Придворне життя імператорського почту 1 том - Імператор близнюк

Після вечері, до покоїв Даніеля зайшов його близнюк, що вже с порога кинув невимушений погляд на різноманітних молодиків, що ходили у напівтемряві приміщення по пояс голі та готували імператорське ліжко до сну, не забуваючи виконувати маленькі доручення свого покровителя.

- Навіщо прийшов? – подивився на Давида господар покоїв, що розвалився в кріслі гостьової.

- Тебе цілих два дні не було, - повернувся до нього брат. - Потрібно обговорити рішення на нарадах, які ти пропустив.

Даніель неохоче скривився:

- А може не треба? Ти ж у нас імператор. Усе одно ти головний.

- Але ти наділений не меншою владою.

- Та ну. Давиде, вечір уже. Я втомився. У мене був довгий і складний день. Я відпочити хочу. А ти мені щось про міністрів розповідати бажаєш. Тим паче, я не думаю, що встигло трапитися щось важливе або страшне. Мене всього два дні не було. Давай всі ці подробиці мені завтра розкажуть? Ось прийду на нараду і як почую все...!

- Даніелю, вранці ти такий сонний, що в тебе голова ледве працює. Краще я розповім усе зараз.

- Але я так втомився... Я не хочу…

- Ноша імператора зобов'язує.

- Але я не хочу бути імператором. Мені подобається моє життя таким, без імператорських обов'язків. Коли не треба рано вставати, коли не треба вислуховувати міністрів... Коли я можу в будь-який момент влаштувати бал і просто веселитися. Я не хочу бути імператором. Те, що до мене звертаються "ваша величність" - це приємно і дуже мене тішить, проте всі ці обов'язки... – змучено закинув голову на спинку крісла. - Я не хочу. Я не такий як ти. Мені не подобається все це, - глянув на того. - Я довіряю тобі. Давай я просто робитиму те, що ти мені кажеш? Ти ж із цими міністрами спілкуєшся, вислуховуєш їх, а я... - відвів стомлений погляд. - Не хочу їх вислуховувати.

- Я не можу дозволити тобі жити як будь-який інший дворянин.

- Чому? - сумно глянув на близнюка Даніель.

- Тому що я люблю тебе. Ти заслуговуєш тільки найкращого, - підійшов до нього Давид та сів на підлокітник. - Ти - імператор. Мій брат. Я хочу, щоб ти був поруч.

- У тебе є ще багато братів.

- Але ніхто з них не схожий на тебе.

- Про що я і кажу. Усі вони хочуть бути на моєму місці. А я хочу тільки веселитися, - відвернув погляд.

- Вони хочуть влади. Хочуть мати право влазити в те, що я роблю. Я не хочу давати їм такого права.

- Чому? Хіба вони обділені розумом? Мені часом здається… - важко зітхнув. - Що це я ним обділений…

- Не кажи так, - турботливо поклав Давид руку йому на плече. - Ти не дурний.

- Батько завжди так говорив. Я неслухняний дурень, - тужливо схилив голову близнюк.

- Це неправда. Ти просто не можеш сидіти на місці. Ти не дурень.

- Я не хочу мати владу, яку ти мені дав.

- Я думаю хочеш, - покосився монарх на його коханців. - Ти не хочеш обов'язків, які з нею йдуть.

- Їх я точно не хочу, - змучено сперся Даніель на близнюка. - Вони гнітять мене.

- Але я не можу тебе їх позбавити… - пригорнув його до себе близький родич. - Ти імператор. Ти – мій рідний брат.

Той важко зітхнув:

- Гаразд… Розповідай уже, що ви там вирішували, - обтягнув його руками, беручи в обійми.

Розповідь ця була зовсім недовгою – усього десять хвилин, після яких Давид співчутливо погладив брата по голові і вирівнявся на підлокітнику:

- Все ж таки, що ти зібрався робити з тими велетнями?

- Не знаю. З них будуть хороші робітники. Можливо, для цього їх запряжу. Може ще щось придумаю.

- Упевнений, ти щось обов'язково придумаєш… - турботливо вклав пасма його волосся. - Але будь обережний. Їх розміри та сила відверто непокоять мене. 

- Повір мені, - підняв до нього очі Даніель, - якщо й потрібно через когось боятися втратити своє життя, то точно не через них. Справжня небезпека – це деякі придворні. Усі вони - шакали, що тільки й чекають слушної миті, для того щоб перегризти тобі горло.

- Шакали? – здивувався близнюк. - Вони більше схожі на... Підлиз. Підлизуються вони кратно частіше, ніж намагаються нашкодити тобі.

- Ти зі своєї верхотури багато чого не бачиш, - дивився на того другий імператор. - Ти там, нагорі влади, де кожен хоче вилизати тобі дупу. А я тут, - опустив погляд, - і багато хто хоче мені перегризти горлянку.

- Хто? – занепокоївся Давид.

- Та хоча б Філіп.

- Та він же наш брат.

- І що? Цей козел смерті моєї хоче.

- Ви завжди з ним на ножах… - співчутливо погладив його голову родич. - Але я не думаю, що він колись піде на таке. Я йому такого не пробачу.

- А мені пробачиш?

Давид опустив до нього голову:

- Що ти маєш на увазі?

- Якщо я вб'ю його - мене ти пробачиш? – підняв своє обличчя Даніель.

- Що за дурниці? Ти ніколи цього не зробиш.

- Він мене постійно дістає і ображає. Він мене відверто дратує. Він намагається опустити мене перед усім двором. У якийсь момент я можу просто не витримати.

- Я поговорю з ним. Але не треба вбивати його. Нікого з нашої родини вбивати не треба. Я хочу припинити цю традицію. Я хочу позбавити нашу родину асоціації з убивством ближніх родичів. Я не хочу такої слави для імператорів, - погладив його голову Давид. - Не треба. Я прошу тебе.

- Гаразд… - опустив близнюк очі. - Терпітиму й надалі…

- Дякую, - стиснув його в обіймах перший імператор.

- Я тебе люблю.

- Я тебе теж. На добраніч, братику, - усміхнувся він Даніелю та піднявся з крісла. - Побачимося завтра на нараді, - пішов до виходу.

- Тобі теж на добраніч, - зітхнув господар цих покоїв, проводжаючи свого гостя поглядом. - Побачимося...

Снідав Даніель у своїх покоях, одразу після пробудження та гоління. Поїдаючи соковиті ковбаски, монарх періодично дивився у вікно, насолоджуючись блакиттю неба та яскравими променями сонця, що заходили у середину.

- Гарна сьогодні погода, - позитивно озвучив його думки Перлина, стоячи із іншими фаворитами у стороні.

- Угу, чудова, - незацікавлено відповів йому імператор, приділяючи усю свою увагу їжі із вікном.

- Можливо, ви хочете влаштувати змагання і сьогодні, ваша величність? – тактовно уточнив блондин.

- Якщо продовжиш говорити, - сухо продовжив той, - поставлю бій між тобою й одним із велетнів, яких я вчора привіз.

- Вибачте, ваша величність… - знітився хлопець, зробивши чверть кроку назад.

Даніель покосився на інших підопічних, що стояли тут мовчки. Завершивши із цією стравою, він прийнявся за десерт із вином.

Як тільки трапеза завершилася, парубок витер свої губи серветкою, піднявся і дав своєму почту знак, щоб принесли одяг. Одягали його переважно високі члени почти. Допомагали вдягнути сорочку, панчохи, камзол, каптан, поправляли мережива і ґудзики. Золото був зайнятий розчісуванням, збираючи усе імператорське волосся у низький хвіст. Агат – стрічками на панчохах та взуттям. Сапфір надягав перстні та інші прикраси. А той високий іноземець із білявим волоссям, якого називали тут Алмазом, перев’язував атласний пояс на животі монарха, роблячи гарний вузол. Даніель спостерігав за усім цим через велике дзеркало у своїй спальні, перед яким він якраз і стояв.

Як тільки сюзерен усієї Кромійської імперії був повністю зібраний - поголений, одягнений, причесаний, нагодований та напоєний – він задумливо покрутився перед своїм відображенням. Фаворити дивилися на все це із деякою насторогою, побоюючись за те, що їх покровителю щось не подобається. І чим довше розглядав себе Даніель – тим більшим ставало це хвилювання.

Врешті решт, десь через хвилину роздумів, що для парубків розтягнулася на цілу вічність, їх покровитель зупинився і несхвально виразився:

- Хочу постригтися. Коротко.

- Коротко? – стривожився Золото.

Інші неспокійно переглянулися між собою, відзначаючи, що це не найкраща ідея. Але все ж повернулися до свого імператора і почали кивати, підтакуючи його бажанню.

Даніель неупереджено подивився на рудого, почувши його голос:

- Тобі щось не подобається?

- Просто вам пасує з хвостиком... - тужливо почав він. - Я не можу уявити, яким ви будете з коротким волоссям. Ви самі на себе перестанете бути схожим...

Той хмикнув, повернувшись до дзеркала. Оглянув своє обличчя, погладив гладенькі щоки з підборіддям і однозначно вирішив:

- Після обіду покличте мені цирульника.

Почет підлегло кивнув, а Золото знітився.

Даніель вирушив на нараду. Сидів він на чолі столу - навпроти Давида, який тримав біля себе першого міністра і їх брата Філіпа, якого садити із близнюком було просто небезпечно.

Обговорення нагальних проблем тривало до полудня. Другий імператор весь цей час мало не спав. Коли точилася суперечка про судову систему - він мовчки сидів, майже нічого не розуміючи; коли заговорили про віру - не хотів влізати, щоб йому не прилетіло від архієпископа Ганса за содомію і всіх його фаворитів; коли почали розмову про фінанси - тихо підтакував брату, вважаючи, що той розбирається в цій темі краще.

- А як же наука? - запитав один із міністрів.

- А що "наука"? - подивився на нього Давид. - Наш батько зробив багато для того, щоб вища наука процвітала.

- Варто розширити вплив шкіл. У них мають додати ще кілька предметів, необхідних для вивчення.

- І яких же?

Даніель просто тяжко видихнув:

- А чому всіма цими питаннями маємо займатися саме ми? Чому в Дакрі, Норії і навіть Імрі парламент є, а в нас його не те що б немає, але він імпотентний якийсь? Чому всі ці дрібні питання не може вирішити парламент?

- Тільки монарх у силах вирішувати щось, - кивнув йому перший міністр. - Парламент лише виконує.

- Я не бачу в знаннях нічого поганого, - подивився мовець на свого близнюка. - Нехай вчать. Знань багато не буває. Але тоді, нехай у цих школах ще фехтування і володіння зброєю вчать. Я не хочу, щоб у резерві у нас були люди, які перший раз зброю до рук візьмуть тільки коли на нас нападе хтось і вже розгромить усю армію.

- У нас досить сильна регулярна армія, - здивувався перший імператор, - чому хтось має "розгромити" її?

- Я не кажу, що "має", - продовжив Даніель. - Але це може статися. Невідомо хто до нас може приплисти з-за моря або прибігти з материка. Можливо, у них будуть кращі гармати або люди влучніші. Я не знаю. Але завжди потрібно мати резерв, що миттєво схопить шпагу, мушкет і вб'є того, хто зазіхне на нашу територію.

- А тобі не здається це небезпечним? - насторожився Філіп. - Якщо будь-який пастух умітиме стріляти... Він може просто вкрасти мушкет і почати робити що завгодно. Це ледь не повна свобода для будь-якого вбивці та злодія!

- Якщо кожен володітиме шпагою на належному рівні, хто наважиться красти мушкети? – скептично подивився на того другий монарх. – До того ж, наш батько зробив служіння в армії та поліції справжньою честю і загальною доблестю. Хто з таких служак дозволить якомусь розбійникові сперти щось або вбити когось? Та вони одразу ж затримають його або взагалі вб'ють.

Давид, слухаючи пропозицію брата, задумливо зітхнув:

- Ідея це непогана, але потребує доопрацювання. Варто розглянути її більш детально, із урахуванням усіх деталей та нюансів, - покосився на міністра по-сусідству.

- Виконуйте! - відмахнувся Даніель. - І треба поліпшити парламент, - невдоволено хлопнув він по столу долонею, дивлячись на близнюка. - Чому ми повинні займатися кожною дрібницею?

- Ти просто лінуєшся… - зглянувся перший імператор.

- Я просто не бачу сенсу витрачати стільки часу на те, що можуть вирішити і без мене.

Той подивився на Філіпа, чекаючи, що ж він скаже.

- У словах Даніеля є частка сенсу, - задумався повненький. - Але ідея не досконала. Остаточне рішення має ухвалювати монарх.

- Ну то нехай вони ухвалюють первинне рішення, - кивнув ініціатор цієї ідеї, - а ми вже займемося остаточним. Купу часу заощадимо, якщо хтось буде позбавляти нас тотальної маячні й нісенітниці. Скільки часу ми витратили сьогодні на обговорення того, треба цього (як його там) ставити суддею чи ні? – обурено махнув він рукою. - Нехай це вирішує парламент. За що вони свої гроші отримують?

- Ні, зробимо не так, - оглянув усіх Давид. - Суддів парламент чіпати не повинен. Для них, юристів та інших людей, що працюють у правосудді, зробимо окрему раду, де ті вирішуватимуть схожі питання. А щодо парламенту... - глянув на першого радника. - У Норії й справді парламент може щось вирішувати?

- Так, - кивнув той. - Парламент - законотворчий орган.

- А в нас він чому закони не утворює? – насупився монарх. - З якою метою його створювали?

- Його створював ваш дід, щоб творити закони і полегшити свою ношу. Але він свою справу не закінчив. Завершив усе ваш батько, проте він хотів контролювати кожний закон, тож за його правління парламент був тільки виконавцем вищої влади, своїх законів він не ухвалював.

- І ви розповідаєте нам про таку чудову можливість позбутися частини питань тільки зараз? - дивувався Даніель.

- Ми не думали, що вам це цікаво, - вклонився радник Давиду.

- Та як же так! - обурився другий близнюк.

- Тихіше, - м'яко подивився на нього перший. - Раз уже відкрилася така можливість справді прорідити нашу щоденну нараду, то давайте спробуємо? - повернувся він до першого міністра. - Чому б проблемами підданих, науки та іншими не дуже об'ємними справами не зайнятися цьому парламенту? Він би полегшив наше життя.

Чоловік підлегло кивнув.

Під час обіду, Даніель повідомив, що збирається на деякий час покинути палац, відправившись до свого мисливського будиночку.

- Надовго? – поцікавився у нього близнюк.

- Не знаю, - відповідав йому той, розрізаючи м’ясо на тарілці. – Хочу завершити деякі справи. До того ж, заберу у тебе з-під носа весь свій почет, щоб вони тобі очі не муляли.

Олександр на цю розмову ніяк не реагував, ніби її взагалі не існувало.

- Розпустив ти їх, - зітхнув перший імператор на всі ці слова. – Зроби із ними щось, бо вже не раз плутали мене із тобою та дозволяють вони собі забагато.

- Я попрацюю над цим.

- Я був би радий.

Присутні покосилися на свого зятя Дель-Реві, очікуючи від нього якоїсь реакції. Даніель же повернувся до своєї печені.

Щойно трапеза закінчилася, парубок повернувся до своїх покоїв і сів у крісло цирульника, приготувавшись до стрижки. Решта фаворитів спостерігала за усім цим, мовчки стоячи у стороні.

- Перш ніж ми приступимо, - почав сюзерен, поки цирюльник розпускав і розчісував його волосся, - дайте відповідь на питання: як я виглядатиму з короткою зачіскою?

- Наскільки короткою, ваша величність? – відклав він гребінець і стрічку у сторону.

- Як у мого діда.

- За часів Давида ІІІ, усі стриглися досить коротко, - кивнув на усе це чоловік. - Проте зараз, дивлячись на сучасну моду, ця зачіска не буде доречною. Довге волосся - це привілей еліти, ваша величність. Тільки забезпечені люди можуть дозволити собі таку зачіску. А без неї (я перепрошую за свою зухвалість), але ви на батрака схожі будете.

Даніель обурено обернувся:

- Що ти сказав?!

- Вам ця зачіска пасуватиме, - перелякано кивнув той. - Ви схожі на свого діда. Однак вона спрощуватиме ваше аристократичне обличчя, робитиме його посереднім і не таким виразним.

- Та хіба я схожий на батрака?! - не розумів імператор.

- Якщо я вас так пострижу і ви знову влаштуєте ті перегони, що були вчора вдень - ви станете на нього схожі, - ніяково кивнув цирюльник.

- Тоді, не стрижи мене так коротко! Але прибери це волосся кудись! – розгнівано відвернувся Даніель. - Воно мені вже лопатки лоскоче! І мене це дратує! - склав руки на грудях.

Чоловік кивнув. Знову розчесав імператорські пасма, взяв ножиці з гребінцем і взявся зістригати довжину. Позбавили монарха волосся по самі плечі.

Щойно це закінчилося, молодику знову зав'язали хвостик і відпустили у вітальню, де він сів на диван, подивився на свій почет.

- Як ви злагоджено кивали вранці… - роздратовано почав він хлопцям, що ховали свої очі. - Вам так хочеться, щоб я на батрака був схожий? Яка ніжна турбота про вашого покровителя! – схопив декоративну подушку з-під боку і злобно кинув в одного з них.

- Але коротке волосся вам теж пасуватиме, - акуратно виправдовувався Алмаз, в якого прилетіла ця подушка. - Цирульник сам про це сказав…

- Ага, сказав, - кивнув цьому красеню Даніель. - Але також сказав, що я на селянина стану схожий! Один! – підняв він палець до стелі. – Один з вас сказав мені, що із довгим волоссям мені краще! А вас тут, сука, скільки?! - оглянув їх, ніби перелічуючи людей.

- Тринадцять, - понурив голову Агат.

- Чортова дюжина, - невдоволено видав той і піднявся. - Злите ви мене. Сильно.

Золото підняв винуваті очі, наважуючись дізнатися, чи злить він імператора теж.

- Не ти, - глянув на нього Даніель. - Ти мене не злиш. Але решта! - оглянув їх. - Сука! До дому пішки йти будете! А ти, - подивився на рудого, - йдеш зі мною на розмову. Бачити вас зараз не можу! – востаннє кинув погляд на почет, розвернувся і пішов у спальню.

Рудий поспішив за монархом. Двері за ними зачинилися. Імператор повернувся до фаворита та склав руки на грудях. Той боязко кивнув і опустив голову, з’єднавши долоні на рівні пупка.

- Чому ти вранці сказав мені те, що сказав? - миттю запитав імператор. - Усі мені підтакують, після того як я вигнав Олександра. Усі мені дупу лижуть. А ти сказав щось всупереч моїм словам.

Золото винувато засмутився:

- Я просто не хотів, щоб ви стриглися, - підняв до покровителя очі. - Вам із хвостиком дуже личить. Ви такий витончений...

- Але мені незручно. Мене дратує, як цей хвіст лоскоче мені спину.

- Я можу притримувати ваше волосся на потилиці, щоб вам не було лоскотно.

- І ти будеш завжди його притримувати, коли я захочу роздягнутися?

Молодик відвів винуваті очі:

- Чому б і ні...?

- Все одно, - не піддався цьому заграванню Даніель, - чому ти не підтакував мені разом з іншими?

- Не знаю... – похнюпив Золото голову.

- Знаєш. Говори, - невдоволено кивнув на нього монарх.

- Мені здавалося, ви станете негарним. Та й... - почав ніяково м'яти долоні. - Мені подобається розчісувати вас уранці… Розчісуючи вас, мені так приємно перебувати за вашою спиною, дивитися на вашу потилицю... Ви довіряєте мені робити вам хвостик, красиво зав'язувати його... Я не знаю, чи допомагав би я вам у туалеті, якби ви постриглися...

- Ти так хочеш допомагати мені в туалеті, що готовий піти проти мого бажання і думки інших?

- Адже ви бачите себе тільки в дзеркало, - підняв той обличчя, вкрите ластовинням. - А я можу бачити вас з усіх боків. Без хвостика - ви б і справді були не таким гарним, як зараз.

- Як ти не побоявся сказати слово поперек мого?

- Не знаю. Я думав, ви хоча б подумаєте над тим, що можете зробити помилку, - опустив він голову. - І ви подумали. Я радий, що ви не постриглися… - потаємно усміхнувся.

- Ти не боявся, що я тебе покараю?

- Я не думав про це. Але коли ви вийшли вранці, я почувався не в своїй тарілці, - некомфортно стиснувся юнак. - Боявся, що даремно я сказав це…

- Нехай, - неупереджено продовжив Даніель. - Зараз, я хочу розважитися. Поїдемо додому і влаштуємо по дорозі перегони. Моєму почту буде корисно пробігтися, - попрямував до виходу.

- А це не надто жорстоко? - схвильовано подивився йому в спину рудий. – Почет просто не хотів вас засмутити, тому і підтакував.

- Та вони своєю головою не думали! Хотіли зробити мене виродком!

- Але може...

- Краще мовчи, а то з ними бігти будеш!

Золото миттю закрив рот, слухняно опустивши голову.

- Там ти мене застеріг, але сюди не лізь! - гучно вийшов імператор у вітальню, сповістивши всіх своїх підлеглих про те, що бігтимуть вони звідси і аж до лісового будиночка, що знаходився не так близько, відбуваючи своє покарання за таке відношення до зовнішнього вигляду монарха.

На противагу, Даніель із Золотом їхали верхи.

За цими «перегонами» міг спостерігати будь-хто, повз кого вони бігли. Даніель був тим самим пастухом, що гнав своїх дурних овечок на випас. Почет же не міг сказати й слова проти його величності. Він лише біг, будучи у одязі на зразок вчорашнього. По прибуттю, фаворити гуртом, наче маленька зграя гусей, забігли в штучний ставок і з головою занурилися під воду. Мокрі, спітнілі й запорошені, вони хотіли просто змити з себе все те, що з ними сталося за день.

Покровитель же зістрибнув зі свого коня, одразу запитавши в свого камергера щодо велетнів, яких нещодавно сюди привезли.

- Жінок назначили прачками, а мужики допомагають на вулиці садівникам, конюхам... – почав чоловік, дивлячись на господаря маєтку.

- Чудово, - відступив монарх від копитних. – Приведіть когось з них. Я хочу їх побачити.

Той кивнув і передав наказ іншим слугам. Конюхи якраз забрали скакунів із рук приїжджих і повели їх у стайні. Імператор і його фаворит переглянулися.

- Ви хочете влаштувати нове змагання? - поцікавився рудий.

- Ні. Хочу подивитися на них і перекинутися парою слів. Ти вже бачив їх?

- Не доводилося.

- Ось і помилуєшся. Я знаходжу їх вельми... Цікавими створіннями, - задумливо завернув долонею.

- Колись і я був для вас "цікавим".

- Що поробиш? – знизав Даніель плечима. - Рідко коли побачиш людину з таким вогняним волоссям, як у тебе.

- До того ж, воно і в'ється ще.

- Тим паче.

- Чи можу я турбуватися про те... – невпевнено підійшов до нього Золото і поклав долоню на лікоть. - Що один із них стане вашим новим фаворитом?

- Малоймовірно. Хоч вони й цікаві, але для мого почту - тупуваті, - повернувся монарх до слуг, що вели сюди двох велетнів.

Рудий поглянув на цих істот, що вражали своїми розмірами, та відпустив імператора.

- Влаштувалися вже? – почав господар маєтку до здорових мужиків.

- Для повного щастя тільки жінок не вистачає, - відповів один з них.

- Будете старанними слугами - привезу сюди і ваших жінок, - пройшовся він по ним поглядом. – Добре працюють? – подивився хлопець на камергера.

- Стерпно, - поблажливо покосився на тих чоловік. - Тільки постійно чіпляються за щось і головами балки збивають.

- Це не страшно. На вулиці балок немає, - повернувся до велетнів Даніель. - Найближчим часом, я збираюся поїхати на полювання. Хотів би поглянути як ви полюєте.

- Боюся ваше полювання відрізняється від нашого, - видав один з них.

- І в чому ж різниця?

- Ви полюєте для розваги, а ми - для того, щоб прогодуватися.

- Хочете сказати, що у ділі я вас не побачу? – скептично перепитав господар.

- Може і побачите, однак це не буде розвагою.

- Нехай, - знизав монарх плечима. - Мені від цього нудніше не буде. Гадаю, мій камергер вам уже все пояснив і мені повторюватися не потрібно. Не лізьте в хазяйську частину маєтку, не турбуйте мій почет і поводьтеся тихо. Більшого від вас не вимагається, - огледів їх та махнув рукою. - Можете повертатися до роботи. А я піду всередину, - звернувся до камергера, - і почекаю, поки мій почет прийде до ладу. Покличте їх у галереї, коли вони переодягнуться. Я бажаю там зайнятися фехтуванням. Ти, - подивився на Золото, - йдеш зі мною.

Всі кивнули.

- Чому ви не захотіли фехтувати на вулиці? - поцікавився рудий, вже застібаючи шкіряну куртку, що була частиною легкого обладунку.  

- Просто не захотів, - розсікав Даніель шпагою повітря, розминаючи зап’ястя.

- Сьогодні чудова погода, - глянув той на сонце і хмари, що ліниво пливли по небу. - Така ніжна блакить...

- Будеш на небо дивитися? – подивився на нього покровитель.

- Ні, але помилуватися завжди чимось хочеться, - відвернувся Золото до зброєносця в забрав у нього шпагу, покрутивши трохи рукою.

- А дивлячись на мене, ти не милуєшся? - став імператор навпроти рудого.

- Хах, милуюся, - поглянув на того юнак. – Однак, хоч би які гарні ви були - небо може показати зорі та нескінченність космосу.

- Астрономією цікавишся? – здивувався Даніель. - З яких це пір?

- Я астроном, ваша величність, - потішно усміхнувся кучерявий. - Я закінчив бакалаврат Сорейського університету.

Той насупився, опустивши зброю:

- У сенсі? Чому я про це не знав?

- Бо ви ніколи не питали, - усміхнувся Золото.

- Певно, ти дуже любиш зірки, якщо цілих чотири роки витратив на їхнє вивчення.

- Цього хотів мій батько. Він хотів бачити мене відкривачем нових зірок.

- А нагадай-но, як ми познайомилися, - напружився імператор - А то я пригадати ніяк не можу.

- Я приїхав на ваш бал на честь дня народження Олександра.  

- А хто тебе запросив?

- Бронза.

- У той день народження веселилися ми від душі... – задумався монарх. - Сподіваюся, ти був не дуже збентежений тим, що побачив. На днях народження Олександра завжди якась чортівня відбувається, про яку простим смертним краще не знати.

- Бути чесним, - незграбно посміхнувся рудий, - я й справді зніяковів, коли після танцю з милою пані, я почув її далеко не дівочий голос. Це було доволі... Несподівано.  

- Деякі з моєї почти люблять так вводити в оману, - усміхнувся Даніель.

- Це був Перлина, ваша величність...

- Ось же мила крихітка! – засміявся імператор.

- До цього я й не підозрював, що можна так...

- Ймовірно, ти ще й мій танець бачив, - витер той очі від сліз.

- О, так, - добряче закивав Золото. - Така росла панянка у ваших руках, така чемна і вправна у танці... Кадик я помітив не відразу, ваша величність...

Даніель розреготався.

- Ви так її вели, - вражено продовжував той, бачачи, як покровителю подобається його розповідь, - що я навіть зніяковів. Ніколи б не запідозрив, що ви могли б танцювати з такою особою.

- А ця особа ще й іменинник!

- Так-так, ваша величність, - закивав рудий. - Олександр був вельми приємною панянкою. Він навіть говорив весь вечір фальцетом.

- На який чудовий бал тобі вдалося потрапити!

- Ніч була кращою, ваша величність.

Той поступово заспокоївся:

- Ніч? – напружено відкашлявся, остаточно позбуваючись сміху.

- Змушений визнати, що я досить допитлива натура, - обережно зазначив парубок. - Я пробрався в той зал, куди ви з друзями засіли після танців. Я сидів тихо, намагаючись не привертати до себе уваги. Аж раптом усі пожвавилися і, ну, полізли одне до одного зі зрозумілими намірами…

- Отже, ти без мого відома пристав до нашої компанії і веселився там до самого ранку? – не міг зрозуміти монарх.

- Я веселився там ще три дні, ваша величність, - вклонився йому Золото.

- Чому мені нічого не доповідали про тебе? – спантеличено насупився імператор.

- Не знаю. Вас не цікавив ніхто, окрім вашого улюбленця і найбільш наближених. Я ж залишався осторонь.

- А я як міг не помічати весь цей час твого яскравого волосся? – глянув він на цю руду зачіску.

- Я намагався ховатися під хустками й капелюхами. Я боявся, що ви покараєте мене, якщо побачите. Адже, я залишався з вами без вашого відома.

- Залишався... – задумливо оглянув його Даніель. - Здається, я натрапив на тебе за чимось звичайним. Не пам'ятаю вже.

- Я вечеряв з усіма вашими гостями.

- Аа... Так. Пам'ятаю запитав в Олександра хто ти, думаючи, що це він тебе запросив. А той тільки плечима знизав.

- Диво, що ви мене тоді не покарали.

- Диво, що ти виявився таким цікавим, - відвів напружений погляд. - Усе ніяк не можу зрозуміти, чому ніхто не сказав мені про тебе.

- Думали, що я запрошений?

- Можливо й так. Але тебе ж нікому не представляли, - здивовано подивився на нього.

Золото знизав плечима:

- Усі думали, що так і треба.

- І мене це дратує, - невдоволено махнув покровитель рукою, розсікши шпагою повітря. - Нехай я не люблю дурних запитань, але коли бачиш когось незнайомого у своїй компанії доволі тривалий час - краще запитати. Адже ти міг виявитися шпигуном, убивцею або ще кимось. Не люблю свій почет за те, що мені потурають скрізь, де тільки можна. Олександр міг запитати про тебе, але йому явно було не до того.

- Воно так і було, ваша величність, - кивнув рудий.  

Даніель важко видихнув:

- Достатньо. Довго ми вже говоримо. Приступимо вже до фехтування, - став у бойову позу.

Золото виставив шпагу.