Вона

Інколи ангели на небі вішаються

Коли бачать з глибоких небес

Як виходить зі світу тіней огидна бабця

Що нагадує собою образ святої Марії

Але цю подобу зіпсувала зелена гниль на її тілі

Зіпсували дірки що покривали весь одяг та старе тіло

Зіпсували мерзенні та гострі зуби в пащі

Й плачуть ангели низьких чинів

Коли вони бачать як вона повстає

Пересуваючись на чотирьох кінцівках

Немов та проклята собака з червоними очима

Та трьома диханнями

Вона дихає ненавистю до всього живого

Й люттю особливо для людей

Бо вона була породжена з людських легенд

Що не знали меж грішної магії

Яку їм колись подарувала темрява вночі

А господиня цієї діви - чорні щупальця

За цією магією стежить

Інколи викликаючи свою вічну рабу

З великої ями де так багато гнилих тіл

Щоб та створила шарварок на Землі

Господиня викликає її трьома блискавками лютого стариганя громового

А раба все чує серед гнилі

Й повзе у світ людей мерзенний

Коли ніч метушлива настає

Коли всі годинники в будинку завмирають

Та коли тиша проклята настає

Вона виповзає з людської тіні

Тихо сміючись немов справжній чорт

Дивиться у вікна срібні

І бачить в них як ангели плачуть

Благають святу потвору не чіпати ангельську людину

А тій все одно

Вона підкоряється лише своїй господині

Що бажає бачити кров

Багато крові

І бажання чарівної діви вічна раба виконає

Вона підповзе до людської шиї

Сильно вкусить її

А людина прокинеться та почне кричати

Однак потім тіло завмре

Не в змозі зробити хоча б щось

То стара вбивця кров людську прокляла

Й тепер бідолашна жертва повністю в її володінні

Вона посміхнеться засміється ще сильніше

Потім підніме високо руки

Та почне якісь заклання казати

Щоб вікна срібні відчинились

Щоб вітер крижаний прилетів до них

Ніжно обійняв

Підняв відправив діву куди їй потрібно

Й летять вони над всім світом

Стара показує бідолашній людині всі кутки Землі

І під час цієї подорожі

Вона його їсть б’є катує

Старі цвяхи під очі йому легенько встромляє

Гострими кігтями йому шкіру і зуби відриває

Павутиння теж збирає з його голови

Та робить чарівну ляльку

Що почне замість людини кричати

Однак світ навіть цього не почує

І не через його байдужість

А через страшне прокляття доньки темряви

В кожному світі за цим спостерігатимуть місцеві боги

Однак мовчать вони

Не підвладні вони над проклятою бабцею

Яка продовжує робити з людського тіла ляльку

Поки ніч ще над світом панує

У творінні вона показує гірку правду духам

Що навіть її дії - це лише дзвін в церквах

Що знаходяться на далеких пекельних небесах

І від цієї правди ангели падають

Вішаються п’ють

Й вмирають від блискавок старого небесного діда

Бо йому ці іграшки з крилами набридають

А коли день чарівний настане

То діва швидко поверне нову ляльку додому

Звідки була перша лялька взята

Покладе вона її на ліжку поцілую чоло

І зникне із залишками колишньої людини в тіні

Кине вона в купу гною червоні кістки

Ляже на них засне

Думаючи про нову ляльку з крові та плоті на Землі

Нова іграшка не прокинеться ніколи

Бо над головою цього нового бога немає й щита мідного чи срібного

Бо він є лише нагадуванням іншим небесним богам

Серед цих жовтих сторінок і чорнил

В яких цей бог мешкав.