Придворне життя імператорського почту 1 том - Імператор близнюк

Настав ранок. Піднялося сонце, що освітило всю резиденцію імператриці. Давид поїхав ще до сніданку.

Трапеза відбувалася з усією родиною. За великим столом в урочистій залі сиділи сестри, брати, їхні чоловіки та дружини. Окрім того, тут знаходився і герцог Нотершаль, якого, як дорогого гостя, посадили поруч із Даніелем.

- Учора, ви були таким неговірким, - легко і невимушено почав він до імператора. - Я думав поговорити з вами, але на мій привітний погляд ви завжди відводили свій у сторону.

- Пропоную обговорити це після сніданку, - сухо відповів другий монарх, - якщо вам так цікава ця тема.

- Звичайно. Звичайно мені цікаво. Я залишився в Кромії заради одного лиш вас, - зупинив на ньому свій погляд.

- Це ми теж обговоримо.

- Ох, не дочекаюся нашої бесіди, ваша величність.

Щойно застілля скінчилося, ці двоє пішли в читальню. Почет Даніеля зачинив за собою двері, охоронець залишився у коридорі.

- Ми не будемо наодинці? - з легкою усмішкою запитав гість.

- Я не можу дозволити собі такої розкоші, герцог.

- Ох, ваш тон і справді серйозний, - занепокоївся той. - Чим же я образив вас? Або чим зачепив? Мені здається, ви ображені на мене. Сподіваюся, це не через мої натяки...

- Я злий на вас не через це, але свої натяки прошу залишити при собі.

- Не через це? А що ж? Що сталося?

- Норійці. Ви і ваш король. Ось хто злить мене.

- Норійці? – спантеличився герцог Нотершаль. - Але чому?

- Минув уже тиждень відтоді, як мій брат відправив вашому королю листа з проханням дати пояснення, чому він не допоміг у моєму визволенні, коли прекрасно знав про те, де я перебуваю. Відповіді немає досі. Як мені це розуміти?

- Ох, я зовсім не знав про таку деталь... – стурбувався чоловік. - Я не знаю, що відповісти вам. Увесь цей тиждень я був тут, у вашої матері.

- Тож поїдьте додому і запитайте в мого дядька, чому він так жорстоко проігнорував моє викрадення. У даній ситуації, він стає мало не співучасником того нападу на мій кортеж. Якщо він не дасть пояснень – ми будемо вимушені прибігти до крайніх заходів.

- Крайніх? – стривожився гість. - Ви ж говорите не про війну?

- Про неї я і говорю, - однозначно висловився Даніель.

- Будь ласка, одумайтеся. Не потрібна вам і нам ця війна. Наслідуйте приклад свого батька - він жодної війни не почав. Тільки закінчив усі. Прошу, передумайте.

- Я не кажу про те, що вже завтра оголошую вас ворогами. Але ваш король дуже близький до цього звання. Нехай дасть пояснення. Якщо їх не буде - це стане прямим доказом його провини. Нехай він не дурить. І мене за дурня не вважає.

- Так, звісно, я обов'язково передам йому ваші слова, - поспішно поклонився Нотершаль.

- Тепер, можете їхати.

- Чи можу я сподіватися на вашу милість щодо Норії?

- Подивимося на поведінку вашого короля, - витримав імператор паузу. - І, якщо він раптом вирішить, що я не наважуся напасти на нього, побоюся або не зможу зібрати армію, то він глибоко помиляється. Бути солдатом у нас - це велика честь, а померти в бою - посмертна слава. Давид дасть мені дозвіл на бій, якщо мої підозри у зраді підтвердяться. Тож нехай Філіп VI не дурить і не тягне із поясненнями. Йому ж дорожче це обійдеться.

- Я передам йому ці слова.

- Чудово. Можете їхати, - розвернувся і пішов.

Попрощавшись із матір'ю і сестрою, з братами, Даніель схопився на кобилу і, в компанії свого почту з охороною, поїхав до імператорського палацу.

По прибуттю, його змусили прийти на нараду. Він прийшов. Сів. Підпер голову долонею. І почав слухати. Хвилини тягнулися зі швидкістю години, але Даніель однаково сидів і слухав, періодично киваючи або щось бубонячи.

Щойно ця екзекуція закінчилася, всі її учасники вирушили на обід, а після - імператори пішли в покої Давида.

- Ти такий сумний сидів, - почав старший, турбуючись про брата. - У хмарах літав і мене майже не слухав. Щось сталося?

Близнюк важко зітхнув, впавши в крісло:

- Я не хочу ходити на цю нудну нараду.

- Але ти мусиш. Ти - мій другий імператор.

- Але я ніколи не хотів бути імператором, - безсило обурювався той. - Ані першим, ані другим. Що це за звання взагалі "другий імператор"? Імператорозамінник? Що це таке? Такого ніде немає. Є імператор і його другий брат - герцог, принц, та хто завгодно! А я - непорозуміння якесь! При чому я навіть не просив робити мене таким!

Давид оторопів від таких слів:

- Але ж... Ми близнюки. Я не можу зробити тебе простим принцом, відібравши всю владу, якою ти володієш по праву. Ми народилися в один день. Ми - перші сини нашого батька. Бути імператором - це доля первістка. Нас просто двоє. Це нічого не змінює. Тільки робить наділеною владою не одну людину, а одразу двох.

- Це змінює все! – підскочив той. - Імператор має бути один! - показав родичу вказівний палець. - Один імператор! Один король! Один законний монарх! Коли їх два - вся система прагне до хаосу!

- Що ти кажеш? У нас до хаосу нічого не прагне. Ми ж ладнаємо один з одним. Ми ж обговорюємо вирішення всіх проблем. Ми ухвалюємо рішення разом. У нас немає хаосу.

- Ти реально такий тугодум чи прикидаєшся?! – вже кричав на нього Даніель. - Як ти або я можеш все контролювати?! У Кромії має бути один імператор! І я цим імператором бути не хочу!

- Даніелю, - занепокоєно взяв його за плечі близнюк. - Що сталося? Ти з себе виходиш.

- Так і є! – злісно скинув його руки молодший і відступив. - Вранці, я говорив із герцогом Нотершаль! Він ні сном ні духом про те, що наш дядько проігнорував усе, що зі мною було! Моє викрадення, вбивство моєї варти! - махнув долонею. - Усе проігноровано! Я - не хочу бути імператором! Поки я ношу цю корону - я в небезпеці! Як ти думаєш, чому мене взагалі викрали?

- Вони просили викуп. Вони знали, що в мене багато грошей. Я ж імператор. Але як це пов'язано з короною? – спантеличено насупився Давид. - Тебе викрали тому що ти мій брат, а не тому, що ти імператор.

- Ти не розумієш! Я був у Норії! Порахуй 2 і 2! Мене на посаді імператора не люблять! У нашому власному дворі мене обмовляють! Мене вважають дурнем, розпусником і бешкетником! Тим, кому не місце на троні! А пика нашого дядька! – вражено змахнув руками. - Ти б бачив цю пику! Він навіть удавано мене не поважає! Думаєш, він випадково проігнорував напад на мій кортеж?! Навіть, якщо він не був у цьому замішаний - він хотів, щоб я згнив у цьому ув'язненні! Щоб мені було погано! - ткнув себе в груди. - Щоб я помер там як останній щур!

- Даніелю... Прошу, не говори так.

- Ти живеш у світі, сповненому веселки й метеликів! Як ти не бачиш того, що мені просто небезпечно залишатися імператором?! Мене не люблять на цій посаді там! Мене не люблять тут! Мене взагалі ніде не люблять! І не через те, що я дурень! А може й через це! Але сильніше мене не люблять через те, що я можу керувати країною! Я не хочу цього! Не хочу! Почуй ти мене нарешті! Буду я ходити на цю нараду! Слухатиму, що ти там кажеш! Але забери в мене цей титул! Я не хочу бути імператором!

- Я не можу, - стримано відповів на все це Давид.

- Та як ти не можеш?! – вражався його словам близнюк. – Все ти можеш! Ти - імператор! Перший! Не те що я - вторинне щось! У тебе вся влада у руках! Ледь не абсолютна!

- Даніелю, не кажи так. У мене не абсолютна влада. І ти претендуєш на цю владу, так само як і я.

- Та не хочу я! Як ти не можеш зрозуміти?! Не! Хочу! Що ти хочеш взамін на мою свободу?!

- Даніелю, прошу, заспокойся. Ти кричиш так, ніби тебе ріже хтось.

- Не можу я заспокоїться! Ти не чуєш мене! Якби ти чув - я б не кричав зараз на все горло!

- Прошу, вгамуйся. Давай обговоримо це спокійно.

Брат подивився вбік, стримуючи злість:

- Безглуздо розмовляти з тобою. Ти все одно зробиш так, як сам хочеш, - подивився на нього. - Так, як сам вважаєш за потрібне.

- Ти перебільшуєш.

- Ні. Нічого я не перебільшую. Ти, - показав на нього, - монарх і імператор. А я - твій брат, який у всьому тебе слухається. Іншого в нас немає. Ми - не рівні у владі. Ми - не однакові у впливі. Ми - не імператори. Справжній правитель тільки один. І це не я.

- Даніелю...

- Не хочу я розмовляти з тобою. Скажу лише те, що вранці я пригрозив Норії війною, якщо їхній король не дасть пояснення з приводу своєї поведінки, - похмуро попрямував до дверей. - Я ж повинен говорити тобі про це? - саркастично видав. - Я ж маю доповідати тобі про будь-який свій рух у політиці? Про будь-яке кляте слово, яке я надсилаю іншому монарху, - відчинив двері й вийшов.

Попрямував у свої покої.

- Ваша величність! - підскочили всі присутні там, як тільки покровитель зайшов. 

- Не зараз! - гаркнув на них псевдоімператор, прямуючи до спальні. - Хто прийде до мене - не пускати! І мене не чіпати! - зиркнув на почет, що вкрився мурашками від такого погляду. - Навіть брата мого не пускайте! Нікого! Прикінчу будь-кого, хто сунеться! – зайшов у наступну кімнату, грюкнув дверима і за кілька секунд відчинив їх, виганяючи Агата стусаном під зад: - Йди звідси!

Ще раз глянув на переляканих фаворитів і зачинився на ключ.

Почет швидко переглянувся між собою.

- Це що було? - пошепки цікавився Агат, боязко відходячи від дверей і потираючи свій забитий зад долонею. - Хто його розлютив так?

Решта знизали плечима.

- До нього краще взагалі не наближатися зараз, - тихо зазначив Алмаз.

- Та я помітив, - кивнув Холодний. - Б'ється він помітно.

- Нехай охолоне, - додав Густав. - Можливо, до вечора, йому полегшає і він хоча б перестане бажати вбити нас.

Усі схвильовано покосилися на двері. Масивний охоронець узяв стілець і сів біля них, склавши руки на грудях.

- Пропоную прогулятися, - встав Алмаз і підняв за собою Сапфіра. - Неспокійно тут зараз.

- Потрібно, щоб хтось залишився, на випадок, якщо Даніелю знадобиться щось, - зауважив Агат.

- Я залишуся, - гукнув Опал, що стояв біля книжкової шафи й обирав, що ж почитати. - Якщо барон Векрі запитає про мене - не кажіть де я.

- Щось сталося? – подивився на нього чорнявий.

- Я програв йому в карти немаленьку суму, а утримання я ще не отримав. Якщо запитає - ви мене взагалі не знаєте.

Ті кивнули. Ще раз покосилися на велетня, переглянулися, та й вийшли, залишивши тих наодинці один з одним.

Минуло півгодини. Опал сидів на тахті й читав книжку, охоронець мовчав у кріслі, а з прочиненого вікна долинав шелест листя, приглушений голос дворян і спів птахів, що тут майже не літали.

У покої зайшов Давид. Опал, лишень помітивши його, миттю підскочив і вклонився йому:

- Ваша величність.

Велетень подивився на гостя, не зрушивши з місця.

- Мій брат зараз у себе? – запитав імператор.

- Так, ваша величність, - кивнув Опал. - Однак він просив не впускати до себе нікого. Їхня величність зараз дуже злі.

- Зі мною-то він у будь-якому разі поговорить, - попрямував хлопець до спальні.

Охоронець піднявся. Давид уже подумав, що йому зараз відчинять двері, однак йому ці двері перегородили.

- Він просив узагалі нікого до себе не пускати, - спокійно повідомив масивний парубок. - Вас - зокрема, - склав руки разом. 

- Що значить мене "зокрема"? - обурився монарх. - Я - імператор! Геть із дороги!

- Ви не пройдете, - чітко відповів охоронець.

- Та як ти смієш?! Я тобі голову відрубаю, якщо не пустиш мене!

- Вас не пускає ваш власний брат. Це не моє особисте бажання не впустити вас. Це наказ вашого брата.

- Та я тобі кишки випущу, якщо зараз же не відійдеш!

- Двері зачинені на ключ з того боку. Як ви збираєтеся їх відчинити?

- Мій брат зачинився, а ти ще й поговорити мені з ним не даєш?!

- Ваш брат не хоче зараз розмовляти.

- Сам розберуся, що він зараз хоче, а що - ні!

Замок позаду велетня клацнув. Підліток не зрушив із місця. Двері відчинилися разом із криком Даніеля:

- Та ти можеш залишити мене в спокої, чи ні?! - відштовхнув молодший імператор широку спину, що під несильним тиском відсунулася сама.

- Даніелю! Я лише поговорити з тобою хочу! - намагався докричатися до нього близнюк.

- Я не хочу з тобою розмовляти! Я не хочу бути імператором! Я тобі вже сказав про це! Але тобі абсолютно начхати на це! На те, що мені небезпечно носити цю корону на голові! Тобі - начхати!

- Даніелю! Це неправда! – вражено заявляв той. - Абсолютна! Мені ніколи не було на тебе начхати! Я хочу нормально поговорити з тобою! Без криків! Без злоби!

- Ти мене не чуєш! Ти не розумієш!

- Ми збільшимо варту, подвоїмо кількість патрулів! Я зроблю все, щоб убезпечити тебе!

Той закотив очі, роздратовано видихаючи:

- Та щоб тебе, суко, чорти забрали… Скільки ми вже говорили на цю тему? - подивився він на брата. - Давиде, є проблема, - почав різкими рухами жестикулювати. – Цілком, дідько, конкретна. Але ти, недоумка шматок, навіть не сприймаєш моє, курва, рішення. Дуже просте, дідько, і дуже, суко, зрозуміле. Замість цього, ти, курва, вигадуєш якісь схеми, які мене не влаштовують, які працювати не будуть. Замість того, щоб піти простим і швидким шляхом, ти тільки ускладнюєш усе. Мене, - виразно тицьнув Даніель себе в груди, - не люблять як імператора, як того, хто може керувати всім підряд. Мене не люблять за те, що я "розбещую" двір, за те, що чиню на тебе якийсь незрозумілий мені «негативний» вплив. Мене, дідько, не люблять. І через цю довбану нелюбов мене можуть убити. Ти розумієш це? Убити сука. А я вмирати не хочу. Я не хочу потрапляти в черговий полон, - почав наступати на нього, змушуючи боязко задкувати. - Я не хочу, щоб наді мною знущалися. Щоб мене катували або страчували. Я, суко, спокійного життя хочу. Нормального і спокійного. А ти, - ткнув близнюка в груди, - замість того, щоб допомогти мені, замість того, щоб розв'язати цю проблему у найпростіший, курво, спосіб, вигадуєш якісь дурниці, які працювати не будуть. Та хоч двісті людей мені в охорону постав, якщо мене захочуть убити - вистрілять у голову з відстані. Ніхто мене не врятує. Ніхто своїм тілом не захистить. Ти намагаєшся впоратися із симптомами мого страху за життя, а треба викорінити причину. Просто відпусти мене в мій будиночок і забери цей клятий титул. І нікому до мене діла не буде. Я вмить стану неважливим. Я стану безпечним.

- Я не можу. Ти - мій брат, - сумно відповів той. - Я люблю тебе. Я не можу зробити тебе неважливим.

- Тоді й припиратися до мене нічого! – розлючено розвернув його Даніель і стусаном під зад викинув із своїх покоїв у коридор. - Не приходь! Я не хочу розмовляти з тобою! Ти мене не чуєш і не розумієш! - зачинив перед його носом двері.

Подивився на шокованого Опала, спокійного велетня.

- Ти, - вказав молодший імператор на першого, - пішов і привів до мене Ганса, - показав на вихід. - А ти, - вказав на другого, - сиди й нікого до мене не пускай.

Ті кивнули. Фаворит поспішив до дверей, а охоронець сів у своє крісло. Даніель повернувся в спальню.

За кілька хвилин, сюди прибув сорокарічний архієпископ. Поквапливо оглянув вітальню, просякнуту духом пороку, та пройшов у спальню.

- Ви мене кликали, ваша величність? - звернувся він до Даніеля, що стояв біля вікна.

- Начебто, ви б прийшли сюди з власної волі, - незадоволено обернувся на нього хлопець.

Той неоднозначно схилив голову, погоджуючись із цими словами.

- З якою метою ви покликали мене? – продовжив чоловік.

- Я хочу зректися престолу. Як я можу це зробити?

- Зректися? – шокувався архієпископ. - Ви впевнені, що це гарна ідея?

- Наче вам вона здається поганою, - уїдливо відреагував монарх.

- Чи можу я висловити свою думку з цього приводу?

- Та кажи, що хочеш, - змахнув він долонею. - Тобі-то явно є що мені сказати.

- Ви досить грубий і маловихований, поводитеся негідно такого високого звання...

- Ха! - зухвало перебив його Даніель. - То чого ж ця ідея погана?! До біса дивовижна! - розвів руками. - Зніму корону і все відразу ж стане добре!

- Ваша величність, прошу, я не закінчив.

- Так, давай, - кивнув йому парубок. - Продовжуй. Цікаво, що ти ще мені скажеш.

- Крім того, що я вже сказав, ви ще й содоміт, чого я зовсім не схвалюю.

- Хах! Ще щось? - поставив він руки на пояс.

- Але ви відносно нормальний. Ви адекватний, коли це потрібно. Часом, ви породжуєте хороші ідеї, які допомагають справлятися вашому братові з управлінням. Попри ваші вади, ви були б не таким й поганим управлінцем. Хоч спілкуватися з вами часом непросто.

- Так може я і буду якимось неважливим радником? Я не хочу бути імператором! Я хочу зректися!

- Прошу, не робіть цього. Якщо ви зречетеся, ви не зможете більше зайняти це місце. У разі смерті вашого брата, його місце займе Філіп.

- А що у цьому поганого? Ви з ним одного поля ягоди.

- Ваша величність, ми можемо поговорити по душах? Без сарказму і образ у мій бік?

- Це буде непросто, але я спробую вас вислухати, - склав монарх руки на грудях.

- Ви знаєте, що я був добрим другом вашого батька, незважаючи на наші з ним розбіжності з приводу деяких питань. Я був йому і другом, і духівником.

- Який стосунок це має до нашої розмови?

- Я хочу підвести до того, що всі його діти на нього дуже схожі, але не всі однаковою мірою. Ви з Давидом перейняли більше його характер, ніж світогляд, а Філіп - узяв усе і не найкраще. Ваш батько робив багато помилок, особливо в молодості - в той час, коли він тільки зайняв престол. У нього був дуже складний характер і досить категоричне мислення. Він майже нікого не слухав. А якщо й слухав, то з дуже великими застереженнями. Так і Філіп - він не прислухається до своїх радників, думає, що все знає краще за всіх. Ось тільки ваш батько, з часом, усвідомив свою дурість і почав виправляти помилки молодості, а у Філіпа не видно навіть натяків на те, що він схаменеться.

- До чого ви розповідаєте це мені? - знизав Даніель плечима, трохи заспокоївши свій запал. - Я від корони зректися хочу. Я не такий жорстокий, як мій батько. За мною немає стільки гріхів, скільки за ним, щоб я продовжив сидіти на троні, для того, щоб виправляти свої "помилки минулого". На моїх руках немає стільки крові. Я, звичайно, винен у смерті моїх вартових, але не я давав наказ убити їх. Я не хотів цього.

- Я кажу це для того, щоб ви передумали відрікатися. Ви - співчутливий. Ви готові піклуватися про свій народ. Ви не допустите таких грубих помилок, які робив ваш батько. Ви – варіант дещо кращий, ніж Філіп. Його, як і вашого батька, цікавить зробити з Кромії Рай, приклад для наслідування. Але Раю на землі немає, хоч як би я намагався це пояснити вашому братові й батькові. Рай - це недосяжний ідеал, на який здатний тільки Бог. Люди - грішні і вони не можуть стати янголами за помахом пальця.

- Ви так говорите про це, ніби себе святим не вважаєте.

- Грішний, - кивнув архієпископ. - Усі ми грішні. Я, буває, лихословлю, щоправда зовсім не так, як ви. Буває, піддаюся пориву похоті. Але я не святий. Немає святих на землі. А якщо і є - то їх зовсім небагато.

- А можна ближче до суті?

- Ваш брат може піти стопами вашого батька. Він може спробувати силовими методами "очистити" Кромію від тих, кого він не вважає вартими життя. Це вбивство, ваша величність, а воно - кратно гірше за вашу содомію. І в разі, якщо ваш старший брат помре, хоч я цього жодним чином не бажаю, не залишивши після себе спадкоємця чоловічої статі, я б вважав за краще на троні бачити вас, а не Філіпа, - кивнув.

- Будемо сподіватися, що мій близнюк не помре. А коли помре, то спадкоємці в нього вже будуть.

- Неодмінно, - кивнув Ганс. - Але ви краще за мене знаєте, що життя жахливо непередбачуване.

- "Жахливо" - це не те слово.

- Тому, я б не хотів, щоб ви відрікалися від корони.

- Гаразд, - закотив Даніель очі, відводячи їх убік. - Але зараз я імператором усе одно бути не хочу, - подивився у вікно. - Мене вважають дурнем і не найбільш підходящою для престолу людиною. Я не хочу бути незрозуміло ким, в особі якогось неіснуючого ніде "другого" імператора.

- Я можу поговорити з вашим братом з приводу вашого титулу, якщо вас турбує така невизначеність.

- І що ж ви йому скажете? – повернувся до нього хлопець.

- Що вас можна зробити королем.

- Королем? – насупився монарх. - У якому це сенсі? У нас же імператори на чолі стоять.

- Ви станете королем Кромії. Будете керувати Кромією. Але, оскільки нею керує ваш брат, ви нею керувати, по суті, і не будете.

- Тобто? Як це? Що за систему ви хочете мені всучити?

- Ваш брат не дозволить стати вам герцогом або принцом, тому що цей титул уже є у Філіпа, а ставити вас із ним на один рівень Давид точно не захоче. Я пропоную зробити вас королем Кромії. Імператор керує всією імперією, а король - лише королівством. Ви будете за типом Дакрі, Славії та Імрі. Королі там усе ще є. Тільки в нас короля більше немає. Починаючи з вашого батька, цей титул у нас було скасовано на користь "імператора".

- Знаю я всю цю систему. Просто я не думав, що у нас так можна. Імперія Кромія і королівство Кромія... Це якось...

- Давайте я поговорю про це з вашим братом? Можливо, він погодиться на це.

- Я був би не проти. Моїх ворогів такий титул явно заплутає. А з тим фактом, що над Кромією імперією і Кромією королівством все одно стоїть Давид - то вони взагалі можуть заспокоїться. Подивимося... Ви сходіть, поговоріть. Може, він погодиться... Не знаю. Треба спробувати.

- Добре, - вклонився архієпископ.

- А... Можна каверзне запитання?

- Звичайно. Що вас цікавить?

- Коли мене викрали, ви бажали моєї смерті?

- Що ви, ні в якому разі, - подивився йому в очі Ганс. - Я не те, щоб сильно чекав вашого повернення з Норії, бо відверто боявся, що ви привезете сюди сифіліс, але вашої смерті я зовсім не бажав. Коли вас викрали, я хвилювався так само, як і всі. Я молився за вас щоранку і щовечора. Нехай я не схвалюю вашого стилю життя, проте бажати смерті... Ні, ваша величність. Я не хотів, щоб ви вмирали.

- Через те, що тоді б я скоротив порядок престолонаслідування й одразу після Давида міг би прийти Філіп, якого ви не любите? – прискіпливо примружився Даніель.

- Ні. Через те, що я не хочу брати гріх на душу, бажаючи чиєїсь загибелі.

- Але ж усі люди грішні, - хитро видав той.

- Ох, ви перейняли звичку ставити такі незручні запитання, прямо від вашого батька… - втомлено зітхнув чоловік. - Я не хотів бажати вам смерті тому, ваша величносте, що я б вважав себе винним у вашій загибелі, якби це бажання здійснилося. Я не міг такого собі дозволити. Мені огидно бути вбивцею. Ненавиджу навіть думати про те, щоб убити когось. Ніхто не має права забирати чуже життя. Це нелюдяно...

- Гаразд, - відвернувся той до вікна. - Ідіть. Ви з моїм братом поговорити хотіли.

- Звісно, - вклонився служитель церкви і пішов до дверей.

Велетень проводив його уважним поглядом. Слідом же подивився й Опал, що продовжив читати у вітальні книжку.

Минув деякий час. Можливо година, чи трохи менше. У покої повернулася четвірка наближених - Золото, Алмаз, Сапфір і Агат. Оглянули обстановку. З їхнього відходу тут нічого не змінилося.

- Імператор ще злиться? - попрямував до Опала Холодний.

- Я до нього не лізу, - неголосно відповів той. - Собі дорожче, - подивився на прибулих. - Поки вас не було - тут було шумно.

- Що сталося? - миттю зацікавився Густав і сів поруч із оповідачем.

- Приходив Давид, з яким вони посварилися, приходив Ганс.

- Ганс? - здивувався Людовік. - Що він тут забув?

- Даніель сам викликав його, - подивився на того Опал. - Не знаю, про що вони говорили, але вони говорили і це факт. А також, факт те, що Даніель і Давид зараз у дуже серйозній сварці. Даніель свого брата стусаном під зад вигнав.

Усі очі на таку новину викотили.

- Та я сам у шоці був, - тихо висловився той, що сидів із книжкою. - Тут явно щось відбувається. І це щось може нам відгукнутися.

- Жах, - прокоментував хтось.

Решта кивнули.

- Зараз, від Даніеля нічого не чути? - вирішив запитати Золото.

- Як бачиш, - кивнув Опал на спальню. - Сидить тихо. До себе нікого не впускає. Цей амбал навіть Давида не впустив. Даніель сам на його крики вийшов. Не знаю. Я б не наважився зараз сунутися до нього. Якось неспокійно мені з приводу всього цього.

- Нам - не спокійніше, - кивнув Агат.

- Ось тільки вибору в мене особливого немає, - з часткою сумніву видав рудий, подивившись на двері в імператорську спальню. - Мені потрібно дізнатися, що подавати йому на вечерю.

- Ми можемо побажати тобі тільки удачі, - зазначив Опал. - Після Давида він такий злющий був, що я дихати при ньому боявся.

- На щастя, зараз Давида тут немає, - підмітив Алмаз. - Може, - глянув на двері, - він і не буде так злитися.

- Потрібно перевіряти, - зітхнув оповідач. - Потрібно перевіряти...

Усі подивилися на охоронця, він - на них. Уся твердість пози, погляду і беземоційність обличчя говорили про те, що нікого він усередину не впустить.

- Кажеш, на крики Давида він вийшов? - невесело запитав Карл.

- Ага, - співчутливо кивнув той. - Тільки на крики й вийшов.

Золото хоробро зітхнув:

- Що ж, - підійшов він до дверей, супроводжуваний уважним поглядом велетня. - Ваша величність? - делікатно постукав до монарха. - Це Золото. Я хотів би запитати, що вам подавати на вечерю. Що ви хочете?

Той покликав його всередину. Хлопець кивнув, зібрався з силами, нагромадив хоробрості й відчинив двері. Приятелі проводжали його поглядом мало не на смерть. Двері за ним зачинилися.

- Ваша величність? - вклонився на порозі фаворит.

Даніель стояв біля вікна, тримав сплетені руки на грудях і дивився назовні:

- Подай на свій розсуд, - повернувся до улюбленця.

- Добре, ваша величність, - знову вклонився рудий.

- У вітальні хтось є?

- Наближені, - кивнув він. - Агат, Алмаз, Сапфір і Опал.

- Охоронець сидить?

- Сидить, ваша величність.

- Вийди, скажи Агату мою волю щодо вечері і повертайся.

Той кивнув. Вийшов, сказав Холодному, що особливих бажань у покровителя сьогодні немає і потрібно буде принести щось, що точно йому сподобається, після чого повернувся в спальню.

- Передав, ваша величність, - кивнув Карл монарху.

- Чудово. Підійди до мене, - поманив він рукою.

- Я вже тут, - наблизився хлопець.

- Чудово, - міцно обняв його за поперек Даніель, притиснув одним місцем до себе, позадкував до ліжка і повалив фаворита поперек матраца. - Здається, - опинився імператор зверху, взявши кожну з його рук у замок, - останнім часом ми тільки цілувалися.

- Це так і було, - засяяли зелені очі. - Можливо, нам варто виправити цю історичну несправедливість? - натхненно подався до нього грудьми.

- Хочеш цього?

- Дуже. Мрію про вас.

- Хм... – замислився монарх, пройшовшись по його тілу поглядом. - Вважаю, на тобі є щось зайве, - відпустив долоні й почав розстібати його камзол, під яким ховалася білосніжна сорочка.

Інші фаворити сиділи тихо, іноді прислухаючись до звуків зі спальні, бажаючи дізнатися, чи не бажає імператор зараз умертвити Золото.

Минуло хвилин 15, перш ніж сюди прибув Давид. Придворні миттю підскочили зі своїх місць, перервавши тиху розмову між собою, та поклонилися імператору.

- Мій брат у себе? - запитав той в них.

- Так, - кивнув Агат. - Він зараз із Карлом, у спальні.

Гість трохи забарився, сумніваючись, чи варто йому зараз входити. Кивнув на Холодного:

- Подивися, чим вони зараз займаються. Мені потрібно поговорити з Даніелем наодинці.

Той кивнув, підійшов до дверей, супроводжуваний суворим поглядом охоронця, прислухався до того, що відбувалося усередині і, не будучи до кінця впевненим у тому, чим там зараз займаються, постукав. Відповіді не було, тож трохи відкрив і заглянув через шпаринку у спальню. Картина перед хлопцем стала мальовнича. Агат навіть на кілька секунд завмер, давши собі час розглянути ці тіла.

Ті стояли біля вікон, у світлі сонця, чиї промені обрамляли їх фігури немов божественні ареоли. Даніель був позаду, у сорочці та з приспущеними штанами. Карл – спереду від нього, зовсім без штанів і з піднятою сорочкою. Обхоплюючи обома руками покровителя ззаду, молодик лежав на ньому важким вантажем й відчував на собі його швидкі рухи рукою у районі паху, що змушували якомога скоріше вивергнути всю свою пристрасть назовні. Даніель пестив його долонями й губами, залишаючи по собі справжні синці. Щоки й груди в них горіли полум'ям, поки з грудей вивільнялося збуджене дихання нестерпної жаги, яку вони відчували один до одного.

Агата відволікло покашлювання охоронця, що входити йому не дозволяв. Холодний вирівнявся, глянув на нього, зачинив двері і повернувся до Давида із легким рум’янцем:

- Краще туди поки що не заходити. Його величність трохи зайнятий.

Минула хвилина, перш ніж розпалена пара закінчила і почала одягатися. Даніель подзвонив у дзвіночок. Майже одразу до них зайшов Агат, заставши Карла, що вже застібав штани.

- Це ти заходив? - запитав гостя імператор, який сидів на ліжку.

- Так, - кивнув той. - Прийшов ваш брат. Він хоче поговорити з вами.

- Гаразд. Нехай заходить, - глянув Даніель на рудого, що заправляв сорочку, підкликав його і невимушено поцілував.

- Я сходжу на кухню, - прошепотів рудий, віддаляючись від свого коханого.

- Добре. Приходь після вечері. Будемо дивитися сни разом.

- Неодмінно, - м'яко йому посміхнувся, поцілував у щоку і вийшов, забравши верхній одяг.

Фаворити пішли геть. У спальню увійшов Давид.

- Про що ти хотів поговорити? - із зусиллям піднявся Даніель і підійшов до пляшки на столику, налив собі вина в бокал. - Про щось слушне?

- Я мав розмову з Гансом. Він переконував мене в дуже дивній ідеї.

- І в якій же це? - відпив, дивлячись на близнюка.

- У тій, що призначити тебе королем - гарна ідея.

- З твого тону я можу зробити висновок, що ти цю ідею гарною не вважаєш.

- Це якась маячня. Це ти придумав? Даніелю, - відчайдушно почав, - я не можу відібрати в тебе титул імператора. Він твій за правом народження. Це буде те саме, якби я відібрав у тебе все, що в тебе є. Я не можу так. Ми однієї крові, ми - одне ціле. Усе, що належить мені - твоє. То чому ж я маю обділяти тебе? Я так не можу, Даніелю...

Той важко видихнув:

- Загалом нікуди ми так і не просунулися. Якби ти хотів, - попрямував він до вікна, - ти б зробив це. Ти монарх зрештою. Ти все можеш. Тільки не хочеш.

- Я собі не пробачу цього. Я все життя намагаюся дати тобі все, що маю сам. Я все життя намагаюся не обділити тебе, дати все, чого ти потребуєш.

- Краще б, - подивився Даніель у вино, - ти зрозумів те, що ми різні і що бажання в нас різні. Ось і все. Не було б стільки сварок і криків. Не було б жертв і крові, якби ти не прагнув завжди зробити мене таким самим, як ти сам.

- Але я не...

- Ти перший спадкоємець - то ти намагаєшся зробити з мене такого самого першого спадкоємця, - обернувся на близнюка. - Ти імператор - так і з мене подобу монарха хочеш зробити. Ти популярний і тебе багато хто любить - так і моє життя ти бачиш таким самим. Ти думаєш, що і мене всі люблять, що і мене так поважають як тебе. Ти дивишся на мене як на своє відображення в дзеркалі. Але я - не дзеркало. Я - інша людина. І бажання в мене інші. Я не народжений правителем. Я - не перший син, хоч і народився із тобою разом. Я ніколи не прагнув до твого рівня влади і загальної любові. Я хочу жити в задоволення, а останнім часом - просто жити. Ти бачиш світ не таким, яким він є, а таким, яким ти хочеш його бачити. Ти стільки сидиш на нараді, стільки часу проводиш із міністрами та іншими чиновниками, що вже й забув, яким я є у дійсності. Ти - правитель. А я... Ти хочеш зробити мене таким самим, як ти сам. Ось тільки я - не ти. І тобою я ніколи не стану. Просто залиш мене. Звільни і дай влаштувати своє життя самому.

- Даніелю, ти не правий. Я не хочу зробити з тебе себе. Я хочу дати тобі все те ж саме, що є у мене. Я хочу зробити тебе щасливим.

- Вибери щось одне. Або зроби мене щасливим, звільнивши від усього того, що мені не потрібно, або дай мені все, що в тебе є. Вибір за тобою, - відвернувся він до вікна.

- Але Даніелю, це невід'ємні частини одне одного.

- Я так не вважаю...

Давид важко видихнув:

- Я ж просто добра тобі хочу.

- Я не хочу зараз сваритися з тобою знову. Моя позиція не змінилася. Я не хочу бути імператором. Відпусти мене. Дай піти з наради і з цього палацу. Я переїду у свою резиденцію і проживатиму своє життя там.

Старший імператор опустив плечі:

- Я не можу... Даніелю, не проси - я цього не зроблю. Я люблю тебе занадто сильно, щоб забирати в тебе все те, що тобі належить за правом народження.

Той опустив голову: "У такому разі, ти любиш не мене, а того, кого ти вигадав на моєму місці і з моїм ім'ям".

- Гадаю, - почав він Давиду, - цю тему можна закрити і більше ніколи до неї не повертатися.

- Згоден. Твоя ідея не найкраща.

- У такому разі, я залишуся тут, а ти... У тебе, напевно, мають бути якісь справи, - осушив він келих.

- Даніелю... - зі співчуттям спостерігав брат за його настроєм. - Вибач, що не можу задовольнити цю твою забаганку. Це буде нечесно з мого боку.

- Це не забаганка, - попрямував той до вина. - І ми вже закрили цю тему. Ми більше до неї не повернемося. Ніколи.

- Даніелю... - підійшов до нього Давид і поклав руку на плече, бажаючи втішити.

Молодший скинув долоню:

- Я хочу побути сам, - налив собі. - Наодинці із самим собою.

- Вибач... Ще раз... - співчутливо оглянув його, вибачився і сумно вийшов.

Даніель осушив келих.