ВОСКРЕСІННЯ
До сходу сонця з цегляних будинків
Чоловіки виходять на роботу,
Здіймають вгору втомлені обличчя,
Вдихають смог, губами ловлять сльоту.
До шахт розтягуються довгі валки,
Пірнають в штреки, сунуть у забої,
Лаштують руки – грубі і жилаві –
До чергового із вугіллям бою.
До вечора вони у надрах гинуть.
Здригається земля, бряжчать тарілки.
І крики голосінь у небо линуть.
Лаштуються гроби, борщі, горілка.
Пласке червоне небо древнім богом,
Обпершись на верхівки териконів,
Освячує дітей пекучі сльози,
Й жінок виття, й старих страшні прокльони.
Скрегочуть й стогнуть древні механізми,
Тіла згорілі тягнучи нагору.
І їх ховають, і до ночі тризну
Справляють за столами ізнадвору.
Коли ж поснуть птахи, собаки й діти,
Жінки виходять й тихо йдуть до ставу.
Під вербами над чорною водою
Вони свою з сомами ділять страву.
Скидають одяг, розплітають коси,
Втирають в груди запашну олію,
Співають, вигинаючись як лози,
В пляшки збирають вірність і надію.
Із вуст вливають в зілля те любові,
І зігріваючи холодне скло серцями,
Йдуть цвинтарем, розкопують могили,
І чорне дійство правлять над мерцями.
Цілують очі – і тремтять повіки,
І повні сили й теплі знову руки –
До полунОчі линуть над степами
Жагучі крики пристрасної муки.
Коли ж зірки розтануть у блакиті,
Й зоря ранкова світлом заясніє,
Прокинуться від снів жахливих діти,
Й бать із кухонь їх покличуть снідать.
І знов мужі до сходу вийдуть з дому,
Коханням втомлені, узрять лани небесні,
Підуть до шахт, бо смерть – не крапка. Кома.
Скрегочуть світу зубчасті колеса.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!