А де до цього була Рапунцель?
Вона нудилася на самоті в темниці, викладеній з масивних китових кісток. Стіни тісного простору, здавалося, стискали її душу. Темрява загортала її у свої обійми. Але молода морська відьма відчайдушно боролася зі своїми думками й намагалася шукати вихід із свого похмурого становища.
Вона шукала у свідомості хоч крихту надії, яка могла б висвітлити їй шлях до свободи. Але світ навкруги був занурений у мовчання. Темрява океану несла в собі страх. Надія зʼявилася пізніше, коли перед Рапунцель виникла старша відьма.
«Одна з русалок розповіла мені, — пролунав у воді холодний, розмірений імпульс, — що ти цікавилася в неї древніми переказами... Питала, чи не знає вона випадково, як стати людиною. Цікаво, навіщо тобі знадобилося настільки небезпечне заклинання?»
«Я не знаю, про що ти кажеш».
«Та невже? — крижана посмішка старшої відьми розчинилася в течії. — Тоді, напевно, ти й гадки не маєш, у кого це один чоловік нещодавно запитував, чи хоче вона бути з ним? Кому розповідав про те, що прибув сюди у пошуках тієї самої скрині, як і багато інших людей до цього? Ну, і, звичайно, ти зовсім не знаєш, хто вже двічі встиг врятувати нікчемну людину, пішовши проти власного народу? Звісно, тритони цілком могли помилитись, адже була ніч. Але як щодо химери? Коли він спробував затягнути на дно чужинця, ти відкинула його своєю магією, а потім течією винесла того чоловіка на сушу».
Рапунцель продовжувала сидіти нерухомо на своєму місці. Її погляд був прикутий до старшої сестри. Та плавно водила руками, виплітаючи у товщі води химерні водні малюнки, що супроводжували її думки. Рапунцель не зводила з неї очей.
Старша відьма була уособленням непохитної влади, а Рапунцель у цій системі намагалися загнати в рамки звичайної підкореної ланки. Так одразу й не скажеш, що вони були рідними сестрами.
«Згодна, химери не відрізняються великим розумом, — продовжував тиснути холодний імпульс. — Спершу він вирішив, що ти просто схибила, що насправді цілилась в людину, а не в нього! Ось тільки, коли він виліз на сушу, щоб перевірити, чи живий той чоловік, то на його подив людина виявилася неушкодженою і живою. Як же так вийшло?»
Рапунцель продовжувала мовчати. Що більше сестра відправляла імпульсів в її бік, то ретельніше вона локувала будь-які відповіді у своєму ментальному просторі. Жодних слів. Жодних думок. Рапунцель перетворилася на мовчазну скелю.
«Потім ти знову зухвало напала на химеру, коли він посмів поставити тобі незручні запитання. То як це розуміти, сестро? Невже це бунт проти священних засад нашого царства? Чи це твій особистий виклик мені? Хіба я не давала чіткого наказу негайно усунути людину, щойно ти помітиш у неї хоча б крихту інтересу до скрині… з тим… Сатурном?»
«Це не бунт», — нарешті спрямувала свій ментальний імпульс Рапунцель.
«Ні?»
«Ні. Я просто зрозуміла, що хочу бути з ним. Але в нас нічого не вийде, доки моє життя прив'язане до океану. Тому я хочу розірвати пута і стати людиною».
«Які ж жалюгідно банальні твої мотиви! Ти остаточно розчарувала мене... молодша відьма під номером шість».
«Але у мене відтепер є ім'я».
«Ім'я?» — старша відьма на мить завмерла, а її погляд став пронизливим. «Наскільки ж далеко зайшли ваші гріховні стосунки з цією істотою з суші?»
«Нічого такого, про що ти тільки могла подумати. Ми лише кілька разів торкнулися губами одне одного. Це було за щирою, взаємною згодою. Він не примушував мене ні до чого».
Старша відьма повільно опустила погляд униз, занурюючись у тяжкі роздуми. Її очі ковзали по ґратах із китових ребер, а довгі пальці ледь відчутно торкалися вигнутої кістки.
Кілька довгих хвилин вона стояла так, ніби розгадуючи стародавній шифр. Потім різко відкинула голову назад, спрямовуючи погляд вгору. Вода навколо них завирувала тривожними, глибокими потоками — підводні течії піднімалися з найтемніших западин безодні, збиваючи завислі в товщі частки мулу. Цей гул наповнював усе довкола монотонним, але водночас моторошним ритмом.
«Я могла б просто звільнити тебе, відпустити вас обох у ваше жалюгідне людське майбутнє. Можливо, навіть поділилася б із тобою тим самим забороненим секретом перетворення, що передається таємно від старшої відьми одного роду до іншого. Але мені потрібна гарантія, що твій смертний ніколи не спробує відкрити скриню»
Рапунцель різко підняла на неї очі, відчуваючи, як всередині закипає біль:
«Чому ти настільки панічно боїшся, що хтось зрештою відкриє цю прокляту скриню? Стільки час уже минуло. Той, хто кликав себе володарем острова, вже давно мертвий!»
«Можливо, так, — спокійно відповіла старша відьма, її думка розлилася у воді з ледь помітною іронією. — Можливо, його тіло давно вже перетворилося на попіл. Але є й інший варіант. Він міг зберегти собі життя за допомогою магії. Ти ще молода і не розумієш, що, доки скриня зачинена, він може бути і живим, і мертвим одночасно. Якщо хтось відкриє її раніше, ніж ми будемо впевнені в його смерті, всі ми опинимося у великій небезпеці. Він ніколи не пробачить нам, що ми не випустили його раніше».
«Це неможливо!»
«Можливо! Я впевнена, що Сатурн — такий самий дух, як і ми. Його магія набагато сильніша, ніж ти гадаєш. Він — щось, що неможливо так просто знищити».
«Але звичайна людина вже його знищила».
«Це навряд».
В їочах старшої відьми промайнув глибокий смуток. Вона замовкла, закриваючись у своїх роздумах, і почала повільно віддалятися у синю безодню. Несподівано Рапунцель зрозуміла, що десь у стінах темниці відчинився важкий замок.
Не гаючи ні секунди, вона кинулася вперед, продираючись крізь темні води. Поверхня вгорі ледь мерехтіла розсіяним світлом, вказуючи їй шлях і даруючи відчайдушну надію на зустріч із Віктором. Її серце калатало десь у горлі.
Але якщо щось може піти не так — воно обов'язково піде не так. До того часу, як Рапунцель вирвалася з води на сушу, Віктор уже стояв перед відкритою скринькою. Його очі були порожніми й скляними. Він мовчки встромив важкий ніж у власні груди.
Прокляття, що висіло над родом Кворлі, нарешті замкнуло коло. Можливо, якби вони були значно ближчими за життя Томаса Кворлі, дух Сатурна зумів би знайти Віктора раніше. Однак це сталося лише тоді, коли кришка скрині відчинилася. Тоді ж магічний клинок, що виник із решток короля звірів, впізнав у чужинцеві кров Томаса й випустив густий дим, що вмить випалив залишки свідомості. Ще за мить кривава справа була завершена.
Ця смерть на суходолі раптово відгукнулася в глибинах хижою радістю. Старша відьма відчула полегшення: Сатурн, її давній суперник, зник назавжди. І тепер вона відчувала смак повної свободи і влади над островом. Кожна клітина її сутності тріумфувала, а очі спалахували холодним світлом. Вона скинула тягар і нарешті відчула себе справжньою володаркою, якій ніхто не посміє перечити.
Але такий поворот не влаштовував Рапунцель. Її серце стиснув розпач, усе тіло тремтіло від усвідомлення, що її доля тепер у чужих руках. Зігнутися перед старшою відьмою означало визнати поразку, але без допомоги сестри її коханий загине.
— Благаю, врятуй його! — сказала вона, ставши на одне коліно.
— Я ніколи не допоможу людині! Я й так проявила милість і дозволила тобі піти. Не чекай від мене більшого.
— Як же так? — заплакала Рапунцель.
Дивитися на Віктора в такому стані було для неї нестерпно, але ще страшнішим було розуміння власного безсилля. Він спливав кров'ю, а вона… Яка вона після цього відьма?
— Ми допоможемо тобі! — раптом пролунало збоку.
Рапунцель обернулася й затамувала подих. Вода біля берега ніби закипіла. Сестри одна за одною почали виринати на поверхню. Вони ступали на мокрий пісок, залишаючи сліди з іскристої піни. Вологе волосся розвівалося на вітрі, хвилі лагідно обвивали ноги, а шкіра сяяла під сонцем.
— Та що ви можете зробити? — розлючено кинула старша відьма. — Ні в кого з вас немає достатньо магії, аби зцілити його!
На мить на пляжі запала важка тиша. Шум прибою відступив, розчиняючись у напрузі, що повисла над мокрим піском. Але ні гнів старшої відьми, ні її погрозливі імпульси у повітрі вже не мали жодного значення. Сестри рішуче обступили Віктора тісним півколом закриваючи його поранене тіло. Кожна з них знала ціну цього кроку, але відступати ніхто не збирався.
— Навіть якщо ми й слабкі кожна окремо, — спокійно озвалася одна з них, схиляючись над пораненим, — разом ми маємо хоча б примарний шанс витягнути його з лап смерті.
Рапунцель різким рухом змахнула з обличчя мокре, прилипле до чола волосся і стала серед них. В грудях все ще болісно тремтіло від жаху, але пальці вже міцно, до білих кісточок, стиснули краї одягу, а погляд став рішучим. Вона більше не збиралася ні плакати, ні благати про милосердя.
— У вас усе одно нічого не вийде без моєї сили! — не витримала старша відьма.
Сестра, що тримала Віктора за голову, навіть не обернулася на її голос, повністю зосереджена на пульсі пораненого:
— Тоді чому ти так шалено злишся, сестро? Просто стій осторонь, стеж за нашими «безглуздими» рухами та зловтішайся.
— А я, мабуть, так і зроблю!
На блідому обличчі старшої відьми промайнула зневажлива посмішка. Вона, опустившись на прохолодний, вологий пісок навпроти них, вальяжно схрестила руки на грудях. Уся її постать випромінювала спокій хижака, що зручно влаштувався в першому ряду амфітеатру, аби збоку спостерігати за чужим, заздалегідь приреченим на провал падінням.
— У вас все одно нічого не вийде, але заради справедливості скажу, що єдиний спосіб врятувати його зараз — звернути його до такого ж морського духу, як і ми.
— Я знаю, як це зробити! — підхопила середня відьма.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!