Я буду твоїм свідком

Пам'ятаєш - все вважали справжнім,

Бо із чим не мали порівнять.

Чули як дзвеніла стеклотара -

Думали - то ластівки дзвенять.

Бачили, як над прибоєм сяє

Білосніжним кораблям маяк.

Не важливо, що лише на пляшці,

Що порожню викинув пияк.

На пустій коробці відлітали

До зірок і до нових планет.

І мустангом диким серед прерій

Ніс дворами нас велосипед.

Вірили, що будем юні вічно,

І ні болю, ні тобі хвороб.

Подорожник ліпим на коліно,

І кефіром - обгорілий лоб.

Зарікались алкоголь не пити,

Не курить вонючих сигарет.

І дівчат ніколи не любити -

(А Наташка, то вже мій секрет).

І крутили ми натхненно глобус,

І збирались одночасно стать

Футболістом, моряком, шпіоном,

Лицарем, і в космосі літать.

Всі дорослі знали все на світі,

За батьками йшли ми крок у крок,

Ніби на побачення спішили

З хвилюванням на шкільний урок.

Кожен день улітку - ціла вічність,

Сни цікаві снились кожну ніч.

Пиріжків не їсти вже ніколи,

Що родила у бабусі піч...

Як так сталось? Стали й ми дорослі.

Де домівка батьківська була -

Там пустир. Дитинство загубилось,

Закотилось, ніби кулька з скла.

Ми пили, курили і любили...

І до всього втратили жагу.

Не шпіони і не космонавти,

І зручніше в ліжку, ніж в стогу.

І в лихі часи, що нам припали,

Проживали ніби рік за п'ять.

І на душах шрамів і пропалин

Стільки, що й душі не відшукать.

І в таку броню сховали серце,

Що й самим дверей не відімкнуть.

І здається інколи - померло

Все чим був, і загубилась суть...

Тільки в снах. Коштовних і не частих.

Знову мати кличе на обід,

І ховає усмішку Наташка.

Й ковзани завзято креслять лід.

І майструєм з дідом у коморі,

З батьком знов будуємо літак,

І в упряжці мохноногі коні

Тягнуть возик мій через байрак.

Й поцілунок перший, й жар по спині.

І морська на шкірі сохне сіль.

І кохана знов на груди лине,

І у серці найсолодший біль.

І малятко сонне обережно

Вперше знов тримаєш на руках.

І з душі злітає шкаралупа,

Відступають втома, біль і страх.

І на ранок, лиш відкривши очі,

Знову бачиш - ось він - справжній світ.

І у віхах ще лунає голос.

Знову мати кличе на обід...