Вибiр

Настала ніч , ліхтарик телефону просвічував через суцільну темінь ночі і білизну снігопаду. Паром з рота Маша Нерест старалася зігріти промерзши пальці продовжуючи йти . Смуга світла вихоплювала ледь помітну в снігу i темряві скульптуру піонера , з половиною обличчя . Підійшовши по блище , Маша роздивилася скульптуру. Стара , пошарпана, вся розмалювана не зрозумілими графiтi . Піднята права рука , залишилася з одним середнім пальцем, показуючим не самий пристойний жест жителям сусідніх багатоповерхівок.

Дівчина звірилася з повідомленням. Від нього треба було заглибитися в хащі. Грузнучи в снігу, відсовуючи гiлля ,яке в поривах вiтру так i норовило вибити очі чи хоча б подряпати обличчя, Маша Нерест дісталася поваленого дерева. Крадійкувато озираючись по боках, дівчина підійшла до дерева. Засунув руку в трухлявий стовбур , вона пошаруділа там, і посміхнулася намацав пакунок.

Вийнявши чорний , обмотаний скотчем пакунок, в якому намацала продовгуваті предмети, дівчина дістала ніж. Надрізав "посилку", залишену баригою, вона дістала набій "Люгер". Той, яким стріляв її Че Зет.

Місцем ночовки Маші Нерест було одне з місць , де якраз спати по ночах не звикли. Під акомпанемент риплячих ліжок, вздодів , ахів і охів, дівчина першим ділом взялася зарядити зброю. Діставши з кишень два запасних магазини, i витягнувши з пістолетів, вона сіла на стілець, і стала по одному брати набiй з пакунка, і вставляти в обойму. Маша десь чула що після стрільби зброю взагалі-то чистити треба, але як це робиться вона не знала, а лізти побоювалася.

Після того як зброя була готова , Маша прийняла душ. Залізши в ліжко , підсунувши стілець зі зброєю по блище, вона закуталася в ковдру, i не зважаючи на гамір , заснула.

Ранковим будильником для Маші Нерест послужив різкий біль в простреленому боку. Корчачись , вигинаючись в судомах, зціпивши зуби, дівчина дісталася до пакунка з рятівними пігулками. Трясучимися руками, розсипаючи таблетки по ліжку, дівчина насипала жменю препаратів, і відправила їх до рота. Ковтнувши , вона закрила очі. Через деякий час, коли пігулки подіяли, Маша підводячись сказала сама до себе:

- Добрий ранок, нічого не скажеш.

У двері вже стукали зі словами:

- Час вичерпано, пора звільняти номер!

- Зараз встаю - прокричала дівчина.

Після того як Маша звільнила приміщення , вона зайшла в місцеве кафе. Кусок в горло не ліз , а од від кави вона не відмовилася, обтрушуючи сніг з курточки при входi. Замовивши подвійне експрессо ( подумки попросив пробачення у свого серця за таке навантаження) , дочекавшись замовлення , дістаючи телефонну книгу з номерами, зробив ковток , почала обзвон.

Як i думала Маша Нерест , таких компаній було не те що не багато, а монополістом в цьому секторi їх бізнесу була компанія "Афродіта". Вони забезпечували "відпочинок" на найвищому рівні. Дізнавшись адресу закладу , дівчина направилася туди. Маючи два залізних аргументи на поясі , вона не сумнівалася що їй дадуть всю необхідну інформацію...

В котре дівчина жалкувала що не здала на водійське посвідчення. Поки вона плелася в заторах, з пересадками , минуло декілька годин, i Маша відразу зрозуміла що запізнилася. Стовп диму було видно з далеку . Зайшовши за ріг Маша побачила натовп, який щільним кільцем оточив офісне приміщення. Протиснувшись трохи в натовпі, Маша побачила червону пожежну машину, з якої направлявся струмінь води на другий поверх.

- А що тут сталося? - запитала вона в жіночки , яка була одягнута явно не по погоді. На домашній халат було накинуто по верх куртку.

- Кажуть газ рвонув, але брешуть. Який там газ, в мене у квартирі , прямо у дворі цієї будівлі, меблі вiд вибуху затряслися...

I в цей момент чиясь рука лягла на плече. Маша відскочила , потягнувшись до пістолета. Але чиїсь руки підтягнули її , i міцно притисли до тіла. Рідний, знайомий голос прошепотів на вухо:

- Маша спокійно. Це я , Арнольд. Все добре.

Маша підняла голову , i посміхнулася побачивши рідне лице. Змiрявши його очима , його чорне пальто , шкіряний картуз з закритими вухами, зітхнувши сказала:

- Знову вирядився як мій дідусь.

- Термінаторам слова не давали. - беззлобно огризнувся вiн.

- Ходімо - Арнольд обняв Машу , і повів до свого авто - Тут тобі робити нічого.

- Але зачекай - дівчина скинула його руку з плеча.- Мені треба знайти одну людину...

- Світлана Олександрівна Старкова. Прізвисько "Стелла" . Вона обслуговувала генерала Сову. Був в неї постійним клієнтом...

- А як ти її знайшов?

- Ну а чим я займався по твоєму всі ці дні?

- Бухав - чесно відповіла Маша.

- А користі з того? Одне похмілля чого варте. Добре , поїхали. На нас в дома Стеллочка чекає. Хай тобі повторить ,те що мені сказала.

Підійшовши до авто Арнольд галантно відкрив дверцята перед дівчиною . Коли вони поїхали , вона запитала:

- А що вона сказала ?

- Що ніякого архіву не брала. "Покоївкою" своє відпрацювала, i звалила...

- Бреше!!!- вигукнула Маша Нерест.

- Цікаво - протягнув Арнольд Лахновський - Тобто ти їй не віриш?

- А чому я їй маю вiрити? Я її навіть не знаю.

- Зате свого Круга...- водій зробив паузу, очікуючи на реакцію, сподіваючись на фразу з розряду "вiн такий же мiй, як і твій". Але її не послідувало. Коли пауза затягнулася продовжив думку - якого прекрасно знаєш, розумієш що від нього нічого доброго не слід чекати. Про те ти йому все одно віриш.

- А чому ти цій Стелочкі повірив?

- А з чого ти взяла , що я їй повірив? Хоча скажу на перед, в мене на це були причини. Але я вважаю що її , разом з Кругом, треба здати слідаку... чорт, як там його , забув.

- Мартиненко.

- Точно. Врешті - решт пошук архіву, це його геморой. Хай він і париться, коле хто з цієї парочки його стягнув.

- А хто вирішить мої проблеми?

- В бардачок заглянь. - велів Арнольд Лахновський.

З бардачка Маша дістала два документи . Внутрішній і закордонні паспорти.

- Тобто я тепер Таран. - прочитав прізвище , сказала дівчина.

- Дівоче прізвище твоєї матері тобі більше пасує.

- Ой ой ой . А фотки якi. - вона прямо скривилася - Ти ще гіршу знайти не міг?

- Слухай Машо, я так дивлюся тебе розбалував! Оформляєш тобі справжні документи, домовляєшся аби в паспортному столі отупіли, i не зрозуміли що Нерест i Таран це одна і та ж людина. А тобі то прізвище не подобається, то фотка тобі не така.

- Не сердись, дідусю.

- Слухай внученько - ти в мене зараз пішки потопаєш! Погодка якраз для пішої провулки. Заметіль , вітерець...

- Добре , добре. Ти великий молодець. Тільки не бурчи , як дід старий.

Арнольда прямо і підбивало додати щось , але на щастя Маші вони приїхали до КПП перед їх домом.

Арнольд Лахновський зупинився біля двору. Маша хотіла вийти, але він її стримав.

- Ти чого? Боляче взагалі-то - сказала вона вириваючись з міцної хватки.

- Пробач. Просто нас мали зустріти охоронці . - Арнольд дістав свій Глок, Маша свiй Че Зет , i вони обидва вийшли з авто.

Обережно , притискаючись до стіни огорожі , вони зайшли в середину. Тут же стало ясно що відбулося. Тіло, в костюми без краватки, з простреленою головою , лежало фактично перед воротами. Перед будинком лежав ще один, з точно такою ж раною. В будинку було тіло третього охоронця . Декілька куль в живіт повалили його на підлогу, а контрольний в голову відправив до колег. Саму ж Стеллу смерть, декількома грамами свинцю в потилицю, наздогнала на порозі запасного виходу. Мертве тіло , за життя красивої брюнетки з хвилястим волостям, повисло на прозорих дверцятах кухні, залишивши криваві розводи і бризки.

- Ну все - сказала Маша. При тому вона сама не розуміла , чи з полегшенням, чи з важкістю.

- Що "ну все"? - сказав на це Арнольд, дістаючи мобільний - В наш вік, навіть мерці заговорять.

Увімкнувши відео , подав телефон дівчинi. На ньому були ще живі охоронці які міцно тримали сидівшу на дивані Стеллу.

- Я не хочу!!! Не хочу!!! - волала дівчина - Я і так все розповім!!! Не треба мені нічого колоти!!!

- Тобі так , дехто не повірить. - сказав Арнольд, тримаючи шприц в руках - Не вередуй, бо гірше буде.

- Шеф - сказав голос за кадром - Може її вирубити?

- Може свої поради при собі лишиш? - огризнувся Арнольд - Та не сіпайся ти - крикнув він на дівчину, смикаючи їй руку.

Не зважаючи на опір дівчини, укол було зроблено. Через декілька секунд вона почервонила , покрилася рясним потом. Зачекавши трохи, Арнольд подивився в її затуманений погляд , і запитав:

- Ім'я ? Прізвище?

- Світлана Старкова - машинним тоном відповіла вона.

- Рід занять?

- Повія.

- Знайома з покійним генералом Совою?

- Так

- Які стосунки пов'язували?

- Він мій постійний клієнт.

- Була в нього вдома в день вбивства?

- Так.

- Опиши докладніше всі свої дії.

Далі послідував монотонний, проте докладний звіт, про те як генерал Сова їй зателефонував, сказав що бажає розслабитися з покоївкою. Дівчина докладно описала скільки разів з верху , з низу , на столі чи диванчику відробляла свій гонорар.

- Отримавши смс про перерахунок гонорару на картку - вела далі дівчина - я одягнулася і вийшла. У дверей зіткнулася з якимось чоловіком, який притис мене до стіни, i наставивши пістолет запитав де господар. Я сказала що в себе. Він мене відпустив, я і втекла від гріха подалі.

- Так що - завершив Арнольд Лахновський , ховаючи телефон - під препаратами не брешуть. В Круга архів, більше ні в кого. Його треба здати ...чорт, вічно забуваю.

- Мартиненко.

- Йому. Хай пришле своїх спеців. Вони його скрутять ...

- Для початку його знайти треба.

Арнольд Лахновский посміхнувся:

- Та що його шукати? Пентхаус в "Короні".

- А ти звідки знаєш?

- Я з самого початку не вірив , що Круг не при справах. Я виходив з того , що нього архів Сови. А інформація зараз, цінніше золота. За потрібну інформацію , в потрібний момент, можна отримати все що хочеш. Пам'ятаєш тих дівчаток , що в нас прибиралися?

Машу пересмикнуло.

- Так - була дана відповідь.

- Вони по дрібницях підворовували в клієнтів. Їх піймали на збуті поліцейскі, i поставили перед вибором - "Або нари, чи як мінімум з "вовчим білетом" з роботи, або шпигуєш на нас". Мені вдалося знайти того полковника ( благо дівчатка вели щоденники, де просто не могли не записати таку подію), не знаю що там покійний генерал на нього зібрав, але бігав він перед Кругом на задніх лапках. Він за нього зробив всю чорнову роботу.

- Але нащо йому весь цей маскарад?

- Машо, вiн тебе хотів повернути. Тому i розіграв виставу з "біглим каторжником". Ти ж його заховала в себе в мачухи, яку ненавидиш більше за будь-кого на землі. Тобі його подіти було ніде. Спочатку пожалiти себе змусив, потім ревнувати.

Маша кивнула.

- В мене до тебе одне питання - Арнольд Лахновський подивився в очі своїй обраниці - не знаю навіть як почати. Твій Круг , він гарний , розумний ( таку операцію провернув) , говорити краще мене вміє, та і по багатше мого буде...

Маша Нерест приклала пальчик до його рота:

- Арнольдик, Круг був моїм першим коханням. Він яскравий , гарячий, але він лише обпалив душу. По справжнюму мене зігрів лише ти.

Арнольд з Машою потягнулися один до одного , і скріпили почуття пристрасним поцілунком.

" Екстрене повідомлення. Стали відомі подробиці бійні в готелі "Корона". Нагадуємо що співробітники СБУ проводили затримання знаходящогося в всеукраїнському розшуку кілера екстракласу Філіппа Круглова, більш відомого в певних колах за прізвиськом "Круг". В ході затримання злочинець намагався прорватися , підірвавши декілька гранат, але був убитий спецпризначенцями. Нам став відомий уточнений список жертв..." - Арнольд Лахновський вимкнув радіо в авто.

- Слухай Машо, може все-таки не підеш? Ну от що тобі в морзі робити?

- Нi Арнольд . Я маю побачити тіло. Я маю поставити крапку.

Вiн взяв свою обраницю за руку , i промовив:

- Тоді зберися, і не бійся. Я з тобою, поруч .

- Дякую. Дякую що ти поряд. - дівчина поклала свою руку по верх коханого. Гучно видихнувши , вона сказала - Ходiмо.

Арнольд з Машою зайшли в підвальне приміщення міського моргу. На ледве гнущихся ногах, по тьмяно освітленому коридору, тримаючись за руку обранця Маша йшла на останню зустріч зі своїм минулим. Частіше i частіше видихаючи пару з рота в промерзлому приміщенні, вони звернули в вiдчинну кімнату.

В центрі кімнати , прямо під лампою стояв стіл. На ньому , лежало тіло. З кутка почулося покашлювання. На світло вийшов санітар , здоровенний , лисий в окровавленому як у м'ясника фартуху.

- Слухайте дамочко - перейшов він відразу до діла - це не моя справа, мені вже заплатили - кивок на Арнольда-, але ви дійсно хочете це побачити. Як ні як в притул з Калашів.

- Так - твердо відповіла Маша.

- Моє діло попередити - сказав санітар , піднімаючи скривавлену простинь.

Те криваве місево ,що зараз лежало на столi, вже навiть віддалено не нагадувало людину, але придивившись , вони впізнали Круга.