роблю не так? Чому немає тої легкості на душі? Чому в мені так багато злоби і заздрості, бажання довести щось сестрам, сподобатися? Чому у мене нестерпне бажання щось міняти і чогось досягати.? Воно не є від Тебе, бо вселяє радше неспокій, ніж мир, радше страх бути осудженою, ніж бажання допомогти. Боже. Навчи мене зрозуміти, чого Ти хочеш від мене. І так жити. Боже. Де Ти? Дай мені спокій. Дай мені чітке бачення, що маю робити. Дай мені почуття зреалізованості. Дай бажання себе реалізувати з любові, а не з гордості. Дай мені бачити Твою волю в моєму житті. Дай розуміти, що все Ти, лише тінь я. Дій, я не буду заважати.

***

Боже, а я навчи-но мене вірності. Вірності Тобі. Навчи-но мене стабільності. Ти бо спокій, Ти бо довершеність, Ти бо мир і тривалість. Навчи-но мене працювати наполегливо без перебільшення. Завершувати справи. Іти докінця туди, куди потрібно. Дай мені витривалості. Вміння любити себе. Менше докорів, більше вдячності. Менше ганення, більше захоплення. Іти докінця. Коли упаду, ставати. Коли кудись зверну, назад повертати. Іти, нехай і повільно, до Тебе. Крізь негоду. Крізь біль. Крізь перешкоди. Зупинятися, передихати, і далі йти.

Навчи йти докінця.

***

Привіт, Боже. Ти знаєш, а я нічогісінько не знаю. Я нікуди не йду. Я, здається, падаю. Лечу. Тільки не туди. А знаєш, Боже, я мале ніхто. Таке слабке і бездіяльне, що дерева поруч біля мене гіганти.

Знаєш, Боже. Я таке мале і нікудишнє. Боже, я знову не знаю, який поворот. Знову не знаю, що робити. Душу розривають безліч думок, порухів серця. Серце сперечається з розумом. І страх. Страх схибити.

А у Тобі немає страху. Принаймні такого, який я, людина, маю. У Тобі немає страху, Ти - любов. А що любов? Це для мене таке велике і на перший погляд недоступне. Навчи мене дисоціюватися від від того постійного прагнення щастя. Від тих цілей, які мене притискають, а не облегшуюють. Хоча, я, можливо, я і не права. Не знаю.

Вкажи напрямок - і хочу піти. Дай силу, і хочу зробити. Дай витривалості, і хочу витривати докінця. Бо так часто погойдує в різні сторони.

Боже, я хочу просто. Просто жити. Сьогодні. Без цілей. Без планів. Лише з однією метою. Не втратити Тебе.

Боже, навчи мене просто. Просто жити, не вигадуючи занадто багато сенсів. Маючи цілі, але не роблячи з них богів. Приймаючи те, що є. Таким, як є.

***

Господи, я знаю, Ти чуєш. Це дивно, але мені до Тебе хочеться кричати. Я нічого не розумію. Чому я не відчуваю ненависті? Чому я не відчуваю співчуття до тих, які загинули, скоріше заздрощі? Що ці люди бачать вже Твоє лице. Не мають клопотів. Не мають журби. Вони біля Тебе. Вони в Твоїх дорогоцінних обіймах. А з іншого боку, чому в мене так багато почуття вини? Я ж могла б більше. Я не кажу вже припинити війну, але могла б перекладати більше. Могла б не переїдати, більше бігати, більше творити добра. Більше любити. Більше молитися. Більше працювати. Більше заробляти. А я – як та свиня.

Господи. Поглянь на мене, таку слабку. Дай мені зрозуміти, що Тобі не потрібна моя праця. Тобі потрібне моє щастя. І тільки. Дай зрозуміти, що Ти – це не хаосний поспіх. Швидше, швидше, більше. Ти мене вже сприймаєш письменницею. Ти мене вже любиш. Я для Тебе вже успішна. Дай мені це зрозуміти. Дай мені Твій успіх. Зовсім протилежний. Такий тихий – тихий. Тихий і малий успіх. Але з великою любов’ю.

...

Анна Єзерська

***

Чомусь душа воняє часником

В мерзенного злодюги.

Напевно є якийсь синдром,

Який пояснить ті недуги.

Бридкий й огидний нелюд той,

Що для свого же блага,

Людей шматує "не впєрвой".

Й бридка його ватага.

«Війна і мир» лунає скрізь.

Та миру не буває!

Там, де війна зробила крок

Про мир всі забувають.

Тюльпанів пахощі п’янкі

Придушить смрад війни.

Уста червоні говіркі

Замовкнуть навіки.

І сотні тисяч посіпак

Поляжуть за царя.

Та винен сам вже той дурак,

Що плив через моря.

Душа його воняє часником

І лине запах на усі-усюди.

Проклятий був би нелюд той,

Що вибрав собі шлях Іуди.

Чи може то вже й зовсім не душа,

Бо в ката ж і душі не буде.

Та чим би не смерділа гниль чорта,

Його свої ж шакали і погублять.

...

annadayway

negans...

і не шукай

собі крила за спиною...

...хоч розум наш прагне

в незнане,

у мандри,

фантазій і таїн,

усьому пояснень.

прагне нестримно

занурень в неспокій,

в чуття,

у кохання

та злетів у казку,

в красу... -

у прекрасне!

миру без воєн,

ми прагнемо світла!...

...і творимо дивне -

війни жертовні.

і наче не люди ми -

дикі почвари.

прагнемо крові,

знущання...тортури -

слабкому до смерті,

бо миршавий нам він,

зневажений нами.

...плюгавий же -

рідний,

взірець еталонний!

дари йому зносим,

любов та пошану.

благаємо в нього,

добробуту просим,

щастя, любові

та миру по світу

по всьому -

усім та усьому!...

...ото ж,

не шукай

собі крила за спиною -

янголи всі ми...

але безкрилі!

Богом створені -

та чи єдині?...

такі протирічні,

жваві, рухливі,

нестримані, хтиві...

і по одинці -

самотні.

...не вічні

у Всесвіті цьому,

в зірках,

між світами,

у власному світі,

для власного

дому.................

******negans (лат.) - заперечливий, негативний, нігілістичний

...

Ем Скитаній

Лунає музика на площі...

Лунає музика на площі

Танцюють в небі голуби

І ніби знов прийшов у гості

З весною, давній наш знайомий - мир

Пухнасті хмари, білі-білі

Якраве сонце світить вниз

Хитаються дерева, й чорні

Ворони сіли на карниз

Катаються на самокатах пари

Гуляють сім'ї навкруги

І грає музика в удари

Наших сердець квітучих назавжди

...

Ластівка

Тиша

Як же легко у мирному місті

Уявить що нема війни

Що немає клятих рашистів

На нашій святій землі.

Що не нищать градами села

Не бомблять наші славні міста

Що навала кацапська зникла

Ніби тут вона й не була.

Тут так рідко лунає сирена

І ракет в небі зовсім нема

Все здається таким спокійним

Ніби вже закінчилась війна.

А в моєму рідному місті

В небесах ще літа снаряд

Ще крокує моїми вулицями

Москальський паршивий солдат

У моєму милому місті

Залишилась моя душа

Краще я б сама теж там лишилась

Добровольцем на фронт пішла

Я не можу сидіти у тиші

У спокої, безпеці, теплі.

Сил нема прокидатьсь як раніше

Ніби все у порядку й окей

Я ненавиджу кожну хвилину

Що втрачаю у пустоту

Мені обстріли були миліші

За оцю нереальну тишу

Хмельницький 29.03 .2022

...

AnaStaSia

Осяяне диво

Над Україною жар-птиця пролетіла,

Здавалось, небо пожовтіло.

Виднілися за небокраєм крила.

І люди думали-гадали,

До чого ж диво прилітало?

А може вона – сон казковий,

Що мариться усім вночі?

Та ні, ця птаха, мабуть, ангел Божий,

Що розносить тільки добрі звістки.

Цікаво, у чому її сила?

А може то усе дива?

Нам треба це все розгадати,

Хто ж вона така?

Уночі всі люди позбігались,

Сперечалися, яка ж вона?

Усіх потроху слідчі розпитали:

– То, мабуть, розвідка така!

Переполох зробили всюди,

Зібрались могутні пліткарі.

– Та то нам вже кінець тут буде!

– І я так думаю! А в тім...

І доки вчені розмовляли,

Упало з неба два пера.

Та сонця уночі ж нема,

Не видно й кольору добра.

А там жар-птиця вигляда.

Крилом змахнула усю темінь,

Уже і сонце прогляда.

І ми побачили всі разом

Ці пера жовто-голубі.

І всі новини, мов наказом,

Повідомляють – в Україні мир!

...

Юліана

Мечі

Він прийшов принести не мир, а встромити до рук меча.

Слів буває, що тьма, і за ними стоять пороки.

Він знаходить для тебе потрібні тобі ж слова,

В лабіринтах неправди, війни і земних окопів.

Ти ж цього не хотів. Світ здавався для тебе простим

У потоках чуттєвості мови і звичних звершень,

Тільки світ цей вручає у руки мечі молодим,

Забираючи слово, з яким зупинилося серце.

Десь он там у повітрі розірваний простір спада

Як прозорі завіси, ховаючи інший вимір

І ти перековуєш в зброю святі слова

За якими Господь і безмежне число херувимів.

Світло правди його – поле битви очей та сердець.

Давній морок гряде легіонами зла й чорнодушшя.

Слів буває, що тьма, і за ними чатує смерть

Чи ж небесна любов, чи її безпросвітна спокуса.

04.11.2023

...

Володимир Каразуб

Відтінок 12-14

Відтінок12

Ідеал не спить він вершить,

Твердий як граніт,

Він тут і там крізь мить,

У ніжності себе не мнить.

Всі знають хто такий ідеал,

Він чистий як кристал,

Усім завжди подобається

І на вітру не лопається.

Відтінок13

Красива дівчина гуляє,

Всіх поглядом спопеляє

І дихає як живе,

Вона до кісток тебе пройме.

Відтінок14

Війна і мир де грань між ними,

Усі озабочені фактами тими,

Що цінності насправді не мають,

Вони про совість свою забувають.

...

Діана Гобой

Нелегкі часи

Доброго ранку всім,

Ми різні народи але живемо одним,

Щоб мир був навколо та в душі,

Ми сторонники прекрасного для нашої рідні.

Одне слово і один подих силу мають,

Вони зцілюють або розрушають,

Так чи інакше а кожен є особистість

Й по ділах своїх проведемо в пеклі чи в раю свою вічність.

Підтримаємо правду а зло переможемо,

Дивитися на кровопролиття більше неможемо,

Нехай скінчаться страждання та біль,

Поставимо любити й прощати собі за ціль,

Чужого не брати і свого не цуратись,

Всередині мир зберегти-не ламатись,

Мати благає і розтерзана Батьківщина,

Росія біжи геть подалі від гріха: закликає Україна.

Європа чи ж ти не така як ми,

А коли просили допомоги-відмовляли,

Ми ж з радістю ваші реформи приймали,

Щоб діти кращого життя мали,

Коли ми б могли то не просили,

Але вже й самі справилися: усе зрозуміли,

Ми честі як ви не втрачали,

А ви совість потрохи і людяність в собі вбивали.

Нелегкі часи показали хто ворог а хто друг,

В руках тримаємо один плуг,

Але кожен оре окремо наче так треба

І от за вами сурма гнівна іде з Неба,

Чути її з далечінь і Визволитель іде,

Він українським матерям синів поверне.

Чи людяні ми: от в чому питання,

Хто відповість на нього «так» без вагання?

...

Діана Гобой

Роздумки благуватого про війну

Ця війна...

Війна...

Бескінечна, жахлива, дурна...

Вона була, є і буде у наших серцях

На руках, в голові, на вустах, у вісні.

Хто винен не знаю, мабуть, усі,

Я не антигерой, але й не месія

Все що я маю, це вугілля і стіни

Те що я говорю, до вас так і не дійде

Я німий, як смерть і руїни, як Берлін, Москва і Україна

Є безліч причин, щоб бажать мені смерті

Я не такий..., слова відверті

Я не за мир, а за позбавлення смерті

Позбавлення вбивств

Позбавлення влади, бездарних управлінств

Поки існує жага, буде і війна

«Моя мила не плач, я вірю вони зазнають невдач»

Хто вони? Люди чи не люди?

Вони мали домівку, там де лани,

Болота, кручі, сараї та хати

Мали дітей, дружин та батьків

А зараз вони, в пакетах, в землі...

У могилах, напівсвяті, безіменні й іменні.

По той бік окопів і блокпостів.

Люди такі ж як і ви.

Ви герої убивці, воїни цієї війни

Віддаєте життя за клаптик землі

Забираєте життя за спокій і долі

За дітей, за дорослих, за багатих і бідних ...

Ця війна...

Війна, війна...

Вона почалася ще тоді

Коли мене і вас і ваших прадідів не було на цій землі

Коли людина вперше винайшла зброю — убила

Вона вічна, незламна, єдина

Поки є ти, поки є я, поки є людина.

Буде війна...

Бажати смерті миру

Бажати вмерти за країну

Бажати вбити людину...

Бажати мирним смерті

Бажати смиренним вирватись нарешті.

Бажати страждати, бо страждаєш ти...

Не бачити себе у дзеркалі

А бачити віддзеркалені Образи в імлі

Війна, війна і страх

Бий, біжи або стій.Безкінечний жах...

Я не пацифіст, не націоналіст, не гуманіст і не інший -іст

Я мисляча людина, що бачить безглуздість

У всьому і в нічого

Я не люблю свою країну

Як і будь-яку іншу

Але люблю нашу мову, якою пишу

Та ще й не одну, ще й чужу

Мені не знайома культура відміни

Я від неї блюю і на неї накладаю «міни»

Ви ведені, ви ілюзорно праві

Як прозоро біла роса, на ранковій траві.

А я безумний юнак

Якого забудуть за просто так

Або згадають, як невідомого поета не правди, не бездушності, але сенсу та банальної людяності.

P.S.

Знаю, що зараз усім дуже важко, як тим хто на війні, так і тим хто знаходиться в відносній безпеці. Цей вірш не для розпалювання ворожнечі, не для скандалів і сперечань. Він для того, щоб викликати у вас співчуття, якщо хоча б не до людей які загинули(з обох сторін), а до людей які ще живі, які хочуть жити... Я не сподіваюсь, що ви мене зрозумієте, але задумайтесь. Бажати смерті людям це гріх чи ні? Вбивати? Безумонов, є люди, гірші за диявола, але вони повинні понести покарання співрозмірне їхнім злочинам. Бажати мирним людям (навіть росіянам)смерті це те ж, що бути тим хто вбиває мирних людей. Далеко не всі росіяни хотіли цієї війни, далеко не всі з них розуміють що роблять чи чого не роблять. Та я знаю, що багато з них бояться, бояться втратити щось, що їм дороге, щось таке ж рівноцінно дороге що дороге і вам. Ті ж люди які довірилися Путіну, або такі ж психічно хворі як і він, або дуже сильно залежні від чогось, наркотики, алкоголь, гроші, будь-що. А психічно хворих чи залежних не вбивають у цивілізованому світі, їх просто ізолюють, або лікують. Я знаю, що мої думки не популярні у сучасних реаліях, але хоч спробуйте подумати про це, не зважаючи на те що ваша думка відрізняється від моєї. Усім миру ☮️. Квіти кращі ніж кулі!

...

Kruhitka_Dobro

Квітковий рай

🌸🥀🌼Квітковий рай 🌸🥀🌼

Квітковий рай. Квітковий луг чи поле ...

Квіткова клумба. Влітку ціле море

Квіткових композицій та відтінків.

І кожному- своя в подобі квітка.

І кожна - символ, характерний тій людині,

Яка її обожнює іздавна і донині.

А вам яка є до вподоби, пані?

У ній- характер жіночки постане.

Фіалка- ностальгічна й романтична,

Сентиментальна, стримана й домашня.

Ромашка- гармонійна й прагматична,

Надійна в дружбі і в любові гарна.

Бузок- проста, стійка і щира,

В ній легка ніжність, витривалість.

Ірис та гладіолус- енергійна, сильна,

Їй самостійність також притаманна.

Тюльпан не здасться, труднощів не знає,

Проста у спілкуванні, загадкова.

Гербера ж добра і відкрита, і яскрава,

Проста і ввічлива. І трішки прохолодна.

У лілії є впевненість і сила,

Їй гордість та чарівність притаманні.

А орхідея- вишукана й креативна,

До себе часто вимага уваги.

Троянда...не колюча зовсім-зовсім.

Уважна і турботлива, яскрава.

І реалістка, і м'яка напроти.

У темі завжди і усім цікава.

Практична, сильна, мужня хризантема.

Хоч стримана доволі у усьому.

Гвоздикі імпонує незалежність,

Прямолінійність, прямота до всього.

Півонія - сором'язлива, ніжна,

І пристрасна, і волелюбна й чесна.

Конвалія- прямолінійно-свіжа,

Занадто благородна і чудесна.

В нарцисі- витонченість, ніжність, норов.

Та всі ми знаємо цю сильну постать,

Яка полюбуватись любить, хоча скоро

І компліментів ссипе вам удосталь.

Такі ми, квітки, на вкраїнській клумбі, полі.

Красиві і по-своєму яскраві.

Так, є у нас інакші, негативні віти,

Яких не треба знати іншим...не цікаво...

17.07.2022

...

Людмила Жук

Мирна кава

☕💙💛Мирна кава...☕💛💙

Горнятко кави так п'янить ізранку.

Я вип'ю його рано на світанку,

Коли ще літній день десь у дорозі,

А сонечко ще там десь, на порозі.

Присяду до віконечка тихенько,

А плед огорне, щоб було тепленько.

Помрію рано-вранці тихо-тихо,

Щоб відвернулося від нас нарешті лихо.

Щоб хмари розійшлися чорно-сірі,

І щоб прокинулися дітки наші в мирі.

Помрію із горнятком кави вдосталь,

І точно мир вже прийде напогості.

Я подумки ще сильно побажаю,

Щоб нашим хлопчикам оце горнятко мати

Уранці, хай ніхто не заважає

Їм найсмачнішу каву скуштувати.

Щоб вдома, щоб отак, на ріднім ганку

Вони спокійно кави випили горнятко.

Забули щоб оті страшні світанки.

Щоб мир. Щоб кава. Й кожного так ранку..

18.07.2022

Війни 142 день

...

Людмила Жук

***

У нас є чимала різниця з москалем

Ми вільний люблячий народ

Російські ж люди навпаки –

Зазомбований скот!

Ми любим країну в якій живемо

Ми боремося за свободу

А ті що живуть у «расії» своїй

Свободи не бачили зроду!

В нас мати вмирає за сина

І син за матінку вб’є

А в них на «расії вєлікій»

Душу душа продає!

Ми маємо душу і волю

Ми боремось за життя

Вони ж не знають свободи

У них не цінують життя!

...

Валерія Курудз

«Побажання...»

***

Мирного неба

Та тихої ночі,

А зранку-світанку --

Смачної кави,

Де сонячні очі

І... тепла у серце,

Як миру у домі..,

Бо найголовніше щастя --

Це здоров'я

Та спокій Душі...

-------------------------

03.11.2023; Paris (A-a)

=========================

(!!!)

Автор :::

Катинський Орест

http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=997688

(Katynskyy Orest)

=======================

...

Катинський Орест

«Сьогодні вже...»

***

Уламки цієї політичної

Брехні,

Що націю гробить,

Як код,

Де зміною фальші,

В собі --

Вже може родитися

Внутрішній, як бачимо --

Ворог..,

Бо так помирає

Святе,

Якщо, лиш, не буде,

У часі цих змін --

Оновлено кров'ю

Правди,

Що є України

Нового народжене,

Соборністю -- в гін,

Бо грози цієї

Війни

Дають нам можливість

Зрозуміти,

Як новизну життя,

Що можем у правді

Дійти

Й воскреснути новим,

Як вибране Волі --

Нації святе,

Сьогодні вже --

Оновлення...

-------------------------------------------

12.10.2023;  Paris (A / a)

=======================

(!!!)

Autor ::

Катинський Орест

http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=995957

(Katynskyy Orest)

==========================

...

Катинський Орест
Увага!
Сайт працює у режимі альфа-тесту. Про помилки пишіть Аркушу або на support@arkush.net!
Новини
Результати конкурсу 🇺🇦⚡️ Квантова Україна ⚡️🇺🇦
13.06.2024

Слава Україні, аркушики! 🇺🇦

Знаємо, що ви вже зачекалися, проте час настав! Вітаємо всіх з результатами конкурсу "Квантова Україна" 🥳⚡️🇺🇦
Це був довгий марафон, але результатом стала чудова підбірка фантастики в українському мультивсесвіті 💙💛

... Детальніше
Блоги
Чи був у вас період, коли ви взагалі нічого не писали? Причмелена графоманка
19.06.2024
Одного «чудового» дня в 2019-му році я вирішила, що більше ніколи нічого не писатиму, бо навіщо це в ... Детальніше
Ви не повірите...Книгоманія
20.06.2024
Вітаємо! Раді повідомити,що набір творів на конкурс Любов, смерть і некроманти зупинено. Автори,які ... Детальніше
Чому я проти взаємних підписок і т.д.Ілва Стрілецька
19.06.2024
Переді мною постала дилема. За останні декілька днів мені тричі пропонували взаємну підписку і обмін ... Детальніше
Де шукати бета-рідерів?Майя Монкут
06.07.2023
Де шукати бета-рідерів?🥲 Як на мене це моя основна проблема, я не помічаю усіх помилок навіть після ... Детальніше
Набір учасників на марафончик закрито.Крапка
31.05.2024
Якось непомітно розтанув травень. Настав червень. А це означає, що починається марафон!!! 🌑🌒🌓🌔🌕🌖🌗🌘🌑 ... Детальніше
«Вона розбивала серця і спалювала мости...»: міні тур поетки Зоряни Шульгіної з поетичною збіркоюВікторія Бура
19.06.2024
Вітаю! Рада вам повідомити, що моя подруга і поетка Зоряна Шульгіна має міні тур зі своєю першою пое ... Детальніше
На Аркуші вже:
11436читачів
135770коментарів
Щиро вдячні всім, хто підтримав нас переказами на рахунок!
А також всім, хто приєднався до нас на Патреоні!
Наші патрони
Всі кошти підуть на розробку та розвиток Аркуша! А підтримати нас можна тут: