Вона

Коли ранок настає теплий та мокрий від роси

Що на зеленій та божевільній траві

Та лякає вона тіні чорні та таємничі

Й буде лякати цих духів примар

Які прийшли у день цей жовтий

Після нічних та гучних танців

Де оживши від давнього годинникового сну

Тіньові господарі та мешканці тих проклятих долин

Слова бога певного згадували

Й багато гнилої болотної крові на його ім’я лили

Щоб свою власну насолоду у ньому відродити

Коли той помре

Та з нього нова величезна комаха відродиться

Й по небу почне літати

Сіючи у темній зірковій ночі

Ті золоті нарциси й білі ромашки

Прикрашаючи це дива темне

Тією красою квітковою

Поки тільки місяць на небі панує

Поки його сяйво блакитне та прокляте

Дає силу різноманітним слабким істотам тіньового царства

Що змогли прийти сюди у цей божий світ

Завдяки гострому лезу меча гнилого

Того колишнього зіркового господаря

Що кожний рік білої руки виходить з тіні

Й подібно до полководця веде свій народ

Тих рабів мертвих садів

Тих високих кам’яних веж

Що вкриті гнилими лозинами колишніх раїв

Й у цій красі ті духи почнуть обіймати

Тими холодними потойбічними руками

Коли ніч панує над небом

Коли місяць блакитний свою волю тварюкам дає

Дивлячись на те як в ньому від тих завивань

Невідомих голодних ротів

Що серед гілок та листя темного живуть

Починає тіло боже всередині гнити

Однак вдіяти він з цим нічого не може

Не винен він що його сяйво поглинають ті зірки

Ті істоти темні

Й на власні дивацтва кістляві перетворюють його

Змішуючи його з небом та із землею

Щоб воно мала здатність злетіти

Над цим крижаним світом

Де панують той місяць та сонце

І під час правління останнього на небі

Всі тіньові істоти тікають

У власне царство вічне поки час цього забажає

Й звідти з цих веж кам’яних

Вони за людьми слідкують

Та за їхніми снами

Де вони в образі різноманітних святих можуть з’явитися

В образі тих богів

Щоб людей робити божевільними

Змішуючи їхні думки із землею холодною

З тією крижаною водою хмарин

Вічно голодними до людських кісток черв’яками

Та перетворювати їх на тих проклятих людей

Після завивань тих осіб у прекрасному царстві

Де вони вип’ють зеленої крові святої богині

З’їдять подароване їм часом око

Й почнуть служити бісам вірно

Називаючи це місто пеклом

Хоч воно саме тут гниє

Й імена тих істот собі мешканці забирають

Даючи в замін багато чорнил власним вісникам

Тим людям що отримали контроль над папером

Над одним листком того чорного дерева

Та однією гілкою чарівною

Чиє коріння вкрите кров’ю

Перетворили їх ті руки прокляті

На молодих небесних птахів

Із зоряними вогняними крилами

На відьом чорних теж проклятих

Що одягнені у все вбрання земляне

Щоб відрізнити себе від тих мешканців потойбічних

Й поки інша нечисть у тіні

Боячись сяйва проклятого сонця

Боячись його сяйва у тих краплинах роси

Бо в ній весь їхній секрет заховані

Ці святі жінки по світу ходять

Створюючи на честь тіней нові магічні ритуали

Де ті руки чорні

Охоплять весь світ чорнильний та весь світ пахощів

Щоб ще більше величезних комах створити

Й ще більше власний зовнішній вигляд змінити

Отримати ще більше ангельських частин

З тим барвами жовтими

Змішуючи їх із землею гнилою

Створюючи ним нові культи поклоніння

Нові вінки на могили туманні

Поки вони не закінчать своє життя

Й не впадуть спочивати на вершинах веж

Серед цього неба темного

Й сміху темних богів

Що лише рахують таких відьом у себе на шабаші

І їм пам’ять у тих склепах річкових створюють

Коли новий ранок настає

Та коли сонце сходить

Змушуючи різноманітну нечисть тікати

Залишаючи тих відьом на самоті

Які несли у цей світ ритуали в ангельських очах

Проте вони несли у ночі квіти барвисті різнобарвні

В яких і справді була кров червона

Була кров ангельської зброї

Яку вони намагалися на найгарніші місячні квіти перетворити

На тих болотах місячних зіркових

Щоб ще більше країні тіней веж довгих створити

Щоб хоча б на цей раз ці квітки

Із землею не почали змішуватись

Від тих холодних дощів

Серед цього неба барвистого

Та крижаного сонця

Називаючи його тими пелюстками амінем

Й гниючи від його жару

Повільно перетворюючись на прості чорні чорнила

Тільки ім’я в тому царстві від богів в кінці отримуючи

Та ту прокляту гнилу землю.