Вона

І сьогоднішню ніч годинник був не спокійний

Він на небі мерехтів своїми довгими та гострими лезами

Серед тих зірок на небі

Які лише танцювали веселий та гучний танок

Всюди те прокляте сяйво розкидаючи на землі

На честь далекого підземного дерев’яного хреста

Та на честь його духа святого

Що тепер горить тим полум’ям зеленим

У глибині тих підземних мертвих та багряних міст

Лежачи на тому вже повністю згнилому хресті

Постійно страждаючи від метушливих вогнів

Які теж танцюють божевільні вальси

Серед цих довгих та холодних просторів

Перших кам’яних та мокрих від людських сліз печер

Що давно ще були вкритими тим зеленим мохом та пліснявою

Та так вони жили довго над зірковим небом

Тримаючи в собі ті бурхливі міста

Й ті палаючи тіла святих сил

Які заковані у цих глибинах навічно

Поки ті чарівні бурхливі зелені річки

Ще досі тримають на собі ті кам’яні споруди

Що нагадують зіркам ці давні печери

Над зірковим давнім та холодним небом

І сьогоднішню ніч хтось чекав свого коханого

Сидячи на просторах небесних

Де володіння богів грішних

Щоб знайти його

Того хто цей світ небесних колихає

Та зірковим голосом покликати його

Щоб той прийшов додому

Піднявся на крилах білих до тих морів крижаних

Увійшов у її магічну кімнату

Та ніжно поцілував у ті рожеві криваві від людських сердець губи

Які від червоних кольорів

Вже повністю збожеволіли на тому білому від хмар світі

Однак вона у країні снів горить рожевими кольорами

Народжуючи на собі для коханих квіти

З яких вони сплетуть прощальні вінки

І однією з коханих була молода дівчина

Проклята красуня

Яка жила на небі серед білосніжних та кривавих хмар

У палаці великому золотому ангельському

Та від власного серця стільки болю знала

Бо ще досі той вогонь коханого вона відчувала у пітьмі

Вона була гарпією страшною

Донькою головного небесного царя

Що над людськими головами ночами літала

Та гострими кігтями вона їх забирала

Забирала у тих людей вона ті голови

Які в останній раз бачили свою кохану людину

Та в океан відчаю поринали

У ті пекучі та страшні сновидіння

Де чортячі співи були чутні

У ту тінь прокляту

Де вони бачили ту подобу великого птаха

З дівочою вродливою головою

Чиє руде від сонячного проміння волосся

Тримало очі їхніх коханих людей

А її гострі немов залізні ножі кігті

Тримали ті сповнені жахом голови

Які вона потім на поверхню води кидала

Та летіла собі далі

Поїдаючи від страшного голоду ті очі

Що почали повільно гнити

На смак вони були їй огидні

Однак без них літати вона була не в змозі

Їй потрібні були ті прокляті сили

Щоб цими тяжкими залізними крилами

Серед того неба зіркового літати

Та летіла вона геть завжди від ще живих людей

Летіла геть від морів та тіней

Бо не бажала чути ті страшні крики

Які їй нагадували її минуле

Від тих ще досі живих людей

На жаль вода не давала їм змоги доторкнутися до тієї голови

Яку вже морські черви поїдають

Створюючи в ній нові колонії для життя

Звідки від прокляття давньої чорної істоти

Будуть вилітати маленькі рожеві пташки

Що нагадують собою солов’їв

То були прокляті діти гарпії

Рожеві чорти

Її маленькі краплини крові

Які не вбивають людей

Не клюють дзьобами ті очі

А вони тільки своїми співами

Своїй матері нову їжу створюють

Цими веселими місячними та сонячними днями

Щоб вона більше ніколи вмерти не могла

І постійно під наглядом свого жорстокого брата

Вбивала людей і їла їхні душі

Відправляючи їх у ті глибини пітьми

Де ті святі духи палали

Ось яка кара була від того прокляття

Від тієї чорної ще давнішої істоти

Що мала лише з собою ту косу іржаву

Та чорне від вже гнилої крові зірок вбрання

Та гарпія любила своїх дітей

Любила цих подоб її залізного пір’я

Однак вона ніколи не могла дивитися на них

Ці маленькі рожеві пелюстки

Нагадують їй її вже мертвого коханого

Того Прометея що її теж кохав

І зустрілися вони ще тоді

Коли зірки барвисті народжувалися

Серед цих широких кольорових океанів

Та покохали один одного багато ще століть тому

Проте доля їхня була страшною

Їх старий та проклятий король-батько розлучив

Коли він сам ще був молодий та сильний

Відправивши Прометея у ті кам’яні гори ненависті до цього шлюбу

Де орел-брат гарпії катував його гострим мідним дзьобом

І хоч Пандемія того врятувала

Своїми широкими чорними туманами

Але крила вона його зелені собі забрала

Щоб він їй у темряві божевільного царства служив

Тим вірним вісником пекельного вогню

Та назад до неба дістатися більше не міг

А бідна гарпія скільки б не вмовляла після тієї чорної ночі

Скільки в не просила ту богиню і її забрати у те царство

Перетворити її на новий крилатий кошмар

На жаль відповіддю на ті гарячі прохання

Їй була тиша сміх чортячий

Те прокляття страшне у вигляді небесного грому

Від батька рідного та брата

Та власний стукіт гарячого серця

Яке вже не було здатне згаснути ніколи

Поки царство в тінях існує

І ось вона літає тепер всюди

Втративши ту віру плакати

Не маючи здатності у тінь потрапити чи себе вбити від прокляття

Та братського ока

Вона могла лише дивитися на те

Як її ті пекельні маленькі дітки

Нову їй їжу створюють

Й на небі танцюють веселий танок

Поки ця красуня страждає

Повільно розповідаючи маленькими дзьобами

Один проклятий віршик:

“О Пандемія о Пандемія

Немає твоїм снам кінця

Немає твоїм жахам кінця

Та немає твоїм довгим щупальцям закону….”