Сестри повернулися…
У глибинах океану на неї вже чекали. Тризуби тритонів здіймалися в темній воді; їхні рухи були точними й злагодженими, як єдиний розважливий організм. Попереду, перегороджуючи шлях, виростала химера Тихого океану. Та сама, що колись намагалася прогнати Віктора. Зараз її панцир відбивав слабке світло глибин, а гнучкі щупальця ледь помітно ворушилися у воді, видаючи беззаперечне право володаря стихії.
Тільки от влада химери тут закінчувалася. У цих водах повага не купувалася титулами чи кількістю наточених тризубів — вона вимірювалася кров'ю та родоводом, що сягав найтемніших витоків підводного міста. Кожен вартівник тут знав: відьма носила в собі силу, здатну за лічені хвилини перетворити палац на звичайнісіньку могилу з уламків і мушель, якщо на те буде її воля. Тому навіть перед обличчям похмурої загрози її статус залишався непохитним.
Наймогутніші мешканці глибин, чиї спини вкривали бойові шрами від зіткнень із найлютішими тварями океану, опускали погляди, коли вона пропливала повз. Її зв'язок із цим світом був давнішим за будь-які закони чи звичаї місцевої знаті. Вона була частиною самого океану — його капризом, його помстою і його законною спадкоємицею.
Рапунцель зупинилася, дозволяючи холодній течії омивати її обличчя. Страху не було.
«Дозвольте запитати, шановна відьма, що це було?» — голос химери розривав простір навколо щільною, владною вібрацією. «Чому ви стали на заваді моєму загону? Чому заступилися за смертного?»
«Я не зобов'язана звітувати перед тим, хто носить луску замість розуму».
Химера на мить примружила важкі очі, але все ж стримала лють: «Проте мені хотілося б знати причину. Ця людина — чужинець. Він небезпечний для всіх нас».
«Мої причини не стосуються тебе або ще когось в цій безодні».
Більше слухати подібне буркотіння вона не збиралася. Рапунцель різко змахнула рукою, і густа товща води раптово перетворилася на тугий, нестримний вир. Потужний удар підхопив величезну химеру і відкинув її в темну далечінь, змусивши замовкнути.
Тритони миттєво розступилися, утворюючи широкий коридор. Вони більше не сміли перегороджувати їй шлях — лише низько схилили голови.
У її невеликій і затишній печері на повернення чекала русалка — віддана супутниця і захисниця, яка розбудила її, щойно відчула тривогу. Вона зустріла свою господиню із схиленою головою, виказуючи покірність.
«Вибачте за зухвалість, — пролунав її схвильований імпульс у воді. — Мені не варто було тоді вриватися до вас. Але сигнал тривоги надто налякав мене».
Відьма мовчки опустилася на камінь. Русалка наблизилася плавним рухом, обережно торкаючись її довгого волосся й намагаючись позбавити пасма заплутаних водоростей.
«Якби раптом хтось із відьом наважився стати людиною… ти знаєш, що для цього потрібно?» — раптом запитала Рапунцель, не дивлячись на неї.
Русалка завмерла. Її пальці застрягли у пасмах, а в очах відбилося глибоке, майже болюче здивування.
«Навіщо комусь із вас ставати цими жалюгідними істотами?» — у її думках пробивалося щире непорозуміння. «Ви ж досконалі. Ви не знаєте хвороб, не відаєте старості. Здатні дихати і в повітрі, і в безодні. Тільки вам підвладна справжня магія. Ви — еліта, на якій тримається весь наш світ!»
«Не хвилюйся, — відьма торкнулася її зап'ястка. — Я не збираюся робити подібних дурниць. Просто цікавлюся, чи це можливо.»
Русалка більше нічого не передала у відповідь. Вона мовчки продовжувала розчісувати волосся, збираючи його у вишукані, суворі коси.
Проте крихкий спокій тривав недовго. Вода на вході до печери різко згустилася, налившись важким, майже свинцевим відтінком, і з темряви виступили постаті п'ятьох старших відьом. Їхні обличчя були холодними й неприступними, а аура навколо них вібрувала від стриманої магії.
Побачивши їх, русалка перелякано здригнулася і, не чекаючи жодного наказу чи попередження, стрімко вислизнула з укриття.
— Ми обізнані про все, що сталося тут за нашої відсутності, — пролунав у просторі владний голос найстаршої відьми. — Кожне твоє хвилювання, кожен необережний рух біля поверхні й зухвалий захист смертного не залишилися непоміченими. Ми вимагаємо пояснень!
— Пояснись, сестро, — нетерпляче піддакували інші, утворюючи коло біля Рапунцель, немов хижаки перед кидком.
— Мені нічого вам сказати… — тихо відказала вона.
— У такому разі, — важко зітхнула старша відьма, даючи знак стражі, — заради безпеки всього нашого міста ми змушені взяти тебе під варту до повного з'ясування всіх обставин.
Коли її під жорстким конвоєм виводили із печери, зазвичай спокійне підводне місто було не впізнати. Воно потопало у гарячковому, лихоманковому хаосі. Вузькі вулиці кишіли переляканими мешканцями: наяди панічно забивалися у розщілини коралів, стражники натягували захисні сітки на головні проїздні арки, а самі води тремтіли від напружених, тривожних імпульсів, що лунали звідусіль.
У цьому загальному збуренні Рапунцель помітила химеру, яка ще нещодавно зухвало намагалася допитуватися до неї. Тепер же ця лицемірна істота зібрала навколо себе цілий натовп малечі із дітей русалок і тритонів. Маленькі істоти з оксамитовою шкірою, мерехтливими лускатими хвостиками та неприродно великими, повними жаху очима збилися в щільний гурт навколо химери.
Химера ж розвівала свої щупальця, вимальовуючи в товщі води загрозливі фігури, і заповнювала простір суворим, ущипливим шепотом:
— Запам'ятайте раз і назавжди, — наставляла вона малечу, пильно дивлячись на перелякані дитячі обличчя. — Люди — це найстрашніші, найбезжальніші монстри, які приходять із суходолу лише заради нашого знищення. Вони вбивають усе живе просто заради забави, руйнують те, чого не розуміють. Тому, щойно ви помітите людину у наших водах, ви не повинні вагатися — нападайте першими!
Один із менших хлопчиків-тритонів затремтів, судомно притискаючи до грудей напівпрозорі плавники, і з відчаєм у голосі подав голос:
— Але ж… я не зможу! Мені страшно!
Химера на мить пом'якшила свій погляд, хоча щупальця на її спині продовжували тривожно коливатися у течії. Вона лагідно, майже поблажливо посміхнулася до малюка, опускаючись ближче до дна:
— Нічого страшного, мій маленький, якщо ти не зможеш вбити людину, — промовила вона м'якше. — Вбивати зовсім не обов'язково! Достатньо просто добре налякати їх так, щоб душа в п'яти пішла. Головне — показати цим чужинцям, що океан — наша територія, наша кров і наша безодня. Їм тут не місце!
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!