Ахіллесова п’ята Бульдога

Мелодія на мобільному ввімкнулася, як і заплановано, о 8 годині ранку. Не розплющуючи очей, я навмання натиснув на всі клавіші, щоб продовжити сон. Це для більшості громадян нашої країни понеділок знаменував початок нового робочого тижня, а для мене – був першим днем за останніх три місяці, який можна було присвятити виключно собі. Круговерть запаморочливих подій нарешті вгамувалася, і я знову належав тільки собі.

Але якщо змонтовану десь у Східній Азії «Нокію» ще можна було вгамувати, то внутрішній будильник Назара Круглика – ні.

Нашпортавши поблизу дивана старенькі капці, я невпевнено (координація рухів після вчорашньої вечірки поверталася дуже повільно, а голова гула, мов дзвін на Великдень) почовгав у напрямку туалету. «Колгоспник» на кухні просигналив 8 ранку (я завжди виставляв на своєму телефоні час із трьоххвилинним випередженням, щоб нікуди не запізнюватися). Бадьорий голос диктора місцевих новин (це ж як треба шанувати себе упродовж вихідних, щоб так збирати слова в речення в понеділковий ранок) повідомив, що на виборах міського голови Старгорода перемогу прогнозовано здобув кандидат, який самотньо фігурував у виборчих бюлетенях. Явка виборців, за попередніми підрахунками виборчої комісії, склала 32%.

Новоспечений очільник міста радісно роздавав коментарі, але обіцянок та запевнень я не дослухав, голосно траснувши дверима клозету. Цікаво, чи багато виборців знають, що особа Назара Круглика причетна до того, що з-поміж чотирьох претендентів на посаду міського голови до дня виборів у бюлетенях залишилася тільки одна кандидатура?

Ні, Назар Круглик – зовсім не найманий убивця (хоча у певних колах мене й називають інформаційним кілером), а всього лиш журналіст, який спеціалізується на кримінальній тематиці…

Спустивши воду й вимивши руки та лице, я почовгав на кухню, щоб поставити чайник на електроплиту. З дверцят холодильника, прищеплені магнітиками, на мене дивилися знайомі обличчя з агітаційних плакатів – усі учасники позачергових виборів міського голови Старгорода: Ростислав Заремба, Сашко Попадюк, Вадим Пападим і Ірина Старовойт.

Поки вода в чайнику повільно закипала, я кольоровими маркерами підбив свої підсумки виборчої кампанії. На одному з портретів чорним кольором вивів траурну стрічку, іншій фізіономії жовтим замалював рот, на голові третього кандидата червоними повздовжніми та поперечними лініями намалював ґрати, а четвертому домалював крила…

Щоб зрозуміти справжню суть такого абстракціонізму, доведеться повернутись на декілька тижнів назад, попутньо звіряючись із щоденниковими записами в репортерському нотатнику.