32. КІТ ЮРА І ЗНИКЛІ ШКАРПЕТКИ
СЕЛО ПРИВІТНЕ. ВІВТОРОК. 07:42
Баба Оля стоїть біля пральної машини. У руках — шкарпетки з полуничками.
— Та ну! — вигукує вона. — Знов одна?!
Вона виглядає у вікно і гукає:
— Йосипе! В тебе шкарпетки пропадали?
— Тільки праві. Думаю, це знак!
— Щоб ти нарешті купив нові?
— Щоб не прати ліві!
Це було лише початком. Бо за наступні три дні зникли ще:
три пари з кактусами у Марії
п’ять лівих у Тараса (дитячих)
одна величезна “в рибину” у діда Сидора
І хоч Сидор клявся, що бачив “якусь тінь у капцях”, підозра впала на нього.
КІТ ЮРА. СІРИЙ. МОВЧАЗНИЙ. МІСТИЧНИЙ
З’явився в селі два роки тому. Просто прийшов. Сів на лавці біля магазину і подивився в очі продавчині Галині так, що вона дала йому сосиску, знижку на кефір і статус “почесного відвідувача”.
— Він щось приховує, — казав дід Йосип. — В очах у нього інтелект... і якийсь план.
Юра оселився у баби Олі. Спав у каструлі, пив тільки з кружки з написом “Краще не чіпай”, дивився телевізор і підозріло уважно стежив за пральною машиною.
РОЗСЛІДУВАННЯ ПОЧИНАЄТЬСЯ
Коли пропала 11-та шкарпетка за тиждень, баба Оля скликала раду.
У літній кухні зібрались:
баба Оля
дід Йосип
Тарас (із записником)
Марія (з нервами)
Галя — бо хтось мусив робити чай
— Це або відьма, або Юра, — сказала Марія.
— Не може бути він! Він такий... філософ, — сумнівалась Галя.
— Ага. Філософ, який гризе кульки на ялинці і спить на моїй газеті, — буркнув Йосип.
— Треба ловити на гарячому. Як? — спитала баба.
— Камеру ставити! — вигукнув Тарас. — У мене є телефон із записом. І штатив!
— З чого?
— З держака від граблів і пластиліну!
Так і зробили.
НОЧІ. 03:12 — ТІНЬ
03:13 — кіт Юра з’являється в кадрі
03:14 — підіймає шкарпетку, понюхав, сховав за вазоном
03:15 — повертається з іншою
03:17 — ще одна
03:20 — сидить і дивиться в камеру. Довго. Як у душу.
Вранці всі мовчки переглядають запис.
— Це... точно він, — промовила Марія. — І точно навмисно.
— То чого?! — вигукнув Тарас. — Для чого йому 50 шкарпеток?!
СХОВАНКА ЮРИ
Слід веде на горище. За каструлями, за коробкою “Новий рік 1987”, під мішком з пухом.
— О Боже... — баба Оля хреститься.
— Це... — Марія не може дихати.
— Мій носок з динозавром! — Тарас кидається вперед.
Усе: праві, ліві, зимові, пухові, з написами, з пуп’янками, з “I <3 Село” — цілий шкарпетковий вівтар.
А посередині — Юра. Сидить. Гордо. Муркоче. Ніби каже: “Ну що, докопались?”
ПЕРЕГОВОРИ ПІД ВАРЕННЯМ
Йосип приносить малинове варення. Подвійне.
— Якщо хочеш говорити — говори. Якщо ні — ми все одно знатимемо.
Юра нюхає ложку. Облизує. Повертається хвостом.
— Все. Він — мовчазний типаж. Або... він агент.
— Агент чого?
— Прального хаосу!
ТЕОРІЇ СЕЛА
Юра — шкарпетковий Дзен-майстер: вважає, що пар не має бути
Юра — збирач м’якого текстилю для м’якого трону
Юра — колекціонер ароматів
Юра — кіт-заклинатель: керує увагою через шкарпетки
НЕСПОДІВАНИЙ ПОВОРОТ
Наступного тижня на горищі з’являється табличка:
“ВИСТАВКА СУЧАСНОГО ТЕКСТИЛЮ. АВТОР — ЮРА”
Тарас знімає TikTok:
“Шкарпетковий Моне нашого села!”
Відео — 300 000 переглядів.
Юра — мем:
“Знайшов шкарпетку — подумай про сенс життя.”
“Кіт Юра: тиша, шкарпетки, стиль.”
ЕПІЛОГ
Юра мовчить. Але шкарпетки не краде.
Ніби каже: “Я зробив усе, що мав. Ви навчилися бачити красу навіть у втратах.”
Шкарпетки повертаються. У парах. Але іноді — на піврозі.
Як нагадування, що Юра ще тут. І дивиться.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!