Мирослава Сидор

Спали про мене давні спомини:

Старі й пожовклі як листи.

Усі слова поденням втомлені.

Їм важко далі зміст нести.

Закинь на стрих альбоми пам'яті.

Там знимки "вицвіли" давно.

А більшість з них вже часом пом'яті.

І не крути старе кіно

З його банальними сюжетами,

В яких ми - глупі й молоді.

Роки промчалися кометами,

А мрії - кола на воді.

І всі ми - бранці неповторності:

Вже так не буде, як колись.

На хвилях зрілої мінорності

Ми в різні боки розійшлись.

07.05.2020

Заграйте, пане, полонез.

Нехай танцюють в залі тіні.

Бо промінь сонця був і щез.

Бо він - не справжній. Він - осінній.

Заграйте, пане, полонез.

Нехай запросить Вітер Тишу.

Спочатку - з нею, потім - без...

Тиша сховається у нішу.

Заграйте, пане, полонез.

Життя іде поважним кроком

Від похоронів й до імпрез,

Лиш би не сплутать ненароком

І танцювать по вістрю лез.

Поважно, чинно і фатально.

Заграйте, пане, полонез.

Заграйте тихо і печально.

15.10.2020

С чєво начінаєцца родіна?

С украдєних назв та імьон

Страна - нє страна, а пародія

С загарбаних, дікіх плємьон.

А может ана начінаєцца

С бажання загарбати все.

Бажання нікак нє канчаєцца,

І їх вже віками несе.

С чєво начінаєцца родіна?

З брехні і про себе й про всіх.

Страна - нє страна, а уродіна.

З якої й сміятись не гріх.

А может ана начінаєцца

Із лаптєй, онуч і зі щі?

Історієй ето щітаєцца.

Історію ету учі.

Так чєм же закончіцца родіна?

Возвратом ісконних зємєль!

Вам хватіт, убивцям і злодіям

На кладбіще і на бордель.

Там ваша стіхія ісконная!

Про скрєпит там будєтє пєть.

Ви - маса убивча й зловонная!

Від світу вас слід запєрєть!

Така замислена і строга

Ця листопадова Зима.

Зайшла на ґанок, до порога

І зупинилася сама.

Засіє снігом. Той розтане.

Завіє вітром й знов сипне.

Спинися, Зимонько. Зарано.

Хай Осінь зливами мине.

Окропить землю на прощання,

Зірве останній свій листок.

А ти така вже, Зимо, рання.

Рвеш з голови її вінок.

Вона плела його із листя,

В кленових барвах він "горів"

Там, ніби спогади сплелися.

Їх Час сховати повелів.

А ти ще, Зимонько навієш

Нам снігу чисту пелену.

Та не спіши. Бо, розумієш,

Ми нині маємо війну.

Не всі в домівках теплих й ситі.

Вже хтось - без дому. Хтось - в бою.

Лише вогнем чужим "накриті",

Стоять у смерті на краю.

І той вогонь не зігріває.

Він і не світить. Бій - це тьма.

Де світла і тепла немає.

А тут привіялась Зима.

І в сірім, тихім Листопаді

Свої порядки навела.

Та знай, що ми тобі не раді.

Хоч ти старалась як могла.

Така замислена і строга.

Така зухвала водночас...

Зайшла на ґанок до порога

Та не застала дома нас.

Всі - на війні. Бодай думками.

Всім не спокійно на душі.

Сирени виють над містами.

З сльозами пишуться вірші.

Тривоги снігом не присипиш.

І туги зимном не приспиш.

Не в той ти час нам сніжки ліпиш...

Облиш нас, Зимонько, облиш.

20.11.2022

А ми - без світла і у холоді...

Кого ти страшиш, чорте? Львів?

Ми в сибірах були і в голоді.

А нині ми - без москалів!

Такої тьми, як ви - не бачено.

І найтемніша ніч - зоря!

Ні, не забуто й не пробачено!

Не дай нам, Б-же, москаля!

Нехай нам світить місяць свіченьку,

Зігріє пісня в вирі снів.

Лишень би вас не бачить в віченьки.

Храни, Г-сподь, від москалів!

Наш дух не згасиш тьмою й холодом.

Куди б не цілив й не шалів.

Бо знає кожен змалу й змолоду -

Немає гірш за москалів!

11.10.2022

Ну, от і все. Закрито товсту книжку.

Корону знято. Й знято назавжди.

Дає життя десь на хвилини знижку.

Шепоче:"Ти не квапся. Підожди...

Постав всі коми, крапки і дефіси.

Абзацами розбий згустілий зміст.

Бо якже ж зрозуміти компроміси,

Де хор співає сильно і соліст?"

Одна глава і друга. Потім - третя.

А далі - вже всім главам тратиш лік.

Задума розлилася на портреті:

"Який же не простий той людський вік!"

Спочатку замалює сріблом скроні.

А потім білим снігом замете.

Літа прожиті - камені в короні.

Життя - то власне коло золоте.

Перлинами застигли дрібні сльози,

Бо на очах не бачив їх ніхто.

Які лише не рвали душу грози,

Коли прожито вік? Ну, майже сто.

Закрито фоліант. Перо зламалось.

Чорнило висхло й розвилАсь рука.

Вже - досить, бо написано чимало.

І все написане зостанеться в віках.

19.09.2022

Іду по вулиці, обмитій

Львівським насупленим дощем.

І оглядаюся щомиті -

Чи крім дощу іде хтось ще?

Та лиш по ринвах краплі скачуть,

Стікають тихо на асфальт.

Вікна домів, неначе плачуть:

За чимось їм до болю жаль.

Ось - я і дощ! Тандем та й годі!

І я іду... І дощ - іде....

Тихенько дякую погоді,

Що нас, немов дітей, веде.

14.05.2016

Літній вечір зімлів

Під вікном у панянки.

Тільки - писк комарів,

Що летять з-за фіранки.

Вітер п‘яно шумить,

Заблукавши у листі.

Ще годинка, ще мить -

Й сипнуть зорі злотисті.

Панна золото кіс

Чеше, хвилею лиє.

Пес сусідський до сліз

На припоні десь виє.

Темінь ночі спаде

На сади та будинки.

Пес гуляти піде

Аж до білої днинки.

Ну, а панна пірне

В білій льолі у люлю.

Місяць шию зверне

І наб’є собі ґулю

Підглядаючи, йой,

Крізь вікно у кімнату.

Місяць - батяр ще той.

Він не дасть панні спати.

Мов великий ліхтар,

Буде ясно світити.

І противний комар

Буде панну будити.

Ох, важка літня ніч

Для самотньої панни .

Сон зіскакує з віч.

Ну, а Місяць так манить

Вийти в сад, де п’янить

Матіола бузкова.

Ніч сплива. Юність - мить.

Й мить, направду, казкова.

13.06.2018

Осінь у Львові

Ох, ці осінні львівські вечори,

Овіяні димком смачної кави.

Нема у Львові кращої пори:

Сплелись в єдино справи і забави.

Минуло літо – легковажний сон.

Прокинулись - до суєти готові.

А за вікном - осінній саксофон

Нам грає блюз солодкої любові.

Злітають ноти в чисті небеса.

Вертаються багряним падолистом.

Чарує ця п’янка, терпка краса.

Дивує Осінь всіх художнім хистом.

Мигтять під ритми блюзу ліхтарі.

А леви задивились в срібні далі.

Так добре пити каву в цій порі,

Оту гірку із присмаком печалі.

16 вересян 2018

Закручусь в ґраткований плед.

А кіт мені казку розкаже.

Он - тінь на стіні, як атлет -

То б'ється, то стане, то ляже!

Так штора "гуляє" в вікні,

Бо вітер її колихає.

Це, ніби в німому кіні, -

Рух є, але звуку немає.

Хтось скаже:"В якому "кіні" ?"

"Кіно" - треба завше казати.

Пробачте вже, люди, мені,

По-львівськи я звикла писати.

Отак мене Львів захопив!

А львівський наш балак не знидів

Хто в Львові ніколи не жив

Той кіна ніколи й не видів!

Зробилам цитриновий чай

Заправилам липовим медом!

Ну, осінь, заходь й вибачай -

Тебе я зустріну під пледом! 🙂

20.09.2018

Яка зашмаркана погода.

По даху дощ, як кіт, шкребе.

За літом шкода, й то так шкода,

Що, навіть, шкода і себе.

Ще так би ніжилась на сонці,

Ще так би пила теплоту.

І Львовом йшла б в одній суконці,

Ловила б промінь на льоту.

Ну, все - прощай, барвисте літо!

На цілий рік, крізь холоди!

Піду на кухню чай загріти.

А ти... у сни хоч приходи!

22.09.2018

Ми всі колись підемо у "архів"

І на полиці ляжем під пилюку.

Хтось флаєром, де є лиш пару слів.

Хтось фоліантом крупним, стародруком.

А хтось - афішею, забутою давно,

Що закрутилась жовтими краями.

На ній вистава згасла, чи кіно...

І стерлись прізвища, запилені роками.

А хтось підручником втрамбується вгорі.

І навіть ТАМ збиратиметься вчити,

Як чемно треба жити на землі,

І як в раю потрібно гарно жити...

Календарем хтось вляжеться на дно.

Закрита-бо остання вже сторінка.

Лічив він дні і збився вже давно...

І починав щоразу з понеділка.

А хтось... серветкою столовою впаде...

Здавалося б - у чім її заслуга?

Хтось номер написав... не було де...

Потрібний номер телефону друга...

А може - для коханої рядки

Вірша, що народився так спонтанно...

Ну, звісно, що серветки - не книжки.

Але шедеври і на них лягають чванно.

Ми всі колись підемо у "архів"...

Чи нас шукатимуть? Ну, невідомо, звісно.

Бува, не видно змісту за парканом слів,

А цінність виміряється лиш змістом.

07.09.2022

Недільний Дощ, туманний, ранній.

А крапель стук, як стук коліс.

Що потяг вистукав останній,

Який нам юність вкрав й повіз.

Якже ж розпачливо і сіро...

Це за Весною - Літа плач.

Жалі пробили в Небі діри,

А ми з болоньї вбрали плащ.

Ну, падай, падай, змий тривогу,

Що пилом вкрила брук Душі.

Бо не знайдуть ніяк дорогу

Ані пісні, ані вірші.

Їм треба стрітись на зупинці

Де Здивувння жде і жде

Із Сумом завжди наодинці.

А він пристав і - не іде.

12.07.2020

Ти не шукай в мені принади.

Я - не приманка. Не капкан.

І не питай про мої вади.

Я - то вулкан, а то - орган.

Отак, уся - на видноколі.

Душа - в польоті. Лет - у вись.

Не звикла кланятися Долі.

Не знаю слова я "змирись".

Воно на тупість провокує,

На бездіяльність й пустоту.

Байдужість слово це віщує.

Із ним не візьмеш висоту.

Й глибин премудрих не сягнути.

Немає руху. Скрикнув Час:

"Ти маєш жити, а не бути!

Життя приймати без прикрас.

Сама вносити коректури

І додавати барви в світ.

Палітри взяти й партетури,

На сцену вийти під софіт.

Сказати все, що наболіло,

І не тобі лише одній.

І проти вітру рушить сміло.

І подолати буревій!"

Ти не шукай в мені принади.

Я вся - на вітрі. На виду.

Нема на те вже, мабуть, ради

На щастя, а чи на біду.

29.10 2019

Осінній вальс

Вітер грає на струнах дощу

Цю мелодію тиху й тужливу.

І нема ні жалю, ні плачу.

Як симфонію, слухаю зливу.

Краплі б'ються об шибу до сліз.

І стікають по склі, вже безсилі.

Час нам снігу у коси наніс.

Але сніг той розстане у зливі.

Вдар, вітре, вдар

По струні мого серця, не бійся.

З хмар, лине з хмар

Ніким не записана пісня.

В такт, крокам в такт

Грім в литаври нам ритм вибиває.

Так, тільки так,

Душа свою пісню співає!

Змиє дощ і журбу і печаль.

Розведе гірчизну у водиці.

За минулим ніскільки не жаль.

Бо на крила його взяли птиці.

Понесли в синій вир, в синю даль.

Мов печаттю, там Сонце сідає.

Тільки спогадів сива вуаль

Пам'ять втомлену тихо вкриває.

Вдар, Вітре, вдар.

Ні, не страшно від щастя вмирати.

Жар, серця жар

До іскринки в любові віддати.

В такт, серцю в такт

Пролітають і зими і весни

Так, тільки так

Серце зболене знову воскресне!

18.10. 2019

Я вас запрошую на бал,

Де тільки ми, і свічі, й тіні.

В холоднім відблиску дзеркал

Чиїсь обличчя сяють дивні.

Тут хтось колись вже танцював

Сто літ назад, а може й двісті.

Дівочі руки цілував

І говорив слова пречисті.

Рум'янець личко заливав.

Хмеліла в танці юна панна.

І слів любові бурний шквал

Лунав, немов з небес "Осанна!"

Бо їй ніхто ще не казав,

Що лиш вона найкраща в світі.

Дівочих рук не цілував,

Не дарував весняних квітів.

Я вас запрошую на бал,

Щоби усе це повторити,

Щоби засяяв світлом зал

І дзеркалам хотілось жити.

Сховаймо трепет ніжних слів,

Можливо, в тихому зітханні.

Ніхто ще легко не зумів

Комусь освідчитись в коханні!!!

Я вас запрошую на бал...

20.12.21

А я пишу тобі листи

І надсилаю Листопадом.

Бо ми вже з осінню - на "ти".

І в цьому є своя принада.

Мене манить отой політ

Її спокуси вогняної.

Хоч за спиною досить літ,

Та я боюсь лише застою.

Не дати холоду думок

В душі згасити жар любові.

Важливо все ж зробити крок.

А ми й до жесту не готові.

Не задивлятись в пустоту,.

Не дати їй нам сонце вкрасти.

Лист має взяти висоту,

Перед отим, як тихо впасти.

11 жовтня 2019

Закручусь в ґраткований плед.

А кіт мені казку розкаже.

Он - тінь на стіні, як атлет -

То б'ється, то стане, то ляже!

Так штора "гуляє" в вікні,

Бо вітер її колихає.

Це, ніби в німому кіні, -

Рух є, але звуку немає.

Хтось скаже:"В якому "кіні" ?"

"Кіно" - треба завше казати.

Пробачте вже, люди, мені,

По-львівськи я звикла писати.

Отак мене Львів захопив!

А львівський наш балак не знидів

Хто в Львові ніколи не жив

Той кіна ніколи й не видів! 🙂

Зробилам цитриновий чай

Заправилам липовим медом!

Ну, осінь, заходь й вибачай -

Тебе я зустріну під пледом! 🙂

20.09.2018

Осіння пані така млосна.

Обняла гаму почуттів:

Весна зелена, літо й осінь...

Акорд мажорний у житті.

В руці - букет з листків кленових!

А там - всі барви-кольори:

Гербарій із листів любовних

Іще з недавньої пори.

Такий багряний лист осінній,

Немов вогнем душі горить.

То він - на вітрі в чистій сині.

То він злітає, то тремтить.

Осіння пані знає досить.

У неї - книга вже своя!

Душа молитву в Небо зносить,

Бо в неї там живе рідня.

Це не вона книжки читає,

Пірнувши в звуки чужих лір -

До неї в гості забігає

На каву втомлений Шекспір.

Під тріск свічі чита сонети,

Поважні драми і вірші.

Ох, ці закохані поети,

Вміють торкнутися душі!

Осіння пані - не примхлива.

Та перебірлива бува.

Як за вікном гуляє злива,

Заходить в гості Моруа.

Струсивши краплі з парасолі,

Скидає мешти й капелюх.

І на диван сіда поволі

Та чай із медом п'є на дух.

Потім - зітхне, на пані гляне.

Котра оперлась на сервант.

І цілий вечір тихо стане

Читати їй про долю Санд.

Осіння пані в ніжній млості

Буде кивати, ніби в такт.

У неї - виняткові гості,

Бо в неї вже - осінній смак!

Вона під музику Вівальді

Танцює з Вітром контраданс.

Так, ніби й втомлена! Насправді -

Співає свій - новий романс!

19.09.2018

Це не ти мене ведеш,

Бо ти напрямку не знаєш.

Певно, думаєш, що йдеш?

Ні, москалю, ти - шагаєш!

Ти шагаєш по землі,

У якій - моє коріння.

Де не раз вже москалі

Тут знайшли "пакой" і тління.

Ти - з залізом у руках.

І вважаєш, що то зброя.

Я ж - з залізом у руці.

То ж рука - залізна моя!

Ти чого лице прикрив?

Ну, невже - боїшся вроків?

Та ж Кіріл тебе хрестив,

Як і решту ваших орків!

Ні, нема на вас хреста.

І немає Бога в серці.

Голова - тупа й пуста.

І - не воїни ви в герці.

Є лиш шлунок й автомат.

І жадоба ненаситна.

Що не слово - брудний мат -

Лайка груба і безвстидна.

Я не схилю голови.

І мій лик - це вільний воїн!

Бо, на щастя, ми - не ви!

І не зачинаєм воєн.

По своїй землі іду.

І під дулом я - спокійний.

Не несу, як ти, біду,

І тому я - духом вільний!

25.05.2022