Кобзар

Не гріє сонце на чужині,

А дома надто вже пекло.

Мені невесело було

Й на нашій славній Україні.

Ніхто любив мене, вітав,

І я хилився ні до кого,

Блукав собі, молився богу

Та люте панство проклинав.

І згадував літа лихії,

Погані, давнії літа,

Тойді повісили Христа,

Й тепер не втік би син Марії!

Нігде не весело мені,

Та, мабуть, весело й не буде

І на Украйні, добрі люде;

Отже таки й на чужині.

Хотілося б… та й то для того,

Щоб не робили москалі

Труни із дерева чужого,

Або хоч крихотку землі

Із-за Дніпра мого святого

Святії вітри принесли,

Та й більш нічого. Так-то, люде,

Хотілося б… Та що й гадать…

Нащо вже й бога турбовать,

Коли по-нашому не буде.

1847