Коли хмари пахнуть борщем

Це сталось 24 серпня. Село готувалось до свята: прапори, гірлянди, сцена біля клубу, торт у формі мапи. І тут — гучний звук.

Аж тремтить вікно.

З паркана, як в народному епосі, лунає:

“Ще не вмерла України...”

Голос — глухий, з хрипотою, але впізнаваний.

Півень. Співає. ГІМН.

— Це він? — прошепотіла баба Галя.

— Та хто ще? Всі інші сплять!

Півень стояв на паркані, тримав рівновагу однією лапою, груди вперед, хвіст — як прапор. І продовжував.

Після “душу й тіло ми положим” — він спіткнувся і... впав.

Але впав героїчно — прямо в клумбу з чорнобривцями.

Ветеринар дядько Мирон дослідив півня:

— Певно, шоковий момент. Може, вдарився. А може... музичне пробудження.

Петро, діджей з клубу, розповів:

— Я часто вмикаю гімн для тренування системи. Півень, мабуть, запам’ятав.

— І вирішив, що прийшов його час? — припустив Тарас з 9-Б.

— Ага. І зробив це краще за деяких чиновників.

Півня Тараса визнали “Голосом Середнього Яру”.

Йому:

пошили стрічку “Символ Незалежності”,

подарували нову будку з вишитим рушником,

щонеділі вмикали “Ще не вмерла…” — в надії, що повторить.

Але Тарас після того мовчав. Мовляв: одна пісня — одне послання.

Тепер кожного 24 серпня біля клубу звучить запис гімну в виконанні... півня.

А діти питають:

— А ти пам’ятаєш той день?

— Та як не пам’ятати — він ще в TikTok ходить, — сміється баба Галя.

P.S.

Кажуть, цього року Тарас тренується співати “Ой у лузі червона калина”. Але тільки після кукурудзяної каші. Бо голос треба берегти.