Вибiр

Маша Нерест сиділа на лавці, в парку, чекаючи на співрозмовника. Ще було світло, але нічні приморозки вже лягали на землю. Дівчина куталася у воріт плаща "Лейтенант Коломбо", який став її постійним супутником в цю дощову, прохолодну, похмуру пору року. Піша прогулянка, без мети, без напрямку, в купі з прохолодним повітрям остудили думки, зробивши їх ще більш похмурими.

Припустимо - думала Маша, закидуючи чергову таблетку клубної наркоти до рота - розколю дівчаток. Припустимо вони розкажуть хто, коли і на чому їх підловив. Розкажуть за якогось агента Петренка Петра Петровича, який їм показав як поставити, і замінити батарейки в "жучку". I що з того? Куди з цим податися.

Суд відпадає відразу. Уявимо що справі дадуть хід. - тут Маша посміхнулася. Її фантазія, в образi Кіркорова ( таблетки вже почали діяти), підняла білий прапор і сказала "Вибач подруго, ну ніяк не можу" - Припустимо, гуляти так гуляти, дівчатка начисто позбулися інстинкту самозбереження, і підвердили все на судi. I що з того? Конторські в лице розсміються -" Знати не знаємо, бачить не бачили". До того ж з доказів, якби вони ще в неї були, голі слова двох студенток, і однієї обдовбаної дами, з доволі темним минулим. Та i, щоб закон зробив. Заборонив наближатися, чи штраф би наклав.

Преса також відпадає. Знову ж таки з доказами не густо, а жовта преса на реальну силу гавкати не буде. Та і стати наступним Гонгадзе навряд знайдеться багато охочих.

До того ж це не їх почерк. Якби сестри Назарови отруїлися, то тут не було б питань. Якби їх авто збило - теж цiклом зрозуміло б було. Ну на худий кінець нарвалися на відморозків - гопників у під'їзду. Це також можна було б більш - менш проковтнути. Треба було щось терміново робити, часу на розробку операції не було. Але в тім то i річ, що зачищати сліди їм було не треба. Життя показало, що в конторі працюють люди не тупіші мене, одже вони це все прекрасно розуміють.

Так подруго - сказала вона, своєму відображенні в дзеркальці пудрениці - Ти ще комусь примудрилася дорогу перейти.

- Ви до мене? - пролунало з боку.

Маша прямо підскочила від несподіванки.

- Та тихо ви. - сказав чоловік, хапаючи її за руку - Сядьте. Не потрібно зайвого галасу.

Те що це був співробітник держбезпеки, Маша зрозуміла відразу. Звичайний чоловік з натовпу, настільки звичайний що і не запам'ятаєш. Занадто звичайний.

- З якого приводу телефонували? - відразу до справи перейшов вiн.

- Для початку я хочу побачити ваше посвідчення.- сама не розуміючи з чого заартачилася дівчина.

- Без питань. Тобі яке. Ментівське, податкове, держ охорн служби, санстанції. В мене їх штук двадцять, на всі випадки життя.

- Повірю на слово.

- Ваша справа. Чого телефонували?

Маша Нерест розповила новому знайомому про жучок, i про вбитих тільки що сестер Назарових. На що послідувала відповідь:

- Ну і що?

- Це все що ви можете відповісти?

- Я не розумію, що ви від нас хочете?

- Я підозрюю що це зробили ті, хто шукав Круга. I я хочу гарантій. Гарантій того що мене на вулиці не запхнуть в якесь авто, і з мішком на голови не привезуть в ліс, для дуже неприємної розмови.

- Ну тут вас вже в параною заносить - почав співробітник СБУ, потерши підборіддя додав - але не безпідставну. Тому - він дістав з кишені джинсів свій телефон, на телефон Маші надійшов вхідний виклик - це мій номер. Аби ви більше не телефонували на гарячу лінію.

- Ну інших контактів в мене не було - огризнулася дівчина , відчуваючи нотки докору в голосі незнайомця - Доречi, як вас підписати?

- Сергій.

- Просто "Сергій"?

- А ви на що чекали? - іронічно посміхнувся новий знайомий - "Алекс", чи може "Юстас".

Маша Нерест виходила з магазину зв'язку. Сiла в таксі, похмурий водій тепер був настільки люб'язним що навіть дверцята відчинив, на ходу відправляючи якісь смс з нового телефона. Коротко сказав наступний пункт призначення, дівчина отримала відповідь. Надіслала нову смс. Знову отримала відповідь. Залишившись задоволена нею, поклала обновку в сумочку.

Тільки зараз вона побачила задоволену пику водія. Ловлячи нерозуміючий погляд клієнтки, він кивнув на лічильник. Точно так же як від тієї суми покращився настрій водія, рівно настільки погіршився, і так не веселий у пасажирки.

Заїхавши на паркінг, розрахувавшись зі світящимся від щастя таксистом, Маша вже хотіла було йти, як він її схопив за руку:

- На годинник глянь. "Нічний тариф". Так що давай, докидай зверху. - почав було вкрай знахабнілий водій, але дуло її зброї, націлене в обличчя, остудило нахабу. Миро любимо підняв руки, задкуючи, він сів у своє авто, і дав по газах.

- Ну все, годі. Здаю на посвідчення і відкладаю на машину. - озвучила прийняте рішення Маша Нерест, ховаючи зброю, йдучи пустинним паркінгом.- Годі вже бути почесним спонсором таксі Києва. Та і нерви ні куди не годяться. Так, чого доброго, реально якогось шоферюгу грохну. Добре що хоча б в сліпій зоні зупинилися, та камери не побачили.

Маша піднялася до свого офісу. Там на нього чекав юнак на вигляд років шістнадцяти. Про нього вона знала всього чотири речи :

Перша - прізвисько "Електронік". Він був справжньою копією улюбленого з дитинства персонажа.

Друге - він був "Слухачем" - професійне прослуховування конкурентів, і захист від подібних загроз.

Третє - ця діяльність на межі законності.

Четверте, те що Маша на собі випробувала - в ліжку це ще той збоченець.

Підійшовши до дверей офісу, дівчина віддала Електроніку, який до того ж навіть зачіску робив ( як Маші якось вдалося дізнатися, навмисно в салоні робив) як у героя фільму, свій телефон. Під'єднавши її телефон до свого планшету, він кивнув.

Маша Нерест відчинила двері офісу. Її старий знайомий зайшов. Діставши з рюкзака якийсь прилад , став ходити з ним по приміщенню, від однієї стінки до іншої. Потім засів за ноутбуки. Понишпоривши в декілька хвилин встав, підійшовши до неї, сказав:

- Та в тебе тут жучків, як білiх у Жучки. За ноут і мобілу я взагалі мовчу.

- А зараз говорити можна?

- Чуєш ти !!! - перейшов на крик ображений Електронiк - Я хто тобі? Хлопчак який без року тиждень в справi? Заглушив я всі сигнали!

- Ну вже пробачте, що образила ваше роздуте его - з посмішкою на вустах відповіла на це дівчина

- Маша, от що ти за людина?

- В сенсі?

- Наче образила. Хочеться тобі врізати по пиці, за зневагу до моїх професійних якостей - ці слова він особливо виділив - а от рука не підіймається.

- Ти б в ліжку так соромився - нагадала минуле Маша, що викликало приступ сміху в спеціаліста з жучків.

- Ти знаєш, це в мене в перше - давлячись зі сміху сказав вiн - Раніше я тебе "знімав", а сьогодні навпаки.

- Ну знаєш життя, річ не певна. Хто його зна, яку спеціальність доведеться освоювати?

Це зауваження викликало новий приступ сміху. Коли він закінчився, Маша запитала:

- Можеш вирахувати куди сигнал йшов? Такі штучки максимум на пару сотень метрів працюють.

- Повчи вченого - театрально надувся він.

Маша з Електронiком йшли вулицею, вдаючи закохану парочку. Апарат, розмиром з телефон, вивів їх за межі офісного центру. Благо по показаннях приладу вони були вже близько. Прогулянка під дрібним дощем, в морозну ніч, дівчині приносила мало задоволення. Вони зайшли в сусідній дворик , і Електронiк сказав:

- Синя дев'ятка, з тонованими вікнами. Туди йде сигнал.

- Точно? - запитала Маша.

- Нариваєшся. - була коротка відповідь.

- Стань за рогом, і не відсвічуй. - скомандувала дівчина.

Вiн не став заперечувати. Маша дістала зброю, привела в бойове положення, і цілячись в авто пішла до нього. Обійшовши, вона побачила що на мiсці водія авто відчинено. Маша доторкнулася до сидіння. Воно було сухе.

Скажено крутячи головою , вона водила своїм "скорпіоном" в увсебіч, намагаючись побачити противника. Але нічого побачити не вдалося. Прислухаючись в шум дощу до болю в вухах, вдивляючись в темряву до різоти в очах , Маша Нерест все-таки пропустила підступний удар з заду по голові.