Кеплер-452b

Переночувавши в кімнаті відпочинку, зранку ми вирушили до серця основного двигуна. Цього разу я дозволив Ящірці проводити чек-лист маґлев-капсули, яка мала нас доставити в зал управління іонно-фотонного двигуна.

— Бортовий комп'ютер Кеплер, до тебе звертається учень наставника Х'юма. Перевірка вузлів та параметрів магнітного поля шляхопроводу — на екран, — розпочав Ящірка.

— Вітаю, учень наставника Х'юма. Завжди до ваших послуг, Ящірко, — по екрану монітора побігли параметричні рядки.

— Наставнику, а Кеплер що, знає все що ми тут робимо? — запитав Ящірка.

— Кеплер багато чого знає, бачить і чує. На те він і представник штучної свідомості, модель A-mind 7. Сьоме покоління штучного розуму.

— Ви зможете стати гарним наставником, Ящірко... — прозвучав голос Кеплера в динаміках.

— Зупинись! — напівслові обірвав я штучний розум.

Переглядаючи параметри шляхопроводу, яким ми збиралися скористатися, парубок запитав бортовий комп'ютер:

— Кеплере, а що з магнітопроводами групи — b-32s? Ось тут — вони неактивні.

— Ящірко, час від часу, на деяких шляхопроводах проводиться комплекс профілактичних та ремонтних робіт — цими шляхопроводами користуються роботи-дроїди з обслуговуючого персоналу, тому вони й неактивні.

— А час від часу, це скільки? Як обираються шляхопроводи для профілактики та ремонту?

— Час від часу, це кожні сім днів, учню наставника, — відповів Кеплер, — Увесь комплекс заходів спрямований на безперервне забезпечення роботоздатності космічного корабля. Час та послідовність всіх цих заходів прописані в кодах програм.

— А як ми можемо побачити ці коди?

— У вас немає доступу до цієї інформації.

— А як отримати цей доступ?

— Ви не можете отримати доступ до цієї інформації, учню наставника Х'юма.

— Ящірко, годі, — обірвав я парубка, — Давай виконувати свою роботу. Обирай шляхопровід, у нас багато справ.

Маґлев-капсула помчала до залу управління на першій швидкості. Ящірка питально дивився на мене, а я намагався пригадати коли востаннє перетинався з іншими фахівцями, окрім наставників. Це був ледь не перший випадок відмови доступу до інформації наставнику. Принаймні, інших я не пам'ятав. Поглянувши на Ящірку, я зробив ледь помітний порух головою в з боку в бік, — "Не зараз", а потім показав вказівним пальцем на свої очі та вуха й підняв очі на панель керування. У відповідь парубок ствердно кивнув.

Увесь день, Ящірка прискіпливо перевіряв параметри роботи основного двигуна. Довго сперечався зі штучною свідомістю з приводу доступу до систем обслуговування.

— Наставнику Х'юм, наше завдання перевіряти усі системи на кораблі, а Кеплер не хоче... — почав парубок, проте, я його обірвав.

— Усі системи життєзабезпечення, Ящірко. Основний двигун — це царина Кеплера, тут усі його сервери, тут його душа. В основному двигуні немає біологічного життя.

— Дякую, наставнику Х'юм, — озвався Кеплер, — Я спробую пояснити вашому учневі принцип паритету.

— Зачекай, — звернувся я до штучного розуму, — Ящірко, он там на внутрішній поверхні — показуючи рукою в напрямку тороїда, — Ми живемо й керуємо тим життям, а Кеплер та його робототехніка нам допомагають. Тут — можна сказати живе й керує життям Кеплер — штучний розум, штучна свідомість, а ми йому допомагаємо.

— Але ж під поверхнею тороїда вони теж існують! — зауважив парубок.

— Так, існують і обслуговують космічний корабель, — відповів я, — Проте, в наші наземні справи не лізуть.

— Але ж, чим же вони ще займаються під поверхнею тороїда, окрім виконання своїх безпосередніх обов'язків? Ми це теж не можемо дізнатися? — запитав парубок.

— Кеплер? Ти чув запитання. Дай відповідь.

— Наставнику Х'юм, — пролунав голос з динаміків, — Вам надається доступ лише до систем життєзабезпечення тороїда. Щодо перевірки параметрів роботи основного двигуна, то вона проводиться раз на рік наставником класу Х'юм в рамках договору паритету між біологічним видом та технологічним видом.

Найдивнішим було те, що я зовсім нічого не міг згадати про той міжвидовий договір. Щось в його назві суперечило моїм знанням про взаємодію людини з штучним розумом. Нібито якийсь внутрішній бар'єр закривав моє самоусвідомлення від наявних запитань, які я навіть не міг озвучити. Необхідно було ще зібрати інформацію про те, що відбувалося довкола мене. До того ж, мої роздуми перервав Кеплер:

— Наставнику Х'юм, маю вам повідомити, що необхідно поквапитися — ви вибиваєтеся з графіка перевірки систем основного іонно-фотонного двигуна. Протокол перевірок зазначає, що перебування біологічного виду понад семи діб небезпечно для вашого життя.

— Так, звісно ж, Кеплере, дякую. Ящірко, давай поквапимося, годі розмов.

До роботи основного двигуна нарікань не було. Всі системи працювали в штатному режимі. Іонізуючись в камері водень утворював плазму. Прискорювальні електроди створювали електричне поле для іонного потоку, а нейтралізатори випускали електрони для нейтралізації позитивно зарядженого потоку. Високошвидкісний потік нейтралізованих іонів виштовхувався з двигуна створюючи реактивну тягу. Центральний ядерний реактор також був доглянутим. Проте ця вся досконалість та не домовленість не давали мені спокою.

— Кеплере, — звернувся я до штучної свідомості, — Дай мені на тороїд дванадцять фахівців з обслуговування ядерних реакторів.

— Так, наставнику Х'юм, я надішлю на тороїд дроїдів, які будуть обслуговувати ядерні станції.

— А чому раніше не надсилав? Близько п'яти місяців тому, на сьомій станції був витік. Довелося перекривати декілька секторів.

— Не було заяви від наставника, Х'юме, — відповів Кеплер.

В кінці робочого дня Ящірка нарешті виказав прямо усе що думав про штучний розум. Його дивувала заборона доступу до внутрішніх систем тороїда. Але не встигли ми обговорити всі наші здогадки, як в одній зі сторін нашої каюти відпочинку утворився круглий отвір та в кімнату запливла дивна двоголова істота з худим тілом, схожим на пуголовка з довгими й тонкими кінцівками.

Невагомість на станції дозволяла ширяти у просторі вільно без обмежень по нескінченних галереях, тунелях, комунікаційних шляхах, та залах управління. Втім, поєднання таємних технологічних коридорів з кімнатами відпочинку, стало для мене непередбачуваною новиною.

Іншою несподіванкою була видова належність істоти. Явно, цей мутант прижився на станції обслуговування. На тороїді, його тіло навряд чи змогло б пристосуватися до гравітації. Наступні мої думки потонули в потоці інформації пуголовка. І я, і Ящірка рвучко схопилися за голови закрутившись дзиґами по кімнаті. В наступну мить, потік свідомості змінився на гулку тишу.

Коли світ довкола зупинився та знову нормалізувався, Ящірка скрикнув:

— Чекай, не так сильно, ти вб'єш нас!

Пуголовок у відповідь кивнув своїми головами.

— Ти хто? — запитав я його.

І в ту ж саму мить в моїй свідомості виник яскравий сюжет, схожий на усвідомлений сон — зі зруйнованої будівлі, боязко озираючись, вийшов чоловік в сірому плащі. Він обережно притискав до грудей згорток, з якого чулося тихе скімлення. Раптом, з-під завалів виліз запилюжений робопес з закривавленою металевою мордою та кинувся на чоловіка. У відповідь, той скинув перед собою руку з якимось предметом з якого вирвався яскравий промінь світла, оплавляючи голову робопса.

В наступному сюжеті двоголовий пуголовок показав, як той чоловік у сірому ростив його, навчав, як вони переховувалися серед закинутих пусток. Зовні той чоловік був схожим на самого мене, але то був точно не я. Принаймні я не міг знайти у своїй пам'яті такого.

В останньому сюжеті я бачив, як той чоловік таємно переправив вже дорослого підлітка на базу основного двигуна, а потім раз на рік відвідував парубка, доки одного разу чоловік в сірому не зник. І замість нього, в той же час, на базу прибув інший, такий же само чоловік у сірому, але не рятівник пуголовка. Двоголовий міг бачити очима інших, бачити їхні думки, емоції, відчуття.

Саме таке сновидіння наяву я побачив. Озирнувшись до Ящірки, я мовчки вказав рукою на пуголовка.

— Я теж це бачив, наставнику. Той хто його врятував це немов би ваша копія, — відповів Ящірка.

Натомість пуголовок заперечливо замахав руками, та в наступну мить я знову поринув у сон наяву.

Цього разу зображення було з різних камер та ракурсів просторої лабораторії, вщент заповненої капсулами, довкола сновигали роботи-дроїди. В одній з капсул вирощувалися людські органи, в іншій — м'язи, в третій — шкірний покрив.

Наступним сюжетом сну наяву, був синтез вже дорослої людини. Коди, команди, усе управління процесом здійснювалося штучним розумом — усі імпульси до діяльності здійснював Кеплер.

— Але ж як? — скрикнув я.

І пуголовок показав ранні дослідження процесу життя та творення в цій же лабораторії. Ще коли людство на внутрішній поверхні тороїда жило своїм життям.

Дослідження структури ДНК, спочатку дозволило синтезувати окремі людські органи, а вже пізніше й створювати дорослу людину, вкладаючи їй необхідну пам'ять та вміння. Однією з таких синтезованих людей я впізнав себе. Вмить, немовби вибух мозку пронизав моє єство...

— Ні, ні, ні! — скрикнув я та в наступну мить мене огорнуло теплом.

Чи не вперше за весь час мій пульс бив навіженим темпом, але секунда за секундою, тепло розчиняло мене в собі, — Хто я? Я не справжній? Я робот?

Разом з теплом прийшло й усвідомлення того, під якою назвою мене створював Кеплер: "Синтетичний інтелект — клас Human".

Серед інших параметрів мого існування був зазначений і термін придатності — десять років.

— А я? — запитав Ящірка.

Наступний сюжет показував мутації ДНК в клітинах організму людей. Найбільш пристосовані, мутували та давали наступні більш живучі покоління зі зміненим кодом ДНК, невразливим до фонового рівня радіації.

— Куди поділося все людство? — запитав я, але пуголовок у відповідь лише приклав палець до уст правої голови, а я, втім як і Ящірка поринув у забуття звичайного сну.