Всі вірші

22.09.24

Захисники

Ховай свої сліди, бо вони тебе знайдуть.

Вони тебе знищать, як ти знищив наші міста.

Вони знайдуть тебе, і ти зрозумієш: це твоя поразка.

Скинеш білий прапор, але це тобі не допоможе.

Бо вони хочуть справедливості,

Вони борються за свободу —

Свою і своєї країни.

Їм не страшні твої погрози,

Бо вони порожні, як ваші міски.

Якщо вирішили нас подолати

Й перетворити на таких, як ви,

То забули про наш козир —

Наших захисників.

ЗСУ будуть битися до смерті

За перемогу в цій безжальній війні.

Ми не боїмося твоєї сили чи люті,

Бо знаємо, що правда на нашій стороні,

І нам допоможе Бог.

М. С. Вічний

11.08.2024

Забудь

Забудь той вечір, коли сиділи пили каву та говорили про життя, мрії, майбутнє, яке ми так і не змогли побудувати разом.

Забудь ті моменти, коли я ніжно тримав твою руку і вірив, що ти моя доля.

Забудь, як світ здався нам легким і простим, коли ми були разом, і як я вірив, що цей момент триватиме вічно.

М. С. Вічний

08.08.2024

Твоя таємниця

Я одержимий твоїми губами.

Вони такі чарівні, а твоє чорне нічне волосся... воно прекрасне. Твій запах нагадує мені лаванду. Ммм, лаванда, обожнюю лаванду.

Твої очі - прекрасне місячне сяйво, як зоряне небо, як море на передодні ночі.

Таємниця твого серця залишається нерозгаданою.

Чи відчуєш ти ті ж самі почуття до мене? Чи приймеш ти моє серце і подаруєш мені своє? Я стою перед тобою, огорнутий мріями та надіями, сповнений любові і страху.

М. С. Вічний

07.08.2024

Моя музо

Коли я думаю про тебе,

життя стає таким легким,

таким чудовим, таким незвичним.

Ти така чудова,

така бажана для моїх віршів.

Коли я думаю про тебе,

твоя усмішка мов промінь сонця:

освітлює мій шлях у темряві.

Твій голос — мелодія для душі,

що дарує спокій і натхнення.

Я бачу твої очі в кожній зірці,

що сяє на небі вночі.

Ти для мене всесвіт цілий,

моє натхнення, моя муза.

М. С. Вічний

Скільки в Європі точиться розмов

із року в рік - "ніколи знов".

Фашизм, нацизм світ поборов,

тепер рашизм до нас прийшов.

"Ніколи знов" звучить призов

це з Маріуполя "Азов".

В Авдіївку рашист зайшов,

Бахмут взяли - "ніколи знов".

Не треба пафосних промов,

щоб ви не наламали дров,

до вас щоб путін не дійшов,

не ставте нам своїх умов.

Щоб мир був, злагода й любов

та ворог щоб від нас пішов,

допомагайте без розмов,

тоді й кажіть "ніколи знов".

Окрім військових хто на передовій,

є люди ще готові до рішучих дій.

Прості, з народу, їх називають волонтери

це не мажори-олігархи, і не міліонери.

І жертвують вони завжди чим тільки можуть.

Знайдуть любі ресурси, одразу допоможуть.

Доставлять все куди завгодно без запину,

і жертвують також своїм життям в тяжку хвилину.

Неоціненний труд, самопожертва, допомога,

це волонтерський дух, це їх тяжка дорога.

Тож дякуємо вам бійці невидимого фронту,

і низький вам уклін з передового горизонту.

Десь у Ліберцких святинях.

Роздували жар в кадильних.

Молодий святий Отець.

Їв із сої холодець.

Свято в храмі грають дзвони

Бабці старі б'ють поклони

Ладан куриться, літає

Отче басиком співає.

Всіх похрестю від молю

Як сніжинку відбілю.

Окроплю святий водицей

Стане баба молодицей.

І от так із днини в рік

Ріс сей Божий чоловік.

Кого треба відспіває

І у землю поховає.

А як гарна молодиця

Обвінчає як годиться

Щоб пред Богом не в гріху

Мали долю най легку.

От така свята робота

Як не день нова Клопота.

Бог у поміч Влад Отець.

Ви нам грішникам взірець.😁😁😁

© Андрій Абрамов (Onra Onra).

Вже звук сирен давно нікого не дивує

і люди звикли вже коли летять ракети.

В країні нашій де війна вирує

народ лиш хоче звершення вендети.

Сирени звук противний та триклятий

застати може зненацька де завгодно.

Не зволікай та будь завжди завзятий

щоб в укриття потрапити безперешкодно.

Під звук проклятих тривожних тих сирен

закинувши на армію донат.

Спускаються хто в бункер хто в метрополітен

з надією щоб тільки згинув супостат.

Та як же хочеться щоб не було більше тривоги

щоб мир і спокій у нас запанував.

Щоб швидше ми дійшли до перемого

і кожен з нас той мир і спокій цінував.

Доп'ю свій чай. Піду дивитись небо:

Як сонце вже сідає поза хмари.

Погляну: вже за небокрай

погнали веселкові барви.

Доп'ю свій чай. Піду вдихати вітер,

Що грається листками між дерев.

Вони кружляють. Він траву колише,

А я стою. Закохана в момент.

Доп'ю свій чай і знову вийду в поле,

Де чути силу, шум та велич.

Круги великі перекотиполя

Несуться по землі. Приходить вечір.

Сніг струїться вниз з небес

Холод нищить унівець

Людство мерзне по будинках

Замерзає всяка квітка

Не цвітуть більше сади

Замерзають журавлі

Холод накриває жахом

Віра заміняє катів

Пару метрів у сніга

Замерзає голова

Замерзають руки й ноги

Та роботи є нівроку

Уперед шукаймо знак

Люди, їжа чи ресурси

Що піднесе людство вверх?

Що штовхне нас уперед?

Діти мають працювати?

Чи науки всі вивчати?

Поховаймо тіла в гроб?

Чи засвоємо урок?

Що таке є цей ресурс?

Люди, вуголь, древина?

Люди більше ніж вона?

У людей є голоса!

Піднімають люди бунт

Починають новий путь

Прокладають інший шлях

В в холод, в сніг, в тотальний жах

————————————

По мотивам фростпанку

Роздуми

Я, Король Лір чи я тепер у цій сфері,

чи морський вовк - досвідчений капітан,

і чи ту я відчинив одного разу двері,

та чи той я підкорюю Тихий океан?

У велике чи мале місто, як золотий,

кожному з нас лише один шлях.

Від тебе залежить: набрид чи дорогий

і чи зрозумієш ти суть життя, свій фах.

Емір Рибак.

Я б, звісно ж, хотів...

Я б, звісно ж хотів здійснити трохи особистих справ:

побачити танення льодовиків таємничої Антарктиди

і невивчених вод Маріанської западини межі вплав,

та споглядати з вершини Евересту чудові краєвиди.

Ну, що ж, доведеться вирушити в дорогу в строк

і переконатися, що наш світ шалено прекрасний.

Залишається лише перший крок зробити - лиш крок

і навіть якщо він довгий і дуже небезпечний.

Світ розкреслений лініями ідей, навчань та інтересів

кордонами, але пов'язаний шляхами й маршрутами для літаків.

Він настільки насичений, що доводить нас до стресів

і тільки мрії та здійснення їх доводять людей до польотів, як богів.

Емір Рибак.

Під лежачий камінь нічого не тече

О, людино - індивід!

Чи відкриєш ти острів в океані,

лежачи перед телеком, компом на дивані,

у цей вік як слід?

Я звертаюся до кожного з вас!

А може полетиш ти на Місяць, або Венеру,

якщо ти з вікна будинку, авто бачиш біосферу?

Подумай: чим ти займаєшся враз?

Ти ніколи не пізнаєш морських глибин,

якщо не спробуєш пірнути в одну з них, як колись Еней.

Не важливо хто ти: пан, робітник чи є чин.

Без натхнення, працьовитості, вміння не буде речей...

Навіщо вирішувати вам якісь теореми?

І не вирішите ви будь-яку теорему ніколи,

не вникнувши в суть запропонованої вам теми,

нехай летять за роком всі роки, як соколи.

Адже за віка тільки людина тямуща

встала на ноги й створила світ, в якому вона живе,

хоча і шлях її до цього був: сутінкова пуща

і створила не тільки колесо, а й те що літає, пливе...

Литва. 2021. 12. 12. Емір Рибак

Мрії у виконанні побажань

Я вірив у дружбу і братерство,

але вичерпано накреслений ліміт -

це політиків підступність, лукавство

ставить нам підніжку, злить - це гніт.

Жага влади, багатств, та й заздрість,

разом із поганою, нудотною насолодою,

і в сонячний день брутальна нахабність

захльостує нас чортовою спокусою.

Живи й радій сьогоднішньому дню,

не знаючи яким буде вечір і ніч.

Не трощи створене під корінь коню

і йди з невірного шляху геть з віч.

Емір Рибак.

Хвороба з імʼям «Любов».

Існує слово, а є хвороба.

Словом можна вилікувати.

Хворобою ж вбити.

Слово може бути-гостріше

за найгострішого ножа.

Хвороба ж залишить слід та піде, зробив тебе сильнішим.

Слово як хвороба, чим сильніше вдарить, тим

сильнішим тебе зробить, або ж калікою залишить.

Але ж не кохання

Кохання, це чудове відчуття й бажання аж до поки, не зникне ейфорія, й тебе не пронизить гострішим за кинджал розуміння.

Драма скінчилась.

Романтика зникла, й відчуваєш ти те й холод що морозить твоє серце, не кохали тебе й зовсім, користувались як те й лялькар своїми ляльками.

На твоєму серці лишилася пляма смутку й болю, твоїх сліз й безсонних ночей, як ти думав про неї чи то про нього.

Жодне слово так не ранить, як покохати не того, кого ти очікував побачити й відчути, в покохав жорстокого абʼюзера, без серця та душі.

Подібним до тих відчуттів є лише рак,

Або ти переживеш та зрозумієш свої помилки

Або загинеш, так й не зустрів тієї, своєї коханої людини.

16.03.2024.

М'ясо свинини таке соковите

В мене течуть слинки

Так хочеться зуби в ніжніше м'ясо

Моя слина тече по підборіддю

Я затамовую подих від нестями

Готувати будь-який шашлик,це ціле мистецтво

Особливо виділяється маринування м'яса

Всі люблять різні смаки

Мені подобається коли в м'ясі відчувається легенька гостринка

Варто пам'ятати, що головне не повести м'ясо до вуглів

А кабачки із сметаною та помідорами це таке блаженство

Можливо хтось може жарити рибу на мангалі

Всі кажуть що я токсична

Хіба ви не такі

Ви такі душніли

Що хочеться розленувати всіх

Ходи зі мною

Я не кусаюсь

Хоча можливо причиню біль

Як ти до мене так і я до тебе

Невже думав що легко обійшовся

Гра тільки почалася

Але ти нічого не зрозумів

Ти думаєш що врятуєшся

Але прогадав

Твоя душа належить мені

Невже думав що я просто відпущу тебе

Я не чую твої недолугі коментарі

Бо музика задає свій ритм

Можеш вірити що я прислухаюсь до тебе

Але це іллюзія

Зі мною не просто

Твоя думка може бути трохи токсичною

Твоя нав'язливість мене дратує

Вона переслідує мене скрізь

Від неї я не втечу

Вона все одно наздожене

Вона відштовхує мене від тебе

Ти снишся мені в кошмарах

Неначе ти мій палач

Я знаю тернисті шляхи

Серед яких з'являється

Неначе я твоя ціль

Ти граєшся з вогнем

Що спалахує на твоїх руках

Я пекельне полум'я серед твоїх іллюзій

Моє полум'я захищає мене скрізь часи

Я обираю свободу,що стрімко зростає

Ти вибрав хибну ціль

Я просто так не здамся

Твої слова фальшиві

Що не зможуть вплинути на мене

Я повернусь із бездни

Куди не підеш скрізь обман

І вибору не має

Неначе два дзеркала протилежні

Дивляться на мене

Простягагають руки до мене

Вихід буде чи я не виберусь

Страшні чудовиська чекають на шляху

Я озираюсь навкруги

Хто нападе на мене

Вони знають мої слабкості

Я по горло в крові

Скільки їх тут розвелося

В мене кружиться голова від цього

Що це буде за апокаліпсис

О який будинок

Чи безпечний він для мене

Заколочені вікна і химерні статуї

Давно тут не живуть

Але чи це не пастка

Чи не провалюсь глибоко під землю

Куди затягне воронка

Цей дім непростий

Так пощастило родитись в країні,

що бореться з монстром,

а сама лиш людніє.

Поборнице смерті, моя Україно,

зарано іще прапорам твоїм скніти.

А й правда, що світ поневолений дуром.

Жорстокість звірина в макітрах бездумних,

а я ці дурні головешки покошу:

хтось має узяти женця тяжку ношу.

Вставай, країно мого рідного краю.

Сотні тисяч голів я за тебе стинаю.

Серце згорає від полум'я гніву,

руки брудняться від крові подихлих.

Тут навіть нема про що сперечатися – який найшвидший літак всіх часів.

Як би кому те й не муляло, того й близько не потребується –

розсусолювати про махи на рівні моря, навантаження на крило, тягоозброєність, й такі інші дурнички –

не так вже далеко, й він обжене третю річницю війни – нестримний 16-тий.

Навіть не всім конструкторам реактивних двигунів у це легко повірити, але він настільки стрімкий,

що для того щоби раптово не прилетіти кудись раніше

наші вірні союзники, пропонують пілотам вивчити англійську на рівні гарварду,

й лише за тим дозволяють трошечки посидіти за штурвалом симулятора.

І що такого, що за цю пору буде стерто з лиця Землі кілька сотень сіл і містечок, лікарень й дитячих майданчиків, музеїв і торгівельних центрів, мостів й просто спальних районів – а чи є комусь діло до якихось тубільців.

Головне не допустити ескалації подальшої ескалації, дати зберегти обличчя маніяку, не допустити підняття цін на гас на два цента за галон.

Головне не прилетіти раніше, й вивчити мову на рівні гарварду.

Але, якщо вже відверто, є дещо у світі й стрімкіше за F-16.

Наприклад, усім відомий головнокомандувач і його кишенькова верховна зрада,

які якраз, коли орки захоплюють кожен день кілометр за кілометром,

на черговий місяць, потужно пішли відпочити щоби підготуватися до підготовки нового розділу закону про підготування відкупу за корупцію, підняття тарифів на електрику, внесення змін до зміни величини акзиза на газовану воду, й звісно ж правок до статуту першого вільного університету на Марсі.

Але так як головнокомандувач і верховна зрада не літаки,

тут навіть нема про що сперечатися – який найшвидший літак всіх часів.

І дощ іде

І сніг паде

І вибухи лунають

Трава росте

Життя іде

Невинні люди помирають

Війна пройде ?

Пройде

Але лиш тим часово

Війна була,є і буде

Не кінчиться ніколи

Друже мій реалії такі

Жорстокі і сумні

І жити буде той

Хто жити хоче

Боротись за життя буде охоче

А хто слабкий той і помре

Така собі

Знахабніла невизначеність...

З нічев'я глибин

Раухтопазами

Рахунків за почуття

Випромінюються

Віршів квіти,

Аби в сукупнотемряві пломеніти.

Долаючи ландшафт

Надмірної краси

Ландскнехта -

Розчавити ягід сік

І мовчанням долоні осені

Зігріти.

Долі багатошаровість

Мінлива, мов

Вкрита холодними росами нива.

1.

колись ці молочні ріки вийдуть із берегів

в високім небі лелеки кружлятимуть кілька днів

перш ніж обрати оселю перш ніж наважитись на

зближення із землею що вже зачекалась сумна

широко розкриті обійми розбудженої риллі

чекають крику лелеки а всі насінини малі

що вгрузли в глибокосоння — зустрічі із дощем

щоб винести на осоння і спінену радість і щем

2.

гілля, похилене до води, ти бачиш, як в глибині під водою, ворушаться стебла, звиваються у джгути, виструнчуються, щоб і собі помилуватись тобою?

леза нагострені свіжої осоки, вас вітер перебирає як металеві струни, а стишене плесо підспівуює пошепки і можна вгадати слова вже застарілі ще юні...

кущ обважнілий, чому твій посилався цвіт ніби рукою хтось збив? І чому розпахтилася м'ята, ніби хто ходить по ній і ховає у мерехтінь листяну очі зелені цього зеленого свята?

3.

Як ти прийдеш і я тебе побачу, згадаю радість і згадаю щем. І впізнаватиму твою веселу вдачу, і ти мене впізнаєш навзаєм. І ми одразу візьмемось за руки, і зробим крок до краю і за край. Закрутяться міста, ліси поля і луки в яскравий перетворяться розмай. Триматимусь за тебе, коли в небо нестимеш понад клаптями дахів. І очі в очі саме так як треба. І буде краще аніж ти хотів.

4.

до акварельної фарби

додати ще більше води

розмиті кордони між нами

і хмари рожеві сліди

лишають

бузковому схилу

небопоклонним словам

а спогад і щирий іі хибний

замішаний в пряний бальзам

розіллється і загусне

і темно-нічний фіолет

вкриватиме озеро-люстро

і берег і шлях

і прикмет не вистачить

щоб здогадатись

де край розпашилий землі

зливається з небом за краєм

на заході

в синій імлі

5.

ранок сірий

злетіла ковдра

наче зірваний лист тополі

ти злітаєш

тобою носить

між світами

між нами повні

греблі зірвані

і повсталі з глибини

кам'яні пороги

будь зі мною

дивись це поле

саме те

що поміж часами

залишається таким самим

де ми мила

де носить вітер

пух з тополі

нове насіння

нас з тобою

пелюсток жовтих

не зривай на поталу вітру

не зринай аж до хмар над полем

все залиш

залишай

лишайся

6.

безмежним небом сивим океаном

мінливим полотном вечірніх хмар

плесканням крил сполоханої зграї

тремтливим димом що ховає жар

вібрує простір рухаються хвилі

зриваються за виднокрай вітри

небесні коні вигинають шиї

з-під їх копит вистрибують зірки

і світлом місячним і шелестінням срібним

гілок що витончилися на висоті

послання заклики невтомно линуть

і напрямок завжди один — тобі

повітря молочно солодке

дихання млосне

крутиться голова

спекотно а ще до пуття не починалося літо

раптово зупинені кроки

там де чомусь зацвіла

замолоділа стара покручена липа

зарано розкритими картами

сплутаний розклад

черга чия в цій грі

ремейк за ремейком минуле стає сучасним

лютнева тривога тримає

під вартою

серце

як липовий цвіт тріпотить

а ніжне зізнання ніколи не буде вчасним

Розвідгрупа простувала по Панджшеру до Руха.

(Панджшер – це область й долина 5 левів й м. Руха в Афганістані)

За верстою - верста або англійські милі,

Ми в трепеті спеки, всі в пилу і в милі,

У чужій і далекій країні оманливих віх -

Солдати в постійному поневірянні. У силі

Наказ і нам було не до звичних утіх.

Молоді серця солдатів качають кров до стуку.

Оп'янілі синявою, ми плетемося стежкою кочовою

І гризе нас із рідними та коханими - це розлука.

Піт сольовий на х/б проступає - світлою корою,

А розвідгрупа притьмом йшла по Панджшеру до Руха.

Довго йшли, силячись, розвідку здійснюючи в далечі...

Мріючи про прохолодне джерело і густу тінь,

Розуміючи, що з ворогом будуть зустрічі, до речі,

Обдираючи об скелі пузо, лікті й коліна, не інь,

Бачачи попереду друга РД і його втомлені плечі.

(інь - жіноче начало) (РД - рюкзак-заплічник десантника)

Роздувається знемога спраги жагучої,

Усе ближче до точки, умовного рубежу,

Кому наш рейд буде – мед, залп салютний:

Полководцю, генсеку чи я не про те суджу,

У полуденному серпанку - підсумок майбутній...

Литва. Емір Рибак.

Блокнот розписаний питаннями без відповідей,

Збоку стоїть ранкова холодна і забута кава.

В голові бушують думки ,

І ти намагаєшся їх упорядкувати,

Каталогізувати...

Розібратися у них,

Зрозуміти свої почуття

І чужі емоції на лицях,

Які ти бачила

Коли говорила їм свої нісенітниці.

"Думай перед тим як говориш," казали тобі батьки,

А тепер кажуть всі навкруги.

Їх ображає щирість,

Що ти говориш.

А мовчати не вмієш,

Твоє лице за тебе говорить.

Неначе розкрита книга,

Яку всі розуміють.

Та не ти.

Чи поділяються вони своєю мудрістю,

Розуміння тебе,

Адже ти саму себе не розумієш,

Лише копаєшся у собі

Вирила яму, глибшу за ту що на цвинтарі,

І не знаєш як вибратися.

Ну і нехай,

До біса,

Залишись тупою,

Покині ці безрезультатні думки,

Самокопання

І йди, розігрій, ту холодну каву,

І випий її у тишині.

Я бачу тебе- як сидиш ти навпроти

До того,що йдеш-взагалі ,я не проти

Шляхи розійшлися дорогами різними

Я пам,ятаю як гуляли ночами пізніми

Як обіймались,і невгамовна пристрасть

На плечі лягали руки- і тиха пристань

Ось...зруйнували,пішло відлунням..

Те що лишилось,лишилося будням

Були моменти коли вила скажено я

Були моменти не могла- збожеволена

Мріяла,думала як повернути тебе- шалена я!

Так і лишилася- сама- знедолена..

І пройшов час,дні поставили крапку

Ти тут навпроти,а я на згадку

Дивлюсь на тебе,і серце не краєтся

Знаю як є-вже в любові знаюся!

16.06.24 К.Е.Б

Вінок із почуттів

Я почуття впліту в вінок:

де радістю гратимуть фонтани,

де ніжність, неначе пушок,

Медове блаженство - лікує всі рани.

Я смуток й зажуру

сховаю у льох,

Любов заховаю в ромашки

І фальш я не братиму більше у борг,

Вплету у вінок рожевої "кашки".

Додам ще вроду вкраїнських полів,

Веселий пташиний гомін

І діаманти дзвінких голосів,

І теплий сонячний промінь.

У м'яті й любистку сховаю добро,

У річці хай будуть щедроти.

І ці почуття, що вплела красномовно,

Хай стануть для вас найпершим акордом.

#вінок #почуття #емоції

Кафе на краю світу

Полуничне морозиво і ті граційні хризантеми

Й вони в кав'ярні лиш удвох,

Він одягнув голубці діадему

Чуття, мов сполох, а часом мох.

Він кидав їй світ до ніг,

Слова стікали такі медові,

А за вікном пташиний спів,

Вуста ж у голубки цукрові.

Кав'ярня, де все для них:

В бокалах грайливе вино

Й десерти легкі, наче сніг,

А вечір, мов те смугасте сукно.

А потім музикИ, легке хвилювання,

У неї в руках дрижить бокал.

Перстень дістав,зізнався в коханні,

Промовила тихо:"Бери мій штурвал,

Керуй сміливо моїм життям,

Веди вперед наш корабель,

Я буду твоїм серцебиттям,

А свідком любові - хай буде капель!"

#кав'ярня #романтика

День 815 (18.05.24)

Новоросійськ на болота́х

Сьогодні був схвильований.

«Гуляло» місто на дріжджах,

Порт геть скомпрометований.

Де ППО в цей час була,

Чого не захистила?

Сирена тільки загула,

Та через мить застигла.

Масштабний кажуть напад був

Із України дронів.

Хто це побачив, не забув,

Як вибухало з схронів.

Звичайно «збили» вони все,

Не може буть інакше.

Все сподівались - пронесе,

Чи бити будуть м'якше...

Даремно витрачали час

На мрії-сподівання.

Терпець закінчився у нас,

Тож зайві міркування.

Не має світла та води

Бельбек та севастополь.

Даремні спроби є орди

Побачить у бінокль

Надводні дрони. Для кремля,

Що сіль в відкриту рану.

Seababy - наші немовля,

Той флот знесе в нірвану.

З повітря били НПЗ,

Що в Туапсе працює.

Мазут не скоро повезе,

Там МНС гарцює.

Тремтить укотре кримський міст,

До нього дійдуть руки.

Сьогодні чув він тільки свист

Та страху певні муки.

Здивується увесь наш Крим,

Як звільнять від навали.

Блакитне небо знов над ним

Щоб врешті ми впізнали.

День 815 (18.05.24)

Новоросійськ на болота́х

Сьогодні був схвильований.

«Гуляло» місто на дріжджах,

Порт геть скомпрометований.

Де ППО в цей час була,

Чого не захистила?

Сирена тільки загула,

Та через мить застигла.

Масштабний кажуть напад був

Із України дронів.

Хто це побачив, не забув,

Як вибухало з схронів.

Звичайно «збили» вони все,

Не може буть інакше.

Все сподівались - пронесе,

Чи бити будуть м'якше...

Даремно витрачали час

На мрії-сподівання.

Терпець закінчився у нас,

Тож зайві міркування.

Не має світла та води

Бельбек та севастополь.

Даремні спроби є орди

Побачить у бінокль

Надводні дрони. Для кремля,

Що сіль в відкриту рану.

Seababy - наші немовля,

Той флот знесе в нірвану.

З повітря били НПЗ,

Що в Туапсе працює.

Мазут не скоро повезе,

Там МНС гарцює.

Тремтить укотре кримський міст,

До нього дійдуть руки.

Сьогодні чув він тільки свист

Та страху певні муки.

Здивується увесь наш Крим,

Як звільнять від навали.

Блакитне небо знов над ним

Щоб врешті ми впізнали.