Коли хмари пахнуть борщем

СЕЛО ЗАБУЗЬКЕ. ВЕСНА. ПІСЛЯ ДОЩУ. І ДО КАВАЛЕРІВ.

— Та він мені ще з осені морочить голову! — бурчала Ліда, витираючи руки об комбінезон. — То йому "зайнято", то "кардан не працює", а сьогодні — трактор не заводиться!

Трактористка Ліда була відома в селі тим, що:

Могла замінити колесо на “Беларусі” швидше, ніж Галя пече деруни.

Колись вигнала з городу трьох п’яних кабанів словами “пішли в болото, як твої родичі!”

Не терпіла, коли її “сушать”. Особливо — хлопці.

ІСТОРІЯ ТАКА:

Ліда мала кавалера — Івана, який працював на молоковозі, а мріяв стати діджеєм. Він запросив її на побачення.

— Прийдеш до клубу? Там “Червона рута” з касети! — казав Іван, тримаючи в руці букет з кропу і кульбаб.

— Добре, але я приїду трактором. Як люди. Я не з тих, хто тягнеться на ровері, — відповіла Ліда.

Настав день. Вона вбралася — робочий комбінезон, чиста кофта, навіть брови підмалювала попелом з груби. Сіла на трактор. Заводить...

Ж-ж-ж-ж. І тиша.

Ще раз.

Ж-ж-ж-ж. Нуль.

— Тю! А шо це за саботаж? — Ліда вийшла, відкрила капот. — Ага, “мужик” мій не хоче їхати? Та я тебе...

Але годину крутила — нічого. А Іван вже чекає. І там — музика, клуб, романтика, кроповий букет.

І Ліда вирішила: піде пішки. По нього.

5 кілометрів.

Через поле, через річку, через сусідське подвір’я, де собака Петро тільки глянув і тихо заховався в будку. Бо коли Ліда йде “по когось”, краще не питати.

КЛУБ. 20:07

Іван уже трохи нервував.

— Може, передумала? — казав він, тримаючи пластикову склянку з компотом.

— Вона? Передумала?! — крикнув Петро-діджей. — Та вона, якщо вже йде, то й комбайн на плечі не зупинить!

Тут двері клубу відчиняються. Входить Ліда. Вся в пилюці, трохи в багнюці, з твердим поглядом і словами:

— Ти мені обіцяв побачення? Обіцяв.

— Ну… так.

— То вперед. Танцювати будемо. Я через поле йшла. Там жаби злякались.

Іван мовчки подав руку. Вони танцювали під “Червону руту”, потім під “Водограй”, а потім — під “Ти подобаєшся мені” у виконанні місцевого баяніста.

НА РАНОК

Ліда повернулась додому. Трактор стоїть, як ні в чому не бувало. Заводить — з першого разу.

— Ну тепер, слухай, я ж казала — з характером і до характерного. А не оте твоє: "ж-ж-ж".

P.S.

Через рік у них було весілля. Вона приїхала на тому ж тракторі. Іван — на молоковозі. Священник сказав:

— Якщо вона пішки прийшла “по тебе”, то й по життя разом піде — хоч пішки, хоч через бур’яни.