Придворне життя імператорського почту 1 том - Імператор близнюк

Ніч минула для Даніеля не дуже спокійно. Хоч він і лежав у своєму ліжку в компанії свого фаворита, хоч він і був під охороною велетня, що навіть його брата до нього може не пускати, хоч і було все зовні добре, однак він все одно неспокійно перевертався зі сторони на сторону, бачачи не чудові чи навіть звичайні сни, а життя, повне жахіть. Кров, крики, переслідування і тортури. Він тікав від своїх ворогів, бився не на життя, а на смерть, переживав кожні нові тортури, як справжні. Даніель не міг прокинутися. Ці жахи тримали його немов капкани.

- Ваша величність, ваша величність, - схвильовано розбудив його Золото серед ночі.

Той миттю відповз до узголів'я, тікаючи від чогось у своїх ногах.

- Ваша величносте, - піднявся до нього стривожений Карл, - ви чимось давилися, - поклав руку на його груди. - Я злякався, що ви не в порядку.

- Кошмари, - налякано помацав він горло, переконуючись в тому, що воно в порядку. - Груша, - ошелешено подивився на хлопця і проковтнув слину. - Наснилося, що мене катували нею…

- Ваша величносте, - схвильовано обхопив його Золото і притулився до тіла у намірі заспокоїти. - це був сон. Ніхто не посміє такого зробити з вами. Вам тільки привиділося це.

- Ти не уявляєш, наскільки це бридко, боляче й огидно.

- І уявляти не хочу. Це жахливо, - стиснув покровителя рудий, переживаючи у собі кожну частинку страху, що зараз жила в його коханому.

- Слава богу, це був тільки сон, - важко видихнув Даніель.

- І справді слава. Я б не пережив, якби з вами зробили таке в реальному житті.

- Я б і сам цього не пережив.

- Давайте не говорити і навіть не думати про це. Я зомлію, якщо подумаю, що ви можете померти, - тужливо стиснув свого монарха.

- Усі ми колись помремо.

- Але не зараз. Я не хочу думати про вашу можливу смерть у найближчому майбутньому. Це розриває мені серце.

Даніель втомлено зітхнув, відчуваючи на собі його тремтіння:

- Карле, досить тобі тремтіти й хвилюватися за мене.

- Я це не контролюю, ваша величність. Я не хочу вас втратити.

- Адже ми не завжди будемо разом.

- Вам не подобається моя компанія? - підняв він очі. - Ваша величність... Я ж не спеціально так непокоюся. Я завжди такий. Я завжди про все хвилююся. А про вас я хвилююся найбільше за всіх. Вам не подобається це?

Той мовчав. Після паузи продовжив:

- Я не казав, що мені це не подобається. Просто ти занадто сильно за мене хвилюєшся. Я ж не тендітна дівчинка. Я просто так себе в образу не дам.

- І що? І через це мені турбуватися не треба? Я кохаю вас. Я завжди буду хвилюватися і думати про вас. Хочете ви того чи ні. Навіть не залежно від мого власного бажання. Адже я не контролюю це.

Імператор важко видихнув:

- Навіщо ти відчуваєш до мене все це? Адже це не... Зовсім не те, що в інших фаворитів.

- Не те, - підтвердив Карл. - Але я нічого не можу з цим вдіяти. Я просто кохаю вас, - пригорнувся він до покровителя, поклавши свою голову йому на груди. - І ніколи за вас хвилюватися не перестану.

- Але навіщо? До чого? Для чого ти відчуваєш це?

- А має бути причина і мета? Якщо вона є - я її не знаю, - заплющив Золото очі. - Мені просто хочеться бути разом з вами. Хочеться постійно бути поруч. Це робить мене щасливим.

- І ти не хочеш змінити мене? Адже я грубий, неотесаний і некерований.

- Ви все брешете. Ви зовсім не такий. Ви турботливий, добрий і навіть милий. Ви опікуєтеся всіма нами і кидаєтеся на будь-кого, хто нас образить. Ви любите нас. Ви дбаєте про нас.

- Але ж... Хіба тобі не було боляче, коли я говорив із тобою позавчора?

- Було. Але ви навчили всіх нас чекати. Ми знаємо, що коли ви не в настрої - вас не потрібно чіпати. Ви знову будете тим милим і турботливим покровителем, що й завжди, треба лише дати вам охолонути. Я готовий чекати. Я готовий чекати стільки, скільки вам буде потрібно. І я чекатиму, - розслаблено стиснув його. - Я кохаю вас...

Даніель глибоко зітхнув:

- Скільки ти готовий чекати? Тиждень? Місяць? Я не знаю, коли мені стане краще.

- Я готовий чекати стільки, скільки ви вважатимете за потрібне, - підняв до нього очі рудий. - Плекаючи надію про те, що ви знову приймете мене у свої обійми, я готовий витримати багато чого. Ви - мій сенс життя. Заради вас я готовий на багато що. Навіть на багаторічне очікування, як би важко це не було.

- Багаторічне? Ти не об'єктивний. Я перестану бути тобі цікавим уже через півроку.

- Мені не хочеться це перевіряти, - засмутився той. - Мені хочеться, щоб вам стало легше швидше, ніж через півроку. Це такий довгий термін... Я страждатиму, бачачи вас таким нещасним аж півроку поспіль. Моє серце обливатиметься кров'ю...

- Боляче чути це... - погладив імператор його спину.

- А мені боляче думати про це. Не потрібно, ваша величність, не потрібно вам бути нещасним такий довгий термін. Це нелюдяно.

- Можливо, ти й маєш рацію.

- Інакше й бути не може.

Монарх нахилився і поцілував його в губи:

- Давай спати? Якщо в мене вийде, звісно.

- Я оберігатиму ваші сни і відганятиму будь-які кошмари від ваших очей. Ви заслуговуєте тільки хороших сновидінь, ваша величність.

- Ех, твої б слова та й у реальність. Тяжко мені, - подивився Даніель у стелю. - Тяжко, - заплющив очі.

Золото притулився до нього.

Вранці, імператор прокинувся розбитий. Зовсім неохоче поснідав, дав себе поголити, вдягнувся і пішов на нараду. Почет провів його сумними очима.

Поки Даніель був змушений сидіти в компанії міністрів, багато хто з його підопічних проводив час у салонах. В одному з таких, вони зустріли свого старого знайомого.

- Несподівано бачити тебе тут, - зауважив Золото, звертаючись до Перлини. - Давно тебе не бачили.

- Я був змушений поїхати на деякий час, - лаконічно відповів той.

- Дуже вдало ти відмовився від нашої поїздки в Норію, - прокоментував Алмаз. - Нікому не побажаєш пережити таке.

- На щастя, так. Мені пощастило не поїхати з вами.

- Сподіваюся, - продовжив рудий, - ти дуже радий цьому.

- Ох, яку зловтіху чую, - глянув на нього низький.

- Це не зловтіха, - підмітив Карл. - Це справді удача. Імператор забув про тебе з кінцями.

- Не думаю, що ти сильно цим насолоджуєшся. Він у стані зараз не дуже зрозумілому. Чув, учора він добряче посварився з Давидом. Як би всім нам це не відгукнулося.

- Я не думаю, що нам варто лізти в їхні розбірки, - зауважив Агат. - Вони здатні й самі вирішити всі свої питання.

- Неодмінно, неодмінно...

Був обід, на якому Даніель поводився трохи не так, як раніше. Він не дивився на свого близнюка, не починав говорити з ним, і взагалі не прагнув контактувати. Давид кілька разів намагався зав'язати діалог, але ні до чого тямущого це не приводило. Щойно трапеза закінчилася, він пішов за Даніелем у стайні.

- Даніелю, - неспокійно почав старший, щойно вони зайшли в приміщення із кіньми, - що сталося? Я образив тебе чимось?

- Нічим ти мене не образив, - спокійно відповів той і пройшов до одного зі скакунів.

- Але ти не говориш зі мною. Не повертаєшся до мене. Що сталося?

- Нічого важливого. Я не хочу про це говорити.

- Ти ж знаєш, мені ти можеш розповісти все, - переконливо говорив Давид, слідуючи за братом по п’ятах.

- Так, ти часто говориш мені про це, - оглянув молодший морду темної кобили. – «Я тобі можу розповісти все...»

- То що сталося? Що мучить тебе?

- Я не думаю, що тобі варто це знати. Особливо зараз. Коли я вирішу це питання - я розповім.

- У тебе якісь проблеми? Я в мить усе вирішу. Тільки скажи.

- Ні. Я там впораюся і сам. Справа не важка. Мені просто потрібно трохи часу.

- Але я завжди можу тебе вислухати. Ти знаєш.

- Так, звісно. Ти вислухаєш мене завжди... Почуєш, зрозумієш, втішиш... Ти завжди готовий мені допомогти.

- Про це я й кажу.

- Але чесно, - подивився на нього Даніель. - Нічого не сталося. У мене є невеликі поневіряння, але вони не дуже мене турбують. Свою проблему я майже вирішив.

- Розкажеш мені, коли все стане добре?

- Думаю, так. Я повинен буду тобі сказати.

- Мене турбує ця фраза, - насторожився Давид. - Це щось серйозне?

- Ні, - глянув той на копитне. - Потрібно буде витратити трохи грошей зі скарбниці. Багато не заберу.

- Хочеш щось придбати? – зацікавився брат.

- На кшталт того.

- Сподіваюся, ця покупка тебе потішить.

- Так, я теж на це сподіваюся.

- Тоді, все добре?

- Так, все чудово.

- У такому разі, чекаю на тебе в салоні Амалії. Сьогодні має бути весело. Там приготували щось.

- Я не піду. Навідаюся до Олександра і сидітиму в себе. Не люблю я ці веселощі в замкнутому просторі.

- Добре... Може, тобі варто розвіятися і покататися? – подивився старший на коня. - Раніше це піднімало тобі настрій.

- Так, я подумаю над цим.

- Сподіваюся, скоро тобі стане краще, - поплескав він брата по плечу. - Це ув'язнення забрало всю твою енергію і бажання жити.

- Можливо.

- Загалом, - зітхнув, - чекатиму на тебе на вечері.

- Добре.

Після цього, Давид залишив свого близнюка наодинці з його думками. Даніель дивився на коней недовго - близько години, постійно про щось думаючи. Опісля, він підійшов до конюха і попросив про послугу. Той кивнув. Імператор повернувся до палацу.

Навідавшись до скарбника, попросив виділити йому 5 000 га натуральною вагою, чому чоловік явно здивувався.

- Ваша величносте, навіщо вам стільки монет?

- Ваша справа не питати мене, а дати мені те, що я прошу, - спокійно відповів Даніель. - 5 000 га. Спишіть із мого утримання. Складіть золото в скриню, і віднесіть у стайні.

- Ви зібралися кудись їхати?

- Ви ставите забагато запитань. Спробуйте тримати свої думки при собі, якщо хочете залишитися там, де ви є зараз.

- Так, звісно, - миттю кивнув службовець. - Вибачте.

Після цього, молодик вирушив до збройової, де попросив підготувати його збрую і зброю, сказавши, що завтра він збирається на полювання. Та на таке, де йому не тільки пістолети знадобляться, а ще й шпага з кинджалами. Навіщо імператору на полюванні шпага - не розумів ніхто, однак це був його наказ. Віднести все було велено в стайні.

Щойно Даніель розібрався з цим - вирушив до імператорського театру. Там у всю йшла репетиція. Актори ходили сценою зі сценарієм у руках і грали, зображуючи своїх героїв. Сорокарічний режисер-постановник, сидів у першому ряду і давав вказівки. Нечисленні глядачі перебували хто де, розосередившись по всьому портеру.

- Що ви робите?! - підвівся обурений режисер, вказуючи на пару, що стояла на сцені. - Хто так говорить?! Я вам вірити повинен! А ви влаштували тут незрозуміло що!

- А що ми можемо зробити? - не міг зрозуміти його віконт Дель-Реві, що стояв без верхнього одягу. - Сценариста женіть у шию. Начебто ми цей текст на ходу придумали.

- Сценарист цей великий письменник! - показав той пальцем у небо.

Молодик погортав макулатуру в руці:

- Може він у маразмі вже… - пробурчав він під ніс.

Партнерка тихо хіхікнула.

- Я тобі голову відкручу за таку неповагу! – заволав чоловік. - Грай нормально!

- Та намагаюся я, намагаюся, - подивився на нього Олександр. - Не винен я, що тут слова такі, - помітив очима Даніеля, що сів у другому ряду.

Той махнув, не бажаючи відволікати їхню увагу на себе. Актор крадькома посміхнувся покровителю й повернувся до партнерки:

- Мила Августино! - з розмахом почав він їй, підглядаючи в текст. - Світло очей моїх! Чи будеш ти моєю від цього дня і до кінця?

- Так! Мій милий! - палко відповідала йому дівчина. - Буду! Але ні! Хто це? Хто? - вражено озирнулася.

- Що? - взяв її за плечі Дель-Реві та притиснув до себе. - Що тривожить тебе, Августино моя?

- Він! Він! - металася в сумнівах героїня. - Він прийде і погубить нас!

- Хто? Хто цей "він"? Я змету його одним ударом! - переможно взявся він за шпагу, готуючись напасти на невідомого злодія.

- Він! Ах! - прикрила та рот долонею і відійшла, помічаючи чоловіка, що виходив на сцену.

- Це ти?! - почав той грізно. - Це ти смів зганьбити сестру мою?!

- Ах це ти?! - жваво повернувся до нього Олександр. - Кохаю її! - агресивно вихопив шпагу з піхов.

- Ні! - кинулася до нього дівчина і впала на груди, намагаючись зупинити. - Не вбивай його! Ні!

- Відійди, Августино! - сказав їй «брат». - Ми повинні розібратися!

- Як чоловік із чоловіком! - відсунув її Олександр.

- За честь моєї сестри!

- За моє кохання до неї! - кинувся в бій.

Задзвеніли шпаги, скрикнула панянка, відійшовши вбік. Було чути "ехи" й "охи" в цій битві не на життя, а на справжню смерть.

Даніель захоплено спостерігав за усіма цими діями.

Але ось бійку було закінчено. Олександр проткнув свого супротивника наскрізь.

- Вільгельме! - кинулася до нього сестра.

- Перемога за мною! - дістав свою шпагу переможець і витер її від "крові".

Повержений упав замертво, наостанок прохрипівши:

- Августино...

- Брате! - впала на нього дівчина. - Мій милий брате!

- Ми вирішили все швидко! - переможно заявив Дель-Реві і повернув шпагу в піхви. - Августино! - простягнув їй руку.

- Іди геть! Вбивця! - у сльозах відштовхнула його та. - Ти вбив мого брата! - вихопила кинджал із пояса мерця і кинулася на дуелянта. - Убивця! Убивця!

- Августино! - злякано схопив її руку Олександр.

- Вбивця! - у пориві проткнула його живіт.

- Августино...! - почав повільно падати головний герой.

Кохана шоковано завмерла, дивлячись на його смерть.

- Августино... - спустився на підлогу Олександр. - Я кохав тебе. Я був тільки твоїм... - потягнувся до неї.

- Ні! - злякалася та. - Ні! - підскочила до нього. - Ти не помреш! Ні! Не вмирай! - відкинула кинджал в інший кінець сцени. - Адаме! Ні! - поклала його голову собі на коліна. - Ні!

Той плавно заплющив очі.

- Ніііііііі!!! - завила дівчина, дивлячись на небо.

- Ось тепер непогано, - кивнув режисер.

Актори гуртом подивилися на нього. Дівчина втягнула соплі, витерла щоки долонею.

- Давайте наступну сцену, - махнув рукою чоловік. - Августина в поневіряннях.

Молодики піднялися з підлоги, забрали свою зброю і зайшли за лаштунки. Почався доволі болісний і довгий монолог головної героїні, яка переживала жах від цієї раптової дуелі, на якій вона втратила всіх, кого любила.

Даніель спостерігав за нею захоплено, трохи нахилившись уперед. Актриса грала так переконливо і палко, що самому імператору було цікаво, що ж буде далі. Він навіть не помітив, як ззаду до нього підійшов Олександр і сів поруч.

- Цікаво? - з усмішкою прошепотів йому віконт.

Монарх відволікся на знайомого:

- Так, - тихо відповів і повернувся до спостереження за Августиною. - Так добре грає...

- Ага, - подивився на знайому приятель. - Не дарма їй головні ролі дають.

- Ти теж головні ролі граєш.

- Без цього нікуди, - усміхнувся він.

Запанувала недовга пауза, яку порушив Олександр:

- Незвично бачити тебе тут. Перший раз на репетицію прийшов.

- Я хотів попросити тебе про одну послугу.

- Я уважно тебе слухаю, - нахилився вухом до його рота.

- Прихистиш моїх фаворитів на час? - глянув на нього монарх, відволікаючись від сцени.

- Ти збираєшся поїхати? – подивився на нього зять.

- Так. Хочу деякий час провести поза палацом.

- Давид знає про це?

- Ні. Але я йому скажу. Трохи пізніше.

- Гаразд. Ти надовго їдеш? У нас же прем'єра на тижні, - повернувся до знайомої, що вже стояла, приготувавши бутафорський кинджал. - Я хотів би, щоб ти глянув на це. Тут дуже гарні костюми.

Даніель повернувся до актриси, що вже вбивала себе, не мислячи від горя.

- Це трагедія, - зітхнув імператор. - Не люблю погані кінці. Особливо зі смертю... - опустив очі, спершись на спинку.

Олександр спантеличено глянув на нього:

- Раніше ти не звертав на це уваги.

- А зараз мені якось не хочеться бачити смерть, кров... - важко зітхнув. - Цю прем'єру я не побачу. Але коли я повернуся, я хотів би комедію або щось, що добре закінчується, - підняв сумні очі на сцену, де лежала вже мертва Августина. - Було б непогано, якби восторжествувало кохання... Кохання воно... - зітхнув. - У ньому менше крові.

- Вибач, - співчутливо поклав актор йому руку на плече. - Я поговорю з режисером. Ми скасуємо цю постановку.

- Та ні. Грайте. У вас добре виходить. Трагічно, - подивився на нього. - Просто мені не до трагізму зараз. Загалом, - піднявся, - просто виконай моє прохання. Іншого не прошу.

- Так, звісно, - кивнув Олександр. - Але коли ти повернешся?

- Я... Скажу завтра. Куди і коли я поїду... Зараз я тільки планую.

- Добре, - кивнув той. - Я обов'язково хочу знати подробиці.

- Так, я... Я скажу тобі. Завтра. А зараз... Я хочу побути в себе. Якось... - глянув на сцену, звідки на нього дивилася шокована цим візитом актриса. - Трагічно у вас. Трагічно... - опустив погляд і пішов до дверей.

Усі провели його поглядами. Щойно імператор вийшов із залу для глядачів, режисер одразу ж подивився на Олександра:

- Ви чому не сказали, що його величність прийшов? Чому це було так несподівано?

- Він не хотів привертати до себе багато уваги, - із зусиллям піднявся віконт. - Наступного разу Даніель хоче бачити комедію або щось із хорошим кінцем.

- Неодмінно! - кивнув режисер. - Неодмінно буде комедія! Поставимо "Вечерю герцогині"!

- Так, думаю йому це сподобається, - попрямував до сцени актор. - Стільки жартів. Стільки руху...

- Заодно і Ванессі місце дамо! Її пишні форми вимагають головної ролі! Не тільки ж тобі всіх грати! - змахнув на "Августину". - Уже й слуга є, - вказав на Олександра. - І граф із графинею! - кивнув на головну героїню та її "брата", що визирнув з-за лаштунків. - Це буде шикарно! Його величність валятися зі сміху буде! Животи всі понадривають!

- Але там є досить вульгарні жарти... - засумнівалася дівчина. - Чи сподобається це решті імператорської родини?

- Доведеться їх вирізати, - заліз на сцену Олександр. - Герцог такого гумору не потерпить.

Режисер голосно і роздратовано видихнув:

- Тоді виріжемо! Не так багато! Лише два жарти!

- Але які! - підскочив до дівчини її названий брат. - Дорога, дозвольте представити вас герцогині! - перебільшено вклонився.

- Ох представляйте, дорогий!

- Герцогиня вже чекає! Покваптеся! - погрозив їм пальцем манірний Олександр. - Герцогине! Ви там як? Одягнені?

- Ох, мені знадобиться ваша допомога! - почувся з-за лаштунків томний голос.

Одружена пара стривожено переглянулася, заговоривши в унісон:

- Герцогиня не одягнена! Треба їй допомогти!

- Герцогиня, я біжу! - побіг до неї слуга.

- А ми допоможемо! - поспішили за ним інші.

Усі сховалися за лаштунками.

- Потім блазнів грати будете! – обурився режисер. - У нас зараз трагедія! Усі ридати повинні, а не іржати як коні!

З-за лаштунків пролунав сміх.

Даніель же повернувся у свої покої. Зачинився в кабінеті й почав щось писати. Дістав карту Кромії (королівства), оглянув дороги, міста. Трохи подумав, узяв олівець і обвів міста, які хотів би відвідати. Подумав ще трохи.

Почет всім цим часом сидів у вітальні, взагалі не розуміючи, що зараз відбувається. Імператор з ними не говорив, жодних наказів не давав. Усе це було дивно і ніхто не міг пояснити "чому".

Монарх покликав до себе кремезного охоронця. Говорили вони наодинці, взагалі без свідків.

- Завтра вранці, - почав Даніель, - я хочу поїхати. Ти поїдеш зі мною. Виїжджаємо дуже рано - у сутінках. Щойно стане щось видно - сідаємо на коней і їдемо.

- Куди? – питав велетень.

- Неважливо. Попереду йтиму я. Я свою країну знаю і точно не заблукаю. Ти поїдеш на ваговозі й везтимеш гроші. Скриня нелегка, тож я прошу тебе її не просрати. Грошей там достатньо. У разі нападу розбійників - охороняй її. Я поїду на найшвидшому моєму жеребці і, якщо що - зможу втекти і сховатися. Твоя справа, якщо це трапиться, дійти до роздоріжжя, в стороні, куди ми прямуватимемо, і чекати мене там.

- Ви дасте мені зброю?

- Так. У тебе буде меч і пара кинджалів. Отримаєш усе вранці, коли будемо одягатися. Одяг за розміром тобі теж дадуть. Твоя справа ставити поменше запитань і виконувати те, що я скажу. Якщо хтось запитає - не кажи куди ми їдемо і навіщо.

- Я цього навіть не знаю.

- Ось так і говори, - кивнув. - Коли ми покинемо палац - не називай мене "величністю". І жодним чином не говори про те, що я член імператорської родини.

- А як мені вас називати?

- На деякий час, я стану графом. Називай "ваше сяйство", пане або як хочеш. Якщо запитають про подробиці мого життя - відправляй до мене. Я сам щось наплету.

- Зрозумів.

- Чудово. Можеш повертатися на своє місце. Не запізнися на виїзд. Я хочу покинути палац до того, як усі прокинуться.

- Добре.

- Чудово. Іди.

Той кивнув і вийшов. Даніель же викликав до себе пару фаворитів.

- Хочу прийняти ванну і влаштувати вечерю, - сказав він Агату. - Запроси Олександра з його друзями. Посидимо, покутимо сьогодні. Бажаю свята. І музики.

Кузен кивнув.

- Це буде офіційна вечеря? - вирішив уточнити Алмаз. - Що ви хочете вдягнути?

- Нехай усі будуть у тому, що їм зручно. Після веселощів я планую взагалі роздягнутися і усамітнитися з кимось, хто мені сподобається. Влаштуємо гулянку, але не так, щоб мої гості бухали безпросвітно. Я хочу бачити в їхніх очах хоч частинку розуму. Алкоголь нехай подають, але в розумних кількостях. Чужих на свято не пускати. Навіть мого брата. Хоча, - задумався, - ці вказівки я краще дам своєму охоронцеві. Зараз я запрошую тільки моїх друзів і приятелів Олександра. Веселитися будемо всю ніч.

Ті кивнули.

- Ідіть, - махнув їм імператор. - Зараз я хочу прийняти ванну. Гульбище почнемо о дев'ятій.

Почет вклонився і вийшов.

- Імператор хоче влаштувати гулянку, - повідомив усім Алмаз. - Гуляти будемо з Олександром і його друзями.

- Гулянку? - миттю зрадів Смарагд. - Хаха! Нарешті веселитися будемо!

- Тільки багато пити ми не будемо, - заспокоїв його радість Агат.

- Ну... - задумався той. - Веселощі-то все одно будуть. Хоч і не нап'ємося - буде ж весело!

- Думаємо, буде весело. Ви поки що переставте меблі, щоб усім було зручно. Золото, - вказав на того Холодний, - сходи на кухню і скажи наготувати для вечора. Імператор сказав, що гуляти ми будемо всю ніч. Рубін, - подивився на нього, - сходи до почту Олександра і запроси їх. Запроси самого Олександра. Ви троє, - кивнув на Опала і Бронзу з Бурштином, - займіться ванною. Імператор хоче зараз помитися. Решта теж мух не рахуйте, - оглянув їх. - Для вас робота знайдеться.

Почалися приготування. Був запрошений зять Даніеля, разом із його почтом. Набрано ванну, в яку заліз монарх. Влаштована легка вечеря для своїх. Покровитель їв прямо у балії, тоді як почет готував його вбрання і прибирав брудні тарілки.

В одну з таких хвилин, Даніелю поставив запитання хтось із його почту:

- Ваша величність, можна дізнатися про тих, кого ви бажаєте бачити сьогодні?

- А що незрозумілого я сказав? - жував той м'ясо, розмокаючи у воді.

- Усе зрозуміло, ваша величність, - кивнув хлопець.

- Тоді в чому справа? - подивився на нього покровитель.

- Перлина. Я не зовсім зрозумів, чи запрошений він. Йому варто розповісти про гулянку?

- Цей дрібний? - проковтнув імператор шматок. - Не знаю. В останню нашу зустріч він мене дуже засмутив, заявивши, що я його не люблю. Та й його поведінка мені не дуже подобається. Він гірший за Олександра у своїй похоті. Не треба. Не хочу його компанії. У мене будете ви, Золото й Олександр. Мені цього більш ніж вистачить. Я подумаю про долю Парлини трохи пізніше, - повернувся до трапези.

Фаворит кивнув.

Давид же приймав їжу в компанії своєї сім'ї, сидячи в урочистій залі. Оглядаючи цих людей, він не без туги дивився на порожнє місце близнюка, чия відсутність відчувалася не тільки за столом, а й у душі. Імператор важко зітхнув.

Після вечері, він пішов у свої покої.

- Ти такий сумний, - зайшла за ним не менш засмучена Амалія. - Такий розбитий...

- Даніель турбує мене, - опустився монарх в крісло і налив собі вина. - Він такий тихий останнім часом. Він нічого не говорить. З ним щось відбувається, - опустив очі й випив.

- Давиде... - підійшла вона й погладила його плечі. - Це ж Даніель. Він може впоратися зі своїми проблемами. А якщо ні - то він прийде до тебе. До чого ти хвилюєшся?

- Просто... Він тихий. Він не має бути тихим, - відвів погляд.

- Але до чого йому бути гучним? Можливо, Даніель просто втомився. Ви вчора так лаялися, а сьогодні сиділи на нараді кілька годин. Можливо, він просто втомився.

- Ні... Він має бути гучним, - у сумнівах видав правитель. - Коли йому щось не подобається - він кричить і обурюється. Він поводиться дуже голосно й зухвало. Він ніколи не мовчить. Коли він мовчить - це погано. Коли він стає тихим - це погано. Це означає, що щось сталося. Щось таке, через що він не може покричати. Він нестриманий, ти розумієш? - глянув на коханку. - Якщо щось не так - він реагує моментально. Голосно й обурено. А зараз він щось приховує. Він недоговорює. У нього якісь проблеми.

- Але які? Якби в нього було щось не так - він би до тебе прийшов. Адже ти все вирішиш.

- Ми посварилися з ним, - відвів той погляд. - Можливо, тому він не йде до мене? Можливо, ображається?

- Не знаю. Якщо в нього щось серйозне - він може й відкласти свої образи.

- Так, це правда... Він швидко відходить. Ображається він недовго. Але він навіть на контакт сьогодні зі мною не йшов. Не знаю, як описати, але відчувалося, що він не хоче розмовляти зі мною, що він щось приховує. Я думаю, у нього все ж таки щось серйозне сталося.

- Але до чого йому не хотіти розмовляти з тобою? Адже ти його брат. Ти завжди йому допомагаєш.

- Не знаю... Може, ображається? – подивився на дівчину. - Але він не ображається так довго. Я не бачив, щоб він тримав свою образу занадто довго. Він завжди обходить гострі кути, якщо йому щось не дають. Він завжди знаходить вихід і отримує те, що хоче. Проблема в тому, що цього разу він хоче того, що дати можу тільки я, а я цього давати йому не збираюся. У нього немає виходу. Може, тому він і ображається?

- У такому разі, може тобі його просто переконати в тому, що ти маєш рацію? Адже він тебе послухає.

- Боюся, це не та людина, кого я можу переконати, - відвів Давид погляд. - Він мене вислухає, але не більше. До того ж, ми домовилися більше не повертатися до цієї теми. Він не буде знову обговорювати це зі мною. У Даніеля на все є своя власна думка. І переконати його майже неможливо.

- Але ж іноді виходить.

Той важко видихнув:

- Так, виходить. Але це не той випадок. Якщо й переконувати Даніеля - то фактами, а мої факти він не сприймає. Він просто не чує мене, - опустив плечі. - Не розуміє того, що я хочу...

- Він просто дуже впертий...

- Але від цього я не перестаю любити його...

Обидва важко зітхнули.

- Я б хотіла обговорити з тобою дещо.

- Так? - відпив із келиха імператор.

- Ти нещодавно говорив про весілля з одним із людей твого брата.

- Я сам не впевнений у тому, що це гарна ідея. Зрештою, його фаворити не мають гарної репутації.

- Але той, кого він пропонував - віконт. А в майбутньому, він може стати графом. Мені здається, ця ідея не така вже й погана. До того ж, він у почті твого брата. Я з ним майже не бачитимуся і вимагати від мене подружньої близькості він не буде. Як фіктивний шлюб - чому б і ні?

- Не знаю... Репутація в нього не дуже хороша...

- А за кого ще ти можеш мене видати? Твоя мати божеволіє, щойно бачить мене. Мені здається, ще трохи і вона мене взагалі вб'є. Давай хоч його. Мені лише б сам факт заміжжя був. Я не можу вже. Хоч я і твоя до кінчиків пальців, але не всі мене при дворі люблять. Якраз через те, що я незаміжня.

Монарх важко видихнув:

- Не подобається мені ця ідея. Не подобається... - подивився на неї. - Одружу, але тільки якщо ви не будете взагалі ніколи спати разом. Тоді, я зможу хоча б вимагати вашого розлучення.

- Гаразд. Я й сама не хотіла лягати під когось, крім тебе, - поцілувала Давида.

Ближче до дев'ятої, Олександр говорив зі своїми друзями у своїх покоях:

- Отже, нас запросили на вечір, - чепурився він перед дзеркалом. - Прошу вас не пити, як зазвичай, і не буянити. Не хочу, щоб імператор знову зробив мені догану, - подивився на чотирьох молодиків.

Ті кивнули. Увійшла Анна в компанії трьох придворних пані. Оглянула цю компашку й подивилася на чоловіка:

- Мені здається, чи ви не збираєтеся лягати спати?

- Вам не здається, - повернувся до неї Олександр. - Я йду на гулянку і ночувати я буду не тут. Можете спокійно виспатися.

- І куди ж ви йдете? Хто вас запросив?

- Не повірите - ваш брат, - склав він руки за спиною. - Дивно, чи не так?

Та роздратовано видихнула і попрямувала до ліжка:

- Отже, весь палац сьогодні спати не буде. Чому ви не поїхали в його будиночок? Там ви можете робити що хочете. Якого біса ви всім заважати будете тут?

- Про це вам треба запитати в Даніеля. Мене просто запросили. Я не знаю, чому ми будемо тут, а не там.

- Ось це потрібно мені йти туди і розмовляти з ним. Він же все одно нічого не скасує і не перенесе.

- Можливо, ви задовольните свою цікавість.

- Краще б я задовольнила своє бажання спокійно поспати. Ви всю ніч галасувати будете?

- Мені передали, що Даніель планує гуляти до ранку.

Дівчина закотила очі:

- Щоб йому повилазило… Я зараз піду до Давида. Нехай він поговорить із цим любителем погуляти, - невдоволено пішла до дверей.

Олександр переглянувся зі своїм почтом. Ще раз подивився в дзеркало, пригладив волосся і вийшов, попрямувавши до свого дорогого шурина.

Коли він постукав до Даніеля - Анна вже говорила з Давидом:

- Він гулянку влаштував! - обурено показала вона братові на двері. - Всю ніч пити збирається! Олександра забрав! Вони не дадуть нам заснути!

- Гулянку влаштував? - здивовано підвівся в кріслі імператор.

- Так! Іди й зупини це!

- Зупинити? Може, не варто? – заспокоївся той, повернувшись у сидіння.  

- Як це "не варто"? Вони всю ніч буянити будуть!

- Але Даніель останнім часом був таким сумним і пригніченим... Нехай повеселиться трохи. Хіба тобі шкода? Нехай вип'є, зі своїми друзями погуляє.

- Ти занадто багато йому дозволяєш!

- Не так і багато. Якщо він справді заважатиме спати - я навідаюся до нього. А так - хай хоч до опівночі пошумлять. Навіщо їм настрій псувати, приходячи прямо зараз? Не турбуйся. Якщо вони будуть буянити - я прийду до них і попрошу поводитися тихіше.

- Та будь ти з ним суворіше! Ти Даніелю дозволяєш усе, чого б він не захотів! А коли він починає скаженіти через те, що ти йому щось не даєш, то ти одразу на ганчірку перетворюєшся!

- Я тобі голову відірву, якщо ще раз скажеш, що я ганчірка! – оскаженіло вдарив Давид кулаком по підлокітнику. - Нічого я йому не дозволяю! Якщо заважатиме - прийду і скажу припинити! А поки він не заважає - не чіпай його! Дай повеселитися! Не тебе викрадали! І не на твоїх очах убивали всіх твоїх слуг! Нехай він повеселиться, раз хоче! Не чіпай його!

- Ти - занадто багато йому дозволяєш!

- Ще одне слово і ти звідси підеш не своїми ногами!

Сестра роздратовано стиснула кулаки з губами, відвернулася і пішла. Амалія уважно простежила за тим, як її коханець заспокоюється.

Олександр уже був в імператорських покоях:

- О-хо-хо! Яка краса! - підійшов він до випивки й оглянув етикетку, взявши одну з пляшок. - Що святкуємо? - подивився він на господаря кімнат.

- Нічого такого. Просто веселощів і галасу хочу, - спокійно відповів Даніель, розвалившись на дивані.

Покровитель сидів без верхнього одягу - у сорочці та штанях із панчохами, взуттям. Багато хто тут був "роздягнений" до такої міри.

- Розвеселиш мене? - ліниво запитав він свого зятя.

- Звісно! - скинув той каптан. - Без уваги, я тебе не залишу! - поспішив до нього і стрибнув на імператора.

- Хах! - піднявся хлопець на сидінні, трохи відсторонюючись. - Ти більше не мій улюбленець, якщо забув!

- Хто? Хто посмів забрати моє місце, поруч із повелителем? - оглянув віконт його почет, що облаштовував вітальню.

- Дехто рудий і кучерявий, - весело відповів йому Даніель.

- Ах! Це ти? - схопився він і театрально велично став перед Золотом, що з подушкою йшов до одного з крісел. - Це ти? Ти посмів забрати імператорське серце собі?

- Що? Я? - тихо стривожився той. - Олександре, ви мене бентежите.

- Цей тихоня? Серйозно? - розчаровано подивився Дель-Реві на монарха, вказавши пальцем на Карла.

- Тебе щось бентежить? - відпив правитель вина.

Актор глянув на скромне створіння:

- Він такий тихий... Він зовсім на мене не схожий, - підійшов до імператора і впав поруч, дивлячись на нового улюбленця.

- А має бути схожий? - глянув на нього монарх.

- Та ні, напевно, - знизав зять плечима, - Просто я чекав від твого смаку чогось іншого. Раз тобі подобався я - значить, тобі подобається хтось такий самий гучний і помітний, як я. А цей, - кивнув на Золото, - більше схожий на мишу.

- Схожий чи ні, - задумливо вказав на рудого Даніель, - але він гарний. Як на мене, він більше схожий не на мишу, а на кота.

- Об ноги треться? – покосився на покровителя Олександр.

- Мурчить зворушливо, - усміхнувся монарх.

Золото миттю зарум'янився, опустив збентежений погляд і пішов до крісла, відносячи подушку.

- Іди до мене, котику! - весело підкликав його монарх.

- Я вже тут, - з посмішкою підійшов до нього Карл і сів поруч, швидко опинившись в обіймах.

- Золото моє, - поцілував його в щоку імператор, змусивши зніяковіти.

- Ех, - тяжко зітхнув Олександр, дивлячись на їхню ніжність, - якщо ви не збираєтеся пускати мене у свій дует, я візьму собі в пару... - подивився на своїх приятелів. - Гей! Грегоре! Не хочеш сьогодні оволодіти мною?

Даніель покосився на зятя.

- Грегоре! Солоденький мій! - жестом підкликав його Дель-Реві.

До них підійшов масивний молодик із серйозним обличчям. 

- Які в тебе цікаві солодощі, - невимушено зауважив монарх.

- Хаха! Він тільки на обличчя похмурий! - прийняв того в обійми віконт, давши сісти поруч. - А на ділі - такий самий як і ти! Лише роздягнеш - так вразливіший за немовля!

- Я так розумію, роздягати ти його плануєш, щойно добряче нап'єшся.

- А ти проти? - взяв він келих вина.

- Ти влаштуєш тут оргію.

- Хаха! Хочеш приєднатися?

Даніель у сумнівах замовк. Стільки суперечливих думок крутилося в його голові, стільки різних заборон... І популярність його не надто велика, щоб зменшувати її ще й цим, і таврують його всі, кому не лінь, і братові це не сподобається, та й у принципі не варто йому влаштовувати подібних оргій, як правлячій особі...

Він важко видихнув.

- Хаха! Тобі точно потрібна гарна оргія! - штовхнув його в плече Олександр. - Ти б бачив своє сумне обличчя!

Той ще трохи помовчав, подумав, і врешті-решт махнув рукою:

- Бути сьогодні оргії! - залпом осушив келих.

- О! Ось це я розумію настрій! Відразу видно, чого душа жадає! - залпом випив своє вино і припав до його губ, пристрасно залазячи всередину з язиком.

Золото спостерігав за цим із якоюсь тугою. Не хотілося йому, щоб Даніель цілувався з усіма підряд. А той усе цілувався й цілувався... У якийсь момент, йому це набридло. Карл насупився, взяв того за сорочку на грудях і силою відтягнув у свій бік, відриваючи від Олександра. Віконт з подивом глянув на цього тихоню, поки Даніель приходив до тями від його затяжного поцілунку. Золото зухвало огледів всього імператорського зятя, усім своїм виглядом показуючи, що правитель належить тільки йому, поглянув на предмет обожнювання і пригорнувся до нього в пристрасному пориві. Монарх аж брови підняв від подиву. Не один, так другий хоче його до себе притиснути. Не другий, так третій. Та він від самих поцілунків скоро сп'яніє до безпам'ятства, що вже говорити про алкоголь?

- Та я хлопець нарозхват, - закінчив він поцілунок і посадив рудого поруч.

- Вас надто багато хто любить, - з якимось невдоволенням видав Карл, поглядаючи на Олександра.

- Ти ревнуєш, Золотце? - розчулився цьому Даніель.

- Так, ревную, - відвернувся він і сів, склавши руки на грудях.

- Сьогодні, я пущу до себе тільки тебе, - взяв той його руку і поцілував, дивлячись на ці зелені очі.

Рудий покосився на нього, стримуючи інтерес і цікавість:

- Тільки мене?

- Тільки тебе, - усміхнувся йому імператор. - Ти робиш це по-особливому, - торкнувся губами його пальців.

Олександр спостерігаючи за ними зітхнув:

- А де музиканти? - озирнувся. - Я музики жадаю!

Агат, почувши це, увійшов до спальні:

- Гей! Ви які інструменти налаштовуєте? Музику нам дайте!

 За півхвилини, у вітальню вийшли Опал, Бронза, Бурштин і Сапфір, у чиїх руках були флейта, дві скрипки і віолончель. Стали в одному з кутів, підготовленому для них (Сапфір сів), і почали грати. За ними ж вийшов і Алмаз, витираючи свої губи.

- Ваша величність, - кивнув він Даніелю, - вина? - підійшов до пляшок.

- Так, налий нам, - кивнув Олександр, простягнувши свій келих. - У горлі вже пересохло без цих веселощів.

Почався гульбаш.

Уже до опівночі, він почав перетікати з пиятики в оргію. Лунала музика, інколи зникаючи або запливаючи, через двох п'яниць зі скрипками й одного віолончеліста, якого розбещували, не відриваючи від інструмента. Людовік смоктав прямо так, будучи затиснутим між задньою декою і чиїмось пружним животом. Густав з нестерпними труднощами зберігав самовладання на обличчі, безперервно червоніючи від тих м’яких і мокрих рота з язиком, що пестили його, не звертаючи уваги ні на що. Рубін з Смарагдом майже догравали в карти на роздягання, сидячи трохи осторонь від імператора. По вітальні раз у раз бігали троє майже оголених людей на чолі з Агатом, намагаючись наздогнати один одного. Хтось уже розважався зі своєю парою в спальні, звідки долинали стогони. А Олександр грав зі своїм імператором і його компанією у фанти, показуючи різних людей і тварин. Факт того, що він був голим, не бентежив взагалі нікого. Даніель же сидів на дивані, обнявши хмільного Золото, що вже хіхікав майже з усього на світі, і просто насолоджувався вечором.

У всіх був рум'янець, у всіх виднілася усмішка на обличчі. Вже багато хто тут був п'яним більше, ніж того хотів би Даніель ще до початку гульні. Але зараз... Зараз йому було майже все одно. Він сам був п'яний, йому самому хотілося веселитися, самому хотілося когось сп'янілого кохати.

До години ночі, дійство переросло в оргію остаточно. Тільки дехто не брав участі у всьому цьому. Музика більше не звучала. Шість чоловік, а то й більше, були зайняті на імператорському ліжку, тоді як сам Даніель замкнувся зі своїм улюбленцем у кабінеті. Бронза, Опал і Бурштин випивали, сидячи за столом у вітальні і травити один одному байки, заспівуючи якісь п'яні пісні. Сапфір уже хропів на дивані, а Алмаз, похитуючись, шукав місце, куди б відлити.

Минула ще година, і тих, хто не спав, стало менше. Багато з тих, хто мучив імператорське ложе, перевіряючи його на міцність, уже лежали не поворухнувшись. Тільки одна парочка все ще відчайдушно смикалася, займаючись цим біля крісла. Пиятика, що точилася у вітальні, тривала вже без Бронзи, що спав прямо на столі, і протікала дуже тихо, бо прямо тут спав і Даніель, вронивши себе в крісло. У нього в ногах лежав і Золото, не здатний кинути свого покровителя надовго.

До третьої години не спав хіба що охоронець та Олександр, що в п'яному стані виліз до вікна покурити трубку.

Коли було чотири - хропіли всі.

Настала п'ята - у покої увійшов охоронець, розбудив Даніеля і, сказавши, що "пора", почув наказ узяти з кабінету сумку. Забравши цю необхідну їм обом річ, хлопець підняв найясніше тіло з крісла і поволок його в стайню, де другий не без зусиль перевдягнувся в дещо простіше від придворних каптанів, розшитих золотом, сів на вже запряженого вороного коня і сказав їхати.

Покинули територію палацу вони о чверть на шосту.

Ранок двору проходив непримітно. П'яний почет відсипався, Давид готувався до нового дня, а сонна і незадоволена Анна, якій половину ночі заважали сусіди зверху, тільки вставала з ліжка.

- Ця ніч не була такою тихою, як зазвичай, - непримітно прокоментував Ганс, сидячи в залі імператорської ради, чекаючи на монарха.

- Але я б не сказав, що галасував імператор надто сильно, - спокійно зауважив скарбник. - Порівнюючи чутки про те, що він робить у своєму мисливському будиночку, і це - так вони просто добре погуляли. Грошей, хочу сказати, просадили порядно.

- Ви вже знаєте суму? - здивувався такій інформації архієпіскоп. - Так швидко? Я сумніваюся, що Даніель узагалі ще очі розплющив. А ви вже й суму їхньої гулянки розвідали.

- Я не розвідав. Просто вчора імператор приходив до мене і попросив аж п'ять тисяч га. Боюся, якщо він зібрався гуляти на ці гроші - сьогодні тільки перший день.

- Цікаво який був привід. Сума немаленька... - задумався чоловік.

Двері відчинилися й увійшов Філіп. Чиновники підвелися, кланяючись йому, але зовсім скоро сіли. З ввічливості поцікавилися, як той спав.

- Це кошмар! - обурився молодий герцог. - Половину ночі цю гулянку чув!

- Ви б зачинили свої вікна... - задумливо протягнув Ганс.

- Та куди їх зачиняти? Духота в спальні! Я не уявляю, як спала Анна! Цей шабаш був прямо над нею!

- Бідна дівчина... - зітхнули всі. - Стільки всього чути...

Увійшов Давид. Усі піднялися, шанобливо схилили перед ним голови. Той сів:

- Я чув, цієї ночі була знатна пиятика, - сів він на чолі столу. - Даніеля кликати не будемо, нехай відіспиться. Йому це зараз важливіше, - кивнув підлеглим, дозволяючи сідати.

Ті повернулися на свої місця.

- Гулянка й справді була знатною. Є якийсь привід? - поцікавився архієпископ.

- Не знаю, - глянув на нього монарх. - Але Даніель повеселився. Мені вже від самого факту цієї гульні легше стає. Після вчорашнього затишшя, цей галас - найкраще, що я міг почути. Даніель нарешті приходить у форму. Сподіваюся, він не пив забагато і відійде від своєї пиятики швидко.

- У форму? - скептично перепитав Філіп. - У яку форму? У ту, що заважатиме нам жити?

- У ту, - подивився на нього брат, - з якої його вивело те викрадення. Хіба ти не радий тому, що наш брат знову стає таким, яким був раніше?

- Я б зрадів, якби він став розсудливим і адекватним. І якби він кинув свої згубні звички. Ось тоді б я справді радів.

- Ти бачиш у ньому тільки погане.

- Хорошого в Даніелі занадто мало. Побачити його можна тільки з лінзою.

- У мене зараз гарний настрій, тож, будь ласка, Філіпе, затули свій ротик і перестань ображати частинку моєї душі. Інакше, вилетиш звідси як пробка з-під ігристого вина.

Той знехотя замовк.

- Ось і чудово, - оглянув Давид раду. - Почнемо. Що у вас там? - кивнув на чиновницькі папери, що лежали на столі.

Ті, хто брав участь у пиятиці, все ще спали, попри те, що кілька з них знайшли сили піднятися і вирушити у своїх справах до придворних. Решта ж мали нахабство сопіти майже до полудня. До одинадцятої години прокинулася вже більшість із них.

Агат з Алмазом, Опалом і Бурштином наводили лад, заправляючи постіль і прибираючи загальний бедлам, що тут творився. Розбудивши Бронзу, Рубін і Смарагд, вони повернули всі меблі на свої місця, включно з диваном, на якому продовжував дрімати Сапфір. Щойно піднявся зі свого місця Золото - почалося прибирання посуду і порожніх пляшок, яких виявилося кратно більше, ніж ті думали напочатку.

Закінчивши з цим, по кімнатах розосередилися покоївки, що мали прибрати в деяких місцях блювоту, а десь і плями від пролитого вина чи загубленої їжі. Молодикам же принесли ціле відро теплої води, за допомогою якої ті почали обтиратися рушниками, позбавляючи своє тіло липкого й смердючого поту. Коли час був уже трохи за полудень, але ще не доходило до першої години, вони викликали цирульника, що привів їхні щетини до ладу. Після чого, всі одягнулися в чисте.

Було голодно, проте Агат наполіг на тому, щоб усі вони дочекалися свого покровителя з наради і пообідали з ним. Дехто, звісно, не був із цим згоден, але проти Агата нікому йти не хотілося. Дуже переконливим аргументом був його кастет, який Холодний завжди носив із собою в кишені.

Усі сіли у вітальні, хтось розмістився у спальні. Олександра вже провели в його покої і віддали в руки якихось слуг, що почали приводити його до ладу. Так само вчинили і з його почтом, тож тут сиділи тільки придворні Даніеля, чекаючи його на обід.

Щойно час почав наближатися до другої, фаворити накрили на стіл. Поставили його в центрі вітальні, обставили його кріслами, стільцями і навіть диваном. Золото вирушив на кухню по їжу. Алмаз, будучи чи не найбільш тверезим, пішов до залу наради, де він збирався почекати Даніеля і запросити його на обід зі своїм почтом. Став під стінкою.

Прочекав він близько п'ятнадцяти хвилин, перш ніж двері зали відчинилися.

- Поговоримо про це вже завтра, - виходив звідти втомлений Давид.

Алмаз миттю вирівнявся і вклонився йому.

- О, ти тут, - помітив білявого імператор. - Я саме хотів обговорити з тобою одну річ.

- Так, ваша величносте? - уважно став слухати його Людовік.

- Мій брат запропонував одружити тебе з Амалією. І, подумавши, я вирішив, що це не така вже й погана ідея. Обвінчаєтеся на моїх умовах. Обговоримо їх трохи пізніше. Я зараз надто втомився.

- Так, ваша величність, - вклонився той, не дуже бажаючи одружуватися із простолюдинкою, але не маючи можливості відмовитися від такої пропозиції від місцевого сюзерена. - Я прийду до вас, коли вам буде зручно, - покосився в зал ради, з якого вже виходили міністри, зупиняючись перед спиною імператора.

- Я, до речі, хотів дізнатися з приводу цієї ночі, - зауважив Давид, узяв молодика під руку і відійшов із ним вбік.

- Так? - заглянув той до зали, вишукуючи там Даніеля. - Вас турбував шум? - повернувся він до монарха.

- Він мене трохи потішив. Мій брат нарешті веселився. Це не може мене не тішити. Як ви погуляли? Даніель був задоволений гульбою?

- Більш ніж. Ваш брат дуже багато сміявся і жартував.

Давид з полегшенням посміхнувся:

- Я радий цьому, радий... Він багато випив? Як його голова? У якому він стані?

- Ем... - спантеличився Алмаз. - А хіба ви не бачили його сьогодні?

- Ні, що ти. Я сказав не турбувати його. Я хотів, щоб він добре відпочив після вашої п'янки. А до чого ти питаєш?

- Ми не бачили його, ваша величність, - насторожився цій ситуації хлопець. - Ми - його почет, щойно прокинувшись, почали прибирання. Ми думали, що його величність зараз на нараді. Я сюди власне за ним і прийшов. Ми хочемо запросити його на обід. Зараз, там накривають на стіл, - кивнув у бік покоїв. – Ви не бачили його?

- Ні, - почав турбуватися Давид. - Я його сьогодні не бачив. Я думав, він відсипається.

- Але в покоях його немає. Його не було весь ранок. Я прокинувся трохи пізніше восьмої. Я його не бачив.

- А де тоді мій брат? - насупився.

- Я не знаю, ваша величність, - стривожено відповів Людовік.

- Займіться його пошуками. Нехай мого брата знайдуть. Можливо, він відсипається десь в іншому місці.

- Можливо так і є, - миттю кивнув він монарху. - Я передам нашим. Його величність потрібно знайти.

- Варта теж пошукає.

Той кивнув і поспішив у покої. Там уже щосили чекали на прихід Даніеля. Усі сиділи за столом, приготувавши виделки з ножами. Усі чекали тільки імператора, що почав би цей ситний обід.

Алмаз влетів всередину, відчинивши двері навстіж.

- Що сталося? - миттю спантеличився Агат, побачивши ці ошелешені сірі очі.

- Даніель загубився! На нараді його не було!

- Як це "не було"? - здивувалися всі, піднявшись із місць.

- А ось так! - розвів він руками. - Треба знайти його!

- І якнайшвидше! - заявив Холодний і махнув усім рукою, кличучи з собою.

Сили були розосереджені по всьому палацу і саду. Шукали скрізь, але недовго. Зовсім скоро, до Давида прибіг один із вартових, вклонився. Найясніша персона тим часом обідала.

- Що? Говори, - нетерпляче видав Давид. - Де його знайшли?

- Його величність поїхали, ваша величність, - поклонився страж.

- Поїхав? – оторопів монарх. - Як це "поїхав"? Куди? Коли? Може він у свій будиночок поїхав? Нехай відправлять туди людей. Чи до мами поїхав? Нехай відправлять людей і до імператриці. Але знайдіть мого брата.

Той кивнув і швидко залишив свого повелителя.

- Поїхав? - здивувався Філіп.

- Можливо, справді до себе поїхав, - прокоментувала Анна. - Хоче влаштувати ще більшу пиятику.

- Але він навіть своїм придворним про це не сказав, - здивовано зауважив Давид.

Герцог знизав плечима:

- А може до мами поїхав. Тільки з чого б він до неї в такому стані поперся?

- Та нехай знайдуть його хоч у мами, - говорив старший брат. - Нехай тільки знайдуть. Що він собі думає - їхати, нічого нікому не сказавши? Я навіть не знаю на що це схоже. Так справи не робляться.

Через п'ять хвилин, до них прибіг ще один страж. Вклонився:

- Ваша величність, ваш брат поїхав рано вранці.

- Так, ми це вже знаємо, - відповів йому Філіп.

- Він забрав із собою скриню золота, - продовжив солдат, - свого охоронця, свою шпагу, меч, кілька кинджалів і пару мушкетів. Взяв двох коней - ваговоза і швидкого Вітра.

- Скриня золота? - спантеличено подивився на нього Давид.

- Так, ваша величність, - кивнув чоловік. - У стайні кажуть, що вона важила понад двадцять кілограмів.

- Це ж скільки він із собою забрав? - розширив той від подиву очі.

- Не можу знати, - кивнув. - У стайні сказали, що цю скриню принесли ще вчора перед вечерею. Коней осідлали в сутінках, ще до світанку. Імператор прибув туди зі своїм охоронців близько п'ятої, вони переодяглися, забрали зброю і виїхали. Імператор був досить п'яний.

- Куди він поїхав? - з жахом видав Давид і подивився на сім'ю. - Забрав золото. Поїхав на світанку. Забрав зброю. Це схоже на втечу! - злякано вигукнув. - Куди? - миттю подивився на стража. - Куди він поїхав?

- Я не знаю. У стайнях не знають. Потрібно запитати в патрулів біля воріт. Вони повинні були бачити.

- Іди. Іди і скажи мені куди він поїхав, - жестом підігнав до дверей.

Солдат кивнув і швидко зник.

- Він поїхав? - тремтячи від страху повернувся Давид до родичів. - Куди він поїхав? Куди він утік?

- Може, - запропонував Філіп, - він поїхав купити щось?

- Що? Новий палац? - у паніці подивився на нього старший брат. - Скільки він грошей узяв? Скільки він забрав?! - подивився на якогось лакея. - Скарбника до мене! Зараз же!

У покоях Даніеля панувала паніка нітрохи не менша. Придворні думали, куди той міг поїхати, а головне навіщо. Молодики просто не розуміли, навіщо імператору залишати їх. Адже вони так добре провели час, так повеселилися. Навіщо Даніелю кидати їх? Чому він вирішив поїхати? Олії у вогонь підливав ще й Олександр, що розповів усім присутнім про вчорашню розмову з ченцем, про його прохання прихистити його фаворитів. Багатьох, ця інформація тільки лякала.

"Прихистити? Як надовго? Навіщо? Чому? Це означає сьогодні він не повернеться? А коли повернеться?"

На вухах стояли всі. Кожен хвилювався і питав, вишукуючи більше інформації. І тільки Золото, переживаючи все це сильніше за інших, замкнувся в імператорському кабінеті й гірко розплакався, упавши прямо в крісло за столом. Тут, прямісінько цієї ночі, вони були разом. Цілувалися, обіймалися, гаряче дихали і жадібно дивилися в очі. А тепер, він тут один. Зовсім один. Холодний, голодний, тремтячий, ледь не непритомний від хвилювання. Сльози в нього текли ріками, які він ледь встигав ловити руками.

Минуло близько двадцяти хвилин, перш ніж погляд упав на складений удвічі аркуш паперу, на якому було написано "Золоту і решті". Взяв його, сам не знаючи, чого очікувати. Втягнув соплі, витер очі хустиною, тремтячи зітхнув і відкрив аркуш. Почав читати.

"Золото, звертатимуся до тебе, нехай це може потрапити й до когось іншого. Говорити красиво я не вмію, та й не хочу - не той настрій у мене зараз. Я пишу це вдень, 22 серпня. Сьогодні ввечері, я планую влаштувати гулянку. Не знаю, як вона пройде, але сподіваюся повеселитися. Якщо я не повеселюся там від душі - я не знаю, що буду робити. Завтра вранці я збираюся виїхати. Речі, гроші та інше я вже приготував. Я справді хочу на деякий час виїхати з палацу. Наскільки - не знаю. Я навіть не знаю куди я поїду. Хочеться подивитися кілька міст. Можливо, цієї маленької подорожі буде достатньо і я повернуся вже через місяць. Я не знаю.

Золото, знаю, що ти будеш дуже хвилюватися і трястися, немов осиковий лист. Але не потрібно за мене хвилюватися. Я не планую вмирати і не планую їхати з палацу назавжди. Колись я повернуся, але коли - я не знаю. Бережи себе, свої нерви і свою хвильованість. Тобі потрібно стати твердішим, інакше ти зі мною не витримаєш. Аж надто багато ти непокоїшся.

Я попереджав, що зроблю тобі боляче, а ти сказав, що впораєшся. Не знаю, шкодуєш ти про ті слова чи ні, але мені все одно шкода тебе. Ти не заслуговуєш на той біль, що я тобі завдаю. Просто... Я зараз потребую чогось іншого. Я не маю на увазі когось іншого або що ти поганий. Ні, ти не подумай. Просто я дуже важко переживаю те, що зі мною сталося дорогою з Норії. Я хочу бути з тобою. Мені з тобою подобається. Але зараз... Я не готовий кохати. Я хочу зцілитися.

Передай мої слова іншим. Нехай не хвилюються за мене так само як ти. Нехай все буде добре. Я попросив Олександра приглянути за вами, поки мене не буде. Нехай він захищає мою паству. Я повернуся. Коли - не знаю. Я повернуся тоді, коли буду готовий.

Цілую.

P.S. На моєму столі в кабінеті є послання моєму братові. Віддайте його йому. Давид збожеволіє, якщо не знатиме, де я і що зі мною."

Золото втягнув соплі, намагаючись заспокоїтися. Приготувався встати, щоб вийти і сходити до імператора, щоб розповісти про все прочитане всьому почту, як болісно завив, падаючи назад. Його коханий пішов невідомо куди і невідомо наскільки. Даніель кинув його, навіть не пояснивши свій вчинок, навіть не подивившись йому в очі, кажучи все те, що він написав. Він просто пішов, не сказавши ні слова.

Ридав Золото близько години, перш ніж його сили просто не скінчилися. Не заспокоївшись, але втративши сили пускати сльози, молодик встав, вийшов, сунув комусь у руку обидві записки - для себе й Давида, пройшов до спальні й просто впав на ліжко, бажаючи пригадати те блаженне відчуття, що тепер викликало лише біль спогадів, те дивовижне відчуття себе поряд із ним, із тим, хто обіймав і цілував, із ким він ділив ложе не тільки для сну. З очей знову почали текти сльози...

Опал, з подивом простеживши за нещасним Карлом, глянув на записки. Прочитав спочатку одну, потім іншу, пішов до Давида, передавши йому один із аркушів, і вирушив шукати своїх, щоб розповісти їм, що ж сталося.

Імператор вихопив цей лист жадібно, майже одразу забувши про людину, яка його принесла. Розкрив, почав швидко читати:

"Давиде, я планую виїхати. Цей лист я пишу вдень 22 серпня. Далі читай тільки якщо я справді поїхав, а не хтось передав тобі цього листа. Якщо ж я не поїду і ти спробуєш мене зупинити або утримати - ти завжди можеш згадати, що зі мною це не працює. Якщо я захотів щось отримати - я це отримаю, питання тільки в ціні, яку мені доведеться за це заплатити.

Я поїду тому що я цього хочу. Мені набридло з тобою сперечатися і я в цьому не бачу ніякого сенсу. Ти не звільниш мене. Ти не розумієш, чого я справді хочу. Ти не бачиш мене чимось окремим від тебе. Я тебе люблю і це правда, але я не частина тебе, я - не половина твоєї душі, з якою ти можеш робити все, що ти хочеш. Я - окрема людина і я захотів поїхати. Я вже взяв у скарбника 5 000 га. Не знаю, наскільки мені цього вистачить, але щойно гроші закінчаться - я напишу тобі і попрошу ще. Буду дуже люб'язний, якщо ти надаси мені те, "що моє по праву". Суму утримання, я сподіваюся, ти зменшувати не будеш.

Я хочу подивитися Кромію. Збираюся їздити по кромійській землі. Зброю і велетня я з собою забрав. Одягнувся скромно. Сподіваюся, на мене не нападуть. Гроші я збираюся віднести в банк, щоб не носити із собою цю скриню.

Прошу поставитися з розумінням до мого бажання пожити так, як я хочу. Куди я поїду - не знаю. Як довго буду їздити - не знаю. Повернуся, коли буду готовий повернутися. На цьому, думаю, все. Не знаю, що ще тобі написати. Мені з тобою говорити не хочеться.

P.S. Якщо тобі цей лист приніс хтось із лакеїв або слуг - передай моєму почту, що у мене на столі в кабінеті, є ще один лист - моїм фаворитам. Якщо тобі приніс це хтось із моїх - думаю, вони вже знайшли його."

Давид спустошено подивився на стіну перед собою, опустивши одночасно плечі й щелепу. Його брат, його кровинка і повний двійник просто взяв і поїхав. Зібрав речі, гроші, сів на коня і поїхав. Куди? На скільки? Навіть не сказав. Його найближча людина навіть говорити з ним не хоче, навіть пояснитися нормально не змогла.

Давид був спустошений. Від нього пішов власний близнюк - найкращий друг, з яким вони все життя, щодня були пліч-о-пліч. Нерозлучні Давид із Даніелем... Стали розлученими.

Імператор знітився так само швидко, як і прочитав цей лист. Закрив обличчя руками.

До вечері, вже вся сім'я була в курсі цієї "втечі".

- Що значить "хочу і поїду"? - обурювалася Даніела, трясучись цим листом у покоях свого старшого сина. - Що це означає? Він узагалі страх втратив? Повернеться - такий запотиличник отримає, якого йому батько ніколи не давав!

- Мамо, - засуджувала її Анна.

- Що "мама"?! Що "мама"?! – мимохідь подивилася на неї жінка. - Узяв і поїхав! Зібрав речі й побіг світ за очі! Виховали на свою голову! Взяв і поїхав! От просто! Ані куди, ані наскільки! Хоч би що написав! А якщо з ним трапиться щось?! А якщо його знову викрадуть?! Про це цей дурник подумав?! А про мене?! А про мене він подумав?! Хоч би якусь повагу до матері! Ні! Взяв і втік! Ані слова в очі не сказав!

- Мамо, - з опущеною головою почав Давид, - заспокойтеся. Ваш галас справі не допоможе.

- Ти теж гарний! - подивилася на нього та. - Як ти міг його відпустити?! Первістка мого! Плоть від плоті!

- Я ваш первісток, - підняв на неї тьмяні очі.

Та миттю замовкла, прочекала секунду, пропалюючи його гнівним поглядом, і замахнулася:

- Я тобі зараз такий запотиличник дам, що він буде моїм єдиним первістком!!! Де мій син?! Куди він пішов?!

- Не знаю я! – захистився той від неї руками. - Ніхто не знає!

- Ти імператор чи хто?! Куди пішов Даніель?! Знайди його! Зараз же! - дала потиличник.

- Я вже послав людей! Послав! Вони прочісують прилеглі райони!

- Нехай прочісують краще! Мій син зник! Мій Даніель!

- Вони шукають! Шукають! Заспокойтеся!

- Як я можу заспокоїтися?! Моя кровинка! Мій перший син!

- Я ваш перший син!

- Не чванися! - знову дала запотиличник. - Хто його знає, хто з вас вийшов із мене перший! Я була зовсім не в тому стані, щоб розрізняти вас! Кого мені в руки першого дали - той першим і став! У вас різниця в 15 хвилин! Досить вже хизуватися, хто із вас перший, а хто - другий! Носила я вас разом! Знайди його!

- Шукаю!

- Шукай краще!