Придворне життя імператорського почту 1 том - Імператор близнюк

Ранок почався з раптової зустрічі. Тільки-но вийшовши зі своєї кімнати, Даніель зіткнувся з п'яним Антоном, який ще не оговтався від опівнічної пиятики в компанії своїх друзів. Він повільно повз до себе, тримаючись за стіни й інтер'єр, що залишився тут, тоді як інші мешканці будинку вже займалися ранковими справами. Гість швидкоплинно глянув на цього «графа» та попрямував до сходів. Він спускався до служниці, щоб попросити трохи сургучу для печатки. Лист, написаний цього вечора, хотілося відправити якомога швидше. 

Вже повертаючись зі шматочком плавильної суміші назад, вухо Даніеля мимоволі стало свідком сварки, що розгоралася в кімнаті "господаря".

- Цілодобово пропадаєш! - кричала на нього Діана. - Грошей у дім не приносиш! Тільки борги від тебе й отримую! Коли ти справою займешся?! Сидиш на шиї! Ганьбиш нас тільки!

Гість ніяково опустив очі, не бажаючи ставати учасником розбірок, і швидко сховався у себе. Відлуння скандалу долинало до нього весь ранок. Тільки вийшовши з дому, він зміг спокійно видихнути і не менш спокійно поснідати, засівши в одному з трактирів.

Впоравшись із листом, пробіжкою і ранковою трапезою, молодик повернувся до Клариси, що до цього часу вже була повністю готова. Переодягнувшись, імператор провів її до карети і поїхав знову веселитися. Вчорашні неприємні слова вже були забуті, тож поводилися вони так, ніби нічого вчора і не сталося.

Ближче до вечора, парочка повернулася додому. Дівчина поспішила до себе, повівши за собою служницю, щоб якнайшвидше переодягнутися для танців, а Даніель засів у вітальні, простягнувши ноги до каміна, бажаючи зігрітися.

Пролунав стукіт у вхідні двері. Монарх обернувся до вікна і виходу в коридор, цікавлячись, хто ж це прийшов, як почув, що Діана вже відчинила і зустріла гостя, провела його в їдальню. Правитель розім'яв пальці ніг, подивившись у вогонь.

Минуло ще півгодини, перш ніж Клариса спустилася у вітальню і покрасувалася перед своїм залицяльником новою сукнею. Той, оцінивши вбрання, піднявся і взяв дівчину під руку, повів до виходу, як краєм вуха почув доволі неприємні слова, які лунали з їдальні.

- Це все, що в мене є, - тихо говорила Діана тому вечірньому гостю.

- Цього мало, - відповідав їй чоловік. - Твій борг із кожним днем стає дедалі більше й більше. Ти хочеш, щоб він став для тебе узагалі непідйомним?

- Ні, звісно ж ні.

Даніель обернувся, зацікавившись про що йде мова..

- Ходімо, - потягнула Клариса його до виходу. - Не звертай уваги.

- На кілька хвилин запізнимося, - відпустив її залицяльник і попрямував до цих голосів. - Нічого не трапиться.

Господиня, щойно побачивши хлопця в дверях, шоковано округлила очі, ніби її застали зараз за найганебнішим, що тільки вона могла робити.

- Даніелю, - швидкими й маленькими кроками бігла за ним Клариса. - Ходімо, - взяла під руку й силоміць потягнула до виходу. - Запізнимося.

- Та нічого не трапиться. Почекають, - прибрав той із себе її руки. - Я тут почув вашу розмову, - сів він за стіл, поруч із вечірнім гостем, і покосився на жменьку золотих монет, що лежали між кредитором і Діаною. - Борги? - подивився на господиню.

Та присоромлено опустила очі, почавши нервово м'яти хустку в руках. Правитель перевів красномовний погляд на чоловіка, ніби ставлячи йому те саме запитання.

- Так, - кивнув той. - Ця пані давно взяла в мене кілька сотень га в борг і все ніяк не віддає.

- Багато вона винна?

- 350 га.

Імператор хмикнув. Покосився на Діану, що намагалася крізь землю провалитися через те, за чим її застали, та повернувся до гостя:

- Сидіть тут, я зараз повернуся, - піднявся і пішов до робочого столу, що стояв в одній із кімнат на першому поверсі.

- Даніелю, - покликала його Клариса, намагаючись нагадати, що їм треба йти.

Парубок вийшов, не звертаючи на її слова уваги.

- Діано! - пошепки обурилася на неї молодша сестра. - Ти не могла віддавати борги у себе в кімнаті?

- А ти не могла б не тринькати ці гроші зі швидкістю вітру? – несхвально подивилася на неї та, говорячи не голосніше. - Якби не твоє марнотратство, у нас би й боргів таких великих не було.

- Хто б казав.

- Я. Живи скромніше. Ти живеш не за нашою «казною». Ти знаєш, скільки ми кредиторам винні?

- Це не моя справа, - склала та руки на грудях.

- А має бути твоєю, - встала старша. - Ти живеш у цьому будинку, ти живеш на гроші лихварів! – показала на підлогу між ними, все ще продовжуючи шепотіти.

- Я живу на гроші моїх залицяльників, яких у тебе ніколи не буде, - колюче видала їй у відповідь Клариса.

- І чому ж твої залицяльники не одружуються з тобою? – тихо обурювалася Діана. - Може думають, що не потягнуть таку марнотратку? Чому ти не вийшла заміж за Генріха? - змахнула руками. - Він сватався до нас двічі! Він би точно потягнув тебе!

- Генріх?! - мало не закричала та від злості. - Я - аристократка! Я не буду виходити заміж за купця!

- У нього грошей кури не клюють! Якби не твоя гордість - ми б уже давно жили нормально, а не зводили б кінці з кінцями!

- Хто б говорив! Хто ці кінці зводить?!

- Я намагаюся хоч якось вижити! А ти тільки про себе думаєш! Тільки витрачаєш! Живеш одним днем!

- А ти хочеш, щоб я рахувала кожну доніку?! Щоб була такою ж скупою, як ти?! Таким чином я ніколи заміж не вийду! Я не буду виходити за купців! Я - аристократка! І я заслуговую тільки аристократа! - тупнула ногою. - Ось вийду заміж за Даніеля - знатимеш!

- Ти образила його вчора! Нехай після цього взагалі тебе заміж покличе!

- Покличе! Ось побачиш!

- Безприданниця! Злиденна дворянка! Ось ти хто! Ніхто із гарних аристократів тебе заміж не візьме! Мало того, що за душею в тебе нічого немає, так ще й характер нестерпний! - сіла, відвернувши голову.

- Подивимося ще! Ось побачиш, як ми з Даніелем весілля святкувати будемо, а тебе не запросимо!

Почулися кроки їх постояльця, що повертався до їдальні. Сестри замовкли, закінчивши свій тихий скандал. Шокований цими розбірками лихвар сидів тихо.

- Отже, - підійшов імператор до лихваря і поклав перед ним розписку з власним розписом і печаткою, - підете до Головного Кромійського Банку і пред'явіть це касиру. Заберете свої 350 га і забудьте дорогу сюди. Я не хочу, щоб мій спокій у цьому будинку порушували якісь лихварі та кредитори. Ви нагадуєте мені про норійців, яких я не дуже шаную.

Діана завмерла і перестала дихати, шоковано округливши очі, спостерігаючи за цим щедрим жестом. Гість пробігся очима по тексту, кивнув, піднявся, потиснув Даніелю руку, відкланявся, попрощався і пішов.

Монарх глянув на ошелешену господиню будинку і кивнув на га, що із його власним профілем без бороди, лежали перед нею на столі:

- Зберіть. Грошам на столі не місце, якщо тільки ви їх не рахуєте.

- Даніелю, я не знаю, як вам дякувати, - приголомшено дивилася на нього Діана.

- Можете сказати "дякую", - знизав той плечима.

- Це занадто мало, для того, щоб висловити мою вдячність вам.

- Мені буде приємно навіть це, - повернувся парубок до Клариси і взяв її під руку.

- Я вкрай вдячна вам, - піднялася господиня, підійшла і просто обійняла цього хлопця, не знаючи, як їй упоратися з усіма тими почуттями, що зараз вирували в душі. - Я не знаю, що зробити, щоб висловити всю свою вдячність вам.

- Хах, - легко обійняв її Даніель й поплескав по спині. - Можете дістати пляшку вина з виноробні Ларко?

- Я зроблю все, що попросите, - відпустила його дівчина і відсторонилася.

- Буду вкрай вдячний, якщо відшукаєте його, - доброзичливо посміхнувся монарх.

- Добре, - кивнула Діана, розуміючи, що це вино точно не з дешевих і не з найдоступніших. - Я зроблю все, щоб дістати його вам.

- З радістю б скуштував пляшку, - усміхнувся їй. - А тепер, - глянув на супутницю, яку тримав під руку, - саме час вирушити на танці. Музика чекає на нас! - весело розвернув її й енергійно повів до дверей.

Господиня провела його не тільки очима, а й серцем, що продовжувало сильно битися, на знак подяки тому, хто розплатився з усіма її боргами.

Молоді люди повернулися тільки за північ. Роздяглися і скоро лягли спати. Клариса була просто на сьомому небі від щастя - Даніель провів із нею весь вечір, не звертаючи уваги на жодну зі сторонніх панночок. Він танцював тільки з нею, говорив тільки з нею і дивився тільки на неї. Дівчина вже у всіх фарбах планувала, як пройде їхнє вінчання і перша ніч. Мрії були такими райдужними і солодкими, що Клариса навіть не помітила, як заснула.

Вранці, вже вся натхненна і готова до освідчення в коханні, вона спустилася в їдальню в нічній сорочці, яку прикривав лише халат, накинутий на плечі.

- Це що за чортівня?! – гучно обурювався Даніель, сидячи на чолі столу і дивлячись на Діану, що стояла поруч, з відкоркованою пляшкою в руках. - 5 га?! Вони там одуріли всі?! Я бочку за 20 купив! Бочку! - вдарив кулаком по столу.

- Вибачте, - неголосно намагалася заспокоїти його господиня, - але це вино тепер закуповує імператорський двір. Ціна злетіла буквально за день.

- Суки! - знову вдарив він по столу. - Обмежують кромійця у вині! Сволоти! - забрав пляшку і долив собі в келих. - Усе їм висловлю, - почав пити. - Ціни підняли, суки, - бурмотів монарх під ніс, намагаючись насолодитися вином. - За скільки я тепер бочку купувати маю? За сто? За двісті? Ця виноградня в край одуріла вже.

Діана трохи відступила, злегка побоюючись гніву, що може перейти і на неї.

- Суки, - видав наостанок імператор і налив собі ще, почав пити.

- Ах, Даніелю! - натхненно підійшла до нього Клариса й міцно обійняла за шию.

- О, ти вже прокинулася, - похмуро зауважив той. - Сідай за стіл, поки їжа не охолола.

- Куди ми підемо сьогодні? - кокетливо сіла вона поруч.

- Та я б на цю виноробню поїхав і в обличчя б висловив їм все, що я про них тепер думаю. Ціни підняли, суки. Грабувати на власному вині надумали. 20 га бочка! Тепер скільки вони захочуть?!

- Ммм, - зворушливо засмутилася дівчина і провела пальцями по його руці. - Який ти злий і грізний...

- Та я одуріти який злий зараз, - відсмикнув він руку. - Моє улюблене вино віднедавна! Та мій брат голову головному виноробу відріже, щойно дізнається, що спеціально заради нас ціну підняли! - продовжив пити. - Тварюки...

На сходах почулися кроки. Решта домочадців уже снідали, коли до їдальні прибув ще не протверезілий "господар" цього дому.

- Антоне! - тихо дорікнула йому старша сестра. - Іди звідси! - активно підійшла до нього і схопила за лікоть, розвернувши до виходу. - Не ганьби нас перед нашим гостем!

- Е-е! - відштовхнув її той. - Чого господарюєш у моєму домі?! Це мій дім! - штовхнув Діану до стіни. - Розкомандувалася! - упевнено пішов до столу. - Я тут господар! І тільки я можу давати тут накази! - упав за стіл і посунув до себе одну зі спільних страв.

Даніель косився на того з явною неприязню. Граф почав їсти.

- Вилку візьми, - з презирством видав йому гість.

- Ти чого командуєш мною? - з наїздом подивився на монарха Антон, тримаючись обома руками за їжу в тарілці.

- Маю повне моральне право командувати брудним п’яницею, що дві хвилини тому зі смітника виповз.

- Що ти сказав?! - миттю піднявся чоловік.

- Що чув! – встав імператор, упершись руками в стіл.

Діана з тривогою спостерігала за всім цим.

- Ти - не граф! – обурено продовжив Даніель. - Ганьбиш цей титул одним своїм виглядом!

- Та як ти смієш?! - злісно замахнувся він на гостя кулаком.

Правитель без зусиль ухилився і врізав тому у бочину.

- Я... - немічно продовжив сопіти Антон. - Спадковий...

- Безхатько, - гнівно почав бити його в живіт, притримуючи це зігнуте тіло у стоячому положенні. – Мразото! Гноблива! Як тебе тільки мати народила?

Клариса, сидячи поруч із цим побиттям жахалася із кожним ударом все більше і більше.

- Щоб ноги твоєї тут більше не було! - розлютився Даніель, врізав коліном цьому п’яниці у чоло, схопив дезорієнтоване тіло за комір і потягнув до дверей. - Пішов звідси! - викинув на ґанок, де хиткий Антон швидко сповз на землю, відповз до вулиці і впав посеред дороги на бік. - Весь настрій зіпсував! Мразото! - грюкнув дверима і повернувся до їдальні. - Якщо я ще раз побачу цього алкаша, - грізно показав він Діані на вихід, - я його вб'ю!

Та злякано кивнула.

- Ніяких алкашів у будинку, де я живу! - повернувся хлопець на своє місце. - Ненавиджу цих упирів! - вдарив кулаком по столу.

- Він усе одно повернеться, - відвела погляд Клариса, розчарована в своєму нареченому.

- Сюди?! - подивився на неї Даніель.

- А куди ж ще?

- Він завжди повертається... - сумно зауважила Діана. - При чому не один...

- У якому це сенсі?! – розлютився монарх, повернувшись на неї.

- Я виганяла його вже й не раз, - відвела старша погляд, згадуючи наслідки всього цього. - Він завжди повертається в компанії своїх дружків... Ви його тільки розлютили тим, що побили.

- Кого? Його? – зневажливо видав імператор. - Та його дитина поб'є! - змахнув рукою.

- У нього грізні друзі. Грізні й аморальні. Я не хочу, щоб вони приходили... Даремно ви його побили... – опустила вона голову і пішла до себе в кімнату.

Даніель обурено подивився на Кларису.

- Ти дуже жорстокий, - піднялася та. - Хто знає, кого ще ти побити можеш, - колюче видала, розвернулася й пішла до себе.

Гість повернувся до служниці, що стояла позаду в дверях.

Після сніданку, молодик одягнувся і вийшов у місто. Його не було десь кілька годин. Клариса вже занудьгувала, сидячи у своїй кімнаті й чекаючи, коли ж до неї прийдуть із вибаченнями, а Діана випивала вже п'ятий келих вина, сидячи в себе на одномісному ліжку.

Пролунав стукіт у двері. Господиня подивилася у своє вікно, визираючи, хто ж прийшов. Окинула поглядом майже порожню вулицю. Вийшла на балкон і опустила очі до ґанку, який з вікон було не розгледіти. Побачила Даніеля з маленькою скринькою в руках. Поспішила спуститися й відкрити йому.

Кивнула, щойно зустрівшись очима.

- Ходімо до вас, - наполегливо видав гість. - Маю справу, - попрямував до сходів.

Діана стривожено подивилася йому вслід. Зачинила двері і поспішила слідом. Гість увійшов до її кімнати, тільки коли господиня сама відчинила йому.

- І так, - пройшов він усередину, оглядаючи поглядом таке ж простеньке приміщення, як і його спальня.

Діана прикрила за собою двері в коридор і поквапилася за ним.

- Сідайте, - надала вона стілець біля столу, що стояв під вікном і поруч із ліжком. - Вибачте за безлад, - почала метушливо прибирати напівпорожню пляшку і наполовину повний келих. - Я не чекала гостей у своїй кімнаті.

Даніель уважно простежив за її жестами, помітивши, куди вона сховала свою пляшку. Дівчина поставила її під ліжко, ніби соромлячись і приховуючи свою пристрасть до алкоголю, що легко можна було помітити і по запаху, що панував тут. Хлопець вичікувально дивився на цю пані. Та, помітивши ці очі, стривожено сіла на ліжко, склавши руки разом.

- Ви бентежите мене, - скоро видала вона.

- Ви теж пристрастилися до вина? Уся ваша кімната просякнута його запахом.

Дівчина опустила присоромлений погляд:

- Я просто... Пролила нещодавно тут... Ось ви й чуєте вино...

- Намагаєтеся виправдатися?

- Це безглуздо, - відвела Діана безсилий погляд.

- Згоден, - кивнув. - Скажіть хоча б навіщо? - поставив скриньку на стіл, спершись на неї рукою. - Навіщо ви п'єте? Невже, у вас уся сім'я така? Я не хочу думати, що ви така сама, як і ваш брат. Ви здалися мені зовсім на нього не схожою.

- Я й не схожа... – опустила вона погляд на свої руки.

- Тоді скажіть, навіщо ви п'єте. У вас червоні щоки й ніс. Ви вже п'яна.

Та присоромлено кивнула:

- На душі кішки шкребуть... Вино допомагає хоч трохи зменшити цей біль...

- І від чого ж у вас болить?

- Слова Клариси, оточуючих… Усі кажуть, що я невдаха. Усім огидний мій характер, моя ощадливість. Усі називають мене сварливою бабою, а мені лише 27... Я ж ніби не стара… Не настільки… - болісно закрила вона очі, пустивши скупі сльози. – Стара невдаха… Без чоловіка, без сім'ї, без друзів... – накрила дівчина своє обличчя руками. - Ще й у боргах... - схлипнула. - Ви - мій янгол, - відкрила обличчя, подивившись на Даніела та взявши його долоню в обидві. - Ви такі добрі. Такі щедрі. Я не знаю, чим ми заслужили таку золоту людину, як ви. Ви чудовий, божественний...

- Ви перебільшуєте.

- Зовсім ні. Ви врятували мене від моїх же помилок. Я не знаю, як віддячити вам за те, що ви позбавили мене від цих боргів. Ви - мій янгол. Я готова вам туфлі цілувати за те, що ви зробили.

- Не потрібно так принижуватися, - забрав він свою руку.

- Я не схожа на мого брата, будь ласка, не думайте так. Він п'є, бо залежний, а я - тому що мені погано в душі.

Даніель важко і співчутливо зітхнув. Господиня квапливо опустила обличчя і витерла сльози хусткою:

- Вибачте за все це. Ви прийшли з якоїсь справи.

- Так, - посунув він до неї скриньку. - Тільки обіцяйте, що кинете пити. Алкоголь ваших проблем не вирішить.

- Не вирішить...

- Він може їх тільки посилити. Тут, - показав на скриньку, - близько тисячі га. Поїдьте в інше місто, купіть новий будинок і почніть із сестрою нове життя. Я не хочу, щоб ви закінчили своє існування в цій дірі.

Діана підняла на нього шоковані очі:

- Близько тисячі? Я не можу їх прийняти. Я ніколи вам не віддам їх.

- Їх і не потрібно віддавати. Це мій подарунок.

- Тоді, я тим більше не можу їх прийняти.

- Чому ж?

- Це занадто щедрий дар. Я не можу, - відсунула вона скриньку від себе.

- Я наполягаю, - посунув монарх гроші до дівчини. - Відмов я не приймаю. Зберіть ваші речі і їдьте вже сьогодні. Переночуєте завтра в готелі і їдьте якомога далі від цього міста. Тут вам нічого не світить. Слава вашого брата закриває вам дорогу скрізь, де тільки можна. Упевнений, ви зможете почати нове життя в новому місці, - встав і пішов до дверей, вийшов у коридор.

- Ні! Стійте! - підскочила господиня і схопила гроші, побігла за ним. - Я не можу взяти їх! - сунула скриньку гостю в руки.

- Я їх назад не візьму. Я їх уже подарував і списав зі свого рахунку в банку. Назад я їх не понесу.

- Це занадто щедро! Заберіть!

- Діано, я вже подарував їх вам.

У коридор вийшла Клариса:

- Що ти їй подарував? - похмуро подивилася вона на залицяльника.

Даніель самовдоволено посміхнувся Діані, що одразу ж змінилася в обличчі під впливом голосу сестри.

- Нічого, - забрала старша скриньку собі, не бажаючи, щоб молодша дізналася про такі суми і одразу почала їх витрачати на своє вбрання.

- Що це? - підійшла до неї сестра, вказуючи на вміст рук.

- Подарунок, - не відриваючи очей від господині, видав імператор.

- Що там? - подивилася молодша на хлопця.

- Давай сходимо кудись? - ніжно глянув на неї той.

- Що ти подарував їй? Чому ти мені не подарував таке? - із докором вказала Клариса на подарунок.

- Подарую, - усміхнувся монарх і поклав руку їй на поперек, розвернув, почавши вести до кімнати. - Сьогодні ж куплю.

- Що це?

- Давай одягнемося для виходу у світ? - завів її в її ж кімнату.

Діана провела їх поглядом. Подивилася на скриньку. Поспішно зайшла з нею до себе. Відкрила й обімліла. Там справді були золоті монети - га, що наповнювали скриньку до самого верху. Миттю пробіглася наляканими очима по приміщенню, шукаючи місце, куди ж можна їх сховати.

Уже за півгодини Даніель із Кларисою вийшли у світ. Гуляли вони до вечора і повернулися тільки після вечері. Молодик провів супутницю прямо до дверей її кімнати, де вони розпрощалися, і попрямував до кімнати господині. Постукав:

- Діано?

Слух уловив приглушений плач, що долинав зсередини.

- Діано? - стривожився гість і увійшов. - Діано, що сталося? - жахнувся обстановці: - Що тут, дідько, відбулося?

Кімната була перевернута догори дном. Всюди валявся одяг, шпильки, гребінці, якісь предмети ранкового туалету, викинуті з ящиків і тумб. Усе було скрізь. Навіть скриня, яку Діана, мабуть, уже збирала, була перевернута і лежала на боці, виваливши назовні весь свій вміст, який складався з пари суконь і теплих зимових накидок із взуттям.

- Діано! - підскочив до неї гість. - Що тут сталося?! - став перед нею на коліна і взяв за руки, якими вона закривала своє обличчя. - Діано! Не мовчіть!

- Прийшов Антон, - почала вона крізь схлипи, відкривши гостю своє побите обличчя. - Він забрав ваші гроші, - у сльозах видала на нього. - Я не знаю, звідки він дізнався про них! Але він увірвався до мене і знайшов їх! - судорожно витерла сльози зап'ястями. - Я намагалася заховати їх! Але він їх знайшов! - продовжила гірко плакати.

- Діано! - перелякано оглянув її садна на обличчі. - Це він вас так? - погладив її плечі, намагаючись втішити.

- Його друг, - відвела погляд. - Він намагався силою дізнатися, куди я сховала їх, - миттю закрила обличчя руками, продовживши нестямно схлипувати.

- Діано... - важко протягнув Даніель. - Куди пішов ваш брат? Ви знаєте, де він?

- У гральний дім, - знедолено опустила вона руки і витерла ними очі. - Ваших статків уже немає. Він уже все програв, - болісно продовжила плакати..

- Я вам гроші не для того дарував, щоб хтось спустив їх за грою в карти! - гнівно піднявся імператор і вийшов у коридор.

Покликавши з собою велетня, молодик швидше за вітер попрямував у той самий гральний дім, про який знало все місто. Увірвався він туди як грім серед ясного неба. Усі його наміри були зрозумілі одразу, щойно він знайшов за одним зі столів свого жебрака-знайомого, який обіймав напівпорожню скриньку з грошима. Антон грав у шос, втрачаючи всі наявні в нього зараз статки, як пісок крізь пальці.

- Власність імператора - недоторканна! - грізно заявив Даніель, притиснув дуло зарядженого мушкета до скроні гравця і вистрілив, викинувши всі його мізки на підлогу.

Інші гравці завмерли від жаху. Монарх гнівно відкрив свою скриню з грошима, оцінив скільки лишилося, розлютився ще більше, глянув на стіл, де лежали га, упереміш із доніками, зібрав їх, кинув до своїх залишків та сунув у руки ошелешеного охоронця:

- Ми повертаємося!

Той кивнув, не наважуючись ставити якісь запитання. Розвернувся і поспішив на вулицю. Даніель пішов слідом, однак далеко йому піти не судилося. Уже на виході, йому перегородили шлях вартові цього грального дому, що в грубій манері почали пояснювати йому, що він був украй неправий, коли забирав гроші цього закладу у свою кишеню. Почалася бійка. Велетень, почувши лайку і крики, швидко повернувся і увірвався в бій, наче гарматне ядро, розкидаючи на своєму шляху всіх, кого тільки бачив.

Монарх дістав кинджал. Хлинула кров.

Повернулися вони тільки через пару годин. Даніель втомлено постукав дверним молотком у двері й важко видихнув. Відчинила Діана.

- Даніелю! - злякано завела вона його побите тіло всередину. - Хто вас так?! - швидко зачинила й почала оглядати його синці, садна, витерла своєю хусткою кров, що нескінченним потоком текла в того з носа. - Ваш одяг порваний! Даніелю! – підтримуючи його тіло, повела гостя на сходи, де почала допомагати підніматися. - З ким ви билися?!

Велетень, тим часом, пішов до служниці, очікуючи знайти в її руках турботу і про свої рани.

- Вашої проблеми більше немає, - насилу ступив на підлогу другого поверху імператор. - Я вбив вашого брата.

- Даніелю... - завела його до себе в кімнату господиня. - Навіщо ви так? - посадила його на ліжко. - Це не варте того.

- Я повернув свій подарунок, - вручив їй скриню з га.

- Боже мій, Даніелю! – вражено взяла її дівчина. - Посидьте поки що тут, - залишила її на столі. - Я спущуся за ліками. Ваші рани потрібно обробити, - поспішила до виходу.

Повернулася дівчина вже за кілька хвилин. Сіла навпроти на стілець, мочила шматок тканини якоюсь рідиною і почала протирати його садна. Даніель зашипів від цих дотиків. 

- Вибачте, - почала та дути на рани, - це може бути неприємно.

Хлопець із незадоволеним обличчям терпів:

- Ви задоволенні тим, що я зробив?

- Я не знаю, що казати… - із жалем покачала вона головою. - Я точно не задоволена тим, що вас побито. Я не хотіла, щоб ви билися. Але мені приємно, що ви повернули цю скриньку з га. Я вдячна вам за ваш подарунок і я зовсім не хотіла так його втрачати. Я почуваюся винною за те, що його забрали, - зі зітханням опустила голову. - Потрібно було краще заховати його. Тоді б мій брат не забрав його, і ви б не прийшли зараз усі в ранах.

- Але що б тоді зробив із вами той нелюд? - взяв її підборіддя монарх і підняв обличчя до себе. - Він би вас побив до смерті. Гроші не варті того, щоб за них помирали.

- Ви не знаєте нашого життя, - забрала дівчина свою голову, продовживши обробляти його садна, витираючи кров. - До того ж, ви самі щойно мали ризик померти заради грошей.

- Я бився не через гроші.

- А через що?

- Навіть не знаю. Ніхто не сміє порушувати мою волю. Я подарував ці гроші вам, а не вашому братові. Мене обурив сам факт того, що хтось посмів ослухатися мене.

- Імовірно, у ваших володіннях усі слухають вас беззаперечно. Ви дуже грізний пан...

- З чого ви взяли?

- Що ви грізний? - подивилася в його очі Діана. - Мені так здалося.

- Коли я побачив вас уперше, мені теж здалося, що ви дуже грізна і дуже бойова.

- Це не так, - опустила вона очі, знову змочуючи шматок тканини у ліках.

- Можливо, люди помиляються щодо нас?

- Можливо...

У вхідні двері грізно постукали.

- Ви чекаєте на гостей? - запитав Даніель.

- Ні, - залишила та обробку ран й подивилася у вікно. - Там цілий натовп... Імовірно, прийшли ті, кому мій брат винен грошей.

- Дамо їм бій?

- Як? - із сумом подивилася на нього дівчина. - Вас і так уже побили. А я не можу битися...

- Я можу не тільки битися, а й стріляти. Мій охоронець теж не білоручка. Ми можемо дати їм бій.

- Не треба... Мені боляче дивитися на вас уже зараз. Що ж буде, коли вас знову поб'ють?

- Я не тікаю з поля бою, - піднявся хлопець.

- Не треба, - поклала вона руки на його плечі й натиснула, повернувши на ліжко. - Я не хочу, щоб ви отримали від цих мужиків ще більше, - подивилася у вікно. - Прожену їх і діло з кінцем, - зітхнула і вийшла на балкон.

Вечірні гості миттю помітили її:

- Суко! Пограбувала нас! Змія підколодна!

- Змія?! – гнівно нахилилася вона над перилами. - Від мокриць чую! Чого забули тут?! Знову увірветеся і поб'єте?! Нелюди!

- На себе подивися!

- Себе я щодня в дзеркало бачу! А ви?! Як давно свої пики спостерігали не в калюжах?! П'яниці і лоботряси! Ідіть звідси! Антона тут немає!

- Знаємо де він!

- То провалюйте до нього! Усі його борги - це його борги!

- Він у гральному будинку! З простреленою головою!

- Який жах! - саркастично прикрила вона рот рукою. – То йдіть до нього на той світ! - розлютилася на них. - Це він вам винен грошей, а не я!

- У тебе повно га!

- Було! Було повно га, поки цей бовдур не вкрав їх у мене! Оцей! - показала на одного з них. - Чудово підтвердить, як цей олух усю кімнату мені перевернув! Особисто бив мене! Мудило! - харкнула в того. - Пішли геть, пси смердючі! Перегаром за кілометр від вас несе!

- Ми бачили, як один хлопець приніс ту скриньку назад до тебе!

- Яку скриньку?! У тебе білочка?! - покрутила вона біля скроні. - Іди проспись, п’янчуго!

- Це в тебе непорядки з головою! Ми на власні очі бачили, як до тебе щодня заходить і виходить один пан! Як він із твоєю сестрою шашні крутить!

- Так і що?! Заздриш?! Теж собі пана такого хочеш?!

Хтось із банди хіхікнув.

- Циц! - обернувся на них ватажок.

- От! - змахнула на них Діана. - Свою зграю приструни спочатку, щоб не іржали над тобою! І вали під три чорти! Грошей немає! Антона теж! Розбирайтеся з ним! Мені його борги до чорта! Це - його борги! Не мої!

- Та як же!

- Вали звідси, чмирь поганий!

- Від чмирихи чую!

- Гуляй на всі чотири сторони, я сказала! – показала Діана рукою. - Геть звідси!

- Піду, але скоро повернуся!

- Боюся, трясуся від страху!

- І правильно робиш! Ми заберемо своє!

- Дивіться, щоб на тому світі не прилетіло ще більше!

- Яка віруюча знайшлася!

- Хоч хтось повинен вірити серед цих чортів! Йдіть звідси!

Ватажок знехотя розвернувся і повів свою зграю назад. Діана повернулася до своєї кімнати.

- Чув вашу "розмову", - прокоментував все це Даніель.

- Це не розмова, а чортівня якась, - втомлено впала дівчина на стілець і протерла обличчя. - Вони ж прийдуть. І знову копатимуться в моїх речах. Вони знову знайдуть ту скриньку і поб'ють мене ще більше, бо я збрехала їм, - важко видихнула, беручись долонею за обличчя.

- Вам небезпечно залишатися тут.

- Небезпечно. Але йти нам нікуди.

- Ви ж майже зібрали свої речі.

- Так, але плану куди їхати у мене не було.

- Тоді, пропоную поїхати до мене.

- До вас? – стривожено подивилася на нього дівчина. - Це вже занадто. Ви й так дуже багато зробили для нас.

- І що? Можу зробити ще більше.

- Такий подарунок я точно не зможу прийняти. Я не хочу бути нахлібницею.

- А ви й не будете. Умієте щось?

- А що потрібно вміти?

- Хах, та що завгодно. У почет вас визначу. Будете корисні у почті?

- Я буду старатися. Робитиму все, що зможу.

- От і чудово, - усміхнувся монарх. - Поїдете до мене і будете у почті. Зберіться поки що, - піднявся і забрав із собою ліки. - Мої рани обробить охоронець. Покваптеся. Я хочу, щоб ви виїхали якомога швидше.

- Ви такі щедрі... Занадто щедрі.

- Та годі вам. Мені просто подобається бути корисним. А з вами, я можу дозволити собі бути корисним постійно, - усміхнувся і вийшов.

Діана провела його поглядом.

Скрині були зібрані вже за годину. Даніель дописував лист своїм людям, як до нього постукали.

- Так? - не відриваючись від листа вигукнув імператор.

- Це я, - скромно повідомила Діана, трохи відчинивши двері.

- Так, заходьте.

- Я хотіла б попросити про послугу, якщо ви дозволите, звісно, - ніяково увійшла вона усередину - Мені дуже ніяково просити вас про щось, але я маю хоча б поцікавитися.

- Так? - подивився не неї хлопець.

- Можна нам узяти із собою Маріку? - жестом покликала її з коридору і поставила поруч із собою. - Вона дуже дорога мені і я б не хотіла залишати її тут. Ці бандити розірвуть її на частини.

- Вона багато їсть? - серйозно видав правитель.

- Я можу ділитися з нею своєю порцією, - схаменулася Діана, взявши стривожену служницю за руки, які та тримала разом.

- Хах, та жартую я! - махнув він рукою. - Візьміть! У мене немає камеристок. Вам же треба якось корсет там зав'язувати чи ще щось? Беріть. Від однієї камеристки, скарбниця не спорожніє!

- Дякую, - миттю зробили реверанси ті. - Ви дуже щедрі.

- У мене грошей вистачить, - повернувся той до листа. - Не бійтеся. Прогодуємо вас, - продовжив писати.

Дівчата почали виходити, як Даніель додав:

- І ще...

- Так? – повернулася до нього Діана.

- Принесіть сургучу. У мене тут його ніде немає.

- Так, звісно. Один момент.

Незабаром лист був написаний, а дівчата зібрані. Усі домочадці вийшли у внутрішній двір і стали чекати під'їзду екіпажа, щоб почати вантажити на нього свої речі. Велетень же зайнявся сідланням імператорських коней.

Коли карета прибула і скрині були пристебнуті на зап'ятах, Даніель особисто допоміг кожній пані, включно зі служницею, зайти всередину і сісти. Закрив дверцята.

- Переночуєте в якомусь із готелів по дорозі, - почав він Діані, що сиділа біля вікна. - Коли приїдете, вас повинен буде зустріти Агат. Він чорнявий такий - чистокровний Холодний. Він вам усе пояснить і проведе куди треба.

- Ми вам дуже вдячні. Не знаю навіть як висловити своє найсердечніше "дякую", - поклала господиня руку на серце.

- Що ви. Мені приємно допомагати вам. Будете служити мені, - задоволено посміхнувся імператор.

- Так, звісно. Усією душею і серцем.

- От і добре, - пішов він до кучера і сказав куди їхати.

Ті рушили. Діана підняла скло у віконці й помахала своєму рятівникові. Даніель помахав не менш добродушно, після чого сів на коня, віддав на пошті лист і, разом із гінцем, виїхав із міста. Вершник, посланий до імператорського палацу, обігнав екіпаж із дівчатами, вже за межами міських мурів, здійнявши після себе цілу хмару пилу.