Придворне життя імператорського почту 1 том - Імператор близнюк

Ранок був приємним, теплим, Даніелю зовсім не хотілося вставати. Крізь щілини поміж штор, пробивалося золоте світло сонця, що тільки-но піднялося з-за обрію і змушувало усе затишно виблискувати в спальні. Монарх відчував таку блаженну інтимність, що йому навіть ворушитися не хотілося. Тут було тепло... На ньому лежали чужі руки, м’яка ковдра. Світло - таке ненав'язливе і раннє навіть не збиралося його будити. Це місце, цей час здавалися йому справжнім Раєм. Хотілося знову заплющити очі та провалитися у глибокий сон. Блаженний, безмежний і несамовито солодкий. Однак, все ж таки потрібно було встати. Як би Даніель не хотів, як би добре йому зараз не було, але відлити хотілося вже сильно.

Крізь кислу міну і тотальне небажання, парубок виліз з-під ковдри, переліз через фаворитів і знайшов у найближчій тумбі нічний горщик. Почав справляти малу нужду. Закінчивши, накрив все кришкою і заштовхнув назад у тумбу. Поглянув на почет та зустрівся поглядом із сонним Сапфіром.

- Розбудив, солоденький? - почав залазити імператор назад. - Спи, спи... Тільки світанок. Чорт його знає, коли вони вирішать будити нас. Цінна кожна хвилина... - заліз і блаженно заплющив очі.

Синьоокий кинув на нього свою руку. Всі знову провалилися у сон.

Наступного разу, Даніель прокинувся, коли інші вже не спали. Сапфір так само ліниво лежав поруч, не бажаючи ворушитися в цьому блаженному ліжку. Золото був поодаль, роздумуючи над чимось, а Алмаз вже ходив по спальні й щось пив. Імператор озирнувся, тужливо потягнувшись до рудого:

- Золотце... Чого ти так далеко?

Той глянув на нього:

- Боявся розбудити вас. Ви так солодко спали.

- Але зараз я вже прокинувся. Іди до мене.

Хлопець підповз і опинився в теплих обіймах.

- Я так виспався... - широко позіхнув Даніель. - Так добре… - потягнувся. - Давно я так не висипався, - оглянув свою компанію на ліжку. - Та й компанія для сну в мене була гарною. А ви як спали, солодкі мої?

- Після цілого дня в кареті - чудово, - затишно притулився до нього Сапфір.

- Без задніх ніг, - додав Золото.

- Алмазе, - подивився на нього покровитель, - а ти чого там? Йди до нас. Нам без тебе не так весело.

- Пити хочу, ваша величність, - потішно усміхнувся йому норієць. - Та й голодний я, - кивнув на рудого: - Може, сходиш і дізнаєшся, коли нас годувати будуть?

- А чому ти не сходиш? – спантеличився Золото.

- Ти ж у нас їжею розпоряджаєшся, - посміхнувся йому білявий.

- Гаразд, - важко зітхнув той і піднявся.

Монарх тужливо простягнув до нього руку, не бажаючи нікуди відпускати.

- Сподіваюся, вони не рибу нам підсунуть, - попрямував рудий до дверей.

- Чому? - задався питанням імператор, впустивши долоню на ліжко.

- Не знаю. Не хочеться мені зараз риби, - потягнувся і вийшов.

Решта переглянулися між собою.

- Скільки вже? - вирішив дізнатися Даніель. - Годин десять? - розтягнувся вздовж ліжка. - Так добре...

- Ні, ваша величність, - поправив його Алмаз. - Уже за полудень.

- За полудень? – здивувався монарх. - А на скільки в мене була запланована зустріч із королем?

- Ви нам не казали, - знизав той плечима.

- Дідько. Перше враження про мене буде не найкращим - проспав зустріч із королем-дядьком. Нда, - встав із ліжка.

- Проспали і проспали, - знизав плечима красень. - Ви ж імператор. Наче вам поспати не можна.

- Воно-то можна, - підійшов до нього покровитель, - але не дуже бажано, - зазирнув до нього в келих, узяв і відпив, скривився. - Фу, що це за гидота?

- Це вино, ваша величність.

- Не вино, а сеча осляча, - витер той рот. - Піди й знайди мені на сьогодні гідний костюм. Вам усім бажано одягнутися вже, - обернувся він на Сапфіра, що не поспішав вилазити з ліжка. - Усім, мій синьоокий. Досить тобі спати, - повернувся до Алмаза. - Розбуди його і підніми з ліжка.

- Добре, ваша величність, - осушив він келих і попрямував до знайомого, якого зовсім скоро почав стягувати з такої теплої та м’якої постілі.

Золото повернувся вже за мить.

- Чому нас не розбудили? - було першим запитанням Даніеля.

Рудий знизав плечима:

- Протягом півгодини, вам подадуть сніданок. А зараз прийде цирульник. Думаю, саме час дістати деякі костюми. Алмазе! - глянув на нього. - Чим ти там займаєшся? Краще мені допоможи.

- Розбудити намагаюся, - відповів той, стягуючи нещасного на підлогу, що тягнувся лиш за своєю подушкою.

- Цей соня сам прокинеться. Ходімо. Зі мною, ти принесеш більше користі.

- Його теж із собою візьміть, - кивнув на Сапфіра імператор. - Йому необхідно прокинутися.

- Та беремо, - підтвердив Алмаз. - Ходімо, соня, - завалив його собі на плече і потягнув у коридор.

- Як же це жорстоко... - кисло протягнув синьоокий.

Поснідавши і привівши себе до ладу, гості прийшли до салону. Ще дорогою до омріяної зали, приїжджі помітили якусь специфічність місцевих придворних. Одягнені вони були з шармом, розкішшю, та такою багатою, що навіть Даніелю ставало ніяково. Він-то імператор, під його крилом така величезна країна, а при його дворі навіть у половину не так багато надлишків. Золото було всюди, ходили тут тільки в шовках, а душилися так, що ставало нічим дихати. А зачіски... Дивлячись на всі ці конструкції з перук на жіночих головах, монарх хотів перехреститися, а про те, який він "віруючий" знали майже всі. Білі, напудрені більше ніж сама пудра - перуки так і миготіли перед очима. У них ходили жінки, чоловіки... Косметика, глибокі декольте, з яких ледь не вивалювався увесь їхній вміст, блиск металів і каміння. Усе тут говорило про те, що це двір Норії.

Увійшовши до салону, молоді люди не могли не помітити огрядного чоловіка із білявим волоссям, який сидів там, регочучи голосніше за всіх, і був оточений почтом більше за всіх. То був дядько Даніеля - Філіп VI Кромійський. На даний момент, королю було вже 40.

Підійшовши до родича, молодий монарх не міг не привернути загальної уваги. Він виділявся серед оточуючих навіть своїм "скромним" виглядом.

- Ох! - розмахнув руками Філіп, побачивши цього парубка. - Племінничку! - піднявся і підійшов до нього, добротно обійняв, поплескавши по спині.

Даніель ніяково прийняв ці обійми, не дуже бажаючи притискатися до такого товстуна.

- Яка зустріч! - випустив хлопця король, залишивши долоню на його плечі.

- Наша мати, - стримано обсмикнув той каптан, - бажає, щоб ми одружилися. Вона сказала, що при вашому дворі є принцеси нашого віку.

- Ах! Мої доньки? Чудові дівиці! Усі в матір! - почав повільно вести гостя і його невеликий почет через салон.

- Ваші доньки? - спантеличився Даніель. - Я думав, ідеться про принцес крові, а не про наших кузин.

- Та яка різниця, якщо дівчатка в самому розквіті?

- Вибачте, - прибрав той із себе цю велику руку, що більше нагадувала лапу ведмедя, - але я не збираюся підсовувати своєму братові нашу ж кузину. У нас заборонені близькоспоріднені шлюби. А моя спорідненість із вашими доньками вважається близькою, - зупинився.

- Хах, та хіба це близько? – подивився на нього чоловік.

- Так, близько.

- Залиште свою похмурість для інших, друже мій. Давайте краще познайомимося з ними, - підвів племінника до одного столу, з-за якого всі встали. - Ось, - вказав долонею на двох вгодованих блондинок 15-16-ти років, - мої доньки. Чудові дівчатка.

Даніель мимовільно скривився. За етикетом, він мав поцілувати руку кожної з них. Але ті здавалися йому такими гладкими і м'якими, що хотілося втекти. Поглянув на своїх фаворитів - на струнких, спортивних парубків. Нехай ці кістки були твердими й жорсткими, але він любив їх значно більше, ніж щось настільки м'яке. Неохоче повернувся до кузин, кивнув їм.

- У вас тільки дві доньки? - подивився він на дядька, склавши руки за спиною.

Дівчата ніяково переглянулися, розуміючи, що виконання етикету їм чекати не варто.

- А вам цього мало? - усміхнувся Філіп.

- Ні, більш ніж достатньо, - глянув на тих імператор. - Але я тут усе-таки не за тим, щоб із кузинами в карти грати. Тим паче, у мене великі сумніви з приводу їхньої законнонародженості.

- Про що ви? - усміхнувся король.

- Ваші спадкоємиці та спадкоємці не можуть бути старшими за п'ять років, а ці панянки мало схожі на дітей.

- Що ви. Це мої доньки, я впевнений у цьому.

- От тільки не законнонароджені. Підсовувати імператору незаконнонароджену дівку так собі ідея, - подивився на нього. - Познайомте мене краще з принцесами крові. Із законнонародженими принцесами, - наполегливо уточнив Даніель.

Чоловік глянув на своїх доньок, зітхнув та повів племінника далі. Протягом наступної півгодини, молодик познайомився з багатьма дівчатами та хлопцями. Майже всі вони були блондинами або світлими шатенами, блакитноокими, шикарно вдягненими і в міру вгодованими. Щоправда, в гучності й демонстративності їм було не позичати. Справжні актори, які переграють кожну хвилину свого життя. Від такого напливу "пристрастей" імператор доволі швидко втомився. Він хотів скоріше усамітнитися десь у саду, розділивши свою самотність зі щирими людьми без замашок поганого актора.

Увечері, він приймав ванну.

- Боже мій... Як же я втомився... - закинув голову Даніель.

- Вам варто розвіятися, ваша величність, - звернувся до нього Золото, сидячи неподалік за столом.

- Або втекти. Ви взагалі бачили всіх цих придворних? Моя мати справді хоче таких невісток? Що їй у голову вдарило, коли вона мене посилала сюди? Гаразд я, дурник з малих років і творю, що заманеться, але навіть я деяких речей собі не дозволяю. А ці норійці...

- Дивні вони люди, - підмітив Сапфір, сидячи осторонь і читаючи книжку. - Дивні й галасливі.

- Річ навіть не у галасливості. Це суперечить логіці! – вразився імператор. - Вона хоче зробити з нас із Давидом нашого святого батька! А сама ж посилає мене сюди, щоб я знайшов нам наречених! Та це ж абсурд!

- Можливо, її величність хотіли просто відіслати вас? - співчутливо зауважив рудий.

Імператор важко й сумно видихнув:

- Це більше схоже на правду, - опустив голову. - Такі думки вводять мене в зневіру...

- Не варто вам засмучуватися, - підійшов до нього Алмаз і спустився на коліна за спиною, поклавши руки на плечі. - Їхня величність усе одно не дозволить розлучити вас надовго.

- Хоч це втішає мене... - відкинувся покровитель і ліг на блондина.

- Вам варто розвіятися, - вирішив Золото. - Такі думки вас і в меланхолію загнати можуть. Завтра, я чув, в одному із залів будуть виставлені різні прикраси та вбрання на продаж. Можливо, варто сходити?

Даніель подивився в його бік:

- Можливо, і варто. Але я б хотів провести цей день якось більш активно. Зранку, дядько казав, що представить мені інших своїх принцес крові. Я сам уже не знаю, що він мені покаже. Усі вони на одне обличчя, - тужливо пригорнувся до Алмаза. - Тільки на вас дивитися хочеться, коли їх бачу.

Сапфір поглядав на цю пару з сумом.

- Вам же не завтра одружуватися потрібно, - знизав плечима рудий. - Може, варто звернути увагу на інші двори? Дакрі ваша мати точно відкидати не буде.

- Там головне на кузин не натрапити, - видихнув монарх. - Що від батька, що від матері, там сестри і брати ходять. Усі всім родичі. Не хотілося б мені взагалі одружуватися, - відвів погляд Даніель.

- Це тільки політичний шлюб, не варто вам так сумувати, - обійняв його норієць, бажаючи втішити.

Імператор тяжко зітхнув. Через деяку паузу, Золото наважився поставити питання, яке його хвилювало весь вечір:

- Ваша величність, а з ким ви зволите спати сьогодні?

- З усіма... - глянув на того покровитель. - Мені так сподобалася вчорашня ніч, що я хочу неодмінно це повторити, - повернувся до білявого красеня і розслаблено його поцілував. - Тільки ти, - вказав він на рудого, - спатимеш поруч. А то поповз учора на інший кінець світу.

- Я впав на вільне місце, ваша величність. Ці двоє виявилися спритнішими за мене, - кивнув Золото на інших.

- Сьогодні, твоє місце поруч зі мною, - загадково підняв він очі на Алмаза: - твоє теж... - узяв його підборіддя пальцями і направив до себе. - Ви такі стрункі, такі прекрасні, після всіх цих пишних пані…

- А якщо не після пані, то ми й не чарівні? - усміхнувся блондин.

- Ти прекрасний завжди, - поцілував його в щоку імператор.

Сапфір, з гіркотою, опустив погляд.

Вранці, парубок знову вирушив з усіма спілкуватися і з усіма знайомитися. Це зайняло весь ранок. Він говорив то з принцесами, то з іншими придворними, одного разу натрапив навіть на міністрів, які без жодної сором'язливості завалили його різними запитаннями. Свій почет Даніель у цей момент відіслав, щоб вони не заморочувалися щодо всього, що могли почути. Трійця ж стала осторонь і взяла собі по келиху вина.

- Це дуже довгий ранок... - втомлено протягнув Сапфір.

- Полудень уже, - зауважив Алмаз. - День у самому розпалі.

Золото покосився в бік імператора, якого мучили міністри:

- Я взагалі не розумію навіщо ми сюди приїхали.

- Так сказала імператриця, - невимушено видав світловолосий і відпив вина.

- Не віриться мені, що він знайде тут гідну наречену.

- Можливо, знайду я. Мені одружитися все одно треба.

Утворилася хвилинна пауза. Сапфір покосився на Алмаза. Він явно про щось думав. Здавалося, хотів про щось запитати, але все не наважувався. Зрештою, приятель помітив цей довгий погляд і повернувся до нього:

- Так?

- Слухай, - неголосно почав синьоокий, ставши ближче, - а як давно наш імператор "говорив із тобою наодинці"? – завуальовано запитав він.

- Наодинці? - невимушено відповів білявий, здогадавшись, що у цій фразі мається на увазі явно не пряме її значення. - Та ось, за день до приїзду. А що?

- Зі мною він уже давно не "говорив"... – засумував Сапфір.

- То що, ти "поговорити" хочеш? – усміхнувся той, відпивши вина.

- Дуже... Не хочеш обмінятися зі мною "парою фраз"?

Алмаз розплився в задоволеній усмішці. Золото глянув на них.

- Ми будемо в покоях, - подивився на нього Сапфір.

- Поговоримо й одразу повернемося, - додав Алмаз.

- Гаразд, - знизав той плечима. - Імператора все одно ще довго мучитимуть, - покосився він на бідного Даніеля.

Решта почту переглянулася між собою і попрямувала до виходу. Золото, залишившись наодинці з собою, швидко допив вино, з сумом поглядаючи на монарха, і скоро пристав до прикрас, що були розкладені тут на столах. Минуло близько десяти хвилин, перш ніж втомлений і змучений розумними розмовами Даніель знайшов свого фаворита, що перебирав у руках браслет.

- Що дивишся? - поцікавився монарх, заглянувши йому у долоні.

- Думаю, що на подарунок сестрі придбати, ваша величність. Вона буде рада якомусь подарунку з Норії. А якщо я його не привезу - може й образитися на мене, - поклав прикрасу на місце і став роздивлятися якусь каблучку.

- Любиш свою сестру? – озирнувся покровитель, в пошуках інших членів почту.

- Звичайно, ваша величність. Ми росли разом. Як я її можу не любити? - подивився на нього.

- А де решта? - повернувся той до підопічного.

- У покої пішли. Вони там поговорити про щось хотіли. Сказали, що скоро повернуться.

- Обговорюють щось без мене, от же негідники... – покачав він головою й окинув поглядом золоті дрібнички.

- Ви теж хочете щось купити? - помітив цю зацікавленість рудий.

- Може й так, - знизав імператор плечима. - Але не сестрі чи братові. У них і так усього вдосталь. Дай свою руку, - простягнув йому долоню.

- Для чого, ваша величність? - поклав той перстень і дав свою руку.

Той оглянув золотий перстень на безіменному пальці фаворита й оцінив його стан:

- Треба оновити. Рельєф уже майже стерся. Підберемо тобі новий перстень. А то цей уже не в моді, - пішов до іншого столу.

- Але ваша величність, - поспішив за ним парубок, притискаючи таку рідну прикрасу до серця. - Мені подобається цей перстень. Я не хочу його міняти.

- А моя думка? - подивився на нього Даніель.

- А моя, ваша величність?

- Моєю ж зброєю?

- Так, ваша величність, - наполегливо кивнув той. - Я не хочу його змінювати. Він мені подобається.

- Чим? Він же старий. Ти тільки подивися, який він має вигляд, - узяв його руку і показав йому ж. - Він застарів, потерся ще й подряпини на ньому є. Це нікуди не годиться.

- Але ви самі подарували його мені.

- І що? Зараз ще один подарую.

- Але цей я не зніму. Я люблю його, - обійняв свою долоню, притиснувши її до грудей.

- Та в чому його цінність?

- У тому, що ви подарували його мені.

- Я можу подарувати тобі що завгодно.

- Цей все одно буде ціннішим.

- Тебе марно вмовляти?

- Так. Я віддам його на реставрацію, якщо вам так хочеться, але я не хочу носити іншого персня. Мені подобається цей.

- І як же мені називати тебе, поки ти будеш без персня? - підійшов монарх до іншого столу і став щось вибирати. - На ім'я чи що? - крадькома посміхнувся.

Золото аж загорівся від цих слів.

- А хоч би й на ім'я, - підскочив до нього фаворит.

- І яке ж у тебе ім'я? - покосився на парубка Даніель.

- Карл, ваша величність.

- Карл? - пройшовся по ньому задумливим поглядом. - Ну гаразд... Головне не забути, - повернувся до прикрас. - То що ти там обирав? - узяв у руки ціле намисто. – Подарунок сестрі? І як цю сестру звати?

- Камілла, ваша величність, - кивнув той.

- А скільки їй років?

- 17.

- Вона не зламається під такою вагою? - поклав він намисто на місце.

- У неї дуже міцний стан, ваша величність. Прикраси її груди точно витримають.

- А твоя сестра заміжня? - покосився на нього імператор.

- Ні, ваша величність.

- Ще ні? – здивувався монарх. - Я думав, що вона така ж гарна, як і ти.

- Це правда, ваша величність. Можливо, вона навіть гарніша за мене.

- Але не для мене, - усміхнувся Даніель.

- Ви лестите мені, - зніяковів рудий.

- Кажу, що думаю. То чому вона досі не вийшла за когось? - повернувся покровитель до прикрас.

- Ще не знайшла гідного кандидата, ваша величність.

- Ти не одружений з тієї ж причини?

- Так, - кивнув.

- А як ти дивишся на те, щоб віддати свою сестру за Алмаза? - подивився на нього імператор. - Він якраз активно шукає, з ким би одружитися. А в тебе є сестра вільна.

- Боюся... - ніяково почав хлопець. - Він не зробить її щасливою. Він увесь час проводить із вами. А моя сестра така, що буде від цього тільки страждати.

- На тебе схожа?

- Так, ваша величність.

- Познайом мене з нею як-небудь. Навіть подивитися на неї цікаво.

- Добре, ваша величність, - кивнув.

Той озирнувся:

- Щось я втомився. Підемо в покої. Пообідаємо спокійно і підемо кататися. Не можу вже при дворі цьому, - вирушив на вихід.

Золото поспішив за ним.

Увійшовши до вітальні, молодики почули якісь приглушені стогони, що лунали зі спальні. Даніель покосився на Золото, глянув на двері, за якими були ці голоси. Підійшов і відчинив, заглядаючи всередину.

Там були двоє, що займалися непристойним прямо біля ліжка, спираючись на стовп балдахіна. Позбувшись верхнього одягу, спустивши дорогоцінні штани, молоді люди парувалися, насолоджуючись процесом.

Золото швидко підійшов до імператора, зазирнувши в кімнату. Даніель увійшов. 

- Хах! Ваша величність! - широко посміхнувся йому Алмаз, зупинивши свої рухи стегнами.

- Що ви тут робите, солодкі мої? - підійшов до них покровитель і кожного поцілував.

- Страждаємо без вашої уваги… - млосно подивився на нього Сапфір, притиснутий до дерев'яного стовпа.

- Ох, як я тільки міг, - взяв його підборіддя монарх і направив до себе. - Ти так довго не отримував бажаного...

- Так, ваша величність...

Золото увійшов, зачинивши за собою двері.

- Тобі подобається? - усміхнувся нижньому імператор.

- Так, ваша величність...

- Тоді, продовжуйте, - задоволено оглянув той їхні пози. - Не хочу зупиняти ваш чарівний дует, - знову поцілував кожного і відійшов до крісла, в яке сів, почавши спостерігати за процесом.

Алмаз обхопив тіло під собою пристрасніше і продовжив ті бажані рухи, від яких Сапфір заплющив очі і застогнав, покриваючись потом. Даніель загадково посміхнувся, насолоджуючись їх діяльністю. Золото, оглянувши ці тіла, підійшов до імператора й сперся на його крісло.

Ці все дивилися, а ті все діяли. У якийсь момент, монарх мимовільно заліз рукою під каптан свого рудого коханця і взявся за його сідницю, пристрасно стиснувши пальцями її м’язи.

- Ваша величність… - збентежено посміхнувся той і опустив погляд до імператора, одразу зустрівшись із його зацікавленими очима.

Той миттю спіймав його губи у жадібному поцілунку. Золото насилу зміг відсторонитися. Блиснув зеленими очима, облизавши язиком свої вуста, і спустився перед монархом на коліна, почавши повільно розстібати ґудзики на його кюлотах.

Дивлячись на це прекрасне усміхнене обличчя, прикрашене веснянками й кучерями, зібраними в короткий хвіст, Даніель просто не міг не усміхатися йому у відповідь. Взяв його підборіддя пальцями, відволікаючи від власних штанів, подивився в ці блискучі зелені очі й просто розтанув.

- Йди до мене, Золотце... - потягнув парубка до себе і з'єднався із цими губами, обхоплюючи його прекрасне тіло руками.