Вона

Колись великий залізний меч царя розрізав небо

З небесної блакиті пішли помаранчеві іскри

Що впали у холодну воду океану

Вони впали на самісеньке дно

Та в ньому перетворилися на великого звіра - дракона

Який нагадував собою величезну суміш кита змії та демона

На голові були написані слова:

“S-n-a-i-m, p-о-d, t, s-h-n-t”

І прокинулась ця істота в окропі

Серед великої кількості бульбашок кольору перлин

І піднявся цей тайфун з води

Почав він кричати могутнім криком

А той крик долинав аж до проклятих небес

Лякаючи всіх небесних істот

Ангели від цього крику заховались

Лютий бог грому втратив свідомість

Могутні стіни божих міст затремтіли

Піднялися океанічні хвилі до воріт

Сильно вдаривши собою їх

Багато ангельських списів від гніву істоти зламалися

Перетворившись на звичайний непотріб

Ще довго кричав дракон

Поки його хвилі не збудували для нього величний міст

До червоних небес

І бажав він піднятися туди

Щоб пожерти святих мешканців

Бо після народження його тяжкий голод змушував страждати

Але не вдалося могутньому звірові це зробити

Гнилий лицар в обладунках створив зі свого меча міцні ланцюги

Охопив ними все тіло змія

І хоч той намагався звільнити себе

Ще гучніше кричати смикатися

Однак не мав він вдосталь сили

Щоб нарешті врятувати себе від могутнього бога

А той сильніше стиснув ланцюгами тіло змія

Й повів його знову на одно

Проте цього разу не на піщане

Він його на дно світу тіней відправить

До найогидніших чортів

Які почнуть гратися з ним бити бруднити

Перетворюючи звіра на нового демона

Його могутній цар зробив власним другим вісником

Приборкав його дику подобу

І в якості нагороди він йому дав маленьку золоту корону

Дав йому високе звання

Тепер ця істота мешкає біля світу богів і тіней

Стоячи на варті

Тепер воно слідкує

Щоб жоден небесний бог не зміг відправитися у світ тіней

За величним планом його господаря

Тепер цей дракон їсть дерев’яні човни

Що пливуть з божих едемів

Аби країні снів дати добро любов турботу

Але новий вартовик їх руйнує могутніми ударами

Пожирає ще живі рештки

І від цього на його спині зростають чорні вежі

Вежі нового могутнього міста

В якому полюбляють чорти жити паруватися

Породжуючи ще більше нечистих на брудному побитому тілі змія

А той і не проти маленького світу на спині

Завдяки йому він відчуває себе не таким самотнім живим

Завдяки їхнім голосам він ніколи не спить

Краще виконуючи свою роботу

За великі успіхи господар називає на честь свого другого вісника магічні артефакти

Кидає йому у пащі свіжі руки та ноги людей.