МІНОТАВР
можу пишатись – нарешті останній гвинт.
кілька епох будував я в собі лабіринт.
чуєш удари – немов від далеких литавр?
там, усередині, схований мій мінотавр.
вихід до світла ніколи йому не знайти.
хай він погине у темряві і самоті.
часом так довго мовчить у пітьмі людожер –
думаєш, може від голоду вже він помер…
марна надія – і знову я не захищу.
гине, втікає будь-хто, кого в себе впущу.
лютий чудовиська рик досягає небес –
той, кого я поховав, вже вчергове воскрес…
гатить у стіни, мов тисячотонний таран,
грати зминає, ламає черговий капкан,
рветься на волю – благає, кричить ВІДПУСТИ!
вкотре клянеться назавжди від мене піти.
та не піде – я не вірю, не вірю йому!
він принесе із собою свій гнів і пітьму.
від хмарочосів зруйнує усе – до халуп.
мій тайлер дерден відкриє бійцівський клуб.
/ / /
якось моя Аріадна приносить клубок.
каже: як довго не зводив очей до зірок…
там, у пітьмі, між пасток, тупиків і дверей
десь загубився і твій ясноокий тезей.
все, що лишилося зовні – лиш камінь й метал.
замурував ти себе в свої стіни, дедал.
порухом легким зсуває могутню стіну,
і направляє у морок струну вказівну.
хай буде так – хай спостигне порядок мій крах!
я подолав перед лютим чудовиськом страх.
силою стане тепер те, що було тавром.
ти переміг, Мінотавр. Будем завжди разом.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!