Вибiр

Анастасія Вікторівна Качан сиділа на лавці і раділа. Радiла за своїх двох онуків , таких же рудоволосих, i таких же бешкетники як вона сама колись була. Надя i Василь весело бігали по парку, радіючи що наближаючись зима , не думано не гадано , змінилася справжнім літом. Сонячним, спекотним , днем. I тільки чорна земля, i абсолютно голі дерева , зрадницькі видавали наближення холодiв.

Якщо за онуків жінка щира радiла, то за себе ні. Навіть не бувши метеочутливою людиною, i слідкуючи за своїм здоров'ям ( на стільки , що їй без найменших лестощів законний десяток років скидали) , вона себе відчувала відверто кепсько. Та як тут голова не розболиться, і тиск не скаконе , коли до обіду ледь чи не всі пори року змінилися.

До всього зап'ясток правої руки починав нити. Давалася в знаки давня , часів студентської молодости, тенісна травма. Але з полону думок її вивела дівиця, яка нахабно всілася до неї на лавку. Одягнута як фанатка Цоя ( був в Анастасії Вікторівни грішок по молодості, впізнала вона собі подібну) , ця нахаба в сонцезахисних окулярах штовхнула її чоботом в ногу.

- Та що ви собі дозволяєте? Охорона!!!- закричала в запалi жінка.

- Маша Нерест - представилася нахаба.

- "Скажена Маша"?

Кивок у відповідь , зі словами:

- Зупинiть охорону.

- Все нормально - відмахнулася вона від двох чоловіків в костюмах. - Повертайтеся.

Охоронці відійшли.

- Телефонуйте своєму чоловікові. До нього питання в мене є.

- А якщо ні? - протест , чисто з впертості, сам собою злетів з вуст.

Маша поклала на коліно якийсь згорток. Засунувши туди руку, дівчина витягнула, не надто показуючи, зброю.

- Знаєте що це? - запитала співрозмовниця.

- Пістолет - відповіла Анастасія Вікторівна Качан.

- Не просто пістолет. А пістолет, який здатний вести автоматичний вогонь. Як в автомата - уточнила дівчина - Як що вам відомо про моє прізвисько "Скажена Маша", то ви маєте знати за які гріхи мене так прозвали.

Кивок у відповідь.

- Суд мені не світе - вела далi вона - Мене так і так пристрелять при затриманні. То ж трупом більше - Маша навела зброю в чорному пакетi на онуків, і повела стволом з одного на другого - двома дітлахами менше, мені фіолетово.

Старий , пильний гараж. Місце останнього притулку їх "Жигулів" , першої машини сімейства Качан, залишеної ще від батька Сергія Вікторовича, і безлічі інших речей, яким навіть на дачі застосування не знайшлося, але яких позбутися шкода .Та і сам гараж, щедро наповнений пилом, запахом ржавіючого металу і гниючих ганчірок , повністю підходив під цю категорій. Але позбутися було шкода. Яка не яка , а сімейна реліквія.

Саме тут Маша Нерест наказала призначити термінову зустріч. Після того як вимога була виконана, дівчина дозволила охоронi забрати дітей, але сама Анастасія Вiкторiвна була змушена лишитися.

- Як гарант того, що зустріч відбудеться. - пояснила свої дії Маша.

Зараз , лежачи зі зв'язаними за спиною руками, в тьмяному світлі лампочки, жінка спостерігала як "Скажена Маша" обмотує їй ноги завалявшоюся тут з давніх часів ізострічкою. Коли дівчина закінчила, відкушуючи зубами шматок, Анастасія Вiкторiвна прокричала:

- Зачекай!!!

- Чого?

- Ти ж жінка.

- Тонко підмічено.

- Не вже ти б в дітей стріляла?

Замість відповіді, Маша дістала пакунок, покладений нею на переднє сидіння. Діставши з пакету пістолет , дівчина витягнула обойму. Абсолютно порожню обойму, без жодного набою. Відвівши верх зброї на зад, продемонструвала порожнечу ствола. Після чого заклеїла заручниці рота.

Через годину природа знову почала змінюватися . Тепло i світло розчинилися в важких , грозових хмарах . Під гуркіт , поки що далекого , грому до гаража під'їхало два авто. Чорний позашляховик i волга. З Позашляховика вийшли четверо чоловіків. Всі в однакових костюмах , сонцезахисних окулярах , на ходу дістаючи пістолети. Дорога до гаража проходила мимо пожежного щита, поруч з яким знаходився контейнер . Старий, облізлий, колись бувший червоного колюру. Підійшли до гаража. Один встав з лівого боку дверей, взявшись за ручку приготувався впускати своїх товаришів. Цього моменту i чекала Маша Нерест.

Ховаючись в контейнери, вона однією довгою чергою скосила охоронців. Кинувши розряджений пістолет, вихопила запасний, i накрила автоматичним вогнем водія.

-З машини!- скомандувала Маша - А то зараз її в решето перетворю!

Сергій Вікторович Качан , в наглухо застебнутому пальто, вийшов під дрібні каплі почінавшогося дощу.

- Зброю! - послідувала наступна команда .

- Не ношу. Мені ні до...- почав було Сергій Вікторович, але куля влучивша в праву руку перебила його. Притиснувшись до автомобіля чоловік простогнав:

- Та що ж ви за парочка така різка! Ледь що не по вашому, відразу шмаляєте! I все в праву руку! Чого доброго ампутують!

- Зброю!- повторила наказ дівчина, не роздумуючи над сенсом сказаного.

- Зараз. - проричав поранений, лівою рукою, обережно трьома пальцями дістаючи ПМ , з правої кишені. Після того як він поклав зброю на дах авто, послідувала наступна команда.

- В гараж.

Тьмяне світло лампи , освітлювало старі жигулі, і зв'язану жінку на заднім сидінні. Побачивши свого чоловіка Анастасія Вікторівна почала сіпатися, намагаючись встати.

- Стiй! - пролунало по заду Сергія Вікторовича.

Маша дістала з кишені викидного ножа . Нажав на кнопку розкрила лезо, і поклала його на капот.

- Розв'яжи свою, хай вас перев'яже.

Після того як Анастасія Качан була звільнена , і стягнула з чоловіка верх одягу, Маша була не приховано здивована , побачивши перев'язану рану, біля своєї.

- Твій Арнольдик. На пам'ять лишив...

В день освідчення Арнольда Лахновського.

Сергій Вікторович Качан сидів за столом , в будинку в приватному секторі. Все в кімнаті , стіни, стеля, підлога, були обклеєні целофаном. З меблів були лише стіл , і два стільці. На іншому стільці , як завжди в тіні, сидів Чекіст. Сьогодні він тут чекав на того, кого в принципi в цій будівлі не могло бути - Арнольд Лахновський . Чоловік зі світлою головою, якому що правда гормони в голову вдарили.

Спочатку відчинилися вхідні двері, присутні в кімнаті відчули протяг, а потім в саму кімнату зайшов винуватець дійства.

- Я чув ти своїй хвойді пропозицію хочеш зробити? - перейшов відразу до суті шеф.

- Не ваша справа - несподівано різко відповів гість. Повернувшись до Чекіста прошипів - Що винюхав уже? Нишпорка Гебешна.

Несподівано для всіх присутніх Арнольд вихопив австрійський Глок, і декількома пострілами звалив Чекіста на підлогу. Охорона, натовпом вбігши в кімнату, розділила участь керівника. Підійшовши до кожного з лежачих, Арнольд Лахновський без жодних роздумів і вагань, зробив контрольні в голову. Після підійшов до шефа, забрав його Макаров, яким він навіть не подумав скористатися , сів на стіл.

- За що ти їх? - ледь зумів видавити з себе Качан. Його свідомість відмовлялася вiрити побаченому. Ну ніяк його мозок не сприймав "Вундеркінда" за холоднокровного вбивцю.

- В них робота така - за ваші бабки під кулі підставлятися. До того ж самі винні. Мало того що мене ніхто не обшукав при вході, так ще як стадо баранів на ствол полізли.

- Твоя повія тебе псує - сказав на це Сергій Вікторович, про що тут же пожалкував.

Куля , випущена фактично в притул в руку, повалила його на підлогу.

- Це вам на пам'ять - сказав встаючи Арнольд Лахновський. Обійшовши стіл додав - I на майбутнє , подумайте перед тим - він витягнув з кишені штанів коробочку з обручкою - як щось сказати про мою майбутню дружину...

- Він сказав - почала Маша, коли її шок від почутого пройшов - що Чекіст помер. Просто помер. Мовляв, уже не хлопчик...

- Додай до чеснот свого Арнольда ще й скромність - перебив її двічі поранений - Поклав трьох охоронців, керівника служби безпеки, мене підстрелив, i скромно промовчав.

- Але чим я вам так не вгодила? - запитала Маша.

- Своїм минулим. - було дана коротка, лаконічна відповідь.

- А вам то що? Чи може ви за Арнольда, як за сина переживайте?

- Ще чого - фиркнула Анастасія Качан, сидівша поряд з чоловіком на капоті їх жигулів.

- В нас свої - підстреленою рукою він обняв дружину - дiти i онуки. А переживаю я за репутацію своєї компанії. Уявляєш заголовки "Чоловік "Скаженої Маші"" .

- I через це ви нашпигували мій дім жучками? Через це ви вбили Електроніка, який взагалі тут не присправах, тільки щоб мене підставити? Перекупили мою мачуху, i пристрелити мене хотіли...

- Пригальмуй. Мачуха так . Пацанів підтягнув, аби тебе пришили. Був грішок. Але все решта не до мене. Які жучки? Після того, як твій Арнольд прорідив мою службу безпеки, мені відверто страшно зайвий раз дихнути в його бік. Чорт його зна як цього відморозка перемкне? А про твого Електроніка, я взагалі дізнався з поліцейских хронік. Так що , не знаю кому ти там ще дорогу перейшла, але це не я?

- Та кому я могла дорогу перейти?

- Ти може і нікому. А от твій Арнольд , роблячи так щоб у твоїй біографії не копалися - Сергій Вiкторович кивнув на перебинтовану руку - багато кому насолив. Та і його завод декому досі як кістка в горлі.

- Добре , вірю. Можете йти.

- Дякую - прошипів він, з люттю в обличчі ,встаючи.

- Та заспокойся ти - сказала Анастасія Вікторівна , допомагаючи чоловікові одягнути пальто. - Все ж обійшлося.

- А як би ні? Якби вона наших онуків поклала?

- Та нічого вона їм не зробила б.

- Ти в цьому так впевнена. З чого б це? Вона ж , як і її Арнольд, на всю голову відбита.

- В неї був розряджений пістолет. Вона мені його сама показала.

Сергій Вікторович Качан перевiв погляд на Машу.

- Ти що, з пустими пістолетами заручників брала?

Кивок у відповідь.

- Ну ти звісно крута мала. Але - чоловік засуну ліву руку в кишеню пальта, і дістав звідти ще один ПМ - не ти одна з двома стволами ходиш.