Зміст
  • Причинна
  • ДУМКА "Тече вода в синє море"
  • ДУМКА "Вітре буйний, вітре буйний!"
  • ДУМКА "Тяжко-важко в світі жити..."
  • ДУМКА "Нащо мені чорні брови..."
  • НА ВІЧНУ ПАМ'ЯТЬ КОТЛЯРЕВСЬКОМУ
  • Катерина
  • Тарасова ніч
  • "Думи мої, думи мої..."
  • ПЕРЕБЕНДЯ
  • ТОПОЛЯ
  • ДО ОСНОВ'ЯНЕНКА
  • ІВАН ПІДКОВА
  • Н. МАРКЕВИЧУ
  • НА НЕЗАБУДЬ ШТЕРНБЕРГОВІ
  • Вітер з гаєм розмовляє
  • МАР'ЯНА-ЧЕРНИЦЯ
  • УТОПЛЕНА
  • ГАМАЛІЯ
  • РОЗРИТА МОГИЛА
  • Чигрине, Чигирине
  • СОВА
  • ДІВИЧІЇ НОЧІ
  • СОН
  • У неділю не гуляла
  • Чого мені тяжко, чого мені нудно
  • Заворожи мені, волхве
  • ГОГОЛЮ
  • Не завидуй багатому
  • Не женися на багатій
  • ЄРЕТИК
  • "Кругом неправда і неволя..."
  • І Архімед, і Галілей
  • НЕВОЛЬНИК
  • ДУМА
  • ХОЛОДНИЙ ЯР
  • ВЕЛИКИЙ ЛЬОХ
  • *** (Стоїть в селі Суботові)
  • НАЙМИЧКА
  • КАВКАЗ
  • І МЕРТВИМ, І ЖИВИМ, І НЕНАРОДЖЕНИМ
  • ПСАЛМИ ДАВИДОВІ
  • МАЛЕНЬКІЙ МАР'ЯНІ
  • *** (Минають дні, минають ночі)
  • ТРИ ЛІТА
  • ЗАПОВІТ
  • ЛІЛЕЯ
  • РУСАЛКА
  • ВІДЬМА
  • В КАЗЕМАТІ
  • *** (Думи мої)
  • КНЯЖНА
  • N. N.
  • N. N.
  • *** (Не гріє сонце на чужині)
  • СОН
  • ІРЖАВЕЦЬ
  • N.N.
  • ПОЛЯКАМ
  • ЧЕРНЕЦЬ
  • *** (Один у другого питаєм)
  • *** (Самому чудно. А де ж дітись?)
  • *** (Ой стрічечка до стрічечки)
  • ХУСТИНА
  • А.О.КОЗАЧКОВСЬКОМУ
  • МОСКАЛЕВА КРИНИЦЯ
  • *** (То так і тепер пишу)
  • *** (А нумо знову віршувать)
  • ВАРНАК
  • *** (Ой гляну я, подивлюся)
  • *** (У бога за дверми лежала сокира)
  • *** (Та не дай, господи, нікому)
  • ЦАРІ
  • *** (Добро, у кого є господа)
  • ТИТАРІВНА
  • *** (Ну що б, здавалося, слова)
  • *** (Мов за подушне, оступили)
  • П.С.
  • Г.З.
  • *** (Якби зустрілися ми знову)
  • ПРОРОК
  • СИЧІ
  • МАРИНА
  • *** (Меж скалами, неначе злодій)
  • *** (І небо невмите, і заспані хвилі)
  • *** (І виріс я на чужині)
  • *** (Не для людей, тієї слави)
  • *** (Коло гаю к чистім полі)
  • *** (Якби мені черевики)
  • *** (І багата я)
  • *** (Полюбилася я)
  • *** (Породила мене мати)
  • *** (Ой, я свого чоловіка)
  • *** (Ой виострю товариша)
  • *** (По улиці вітер віє)
  • *** (Ой, сяду я під хатою)
  • *** (Закувала зозуленька)
  • ШВАЧКА
  • *** (Ой, не п'ються пива-меди)
  • *** (На улиці невесело)
  • *** (У тієї Катерини)
  • *** (Із-за гаю сонце сходить)
  • *** (Ой пішла я у яр за водою)
  • *** (Не так тії вороги)
  • *** (Ой, люлі, люлі, моя дитино)
  • *** (Ой, чого ти почорніло)
  • *** (Туман, туман долиною)
  • *** (У неділю, у святую)
  • *** (У перетику ходила)
  • *** (У неділеньку та ранесенько)
  • *** (Не тополю високую)
  • *** (Утоптала стежечку)
  • *** (І широкую долину)
  • *** (На вгороді коло броду)
  • *** (Якби мені, мамо, намисто)
  • *** ("Не хочу я женитися)
  • ЧУМА
  • *** (І знов мені не привезла)
  • *** (В неволі, в самоті немає)
  • *** ("Ой, умер старий батько)
  • *** (Не вернувся із походу)
  • *** (У Вільні, городі преславнім)
  • *** (Заступила чорна хмара)
  • *** (Не додому вночі йдучи)
  • *** (Неначе степом чумаки)
  • СОТНИК
  • *** (За сонцем хмаронька пливе)
  • *** (Як маю я журитися)
  • *** (Нащо мені женитися?)
  • *** (Ой, крикнули сірії гуси)
  • *** ("Якби тобі довелося")
  • *** (Заросли шляхи тернами)
  • *** (Зацвіла в долині)
  • *** (У нашім раї на землі)
  • *** (На Великдень, на соломі)
  • *** (Було, роблю що, чи гуляю)
  • *** (Буває, іноді старий)
  • *** (Хіба самому написать)
  • *** (Дурні та гордії ми люди)
  • *** (І золотої й дорогої)
  • *** (Ми вкупочці колись росли)
  • *** (Готово! Парус розпустили)
  • *** (Ми восени таки похожі)
  • *** (Лічу в неволі дні і ночі)
  • *** (Лічу в неволі дні і ночі)
  • *** (Ми заспівали, розійшлись)
  • *** (Не молилася за мене)
  • *** (Мені здається, я не знаю)
  • *** (Якби ви знали, паничі)
  • ПЕТРУСЬ
  • *** (Буває, в неволі іноді згадаю)
  • *** (І станом гнучким, і красою)
  • *** (Огні горять, музика грає)
  • *** (Чи то недоля та неволя)
  • *** (На батька бісового я трачу)
  • *** (І досі сниться: під горою)
  • *** (Мій боже милий, знову лихо!.)
  • ЮРОДИВИЙ
  • ДОЛЯ
  • МУЗА
  • СЛАВА
  • СОН
  • *** (Я не нездужаю, нівроку)
  • ПОДРАЖАНІЄ 11 ПСАЛМУ
  • МАРКУ ВОВЧКУ
  • ІСАІЯ. ГЛАВА 35 (ПОДРАЖАНІЄ)
  • N.N.
  • ФЕДОРУ ІВАНОВИЧУ ЧЕРНЕНКУ
  • *** Ой, маю, маю я оченята)
  • СЕСТРІ
  • *** (Колись дурною головою)
  • *** (Во Іудеї, в дні они)
  • МАРІЯ
  • ПОДРАЖАНІЄ ЕДУАРДУ СОВІ
  • ПОДРАЖАНІЄ ІЄЗЕКІЇЛЮ ( ГЛАВА 19)
  • ОСІЇ. ГЛАВА XIV. ПОДРАЖАНІЄ
  • *** (Дівча любе. чорнобриве)
  • *** (Ой діброво - темний гаю!)
  • ПОДРАЖАНІЄ СЕРБСЬКОМУ
  • МОЛИТВА
  • *** (Царів, кровавих шинкарів)
  • *** (Злоначинающих спини)
  • *** (Колись-то ще, во время оно)
  • *** (Тим неситим очам)
  • ПЛАЧ ЯРОСЛАВНИ
  • *** (З передсвіта до вечора)
  • *** (Умре муж велій в власяниці)
  • ГІМН ЧЕРНИЧИЙ
  • *** (Над Дніпровою сагою)
  • *** (Росли укупочці, зросли)
  • *** (Світе ясний! Світе тихий!)
  • ЛИКЕРІ
  • Н. Я. МАКАРОВУ
  • Л.
  • *** (Не нарікаю я на бога)
  • САУЛ
  • *** (Минули літа молодії)
  • *** (Хоча лежачого й не б'ють)
  • *** (І тут, і всюди - скрізь погано)
  • *** (О, люди! люди небораки!)
  • *** (Якби з ким сісти, хліба з'їсти)
  • *** (І день іде, і ніч іде)
  • *** (Тече вода з-під явора)
  • *** (Якось-то йдучи уночі)
  • *** (Бували войни й військовії свари)
  • Н. Т.
  • *** (Зійшлись, побрались, поєднались)
  • *** (Кума моя і я)
  • *** (Чи не покинуть нам, небого)
  • *** (За що ми любимо Богдана?)
  • *** (Якби-то ти, Богдане п'яний)
  • ЦАРІ

    Старенька сестро Аполлона,

    Якби ви часом хоч на час

    Придибали-таки до нас

    Та, як бувало во дні они,

    Возвисили б свій божий глас

    До оди пишно-чепурної,

    Та й заходилися б обоє

    Царів абощо воспівать.

    Бо як по правді вам сказать,

    То дуже вже й мені самому

    Обридли тії мужики,

    Та паничі, та покритки.

    Хотілося б зогнать оскому

    На коронованих главах,

    На тих помазаниках божих…

    Так що ж, не втну, а як поможеш

    Та як покажеш, як тих птах

    Скубуть і патрають, то, може,

    І ми б подержали в руках

    Святопомазану чуприну.

    Покиньте ж свій святий Парнас,

    Придибайте хоч на годину

    Та хоч старенький божий глас

    Возвисьте, дядино. Та ладом,

    Та добрим складом хоть на час,

    Хоть на годиночку у нас

    Ту вінценосную громаду

    Покажем спереду і ззаду

    Незрячим людям. В добрий час

    Заходимось, моя порадо.

    I

    Не видно нікого в Ієрусалимі,

    Врата на запорі, неначе чума

    В Давидовім граді, господом хранимім,

    Засіла на стогнах. Ні, чуми нема;

    А гірша лихая та люта година

    Покрила Ізраїль: царева война!

    Цареві князі, і всі сили,

    І отроки, і весь народ,

    Замкнувши в городі ківот,

    У поле вийшли, худосилі,

    У полі бились, сиротили

    Маленьких діточок своїх.

    А в городі младії вдови

    В своїх світлицях, чорноброві,

    Запершись, плачуть, на малих

    Дітей взираючи. Пророка,

    Свого неситого царя,

    Кленуть Давида сподаря.

    А він собі, узявшись в боки,

    По кровлі кедрових палат

    В червленій ризі походжає,

    Та мов котюга позирає

    На сало, на зелений сад

    Сусіди Гурія. А в саді,

    В своїм веселім вертограді,

    Вірсавія купалася,

    Мов у раї Єва,

    Подружіе Гурієво,

    Рабиня царева.

    Купалася собі з богом,

    Лоно біле мила,

    І царя свого святого

    У дурні пошила.

    Надворі вже смеркло, і, тьмою повитий,

    Дрімає, сумує Ієрусалим.

    В кедрових палатах, мов несамовитий,

    Давид походжає і, о цар неситий,

    Сам собі говорить: "Я… Ми повелим!

    Я цар над божіїм народом!

    І сам я бог в моїй землі!

    Я все!.." А трохи згодом

    Раби вечерю принесли

    І кінву доброго сикеру…

    І цар сказав, щоб на вечерю

    Раби — рабиню привели,

    Таки Вірсавію. Нівроку,

    До божого царя-пророка

    Сама Вірсавія прийшла,

    І повечеряла, й сикеру

    З пророком випила, й пішла

    Спочити трохи по вечері

    З своїм царем. І Гурій спав.

    Йому, сердешному, й не снилось,

    Що дома нищечком робилось,

    Що з дому цар його украв

    Не золото, не серебро,

    А луччеє його добро,

    Його Вірсавію,— украв.

    А щоб не знав він тії шкоди,

    То цар убив його, та й годі.

    А потім цар перед народом

    Заплакав трохи, одурив

    Псалмом старого Анафана…

    І, знов веселий, знову п'яний,

    Коло рабині заходивсь.

    II

    Давид, святий пророк і цар,

    Не дуже був благочестивий.

    Була дочка в його Фамар

    І син Амон. І се не диво.

    Бувають діти і в святих,

    Та не такі, як у простих,

    А ось які. Амон щасливий,

    Вродливий первенець його!

    Лежить, нездужає чогось.

    Давид стенає та ридає,

    Багряну ризу роздирає

    І сипле попіл на главу.

    "Без тебе я не поживу

    І дня єдиного, мій сину,

    Моя найкращая дитино!

    Без тебе сонця не узрю,

    Без тебе я умру! умру!"

    І йде, ридаючи, до сина.

    Аж тюпає, немов біжить.

    А той, бугай собі здоровий,

    У храмині своїй кедровій

    Лежить, аж стогне, та лежить,

    Кепкує з дурня.

    Аж голосить,

    Аж плаче, бідний, батька просить,

    Щоб та Фамар сестра прийшла:

    "Драгий мій отче і мій царю!

    Вели сестрі моїй Фамарі,

    Щоб коржика мені спекла

    Та щоб сама і принесла,

    То я, вкусив його, возстану

    З одра недуги". Вранці-рано

    Фамар спекла і принесла

    Опріснок братові. За руку

    Амон бере її, веде

    У темну храмину, кладе

    Сестру на ліжко. Ламле руки,

    Сестра ридає. І, рвучись,

    Кричить до брата: "Схаменись,

    Амоне, брате мій лукавий!

    Єдиний брате мій! Я! Я!

    Сестра єдиная твоя!

    Де дінусь я, де діну славу,

    І гріх, і стид? Тебе самого

    І бог, і люде прокленуть!.."

    Не помогло-таки нічого.

    Отак царевичі живуть,

    Пустуючи на світі.

    Дивітесь, людські діти.

    III

    І поживе Давид на світі

    Не малі літа.

    Одрях старий, і покривали

    Многими ризами його,

    А все-таки не нагрівали

    Котюгу блудного свого.

    От отроки й домірковались

    (Натуру вовчу добре знали),

    То, щоб нагріть його, взяли,

    Царевен паче красотою,

    Дівчат старому навели.

    Да гріють кров'ю молодою

    Свого царя. І розійшлись,

    Замкнувши двері за собою.

    Облизавсь старий котюга,

    І розпустив слини,

    І пазурі простягає

    До Самантянини,

    Бо була собі на лихо

    Найкраща меж ними,

    Меж дівчатами; мов крин той

    Сельний при долині —

    Меж цвітами.

    Отож вона

    І гріла собою Царя свого, а дівчата

    Грались меж собою

    Голісінькі. Як там вона

    Гріла, я не знаю,

    Знаю тілько, що цар грівся,

    І… і не познаю.

    IV

    По двору тихо походжає

    Старий веселий Рогволод.

    Дружина, отроки, народ

    Кругом його во златі сяють.

    У князя свято: виглядає

    Із Литви князя-жениха З

    а рушниками до Рогніди.

    Перед богами Лель і Ладо

    Огонь Рогніда розвела;

    Драгим єлеєм полила

    І сипала в огнище ладан.

    Мов ті валькірії, круг неї

    Танцюють, граються дівчата

    І приспівують:

    "Гой, гоя, гоя!

    Новії покої

    Нумо лиш квітчати,

    Гостей сподіватись".

    За Полоцьком, неначе хмара,

    Чорніє курява. Біжать

    І отроки, й старі бояра

    Із Литви князя зустрічать.

    Сама Рогніда з Рогволодом

    Пішла з дівчатами, з народом.

    Не із Литви йде князь сподіваний,

    Ще не знаємий, давно жаданий;

    А із Києва туром-буйволом

    Іде веприщем за Рогнідою

    Володимир князь со киянами.

    Прийшли, і город обступили

    Кругом, і город запалили.

    Владимир князь перед народом

    Убив старого Рогволода,

    Потя народ, княжну поя,

    Отиде в волості своя,

    Отиде з шумом. І растлі ю,

    Тую Рогніду молодую.

    І прожене ю, і княжна

    Блукає по світу одна,

    Нічого з ворогом не вдіє.

    Так отакії-то святії

    Оті царі.

    V

    Бодай кати їх постинали,

    Отих царів, катів людських.

    Морока з ними, щоб ви знали,

    Мов дурень, ходиш кругом їх,

    Не знаєш, на яку й ступити.

    Так що ж мені тепер робити

    З цими поганцями? Скажи,

    Найкраща сестро Аполлона,

    Навчи, голубко, поможи

    Полазить трохи коло трона;

    Намистечко, як зароблю,

    Тобі к великодню куплю.

    Пострижемося ж у лакеї

    Та ревносно в новій лівреї

    Заходимось царів любить.

    Шкода і оливо тупить.

    Бо де нема святої волі,

    Не буде там добра ніколи.

    Нащо ж себе таки дурить?

    Ходімо в селища, там люде,

    А там, де люде, добре буде,

    Там будем жить, людей любить,

    Святого господа хвалить.

    1848

    Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

    Вподобати!
    Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.