Кобзар

Неначе праведних дітей,

Господь, любя отих людей,

Послав на землю їм пророка;

Свою любов благовістить,

Святую правду возвістить!

Неначе наш Дніпро широкий,

Слова його лились, текли

І в серце падали глибоко!

Огнем невидимим пекли

Замерзлі душі.

Полюбили

Того пророка, скрізь ходили

За ним і сльози, знай, лили

Навчені люди. І лукаві!

Господнюю святую славу

Розтлили… І чужим богам

Пожерли жертву! Омерзились!

І мужа свята… горе вам!

На стогнах каменем побили.

І праведно господь великий,

Мов на звірей тих лютих, диких,

Кайдани повелів кувать,

Глибокі тюрми покопать.

І роде лютий і жестокий!

Вомісто кроткого пророка…

Царя вам повелів надать!

1848-1859