Кеплер-452b

Ранок знову зустрів нас пусткою. Забігаючи на перед, скажу, що більше я пуголовка на очі не бачив, лише відчував його невидиму присутність у своїй голові до певного часу.

— Ящірко, сьогодні останній день на двигуні. Ввечері, нарешті повернемося на тороїд.

— Гарна новина, наставнику. Я вже сумую за нормальними умовами життя, — радісно відповів парубок.

— Звісно ж, якщо нас нічого тут не затримає...

— А щось може бути?

— КСК-системи самі себе не перевірять. А штучний розум, хоч і розум, але штучний. Не вір нікому, Ящірко. Взагалі нікому, навіть і собі, будь інженером у своїй душі. Довіряй лише тому, що зможеш щонайменше тричі перевірити з різних джерел у різний час та спосіб, і якщо покази не відрізнятимуться в рамках допустимих похибок, то можеш брати ту інформацію до уваги.

— Наставнику Х'юм, ви не повірили тому, що вчора бачили?

— Повірив, Ящірко. Майже повірив — тому як бачив те, немов би на власні очі. Але все одно перевірю, інакше ніяк, друже. Інакше ніяк...

Побачені сновидіння від пуголовка змусили мене задуматися щодо природи власного походження, адже я не відчував себе штучним, синтетичним, до того ж це все спонукало мене переосмислити усе своє буття та обставини польоту. Якщо сновидіння пуголовка були правдою, то я мав доставити залишки людства на нову планету — Кеплер-452b. А це була пряма конфронтація зі штучним розумом, який в цьому випадку добряче схибив з невідомих мені причин. А якщо ж навіювання пуголовка були маніпуляцією, то я мав вияснити справжній стан речей. У першому випадку, ми невпинно віддалялися від нашої майбутньої домівки. У другому — мені необхідно було багато чого проаналізувати.

Зі стану ступору мене вивів голос Ящірки:

— Наставнику, що означає КСК-системи?

— Це наша енергія, друже — це наш шлях додому. Ти коли-небудь задумувався над тим звідки береться вся енергія нашого космольоту? Стрибай в маглев-капсулу. Зроби чек-лист.

Коли ми мчали до систем енергосинтезу, я знову поринув у свої думки, та чи моїми вони були? Що там розповідав пуголовок? Синтетичний інтелект класу Х'юм — здається так. Отже, за версією пуголовка я синтетичний клон людини наділений свідомістю, ймовірно навіть з душею. Хоча, чи маю я впевненість стверджувати, що маю душу? І як це все перевірити? Штучний розум Кеплер мав здатність до самостійного мислення, він точно знає ким, чи то, чим він є, а моя штучна свідомість мала можливість самоусвідомлення. Чим я відрізняюся від тієї людини, якою себе ще не так давно вважав? Хіба що тілом — біохімічною структурою білка ДНК. Чим ще? А якщо моє тіло вирощене так само за вуглецевою структурою ДНК?

Чим більше народжувалося запитань, тим менше я мав відповідей. А тим часом Ящірка доставив нас в зал управління систем колектора, сепаратора й конвектора, якщо скорочено, то КСК-системи.

— Вітання, наставнику Х'юм, вітання, Ящірко, — зустрів нас голос штучного розуму, — Минулого вечора знову триклятий вірус проявив свою фонову активність. Тож, як відпочинок, наставники?

— Кеплере, не починай свою параною, — обірвав я його, — Чи може потребуєш психіатричної допомоги? Можу на час твого лікування взяти всі процеси на себе. Краще розкажи моєму учню про сутність систем енергосинтезу. А я перевірю КСК-системи безпосередньо в середині камер.

— Так, наставнику Х'юм, беззаперечно. Будьте обережні в процесі перевірки, на передньому краю камер колектора підвищений рівень радіації, я споряджу з вами технічного дроїда, заради вашої безпеки — відповів Кеплер та звернувся до мого учня, — Ну що, Ящірко, готовий до чергового уроку?

— Так, Кеплере, я готовий, — відповів парубок...

Тим часом я виплив із залу управління, вдягнув скафандр та відправився до конвектора.

Якщо узагальнювати, то КСК-система являла собою монументальний пилотяг, що збирала в колектор міжзоряний пил і газ, відділяючи в сепараторі корисні елементи та перетворюючи їх в конвекторі на паливо. Таким чином цей іонно-фотонний двигун отримував свою тягу в нуль чотириста шістдесят шість тисячних від швидкості світла.

І якщо, пуголовок був правий, коли показував сновидіння в якому ми віддалялися від нашої екзопланети, то я мав підготувати диверсію саме в КСК-системі, щоб для початку скинути тягу, а вже потім, розпочати гальмування з допомогою зміни вектора залишкової тяги.

Також можна було використати магнітну дефлекцію у фотонній системі, змінивши кути повороту електромагнітних дзеркал для зміни напрямку променя. Здійснити це все було цілком можливо, навіть під наглядом Кеплера, адже щороку ми разом зі штучним розумом перемикали тягу іонного двигуна на фотонний та навпаки.

Фонове накопичення дефектів на атомарному рівні у магнітних контурах плазмової установки з року в рік зазнавали впливу космічної радіації. Тож цілком ймовірно, що за останній рік певні ділянки конвектора накопичили топологічні зсуви в кристалічній решітці. КСК-системи були найменш захищені від зоряного вітру. Наслідком чого були коливання магнітної стабільності плазмового ядра, що зменшували теплову потужність, призводячи до зниження тяги.

Саме для того, щоб діагностувати цю систему та відправити на її ремонт сотні роботизованих комплексів одночасно, необхідно було перемикати двигун на фотонову тягу.

Крім того, через довготривале осідання важких елементів у внутрішніх каналах, виникала ймовірність перенасичення торієм деяких з ліній плазмового розділення, внаслідок чого знижувалась прохідність та іонізаційний коефіцієнт, утворюючи таким чином аномалію в сепараторі міжзоряної матерії. Все це приводило до зниження ефективності тяги у двигуні.

До того ж я помітив алгоритмічний дрейф у системі контролю параметрів штучним розумом. Попри регулярне самовдосконалення, за ці всі три тисячі років Кеплер накопичив мікроскопічні, практично нульові хиби в компромісах, обираючи надійні, втім, не оптимальні алгоритми рішень. Ці всі похибки накопичилися, спричиняючи нагромадження незалежних подій й збільшуючи ентропію. Словом, нічого не вічне у цьому всесвіті — навіть штучний розум, враховуючи його безперервну працю протягом трьох тисячоліть в агресивному середовищі. Час та ентропія нікого й ніщо не милують. Те, що легкодоступне кожній парі людей чи мутантів, абсолютно було недоступним Кеплеру, принаймні він ще не дійшов до можливості самовідтворення через розмноження, таким чином, як це було дано людству зі зміною альтернативної варіації ДНК-коду та розвитку свідомості, залежно від накопиченої пам'яті минулого. Але до того, як почати діяти, я мав впевнитися в правоті сновидінь пуголовка.

Дроїд, який доєднався до мене в маглев-капсулі, був одним з продовжень Кеплера, в яких він мав змогу втілитися. Тож, штучний розум міг не лише бачити, а й співпрацювати зі мною, або ж в разі необхідності зупинити, чи якимось іншим чином вплинути на мене, в той час, як інша частина його штучного розуму проводила лекцію Ящірці.

Діставшись разом з дроїдом кімнати оперативного контролю конвектора, я перемкнув іонну тягу на фотонну й ввімкнув систему охолодження, даючи можливість роботизованим комплексам приступити через п'ять годин до внутрішнього обстеження плазмових камер. За цей час, я мав прийняти важливе рішення з приводу наступних своїх кроків.

Маючи декілька вільних годин, я відправився до астрономічної обсерваторії, розміщеного на оглядовому майданчику позаду конвектора. Формально, я мав доступ на огляд та діагностику систем навігації, але безпосередньо самі зміни в програму корекції польоту, вносив та контролював штучний розум. Спотворити візуальні дані астрономічного телескопа не міг ні Кеплер, ні пуголовок, тож я цілком міг довіряти побаченому мною.

До того ж доступ до обсерваторії був лише у наставників мого класу — одна з протокольних вимог для врівноваження прав між наставниками та штучним розумом. Доки Кеплер, в тілі дроїда, пильнував мене у зовнішніх коридорах, я розпочав місцеву повірку телескопа, щоб надалі мати змогу вірно визначити місцеположення нашого космольоту. Оглянувши видиму частину космічного простору, я обрав ряд квазарів та з допомогою спектрографа й спектроскопа, якими був обладнаний телескоп, визначив їхній спектр випромінювання і червоний зсув.

Порівнявши дані з книжковими каталогами, я визначив координати тих квазарів. Вимірявши з допомогою телескопа точні кути до них — розрахував положення нашого космічного корабля у просторі. Попри релятивістську аберацію світла, що свідчила про незмінність нашої швидкості в нуль чотириста шістдесят шість тисячних від світлової, перетворюючи зовнішній вигляд зірок на короткі світлові смуги, я визначив, що наш космоліт віддаляється від зорі, про яку я міг вже точно стверджувати, що то Kepler-452. Світло від зорі зміщувалося в бік червоного спектра, підтверджуючи її віддалення. Інша далека зоря, яка маячіла на обрії моїх спостережень, мала синій кінець спектра, вказуючи на рух в напрямку до її наближення.

Ми ще не покинули зоряної системи Kepler-452, але вже були на відстані близько ста двадцяти астрономічних одиниць від світила, впритул наближаючись до хмари, яка була джерелом комет з довгим періодом обертання, знаходячись все ще в межах гравітаційного кордону зоряної системи. Явно штучний розум мав власні цілі щодо нашої подорожі, але цьому ще можна було завадити.

Випливши з обсерваторії, я зустрів Кеплера в тілі дроїда на тому ж самому місці:

— Як ваші справи, наставнику Х'юм? Здійснили перевірку?

— Повірку, Кеплере — повірку. Відправляй своїх роботів до плазмових камер, маю підозри, що накопичення топологічних зсувів в кристалічній решітці певних ділянок конвектора призвели до падіння тяги на вісім відсотків. Після перемикання на фотонну тягу, ми все ще рухаємося по інерції, ймовірність впливу на швидкість мінімальна.

— Так, звичайно ж, наставнику Х'юм, як тільки ви назвете код підтвердження до оперативної команди.

Назвавши код підтвердження, я повернувся до кімнати оперативного контролю конвектора, штучний розум своєю чергою, відправив дроїда до технологічного боксу.

З непередбаченого сну мене вирвав голос штучного розуму:

— Наставнику Х'юм, ваші припущення, щодо причин падіння тяги, виявилися правильними. Схоже вам доведеться тут залишитися ще на добу.

— Котра година Кеплере? Скільки часу я спав?

— Близько трьох годин, наставнику.

— Відправляй Ящірку маглевом на тороїд, тільки прослідкуй, щоб з ним нічого лихого не трапилося. Самостійно обери йому найменшу швидкість маглев-капсули в п'ятсот кілометрів за годину.

— Так звичайно, наставнику.

Впродовж наступних дванадцяти годин роботизовані комплекси працювали на повну потужність, замінюючи ушкоджені ділянки конвектора.

Щоб все ж таки непомітно знизити ефективність тяги у двигуні, я не згадував своїх припущень, щодо перенасичення торієм ряду ліній плазмового розділення, внаслідок чого знизилася прохідність та іонізаційний коефіцієнт, утворивши аномалію в сепараторі міжзоряної матерії. У цьому випадку, знаходження в пиловій хмарі довгоперіодичних комет, грало мені на руку.

Поки роботизовані комплекси здійснювали заміну певних ділянок конвектора, наш двигун працював на фотонній тязі, тож вичекавши ще годину часу, щоб Ящірка встиг повернутися на тороїд, я почав проводити мікрозміни траєкторії, виконуючи необхідні за протоколом коригування, які виражалися в сто тисячних частки кутових нахилів, що своєю чергою змінювали кути повороту електромагнітних дзеркал у фотонній системі для зміни напрямку променя. Десять годин таких правок було достатньо, щоб непомітно направити космоліт в хмару міжзоряного газу й пилу, забиваючи КСК-системи й змусивши в недалекому майбутньому штучний розум помітити накопичені зміни та здійснити екстрений розворот в бік газового гіганта зорі Kepler. А потім, корабель притягнутий гравітацією планети, змушений буде зробити додатковий оберт довкола неї, що додавало часу для підготовки втечі з тороїда. Таким чином, я міг виграти від декількох світлових тижнів до пари світлових місяців, щоб здійснити задумане й залишитися непоміченим. Кожен світловий день становив близько ста семидесяти трьох астрономічних одиниць відстані, в системі координат зорі Kepler. І ці всі аспекти давали мені фору перед штучним розумом.

По завершенні усіх ремонтних робіт, знову була проведена діагностика усіх систем, після чого, я дав дозвіл на перемикання фотонної тяги на іонну.

На цей момент, тяга двигуна складала крейсерську швидкість. Але ентропійні процеси були не лише призупинені, а й помножені в декілька разів. Тож мені залишалося лише прибратися звідси якнайшвидше.

— Кеплере, усі регламентні роботи завершено, — звернувся я до штучного розуму, — Бажаєш я огляну твої сервери?

— Дякую, наставнику Х'юм за пропозицію, але ви прекрасно знаєте, що у вас немає доступу до моїх серверів.

— До зустрічі через рік на цьому місці, — з цими словами, я застрибнув у маглев-капсулу й почав стандартну підготовку до подорожі на тороїд.

— До зустрічі, наставнику Х'юм, — стандартно відповів штучний розум.

Ввімкнувши третю швидкість в п'ять тисяч кілометрів за годину, я засік час та натиснув кнопку старту. За дві з половиною хвилини й нарощуваним прискоренням в 3.8g, я мав повернутися на тороїд.

Чотири кратне відчуття ваги, що притиснуло мене до крісла, продовжувало наростати через перші шістдесят секунд руху. Важке дихання ставало вкрай утрудненим, немов би на мої груди поклали щось надзвичайно важке, чого не мало бути при звичайних 3.8g. Серце почало працювати на межі своїх можливостей, пульс стугонів у скронях. Коли почалася втрата кольорового зору, я зрозумів, що прискорення збільшилося до критичних 6g.

Периферійний зір почав втрачатися, звужуючись до тунельного, руки почали тремтіти, в голові запаморочилося. Часу на роздуми не залишалося, дотягнувшись до аварійного важеля, я з усіх сил потягнув його на себе. В ту саму мить моє крісло відстрелило в протилежному напрямку, таким чином компенсуючи інерцію зростального руху, ввімкнулися маневрові двигуни. Втім, все одно моє рятівне крісло разом зі мною, добряче перекидало вслід за маглев-капсулою, яка через короткий час врізалася в титанову подушку в кінці тунелю. На диво, я не отримав жодних ушкоджень, якщо не враховувати нудоту після такого коловороту.

Попри запаморочення й дезорієнтацію, я спробував піднятися на ноги, але впав. Тороїдальна сила тяжіння знову наділила моє тіло вагою, мої рухи були незграбними, а серце немов би вискакувало з грудей. Тож заплющивши очі й ловлячи "мушки" перед собою, я намагався знову звикнути до нормального тяжіння й при цьому не втратити свідомість.

Аналізуючи те що сталося, я дійшов висновку, що хтось намагався мене знищити. Наступним, в моїх думках, було питання — де Ящірка? Попри біль в голові та м'язову слабкість, я поповз до титанових стопів. Одна капсула, розбита вщент, була моєю, інша — належала моєму учневі. Шматки плоті розкидані довкола свідчили лиш про одне — Ящірка був мертвий.