Гріхи Нового Часу

— Де я опинилась? Чому саме я? Чому саме зараз?

Анна ставила питання, однак у відповідь не отримувала нічого. Спонсор вже залишив наодинці зі своїми думками. Дівчина падала кудись, але майже не відчувала цього. Вона не могла контролювати себе, тому віддалась руху. Тим паче, що у пітьмі їй було невимовно легко, як ніколи. Відчувала себе легше пір'їнки й це було добре. У голові порожньо. Спало на думку, що, мабуть, то і є кінець.

Коли їй було трохи менше років, дівчина роздумувала на теми життя та смерті, Раю та Пекла. Батько завжди сприймав це з усмішкою на губах, але не погоджувався, і не заперечував існування таких місць.

Батько був безконечно далеко і разом з тим так близько. Вона відчувала присутність найближчих — батька, друзів із минулого та майбутнього. Думки линули аж до Доктора, вона бажала побачити його. Ще раз відчути стукіт серця, побачити відображення самої себе у голубих очах. Ще раз почути голос, трохи хрипливий, але такий рідний.

Раптом, щось усередині наче зламалося. Стало боляче, що вдихнути не можна було. З горла вирвався крик, котрий розійшовся гучним ехо. Дівчина чула сама себе.

— Уф… — видихнула дівчина, коли повітря вибило із легенів.

Не відразу, стало ясно, що послугувало причиною. Зір не бажав повертатись після тривалої темряви. В тому місці, де вона опинилась, було дуже сонячно.

Анна прикрила очі неслухняними руками, котрі вже тряслися. Як і все її тіло. Вона зробила вдих та майже не задихнулася. Легені пекли, у ніс вдарили тяжкі викиди якихось хімікатів. З очей полилися сльози. Знемагаючи, дівчина відкрила очі, щоб хоча глянути, що то за місцина.

Навколо була обпалена земля. Крутнула головою — і зліва і справа валялися частини раніше деколи цілої будівлі. Вона примружилася, але майже нічого не побачила через густий їдкий туман зеленого кольору. Анна ковтнула, ігноруючи нову небезпечну атмосферу. Чим більше перебувала, тим більше організм підстроювався під неї. Через деякий час вже змогла встати, відмічаючи сильний біль у правому стегні. Анна розірвала тканину джинсів. Їй відкрилася страшна рана: вибита кістка, та судячи з всього, розірвані м'які тканини. Стояти було невимовно боляче, тому обережно сіла на землю. Шок, що охопив її у перші ж секунди, потроху зменшувався.

Вона не зчулася як заснула. Не дивлячись на біль, не дивлячись на холод, не дивлячись на дивну атмосферу. Її охопила втома. А сон подарував час на відпочинок.

Коли Анна прикинулась, не можна відразу сказати, чи день, чи ніч то. Різко піднялася, від чого поранені кінцівки нагадали про себе різким болем.

— Не так різко, подруго. — грубий хлоп'ячий голос пробудив її від сну.

Тому, дівчина, усупереч словам незнайомця, стрімко підвелася на ноги.Через що відразу пожалкувала.

Дивлячись на його зовнішній вигляд, можна сказати, що той був вченим. Ідеально чиста сорочка без піджака укупі із темними, підкреслено діловими штанами виглядали цікаво. Особливо порівнюючи з її одежею. Обличчя здавалось молодим, можливо на два роки старший за неї. Хлопець здавався знайомим, але вона дуже сумнівалася.

— То що, приймеш допомогу? Чи будеш і далі витріщатися ?

— А ти мене не вб'єш? — обережно запитала Анна, дивлячись на простягнуту їй руку.

— Знаєш. Якби хотів, ми зараз би не розмовляли.

— Ти не знаєш з ким маєш справу. — гордовито відповіла дівчина, прийнявши руку.

— Звучить, наче виклик. — хлопець обережно підняв її на ноги, а потім узяв попід коліна.

Дівчина охопила шию руками та всміхнулася.