Оповідки про..

Окуляри з закиданої шафи

Я не люблю складати у шафі речі, чомусь ідеальний порядок завжди відгонить тривогою. Не сказати, що я нечупара, але якщо в інших : "Мій дім – мої правила". То в мене моя шафа – мої правила. Збираючись на роботу як завжди обирала, що одягти. Сьогодні це була біла майка й улюблені чорні джинси з джинсовою сорочкою, яку я не застібаю, а накидаю замість куртки у жарку погоду. Витягуючи сорочку я щось зачепила, до моїх ніг випав рожевий футляр з кислотно блакитно – зеленими окулярами- зірочками. Невидимі руки перебирали пазли спогадів, що перенесли мене у безтурботність дитинства, пригадую як малою уявляла себе капітаном корабля Пегасіус.

"Чому я їх досі не викинула не знаю, атже тепер вони мені не потрібні. Прийду з роботи й обовязково викину"

Сірі хмари майже закривають небо, погрожуючи викинути мені на голову свою вологу. Шкодуючи що не взяла парасольку, викликаю таксі аби скоріше доїхати. В таксі відкриваю на телефоні робочий чат, а в особистих бачу повідомлення:"Вас звільнено"

" Як звільнено?!"- в шлунку крутить від гніву мов у пралці.

Через сорок хвилин я вже на роботі, поспішаю як можу.

Я працюю ландшафтним дизайнером, створювати то моє покликання і я не збираюся так легко здаватися.

-Мене ні для кого немає!- говорить шеф

"ЕЕе Ні! Ви від мене так просто не позбудетеся! Майте сміливість сказати мені це віч-на віч, а не шкрябати повідомлення! "– Гепаю у двері та так потужно що здається, скло зараз посипиться на підлогу.

Та хто там, ломиться!- невитримує той і я ногою відчиняю двері.-До побачення, в мій кабінет увірвалася терористка. - відказує він та врешті переводить погляд на мене

.-До побачення! – відказав монітор приємним ніжно волошковим голосочком

-Чого вриваєтеся!?

-Чому ви мене звільнили?

-Хто ви?

-Я працювала ландшафтним дизайнером і побачила в робочому чаті повідомлення про те, що мене звільнено!

Поясніть причину!

Відпивши від стаканчика з соломинкою( від того протяжного потягування соломинки мене ледь не сіпало) він сказав як відрізав:

У вас немає фантазії! – ця фраза цвяхом засіла в моєму мозку. Відповісти я не встигла мене вивела охорона, яку він встиг викликати .І не встигла я й оком змигнути, як вже валялася на траві разом з усіма своїми речами, мов обгортка з морозива, яку недбало викинули на асфальт.

********

Вдома грілася в промінні свого провалу. Поглядаючи на кислотно блакитно- зелені окуляри, що усе ще лежать на столику на книзі поезій, яку зараз читаю.Вони мені так подобалися у дитинстві, вони були моєю першою покупкою, згадую як тицьнула пальчиком на них у магазині і простягнула милій продавчині гроші. А потім дорогою додому вдягала їх і від того усе ставало кислотно- зеленим. Таким чарівним, таким цікавим. Вдягнувши їх я підійшла до дзеркала й не побачила нічого я стала невидимою. Посміхаючись я промовила мавпуючи шефа:

"У вас немає фантазії, У вас немає фантазії"!- говорила то низьким ,то високим голосом, що показувало порожнечу.

"Що ж можна й розважитися"..

За тим я пригадала що раніше дуже любила малювати.

Наступного дня усі будівлі у місці були розмальовані різними кумедними малюнками. На будівлі в якій я раніше працювала возвеличувався зелений троль, що безтурботно потягував через соломинку напій з стаканчика Роботу свою вирішила не підписувати так буде цікавіше.

Як добре що до мене нарешті повернулося натхнення. Поспішаю до шафи з нетерпінням чекаючи на ще один шматочок з дитинства і мене засмоктує до чарівного виміру закиданої шафи...

Але то вже зовсім інша історія.

_____

не забувайте тішити свою внутрішню дитину, іноді бешкетувати .

Всім гарного дня і легких вихідних😁😉