Кобзар

Не так тії вороги,

Як добрії люди —

І окрадуть жалкуючи,

Плачучи осудять,

І попросять тебе в хату.

І будуть вітати,

І питать тебе про тебе,

Щоб потім сміятись,

Щоб з тебе сміятись,

Щоб тебе добити…

Без ворогів можна в світі

Як-небудь прожити.

А ці добрі люде

Найдуть тебе всюди,

І на тім світі, добряги,

Тебе не забудуть.

1848