Петро Гузiк "Прокляття гумового меча"

Лагідне сонячне проміння не просто пробивалося крізь рожеві фіранки — воно ніби просочувалося, мов сироп, повільно стікаючи по тканині й фарбуючи повітря теплим полуничним сяйвом. Фіранки дихали, ледь помітно здригалися, ніби в кімнаті було власне серце. Усе тут було рожевим до непристойності: стіни — у візерунках сакур, що ніколи не в’янули; килим — пухнастий мов цукрова вата; навіть тіні в кутках мали рожевий відтінок, наче соромилися власної темряви.

Ліжко у формі серця скрипіло від найменшого руху, наче старий любовний лист, перечитаний надто багато разів. Шовкові простирадла блищали, липкі від спеки та солодкого повітря, насиченого ароматами ванілі, шоколаду і чогось ще — ледь уловимого, металевого, як запах крові, замаскований парфумами.

Жан Габріель Луї Батіст Антуан Крістоф Рафаель Жорж Гійом Тібо Людовік Пьєр Етьєн Жуль Трістан Бенуа Ле Тюр лежав розтягнувшись на ліжку, мов античний бог, у магазині іграшок для дорослих. Його тіло було величезним, майже непропорційним до кімнати: чорна, обсидіанова шкіра виблискувала потом, краплі якого повільно котилися рельєфами м’язів, ніби слідували якомусь ритуальному маршруту. Юнацьке обличчя дивно контрастувало з важкістю фігури й з білими, майже срібними вусами та волоссям — укладеними з педантичністю, гідною його улюбленого австрійського художника.

Він неквапно їв молочний шоколад, ламаючи плитку пальцями. Шоколад танув, липнув до шкіри, і Жан Габріель Луї Батіст Антуан Крістоф Рафаель Жорж Гійом Тібо Людовік Пьєр Етьєн Жуль Трістан Бенуа облизував пальці з дитячною насолодою, ніби смакував саме ранкову мить, а не солодощі.

Підвівшись, він у самих лише леопардових стрінгах рушив до холодильника, що стояв у кутку, стилізований під ретро-капсулу з реклами п’ятдесятих. Мугикаючи «Barbie girl» фальшиво й безсоромно, він відкрив дверцята, від яких повіяло холодом і запахом пива, крові та заморожених ягід. Банка дзенькнула, відкрилася, і половина її вмісту зникла в один жадібний ковток. Гучне відригування відлунало по кімнаті, мов фінальний акорд симфонії несмаку.

Він підійшов до дзеркала, що займало майже половину стіни, і дзеркало, здавалося, дивилося на нього з обожнюванням. Жан Габріель Луї Батіст Антуан Крістоф Рафаель Жорж Гійом Тібо Людовік Пьєр Етьєн Жуль Трістан Бенуа напружив м’язи, і послав собі повітряний поцілунок — повільний, театральний, сповнений самозакоханої ніжності.

Глухе хрипіння порушило ідилію.

Жан Габріель Луї Батіст Антуан Крістоф Рафаель Жорж Гійом Тібо Людовік Пьєр Етьєн Жуль Трістан Бенуа скривився, ніби почув фальшиву ноту. Він обернувся. До стіни був прикутий чоловік — блідий, спітнілий, з очима, в яких паніка вже втомилася бути гучною і стала тихою, липкою, як страх перед неминучим. Його геніталії були акуратно вирізані.

— Mon amour*, — промовив він французькою до чоловіка, солодко й майже ласкаво, — от чому ти вічно все псуєш? Ти ж знаєш, який я дратівливий зранку. І ще ця спека… Merde.**

— Майонез… — прохрипів чоловік. — Я тебе прошу, відпусти мене. Я сказав усе, що знав. Я клянуся!

Сльози потекли, змішуючись із потом. Майонез з огидою скривив губи.

— Ти ж дорослий чоловік, mon amour, — посміхаючись сказав він. — .Accepte ton destin dignement.***

Телефон задзвонив різко, майже образливо. Майонез підняв палець.

Телефонний дзвінок прорізав повітря різко, майже нахабно.

— Une seconde, mon amour.****

— Oui,***** — вже в слухавку. — C’est moi.****** Ні, зараз я абсолютно вільний.

Притискаючи телефон плечем, Майонез підхопив із підлоги свої шкіряні штани та жилет — за чутками, пошиті зі шкіри його жертв. Він взув важкі черевики, пов’язав на шию шовкову хустку, нафарбував губи, не зводячи погляду з дзеркала.

— Значить, їх троє? Маг, лицар та нелюд? Привезти мага живим, з рештою — на свій розсуд? Приймаю замовлення, мою ціну ви знаєте. Au revoir.*******

Він завершив дзвінок, повільно повернувся до прикутого чоловіка.

— Ну, мені пора йти, робота кличе. Хоча… нам було весело, а твій член був дууууже смачним.

Одним коротким, майже ніжним рухом він схопив голову чоловіка і різко провернув. Хрускіт прозвучав буденно, як клацання вимикача. Майонез спокійно сунув у піхви довгий кривий меч, перевірив два кинджали за поясом і неспішно покинув кімнату.

Рожеві фіранки й далі танцювали від вітру.

Кімната пахла ваніллю, шоколадом і смертю.

Майонез вийшов на вулицю і одразу скривився, ніби саме сонце образило його особисто. Світло било в очі грубо, нахабно, як погано вихований коханець. Він фиркнув, дістав із кишені жилета великі сонцезахисні окуляри з рожевими лінзами й насунув їх на ніс, відгороджуючись від світу тонким шаром пластику та зверхності. Легким, майже танцювальним кроком він перетнув стоянку. Асфальт під ногами був теплий і липкий, немов розплавлений цукор, і здавалось, що взуття залишає не сліди, а відбитки настрою. Рожевий Hummer чекав на нього, відданий звір — широкий, масивний, безсоромно гламурний, прикрашений аерографією з сердечками, черепами та оголеними янголами з автоматами.

Майонез сів за кермо, грюкнув дверима й одразу ж увімкнув кондиціонер. Холодне повітря ринуло в салон хвилями, облизуючи шкіру, мов язики льодових демонів. Він заплющив очі, на мить дозволяючи собі задоволення, і лише потім плавно вирулив на трасу. Двигун загуркотів глибоко, майже еротично, і Hummer рвонув уперед, розтинаючи гаряче марево дороги. Майонез помчав до Вегас-Ласу — міста, яке не просто жило гріхом, а зводило його в ранг мистецтва.

Вегас-Лас був містом-гігантом, наростом на тілі цивілізації, одним із небагатьох, що не побоялися пустити коріння на самому кордоні Пустелі Святих Моторів. Там, де пісок співав про смерть, місто відповідало сміхом, неоном і дзвоном монет. Місто-мрія для всіх, хто хотів ковтнути свободи великим, небезпечним ковтком і пірнути в пухкі, задушливі обійми гріха.

Азартні ігри, де ставки робили на власні органи. Підпільні бої, де натовп кричав гучніше за біль. Зброя, наркотики, шльондри всіх видів і смаків — живі, механічні, демонічні, примарні. Місто, яке ніколи не спить. Місто, яке може все — звісно, якщо у вас знайдеться пухкий гаманець. Або золото. Або щось цінніше за життя.

За всю свою довгу історію Вегас-Лас уперто зберігав нейтралітет. Королі, тирани й святі дурні не раз намагалися взяти його силою чи хитрістю. Такий діамант прикрасив би корону будь-якого правителя. Але місто кожного разу показувало зуби — довгі й дуже гострі. Маги, нейроманти, контрактні демони та цілісінька армія професійних головорізів стояли за мурами, немов жива система імунітету, готова вбивати будь-яку інфекцію.

Майонез курив цигарку з ароматом ванілі. Дим був солодкий, липкий, він осідав на губах і думках. У рожевих лінзах окулярів світ виглядав добрішим, ніж був насправді. Він будував план полювання повільно, з насолодою, ніби складав букет із майбутніх трупів.

Замовник надав багато інформації: фотографії, сильні та слабкі місця майбутніх жертв. Було відомо, що трійця планує перетнути Пустелю дирижаблем. Саме тому він тримав курс на повітряний порт.

Жан Габріель Луї Батіст Антуан Крістоф Рафаель Жорж Гійом Тібо Людовік Пьєр Етьєн Жуль Трістан Бенуа почав свій шлях професійного асасина там, де люди рідко починають шлях до легенди — у кварталі Червоних Ліхтарів. У ті роки він був одним із найбажаніших проститутів міста. Його тіло знали краще, ніж власні імена, його шкіра пам’ятала сотні рук, а очі навчилися дивитися повз людей, ніби крізь скло.

Квартал буквально дихав сексом. Стіни пітніли, неонові вивіски пульсували, мов відкриті рани, а повітря було густе від запахів поту, парфумів, сперми, дешевого алкоголю й солодкого розпачу. Жан Габріель Луї Батіст Антуан Крістоф Рафаель Жорж Гійом Тібо Людовік Пьєр Етьєн Жуль Трістан Бенуа жив у невеликих апартаментах над борделем, де підлога тихо скрипіла від кожного руху, ніби рахувала гріхи.

Все змінив один випадок.

Він саме приймав клієнта. Рухи були автоматичні, відточені роками — тіло працювало, а думки блукали десь далеко. На стіні беззвучно працював великий телевізор: з екрана сипалися тривожні заголовки, червоні смуги новин різали зображення, як леза.

Він краєм ока глянув на екран — і світ раптом клацнув, мов пастка. Оголошували про пограбування банку. Обличчя одного з нападників було надто знайомим. Занадто близьким. Саме це обличчя нині давилося його здоровенним чорним членом.

Сума винагороди миготіла цифрами, від яких у бідняків починають тремтіти руки. Він не думав довго. Людина, що виросла в бруді й продавала власне тіло, знає ціну секундам. Сильними ногами Жан Габріель Луї Батіст Антуан Крістоф Рафаель Жорж Гійом Тібо Людовік Пьєр Етьєн Жуль Трістан Бенуа стиснув шию чоловіка. Він відчував, як життя тікає з тіла, як судоми стають слабшими, як боротьба перетворюється на порожнечу. Телевізор мовчки показував новини, а світ за вікном продовжував жити. З останнім судомним ривком жертви він кінчив в уже мертву горлянку. Дістав з рота покійника член, витер від сперми, і спокійно набрав номер з екрана й повідомив, що знешкодив одного з бандитів.

Гроші були шаленими. Нереальними.

Вперше за все своє коротке життя Жан Габріель Луї Батіст Антуан Крістоф Рафаель Жорж Гійом Тібо Людовік Пьєр Етьєн Жуль Трістан Бенуа міг не думати про завтрашній день. І десь глибоко всередині він із подивом зрозумів ще одну річ: йому сподобалося вбивати.

Він покинув бордель. Записався до школи кілерів, де вчили не тільки вбивати, а й чекати, планувати, насолоджуватися процесом. Жорстокий, фізично сильний, небезпечно розумний — за короткий час Жан Габріель Луї Батіст Антуан Крістоф Рафаель Жорж Гійом Тібо Людовік Пьєр Етьєн Жуль Трістан Бенуа став одним із кращих у кривавому ремеслі.

Його Hummer мчав вулицями кварталу Червоних Ліхтарів, і вид шльондр, що вишикувалися вздовж просочених гріхом вулиць, викликав у нього легку, майже теплу ностальгію. Більше ніж убивати, Майонез любив трахатися. Після цієї справи він обов’язково повернеться сюди й добряче випустить пару. Він підкурив ще одну цигарку з ароматом ванілі. Дим лягав на язик солодко, майже ніжно, і Майонез рушив до повітряного порту.

Небо над портом було закрите десятками дирижаблів і дивних повітряних суден, що висіли, мов роздуті органи якогось небесного звіра. Вони давали тінь, рятуючи пасажирів від спеки, але водночас тиснули на психіку — здавалося, що небо ось-ось впаде.

Він залишив джип на стоянці й пішов до зони прильоту. І там на нього чекало розчарування. «Буцефал» не значився в списку прибулих суден. Натомість його назва чорніла в графі «Зниклі в Пустелі Святих Моторів».

Майонез стиснув величезні кулаки так, що суглоби побіліли.

— От лайно, — пробурмотів він.

Зниклий означало тільки одне: або смерчі, або дикуни зробили свою справу. А і те, і те означало смерть.

Смерть екіпажу.

Смерть пасажирів.

І, що гірше за все, смерть його грошей.

Грубо вилаявшись і розштовхуючи людей, Майонез повернувся до автівки. У нього було чітке бажання — знайти хороший бар і напитися так, щоб світ знову став рожевим, м’яким і байдужим.

Ігноруючи правила дорожнього руху, Майонез летів бульваром Короля Елвіса. Асфальт під колесами Hummer’а тремтів, немов від страху. Світлофор мигнув червоним — Майонез усміхнувся і натиснув газ. На одному з перехресть він підрізав автівку попереду, спричинивши невелике ДТП.

Ну і похуй.

У місті, де гроші й страх важать більше за закони, йому ніхто нічого не зробить.

Він припаркував Hummer на майже порожній стоянці біля улюбленого мистецького бару. Неонова вивіска блимала, ніби підморгувала оком п’яного художника.

Окрім його рожевого монстра, тут стояло лише одне авто. Plymouth Fury. Криваво-червоний, вкритий шаром пустельної пилюки, немов засохлою кров’ю.

Майонез зупинився на мить. Дикі Авто завжди викликали в нього змішане почуття страху й захвату — як хижа тварина в клітці, яка вміє посміхатися. Колись він уже намагався приручити такого монстра. Тоді він зрозумів: деякі речі або їздять з тобою, або їдять тебе.

Проходячи повз Plymouth, Майонез фізично відчув погляд на собі. Хоч салон був порожній, двигун низько, майже інтимно загарчав, немов упізнавши запах крові. Жан Габріель Луї Батіст Антуан Крістоф Рафаель Жорж Гійом Тібо Людовік Пьєр Етьєн Жуль Трістан Бенуа інстинктивно поклав руку на руків’я кинджала. Машина відповіла ще одним коротким риком — попередженням чи запрошенням.

Він штовхнув двері бару й увійшов.

Всередині повітря було густе від алкоголю, фарби, поту й розбитих мрій. Картини на стінах здавалися живими. Стеля повільно «дихала» тінями, а музика звучала так, ніби хтось грає її з-під води.

Майонез підійшов до бару, сів на високий стілець і замовив віскі. Пхатися в Пустелю Святих Моторів, шукати уламки дирижабля серед піску й клятих дикунів він не збирався. Це не його стиль.

Він підніс склянку до губ, повернувся, щоб оглянути зал — і завмер. У дальньому кутку, під реплікою картини Сальвадора Далі, сиділа трійця. І це була не просто трійця.

Високий чоловік із довгими синіми дредами повільно курив люльку. Дим мав характерний, гіркий запах — небесний мох. Поруч — кремезний, голомозий лицар у розкішних обладунках, вкритий татуюваннями й слідами минулих боїв. Він пив темне пиво. А між ними…

Сніжний гоблін.

Його білосніжна шкіра немов світилося в напівтемряві, очі блищали живим, розумним вогнем. Він жадібно обгризав кістку, і в кожному його русі було щось дикe й водночас дивно привабливе.

Майонез облизав пухкі губи. Удача. Вона справді повернулася до нього лицем. План склався миттєво: Магові — відрубати руки й привезти живим. Лицаря — пустити в розхід. А от гоблін… Від хтивих думок у штанях стало тісно.

Жан Габріель Луї Батіст Антуан Крістоф Рафаель Жорж Гійом Тібо Людовік Пьєр Етьєн Жуль Трістан Бенуа допив віскі одним ковтком, поклав гроші на барну стійку й неспішно покинув бар.

Полювання почалося.

*Мій любий

**Лайно

***Прийми свою долю гідно

****Одну секунду мій любий

*****Так

******Це я

*******До побачення

фрази французькою.