Оповідки про..

Осіння подорож

Потяг мелодійно постукував рельсами, я читала книгу. Літери не торкалися мого мозку, заполонили обійми спогадів, що часом захоплюють в дорозі. Перед моїми очима майорів спогад: я маленька граюся на поличці новою іграшкою, це була різнокольорова барбі з русалчиним темнобордовим хвостом, та мушлями на місці грудей. Я вже тоді мала чималу уяву, тож часто уявляла себе русалонькою.

—Мамо, а русалоньці холодно на дні океану?— питаю.

Мама відірвавшись від журналу-кросвордів відповіла, опустивши окуляри на ніс.

—Думаю, ні. Вона ж наполовину рибина, то її природнє середовище.- відповіла мама.

Я виринаю з солодкого, заспокійливого спогаду, що так зручно підкидала пам ять. Хоча з часом я вже плутаю свої та не свої спогади. Це сумно забувати людину, яку любиш всім серцем. Тепер і моя впевненість поволі танула, нічим не підкріплена. Думаю мома пораділа за мене аби я розповіла що їду на побачення з інтернет другом «Моріан вісім». Хоча я вже ні в чому не можу бути впевнена. Відкладаю книгу й ще раз перевіряю аватар на сайті знайомств. Моріан вісім гарний, спортивний брюнет, що всміхався мені на фоні гір, що купалися у небесній блакиті.

Можливо я не сподобаюся такому ідеальному чоловікові. На своїй аватарці я трішечки сильно підправила зовнішність. Брюнетка з плоским животом спітніло робить вправи у спортзалі.

«Відступати немає куди!»- промовила я своїй насмерть переляканій версії, яка ховалася під «плінтусом» моєї свідомості.

Львів зустрів дощем та похмурістю, але це не зіпсувало мені настрій. Я набралась хоробрості й тепер хутенько тягла мою валізу, та барабанила коліщатками по бруківці, наспівуючи свій мотив подорожі. Моє серце скотилося в п’яти, коли побачила Моріан вісім гуляв з дівчиною, вони трималися за руки й мило посміхалися один одному.

Валіза гепнулася досадно об асфальт, від подиву я її випустила, погляд затуманили сльози.

«Як можна було так помилитися!? Дурепа дурепа!!»- докоряла я собі подумки. Припхалася в незнайоме місто до хлопця якого не бачила!

Я пригадада як готувалася до зустрічі з хлопцем з інтернету, який попри свою зовнішню привабливість, був такий дотепний, та розумний.

«Невже все це обман?»

Я дістаю телефон й швидко набираю повідомлення:

«Я приїхала до тебе в гості, а ти з якоюсь дівчиною в парку гуляєш! Бажаю вам щастя! Бувай!»

Та вимкнула телефон.

На мій подив хлопець не поглянув на телефон, продовжуючи прогулянку пройшов повз мене, мов я якийсь привид й від цього ставало ще гірше на душі.

На лавці було затишно падало зелене листя, яке вже де- не-де почало жовтіти. Осінь не нав язливо нагадувала про себе. Восени хочеться тепла, що зігріває душу, але тепер я відчувала лише розчерування, що було холоднішим за кригу. Мою увагу привернули два голуби, що клювали зернятка, чи крихти хліба.

«Хоч комусь весело в компанії,- подумалося мені.»

Меррі двадцять пять?- почула я тихий голос.

Я підняла очі й побачила хлопця, що важкою ходою йшов до мене.

Я трохи знаю про цю хворобу, тож для мене то була не новина.

— Так, ти Моріан вісім?- перепитала я.

—Так.— відповів хлопець, ніяково потупивши погляд.

— Не хотів тебе відлякати, тож поставив на аватарку якусь картинку з інтернету.

Ми обоє ніяково розсміялися з комічності ситуації, адже ніхто з нас не був схожий на власну аватарку сайту.

— Це означає що час познайомитися знову.— посміхаюся я.