Коли хмари пахнуть борщем

ДЕНЬ ПЕРШИЙ. ЗНАЙОМСТВО

У селі Верхній Лужок життя текло рівно. Ранок починався з крику півня, день — з лайки біля магазину, вечір — з новин про кого вкусила бджола.

Але все змінилось, коли муха з'явилась на горизонті.

— Тьфу, ну хто її пустив? — пробурмотів дядько Павло, обідаючи холодним борщем. — То вже не муха, а гестапо! У кожну ложку лізе!

Муха, ніби почувши, сіла прямо на край тарілки.

— Ану пішла! — хряп! — Промазав.

— Ще раз сядеш — війна почнеться, — попередив Павло.

ДЕНЬ ДРУГИЙ. ПЕРША СПРОБА

— Павле, не вбивай — може, то душа твого діда прилетіла, — казала сусідка Клавдія.

— Якщо мій дід у вигляді цієї мухи, то ми з ним серйозно поговоримо.

Ввечері Павло вирішив діяти рішуче. Озброївся старою газетою “Порадниця” і влаштував засідку.

Муха сіла на холодильник. Він — хряп!

ХЛЯСЬ!

Муха зникла.

— Єєє, — видихнув Павло. — Все. Спокій.

За п’ять секунд муха з’явилась знову. І... сіла на газету.

— Ти знущаєшся, чортяка?

ДЕНЬ ТРЕТІЙ. СТРАТЕГІЯ І ЗМОВА

Павло почав готуватись як на війну.

— Так, пастка №1: варення на вікні. Пастка №2: липучка з “Епіцентру”. Пастка №3: миска з молоком і мильною плівкою.

Ввечері муха сіла... на пульт телевізора.

— Бач, де ти мені мила?! Я тут “Поле чудес” дивлюсь!

Він кинув капець. Потрапив у вазон. Вазон — на підлогу. Земля — по хаті. Муха — ціла.

— Я не здамся. Я тебе зловлю. Навіть якщо доведеться викликати спеціаліста з міста.

ДЕНЬ ЧЕТВЕРТИЙ. РОЗМОВА

Ранок був тихий. Павло сидів на кухні з кавою. Муха прилетіла. Сіла на стіл. Вперше — не тікає.

— Ну що, старенька... — мовив він. — Чого ти до мене причепилась?

Муха мовчала. Очевидно.

— Життя — то жарт, правда? Сидиш собі, борщ їси, і тут приходить така, як ти, і все міняє.

Муха ледь-ледь поворушила крилом.

— Може, ми з тобою не такі вже й різні? Я — пенсіонер, ти — безробітна. Я люблю телевізор, ти — пульт. Спільні інтереси, чого вже там...

Він засміявся. Вперше щиро за ці дні.

— Та живи вже. Все одно ти хитріша за мене. Підписуйся, будеш жити без оренди.

Муха полетіла на кришку чайника. І сиділа мовчки, як у буддійській медитації.

ІРОНІЧНЕ ПРОДОВЖЕННЯ

За тиждень Павло почав називати її Марта.

— Марта, не сидь на серветках. Це для гостей.

Сусідка Клавдія вже не дивувалась:

— Павле, ти шо, з мухою розмовляєш?

— А з ким мені ще філософствувати? Ти хіба слухаєш? А вона — слухає!

ПІДСУМОК

Марта прожила ще два тижні. І якось не стало її.

— Відлетіла, мабуть... — сказав Павло, не відриваючи погляду від вікна. — Може, в Париж. Вона завжди хотіла побачити Ейфелеву вежу.

P.S.

Відтоді Павло завжди залишає трошки варення на вікні. На всяк випадок. Може, Марта ще повернеться.

І вже точно — ніколи не б'є мух просто так.