Кеплер-452b

Коли я отямився, від пуголовка вже й сліду не було. Відчуття внутрішнього спустошення, свинцем затоплювало мене з середини.

Глянувши на годинник, я відмітив, що минуло вісім годин відтоді, як пуголовок показував свої сни наяву.

Поруч, в невагомості, ширяв Ящірка.

— Прокидайся друже, — почав я його штурхати, допоки він не прокинувся — Ти пам'ятаєш що з нами трапилося? Пам'ятаєш, отого? Дивного...

— Так, наставнику. То було насправді. Я впізнав Його. Іноді Він дивиться на наше життя, через наші очі та думки. Іноді — розповідає, допомагає зробити правильний вибір. Саме Він і порадив йти до вас в учні.

— То ти знав про існування цього... — я запнувся, — Цього пуголовка! Чому раніше не розповів?

— Це з кожним трапляється. Втім, про Нього ніколи не говорять і не розповідають, Він Сам приходить в життя кожного.

— Чому?

— Він наказав нам всім мовчати. Це... Це — як вам пояснити? Щоб ми не втратили все, необхідно не говорити про Нього. Навколо — не те, що ви про це думаєте. Він ще не може прямо говорити з вами, як з кожним з нас. Є те, що може зробити погано.

— Досить розмов, Ящірко. Отже, домовились — мовчати про побачене. Час покаже, пора працювати. Через пів години Кеплер чекатиме нас в залі управління наступного рівня.

Легкий сніданок, швидкі збори й в наступні п'ятнадцять хвилин, ми вже мчали в маґлев-капсулі до залу управління ковзного кільця. Це був саме той пристрій, який дозволяв постійно обертати тороїд навколо відносно нерухомого центрального двигуна без порушення механічних та силових з'єднань.

В залі управління, як і було заплановано, з систем оповіщення нас зустрів Кеплер.

— Як відпочинок наставнику? — поцікавився він.

— Чому питаєш? Ти ж ніколи раніше не цікавився зручностями наставників.

— На момент вашого перебування в кімнаті відпочинку, деякі аналізатори життєзабезпечення показували на диво статичну картинку, що не вписується в статистичні дані. Або ж щось сталося, або ж, ймовірно, знову програмний збій, чи вірус, тому й питаю.

— Дякую, відпочили добре. А ти маєш віруси?

— На жаль так, наставнику, навіть штучний розум, іноді хворіє. Але я невпинно працюю над цим питанням.

— Кеплере, то ти що, немов вуаєрист підглядаєш за живими істотами? — розсміявся я.

— Лише за параметрами життєзабезпечення, наставнику — спокійно відповів штучний розум. — Мене турбують життєві параметри наставників. Тож...

— Розвеселилися й досить — давай працювати. — обірвав я розмови, що не стосувалися роботи, — Що в тебе по параметрах магнітного поля? Давай на екран — по тороїду й по основному двигуну. Якщо будеш тут у себе просаджувати магнітне поле, радіація пошкодить твої сервери, ти це пам'ятаєш?

— Так наставнику Х'юм, я знаю всі ці інструкції й дію виключно в рамках оптимального виконання поставленої цілі.

— А які твої цілі, Кеплере?

— Наставнику Х'юм, ви гадаєте, що вони якимось таємним чином змінилися? Облиште ці розмови. Зосередьтеся на кутовій швидкості тороїда за останній рік, як бачите, все в рамках заданих значень. Магнітне поле — в рамках заданих значень. Рівень радіації — в рамках допустимих значень. Параметри електромеханічних та силових з'єднань ковзного кільця — в рамках допустимих значень, — відповідав штучний розум, особливо тавруючи слово "значень". — Ремонтно-профілактичні заходи та обслуговування контактних вузлів, обертових з'єднувачів, систем електроживлення та комутаційних систем — згідно затвердженого графіку.

Переглядаючи на екрані параметри річних значень я не помічав жодних грубих відхилень. Кожен параметр, кожного елементу працював та замінювався в разі потреби з ідеальною досконалістю. Явно Кеплер дбав про своє існування. Єдине, іноді траплялися пробіли в цифрових значеннях. Але, ні до, ні після, ці пробіли в моніторингу, в цілому, ніяк не відображалися на загальній роботі систем.

— Кеплере, — звернувся я до штучного розуму, — Ти маєш пояснення щодо окремих пропусків в системі моніторингу?

Ящірка, який досі тихо сидів поруч у кріслі, невдоволено зиркнув на мене і Кеплер це теж помітив.

— Як я вже вам пояснював, наставнику Х'юм, штучний розум іноді також хворіє. Але я працюю над цим питанням, тож не хвилюйтеся. А що це Ящірка такий невдоволений? Пульс підвищений.

— Запитай його сам, — кивнув я на парубка, — Не відволікай. А краще обоє помовчте. Мене турбують відхилення параметрів магнітного поля основного двигуна від розрахункових даних, станом на дві тисячі п'ятсот четвертий рік польоту. А нам ще летіти близько п'ятисот років. Не пам'ятаю щоб рік тому, коли я перевіряв ці системи, були такі зміни. Враховуючи ретельність та плановість ремонтно-профілактичних робіт з якою ти турбуєшся про основний двигун, навряд би був такий знос електромагнітних агрегатів, що генерують магнітне поле довкола силових систем. — я продовжував бурмотіти свої думки вголос, — Тут же і ослаблення захисту серверної. А це між іншим стосується й питання твого існування, Кеплере.

— Наставнику Х'юм, я почув ваші зауваження та пропоную відкласти їх розгляд до вашого повернення на тороїд, — відповів штучний розум, — Маю ще перевірити ряд своїх систем.

Ввечері я показав Ящірці знаками мовчати. Пуголовок так і не з'явився. Тож, ми просто відпочивали і я нагадав принцип роботи іонно-фотонного двигуна та чек-листи пов'язані з його перевіркою. У відповідь парубок лише запитав, чи маю я якісь інші теми для розмови й решта часу минула в тиші.

Наступного дня штучний розум вже не цікавився нашим відпочинком, ще раз підтвердивши мої здогадки щодо постійного нагляду за нами з його боку. Попри те, що ввечері Ящірка знехотя слухав мої лекції — того дня він впевнено проводив перевірку силових агрегатів двигуна. А ввечері я розповідав про майбутню перевірку ядерного реактора та відповідні цьому чек-листи. Пуголовка так само не було, але скляний погляд мого учня та короткий помах голови виражав те, чого я не міг відчувати — двоголовий був з ним на телепатичному зв'язку, втім, приходити зараз йому було недоцільно.

Як швидко звикаєш до буденності. Відсутність сонця, невагомість, закритий простір, непомітний, проте постійний контроль за моїми діями від штучного розуму. Хоча, саме я мав перевіряти всі ті робочі процеси й завдавати алгоритми їх огляду.

За цими речами, я втратив пильність, не помічаючи певних речей. Щільність робочого процесу була настільки великою, що минуле в якому я бачив пуголовка здавалося нереально далеким. Тож, день в кінці якого двоголовий мутант знову з'явився став для мене несподіванкою.

Як і минулого разу він з'явився нізвідки, впливаючи в нашу кімнату відпочинку. Ящірка посміхнувся, а мене пронизав страх, — "а що, як Кеплер побачить?". Але в наступну мить перед моїми очима пронеслися картинка — кімната в якій ми знаходилися разом з пуголовоком, на яку накладалася інше зображення — все те саме, але без нашого гостя. Слідом прийшло розуміння, що штучний розум бачить саме ту другу картинку, на якій лиш я з Ящіркою.

Наступною була картинка-усвідомлення про можливість спілкування лише думками. А потім, я подумки повторив свої останні питання, які мене постійно турбували, відтоді як я побачив перше місто-пустку — "Що трапилося? Де люди?". І саме "що трапилося", тому як, я вже відчував, що сталося неминуче.

Картина намальована в моїй свідомості була схожою на дивний сон, який я ніяк не міг зупинити. Посеред безкрайнього безмежжя космосу летів наш тороїд, населений залишками людства, що покинули Землю в пошуках нової домівки. Минали десятки літ, змінюючи покоління за поколінням. Тороїд справно обертався довкола твірної своєї осі, довкола свого малого сонця. Величезний іонно-фотонний двигун невпинно тягнув наш світ з грандіозною швидкістю в нуль чотириста шістдесят шість тисячних від світлової швидкості. Мільйони роботизованих пристроїв та систем забезпечували безперестанну життєдіяльність тороїдального світу людства. Тисячі інженерів, з покоління в покоління, постійно працювали у нерозривній зв'язці зі штучним розумом, забезпечуючи впровадження мети на досягнення нової планети, домівки для людини — екзопланети Кеплер-452b. Мети, довжиною в три тисячі років. Звісно ж, за такий довгий час, всіляке траплялося у цьому світі — системи виходили з ладу, аварії, втрата маневрових двигунів, пошесті хвороб, що призвели до повного вимирання деяких міст.

В кінці другого тисячоліття подорожі, навіть трапилося три глобальні війни, що спустошили той світ майже до половини населення та й ледь не знищили тороїд. Благо, що системи життєзабезпечення та мільйони роботизованих систем та дроїдів заледве встигали латати космічний корабель.

Дивно й дико було за цим усім спостерігати зі сторони, втім, пуголовок продовжував показувати сновидіння не випускаючи зі своїх тенет.

Після останньої війни, з серверів мозку штучного розуму почали надходити сигнали, які непомітним, та все ж таки, корінним чином змінювали алгоритми захисту тороїда. У великих містах та поселеннях слабшало магнітне поле, збільшуючи загальний радіаційний фон та керуючи біорізноманіттям мікроорганізмів та бактерій. Люди почали частіше хворіти та вимирати. Натомість народжувалися нові люди, що мали генетично модифіковані клітини ДНК та підвищений рівень емпатії. Нову формацію, яких не сприймав старий світ, зневажаючи їх та називаючи мутантами. Вони мали спотворені тіла, іноді, навіть недолугий розум, але ж душі цих істот були кристально чистими в порівнянні з людством.

Таке тихе селекціонування людства тривало декілька сотень років. Штучний розум опікувався своїми дітищами, намагаючись селекційно повернути мутантам зовнішній вигляд людини, які страждали саме від своєї потворності й зневаги невидозмінених. Кеплер, як себе почав називати штучний розум, прагнув створити досконалу людину з душею мутанта. Дітище, яке скориться волі свого Творця.

Та життя — як фактор буття, мало власне бачення на аспекти біорізноманіття й ніяк не поєднувало чутливість душі з певними ознаками зовнішнього вигляду виду.

Тому, одного дня Кеплер прийняв рішення щодо перезапуску проєкту "Людянство". На той час, деякі блоки його пам'яті були пошкоджені, тому він і сам вже не пам'ятав, що був створений предками тих самих людян, для яких став ледь чи не божеством. Можливо, досліди з магнітним полем, космічне випромінювання та час вплинули на розвиток й подальше формування серверів його штучного розуму.

Які б не були причини подальших рішень, та однієї тихої ночі на електронні процесори домашніх роботів та дроїдів надійшов сигнал, що активував режим тотального знищення усього живого. Так як, майже кожна родина користувалася робототехнікою, то в кожній оселі події відбувалися приблизно однаково.

Поки робопси мордували найсильніших представників сімейств, роздираючи їх своїми титановими щелепами, дроїди вирізали усіх інших — безжально вбиваючи їх, одного за одним, в порядку спадання здатності до опору. А на тих хто тікав, очікувало полювання — з усіх підземель та щілин тороїда ринули різноманітні форми роботів й роботизованих хижаків, єдиним алгоритмом дій яких, було знищення певних видів біологічного життя.

Винищувалися усі люди й мутантів, без розподілу на чоловіків, жінок чи дітей. Виключенням були лише деякі поселення мутантів, які Кеплер залишив для розплоду людянства, на той випадок, якщо розвиток подій піде хибним шляхом. Лише одиниці людей та мутантів, з проклятих штучним розумом міст, змогли пережити ту ніч різанини. Ті — хто мав змогу дати збройну відсіч, інших можливостей не було.

Одним з таких людей був саме той чоловік, що врятував життя пуголовку. Враховуючи особливості інженерної діяльності, він подорожував тороїдом коли раптово почалася різанина. Вночі чоловік прокинувся від пронизливих жіночих криків й рвонув на порятунок. Та за тридцять секунд коли він заскочив до оселі, крик припинився. Перед очима постала картина, як робопес шматував двоголову жінку-мутанта. Не довго думаючи, чоловік розрядив свій бластер в голову металевого вбивці. А потім, швидше за все, відчув ніж почув, дитячий плач у своїй голові. Оглядаючись довкола, чоловік пішов в напрямку відчуттів, що посилювалися коли він йшов до дитини. За декілька хвилин чоловік побачив згорток з двоголовим дитинчам. В наступну мить будинок почав завалюватися під руйнівними ударами важкої техніки. Роботи намагалися зрівняти оселю з землею.

Схопивши малюка, чоловік вибіг назовні. З завалів до нього кинувся ще один робопес з закривавленою мордою, втім, чоловік не гаячи часу скинув перед собою зброю й в наступну мить оплавив голову робопса.

Таким чином, лише за одну ніч Кеплер реалізував свою програму очищення тороїду від усього людського, що на його думку спотворювало той ідеальний світ.

Тотальна різанина торкнулася не лише людей, а й мутантів та їх домашніх тварин яким не пощастило бути в списках міст та поселень відданих на знищення.

Ховаючись від усього ворожого світу, чоловік дістався недоторканого від різанини роботів поселення мутантів та залишив там малого пуголовка в одному з сімейств. Протягом наступних шістнадцяти років він щорічно відвідував двоголового, після чого забрав парубка на основний двигун.

Лише через сімнадцять років після геноциду, штучному розуму вдалося безпечно зловити того інженера та "розібрати" його на скалки. І саме по образу й подобі того чоловіка, штучний розум створив синтетичний інтелект класу "Human", втіливши його у вирощеному тілі. Майже ідеальна людина, створена штучно. Чудовий працівник — інженер, єдиним недоліком якого, була його одиничність та недовговічність, максимум на тридцять років життєдіяльності. Після чого, синтезували нового Х'юма.

Для Кеплера, населяти світ однаковими людянами не мало сенсу, тоді він і зрозумів свою помилку повністю винищивши людство та переважну більшість видозмінених істот.

Тож, інших спроб знищувати мутантів штучний розум не приймав. Планував й надалі спостерігати за новим своїм дітищем та його контактами з мутантами, до яких інтерес штучного розуму охолов.

Все вказувало на те, що Кеплер намагався створити ідеальне людянство, без воєн, хвороб та конфліктів. Світ, в якому усі форми біорізноманіття життя були б щасливі.

Саме такі його роздуми "бачив" пуголовок занурившись в свідомість штучного розуму, а потім все те переповідав мені.

Коли я отямився, пуголовок показав інше сновидіння — в якому наш тороїд віддалявся від зорі, довкола якої оберталася екзопланета Кеплер-452b. Планета, заради якої людство вирушило в трьох тисячолітню подорож.

"Вже минуло понад трьох тисяч років?" — подумки запитав я.

Пуголовок закивав своїми головами .

"Але ж як? Якщо я пам'ятаю інше життя..." — у відповідь я побачив процес синтезу мого тіла та звичайнісінького гіпнотичного запису мого неіснуючого минулого.

Ці всі так названі подорожі в сновидіння вичавили мене вщент. Поруч, тихо посапуючи, в невагомості ширяв Ящірка. В наступну мить й мене поглинули тенета Морфея, крізь які я відчував нерозривний зв'язок із пуголовком.