Оповідки про..

3.Адам

Того ж вечора

Чайне листя дрейфувало по обідку білої чашки, наче маленький кораблик, що робить коло, коли розколочується срібною ложкою.

Мені подобається відчувати трав’яний смак чаю з ноткою меду. За вікном все ще сніжить, мабуть, доведеться затриматися в гостях сестри. Я навіть радів цьому, рутина тебе поглинає зі швидкістю хвиль, що змивають камінець у свої володіння. Мине багато часу аби він знову повернувся до своєї пристані. А поки є час відпочити, відчути смак хвиль з берега, відчути тепло піску.

Двері кімнати розчинилися повертаючи мене до реальності, затопотіли маленькі ніжки мого племінника Алекса.

Маленький вихрик, як я його називаю прибіг до мене, сів поруч та спитав:

— Дядечку Адаме, що ти робиш?

Маленький вихрик всівся поруч мене на кріслі, та теліпав ніжками, наче розганяв невидиму поверхню води. Я люблю свого племінника, а він відчував це, як дитина, яка великий радар емоцій.

— Чай п’ю, а ти чого не спиш? — спитав я, дивлячись у його зелені наче листя влітку очі

Малий взяв з вазочки печиво та довго розглядав його з прискіпливістю дослідника, а я терпляче чекав.

— В Мене під ліжком динозавр! — мовив він тихенько. — Мама не вірить мені.

Якщо дитина каже, що в неї під ліжком динозавр, як тут не підіграти. Я зробив великий ковток чаю витримавши драматичний момент, Алекс не спускав з мене погляду, наче розмірковував чи тому він довіряє свою таємницю.

— Покажеш? — спитав я змовницьки.

Алекс всміхнувся щиро, на щічках в нього з'явилися заглибинки-ямочки. Коли виросте не матиме відбою від дівчат в цьому я не сумнівався.

Хлопчик піднявся по сходинках у свою кімнату, а я за ним.

— Ану в ліжко шибеник малий! — почув слова Анни, яка вийшла з кухні почувши нас. Витираючи руки об фартух з ромашками.

В нас тут справа одна є, — мовив я, аби не видати секрету Алекса.

Анна скорчила гримасу, струна її нервів рвалася на лобі залягала глибока складка. Та Анна втомлено посміхнулася та кивнула мені.

В кімнаті Алекс сказав, що хотів показати мені динозавра, на ім'я Мерлін, але коли я зайшов динозавр засоромився і не хотів виходити.

Відколи Віктор тато Алекса почав їздити на нову роботу до іншого міста малий сумує та вигадує різних динозаврів, мумій обмотаних бинтами, які лоскочуть йому п’яти.

Та мабуть, так веселіше ховатися у вигаданих світах малій дитині, де кожну маленьку кривду можна пояснити інопланетним вторгненням. Умостившись зручно на своїй синій ковдрочці Алекс розповідає мені казки, та чекає доки динозавр Мерлін випірне зі свого таємного сховку, а я терпляче чекаю із ним відкинувшись на просторе ліжко.

— А тебе зачарувала зла відьма, що живе навпроти? — лунають слова малого крізь густий серпанок сну, що підступав від такої розслабленої атмосфери, та затишку теплої ковдри.

— Яка Відьма? — перепитую поволі.

— Та, яка живе навпроти. Вона має страшний шрам від своїх злих чарів, а ти її ніс до відьминого лігва. — відповів малий, серйозно дивлячись на мене наче намагався виявити сліди зловісного заклинання.

Я засміявся:

— Племінничку, я вже так давно нею зачерований.