ПОРЦЕЛЯНОВІ ЛЮДИ
Ці порцелянові люди, це кришталеве небо,
Ці симулянтські застуди - все тут несправжнє без тебе.
Тут що не день утрати - двісті і двісті і триста.
Все тут непевне, не стале. Всі ми тут просто туристи.
Хтось за лаштунками крутить ручки старих механізмів,
Змінює декорації, ціни за вхід і артистів.
Дощ з дощової машини, гонять лопаті вітер,
Липові і вульгарні пише сценарії світу.
В небі пташок малює, крутить з паперу квіти.
Виходу звідси немає. Нікуди звідси дітись.
Кожного дня підіймають плату за койко-місце.
Поки ти не збанкрутієш, поки тебе не винесуть.
Цей неприродний нетфлікс, ці надувні стихії,
Темрява ця за кадром й передчуття лихії...
Вимкніть приймач в салоні! Годі вже радіостанцій!
Вигаданих д'артаньянів, виліплених констанцій!
Всі ці святі - п'янички, цей Колізей з пенопласту -
Тільки упертість і звичка не дозволяють упасти...
Глянь... а ти знову дишеш! Змовкли набату дзвони!
[в день, коли ти напишеш. в день, коли ти подзвониш]...
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!