Кобзар

Чи то недоля та неволя,

Чи то літа ті летячи

Розбили душу? Чи ніколи

Й не жив я з нею, живучи

З людьми в паскуді, опаскудив

І душу чистую?.. А люде!

(Звичайне, люде, сміючись)

Зовуть її і молодою,

І непорочною, святою,

І ще якоюсь… Вороги!!

І люті! люті! Ви ж украли,

В багно погане заховали

Алмаз мій чистий, дорогий,

Мою колись святую душу!

Та й смієтесь. Нехристияне!

Чи не меж вами ж я, погані,

Так опоганивсь, що й не знать,

Чи й був я чистим коли-небудь,

Бо ви мене з святого неба

Взяли меж себе — і писать

Погані вірші научили.

Ви тяжкий камень положили

Посеред шляху… і розбили

О його… бога боячись!

Моє малеє, та убоге,

Та серце праведне колись!

Тепер іду я без дороги,

Без шляху битого… а ви!

Дивуєтесь, що спотикаюсь,

Що вас і долю проклинаю,

І плачу тяжко, і, як ви…

Душі убогої цураюсь,

Своєї грішної душі!

1850