Вона

Мертвий на троні золотому та чесному сидить

Серед власних кришталевих божевільних володінь

Які від сяйва місяця нагадують палац розкішний

Які від сяйва сонця нагадують справжній сад помаранчевий

Де літає так багато тих кришталевих метеликів

Тих маленьких помічників цього короля

У якого із підданих лише ті комахи скелет та власні прозорі дзеркала на ніжках

Що власним виглядом нагадують ще живих мерців

Яких смерть лише у сні тропічному торкається

Тими мертвими білими й гнилими руками

Сидить самотній цар на троні

Сидить це кістляве тіло серед власних проклять

Серед тих поцілунків чортячих

Які від його дружини йому дісталися

На честь магічного шлюбу на зірках

Дісталися вони від дерева чорного

Що не знає слів кохання до рук тих білих

Коли вони тих проклятих дітей робили з мокрої глини

Та йому самому ім'я обирали тоді

Біля берегів зіркового первинного сяйва

Серед тих долин з гілочок сухих порожніх

У яких потім була записана його краса та очі

Його золотисте довге волосся

Яке він після шлюбу втратив

Подарувавши його своїй нареченій у знак кохання

У знак шлюбу до гарячих зірок чорних

А вона його зжерла від радощів

Не заливши навіть однієї тієї золотої ниточки

Ниточки того життя прадавнього первинного

Навіки його у пітьму шлунка безмежного помістивши

Та саме від ідей цього життя

Коли її наречений спав у сяйві

Того крилатого вогняного Прометея народити

Та у царство божественне відправити

Де за ним буде її перший син наглядати

Той величезний король хмар та грому

З десятками крилами небесними

На який ті блискавки жили

Але його батько той могутній

Теж дивився ночами за сином

Бажаючи вогню свому добра

З тих далеких зіркових берегів

Де він тоді був магічним гарячим царем

Богом для інших богів земних

Що на власній колісниці по світу їхав між величезними океанами

На планетах різноманітних могутніх істот створюючи

Та ім’я їм даючи

Проте то було давно

Коли його зірки ще горіли та належали йому

А не тим дивним підземним істотам

Що собі ті вогні небесні його забрали

Називаючи їх червоними пристрастями

Під владою його коханої жінки

Якій він колись зірки дарував

А вона йому лише пісню заспівала

Ту магічну прокляту колискову

Від якої на землі з’явилися ті магічні істоти

Чиї тіла нагадували тіла чортяки

Хоч вони не мали ні рогів ні копит блискучих

Вони мали лише ті хвости-тіні

Де панувала його колишня кохана дружина

Що тепер тільки споглядала тими зеленими очима на те

Як її колишній чоловік втрачав себе

Втрачав він той блиск кришталевих очей

Той блиск зброї срібною

Повільно перетворюючись на огидну мертву істоту

На той брудний зелений скелет

Що має багато очей на черепі

Він весь покритий ними

І ховає він тепер їх білою зірковою тканиною

Яку він з неба встигнув забрати тоді

Сидячи на тому вже золотому троні

Серед власної краси у вигляді палацу

У володіннях тіньових безмежних

У гнилих та темно-зелених обладунків

Що вже те сяйво молодої зірки втратили

Серед тих пристрастей вогняних

Та споглядає він світ той через ту порожнечу

Яку інші мешканці долин називають очима

Коли настає ніч

Та колишня його колісниця

Що вже повністю йому не підкоряється

Вона повністю під владу божевільної богині потрапила

Постійно тепер за наказом падає у різні міста

Немов той камінь золотий

Щоб нових істот породити на тих кам’яних могилах

Щоб вони призначення нового царя тіней виконували

Той могутній король і справді панує тут

Виконуючи забаганки шаленої істоти

Виконуючи крик власної мертвої душі

Від якої він втратив здатність говорити

Він міг тільки тими мертвими долинами правити

Надавати накази багатооким метеликам

Й богів нових вбивати

Коли прийде їхній час

Тим німим голосом промовляючи ті шалені слова:

“Не шукайте богів серед вогню неба та повітря

Я є справжнім богом”

І саме після цієї фрази

Він відрубає колишньому богові голову

Себе святим назвавши

Новим ідолом живим

Щоб ті малесенькі чортяки бігали навколо нього

Та квіти йому біля ніг клали

Називаючи його святим

Тим справжнім батьком чи королем

Хоч і цей король замість себе нову потвору царства темного поставить

Бо не міг він більше правити тим

Що так нагадувало йому перевернуте сяйво

Його колишніх володінь

На тих далеких чорних зорях.