Дгарма

Пташка з полегкістю опустила ноги в миску з теплою водою. Вона гадала, що в Талвіорі гуляють весілля гучно та пишно, з неймовірним розмахом? Але в Талвіорі гуляють два дні, а в араїв звичай велить святкувати, доки не зійдуть з рук нареченої священні візерунки-мехенді. І на руках рані вони трималися вже Цілих! Десять! Днів!

Деяна вже встигла розбити серця двом дюжинам залицяльників, обидва кораблі навантажили безцінними прянощами і коштовними тканинами. Одні сандалі Ліайни вже подерлися, поки їх власниця намагалася опанувати місцеві химерні танці. А весілля все тривало й тривало. І Пташка прийняла вольове рішення збиратися в дорогу. Врешті-решт, їм ще додому плисти бозна-скільки часу. А вдома назріває війна.

Вона пройшла вуличками Верхнього міста, відмічаючи, що за все це безкінечне гуляння сторони нареченого і нареченої хай і не примирилися між собою, але змирилися з існуванням одне одного. Можливо, Аджит і Мукта таки зуміють створити той омріяний світ, в якому знайдеться місце кожному. Якщо мелуккці не вб’ють Аджита за те, що він дав їх рані ім’я, а араї не вб’ють вже за те, що це ім’я означає “Вільна”.

Рані була у своїх покоях, в черговому червоному сарі (її свекруха взялася щодня вдягати невістку в нове весільне вбрання) і з великою скринькою з сандалового дерева на колінах.

— Мені сказали, що ти збираєшся у зворотню дорогу.

— Так, я прийшла попрощатись.

— Вдалої мандрівки, — посміхнулася Мукта і відкинула кришку скриньки. — Я приготувала для тебе невеличкий прощальний подарунок.

— Це ж ваніль! — не стримала захопленого зойку Ліайна, коли побачила великі чорні стручки. — Вона ж неймовірно дорога навіть у вас!

— Авжеж, тому що цвіте ваніль тільки одну ніч у році і лише дві-три години. Більшість її квітів в’януть незапиленими. Але у цьому місті ваніль збирали й не продавали багато років. Я можу дозволити собі подарувати дещицю тій, що допомогла нам вирватись зі смертельної пастки. А ще от… — смаглява рука пірнула у скриньку і витягла з-під стручків величезний рубін розміром з голубине яйце.

— Я не можу прийняти такий коштовний подарунок, — похитала головою Ліайна.

— Можеш, — Мукта знову посміхнулася, — Ти ж допомогла вберегти скарбницю цитаделі і найбільший мій скарб — життя моїх підданих. Цей рубін, як і ваніль — дрібниця в порівнянні з життям єдиної людини. Візьми його, і витрать аби вберегти те, що цінне для тебе так само, як для мене — мої піддані.

— Дякую тобі, — Пташка взяла до рук важкеньку скриньку. — Успіхів вам.

— І тобі. Сподіваюся, нам ще хоча б раз випаде можливість зустрітися.

— Агов! — обурилася Ліайна, — Я ж обіцяла ще раз приплисти!

— Обіцяла, — кивнула рані. — Але ходять чутки, що одне королівство біженців з Мелукки таки спромоглося відкрити невеличкий порт, так що…

— Так що мені негайно потрібен третій корабель! — загорілася Пташка. — А краще одразу ж четвертий. Не сподівайся, так легко ви від мене не здихаєтесь.

— Тоді ми будемо чекати на нову зустріч. — розсміялась на те рані.