ВОНА
Вона обирає прикраси
І сарі на ринку в Покхарі,
Сидить із пляшкою віскі
В пустому нічному барі,
У офісах Уолл-стріту
Важливі вирішує справи,
А часом в горах Суматри
Вітає досвітні заграви.
В лісах вона знає тропи,
Які невідомі і вовку,
Вона прокладала в Європу
Шляхи для дамаску і шовку,
Вона дуже добре знає
І хижі, й палаци-карети,
Вона відливає кулі
І гострить солдатські багнети.
Вона полірує мармур
Ногами рабів і дожів,
Вона - найосяйніша леді
В таверні, і в оперній ложі.
Як жінка, що має владу -
Чекати примушує вічність,
Й раптово приходить завчасно
Її Королевська Величність.
Почуєш лиш ти її шепіт
І подзвін коштовних браслетів.
Вона неповторна в вуалі
Між білих воскових букетів.
Із рук забере тихо й ніжно
Штурвал і кермо, і кормило,
І інші піднімуть на щогли
Припилені білі вітрила.
Якщо відчував ти і мислив,
Знав біль і пізнав насолоду -
Не страшно із нею пірнути
В прибою холодну воду.
Якщо ж прогоріло багаття
Й душа мов портянка стерта-
То буде вона безжальна,
То буде вона нестерпна.
Не страшно скінчити мандри
По довгій цікавій дорозі.
Та страшно життя нерішучо
Простояти на порозі.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!