Петро Гузiк "Прокляття гумового меча"

Петрулін голосно, з глибокою екзистенційною душею відригнув кислим елем та тушкованими равликами. Від цього звуку крихітна фея, що саме змахувала пил з картини над столиком друзів, злякано підстрибнула в повітрі. Картина, до слова, була дивною: на ній олією було зображено анатомічно точний людський шлунок, з соку якого визирали маленькі усміхнені обличчя немовлят. Фея, затягнута в мініатюрний латексний костюм покоївки, вибухнула такою міцною, багатоповерховою лайкою, що навіть у мага почервоніли кінчики вух. Зморщивши залитий неоновим хайлайтером носик, вона тричі плюнула Петруліну в кухоль і перелетіла витирати сусіднє полотно — триптих, де оголені кентаври грали в монополію на вершині гігантського блендера.

Атмосфера арт-бару «Кишки та Музи» тиснула на мізки своїм химерним затишком. Стіни були оббиті рожевим штучним хутром, яке повільно й синхронно дихало, ніби будівля була живою. Замість люстр зі стелі звисали висушені й полаковані голови гігантських сомів, у пащах яких тліли фіолетові неонові трубки. Навколо пахло паленою гумою, дешевим парфумом з ароматом сирого м’яса та дорогою кавою.

— Бля, чуваки, тепер можна і жити, — маг задоволено розкурив люльку, випустивши хмару диму у формі маленької труни, яка попливла до стелі й там зникла. — То що далі? Ми живі, трохи побиті, проте досі живі.

— З Крістіною до боліт Альтушок можна дістатися менше ніж за тиждень, — Себастьян дістав з заплічного мішка стару, пом’яту карту, на якій деякі материки були промальовані у вигляді людських кінцівок. Він опустив брудний, зламаний ніготь у гирло намальованої річки, яка чомусь пульсувала ледь помітним зеленим слизом. — Поки ми в Вегас-Ласі, поповнимо запаси і можна вирушати. Пропоную...

Він не встиг договорити. З вулиці, пробиваючи товсті стіни бару, почувся лютий, сухий скрегіт коліс. Крізь вкрите товстим шаром пилу та розмазаних комах панорамне вікно трійця побачила, як їхня Plymouth — Дике Авто з капотом, що нагадував щелепу крокодила — випустила клуби смердючого білого диму. Вона з шаленою швидкістю рвонула з місця, залишаючи на розпеченому асфальті чорні смуги паленої гуми, які миттєво згорнулися в химерні рунічні знаки, і зникла в невідомому напрямку.

Трійця синхронно, мов за командою, переглянулася. У мага смикнулося ліве око.

— Дике Авто ніколи не буде служити довго комусь. З таким характером, як в неї, нам ще повезло, що вона нас до пекла не завезла, — Петрулін загасив люльку об край столу, залишивши на деревині випалене тату у формі ока.

Він кинув на стіл жменю важких золотих монет, на яких замість профілю короля був викарбуваний людський язик.

— Ми з Теодором поповнимо запаси. Треба купити в’ялених кажанів і хоча б галолон святої води для профілактики. А ти, Себастьяне, спробуй знайти нам якийсь транспорт. Я надто старий для довгих піших прогулянок.

Лицар з магом піднялися, важко ступаючи об підлогу, яка у відповідь видавала тихі стогони, і вийшли на залиту ультрафіолетовим сонцем вулицю. Сніжний гоблін Себастьян залишився сам. Він підкликав пальцем офіціанта, який мав чотири руки й голову мурахи, замовив чашку міцної кави, чорної та густої, як мазут, і з головою занурився в телефонний довідник. Книга була старою, її сторінки були зроблені з тонкої сушеної шкіри рептилій.

Тим часом на протилежному боці вулиці, в салоні Hummer, Майонез не повірив своїм власним очам. Він ніжився під прохолодними, майже крижаними струменями кондиціонера, які пахли м’ятою та ментолом. Раптом крізь вітрове скло він побачив, як з дверей «Кишок та Муз» виходять двоє з трьох його намічених жертв. Перед цим їхня тачка — якщо ця істерична бляшанка дійсно належала їм — кудись демонстративно втекла, ледь не збивши бродячого кіборга.

Неспішною, трохи розхитаною ходою чоловік з яскраво-синіми дредами та лисий татуйований здоровань у важких, заляпаних бурою кров’ю обладунках повернули за ріг бару та зникли з поля зору.

А це означало лише одне. Сніжний гоблін залишився в приміщенні зовсім один. Загнаний у куток, мов екзотичний щур.

Майонез хтиво, майже по-звірячому посміхнувся, оголюючи два ряди дрібних, гострих, як голки, зубів. Він дістав з кишені джинсів тюбик яскраво-рожевої, люмінесцентної помади, акуратно, одним рухом поправив її на своїх пухких вустах, підмигнув своєму відображенню в дзеркалі заднього виду і вийшов з машини. Його туфлі м’яко ступали по гарячому асфальту. Похитуючи стегнами, він упевнено рушив до дверей бару, стискаючи в кишені ніж.

Майонез замовив мартіні з трьома маринованими очима тритона замість оливок і сів за сусідній столик. Зі сторони здавалося, що він просто насолоджується напоєм. Проте все його єство професійного ассасина, натреноване роками підпільних ліквідацій, вивчало гобліна. Себастьян виглядав колоритно. Потерта шкіряна куртка, яка, здавалося, була зшита зі шкір різних істот, такі ж цупкі штани, покриті шаром дорожнього пилу та застарілих плям. За поясом стирчав важкий кинджал, чиє лезо вкривали темні, засохлі плями старої крові — судячи з відтінку, королівської. Гоблін був молодим, десь на сто-сто п’ятдесят років. Час від часу він сьорбав чорну каву, яка булькала й підозріло ворушилася в чашці, і виписував з товстого телефонного довідника якісь номери. Потім відставив чашку, дістав з кишені кисет зі зморщеної шкіри кажана і майстерно, буквально за дві секунди, звернув ідеальну самокрутку. Самі пальці гобліна були неприродно довгими, гнучкими, наче живі макаронини, і рухалися з лякаючою заворожуючою точністю.

— Я знайду роботу для цих слухняних пальчиків... — ледь чутно прошепотів Майонез, відчуваючи, як під шкірою пробігає солодке передчуття вбивства і жестом підкликав офіціантку.

Поки фея-офіціантка, люто та голосно дзижчачи прозорими крильцями і залишаючи в повітрі шлейф із пилку виконувала замовлення, ассасин думав над тактикою. Аж раптом його погляд перечепився за шию гобліна. Там, серед складок брудної шкіри, виблискував масивний срібний медальйон у формі триокого черепа з блискавкою в зубах. Робота Кацмана. Найкращого, напівбожевільного гоблінського ювеліра, який, за чутками, збожеволів і почав кувати прикраси з метеоритного заліза та власних зубів. Майонез і сам мав кілька його ексклюзивних виробів у своїй колекції трофеїв і дуже ними пишався. Це був ідеальний гачок. Кілер поправив шовкову шийну хустку кольору свіжої гематоми, показав бармену два пальці, вказавши на столик гобліна, прихопив свій бокал і рушив плавно похитуючи стегнами.

— Пардон, мсьє, що зухвало вриваюся у ваш приватний простір, — заговорив Майонез. Голос його лився, наче теплий солодкий сироп, а бездоганно білі зуби блиснули в напівтемряві бару так яскраво, що фея поруч ледь не втратила орієнтацію в просторі. — Але чи не зраджує мене мій скромний зір? Це у вас медальйон роботи покійного майстра Кацмана? Період його «срібної параної», якщо не помиляюся?

Гоблін на мить завмер. Його довгі пальці завмерли над самокруткою. Він повільно підняв голову, і глянув на Майонеза. Гоблін хрипко, зі свистом, видихнув хмару сизого диму, який чомусь пахнув смаженим беконом.

— Так, це робота Кацмана, — промовив він. — Старий був моїм вчителем. Завжди казав, що я один з небагатьох вмію правильно плавити свинець у свяченій воді. А цей медальйон — його прощальний подарунок мені після того, як я закінчив навчання фінального іспиту з плавлення проклятого золота.

— Яка експресія! Яка витончена грубість! Робота, гідна генія, — Майонез театрально притис руку до грудей. — О, мсьє, де ж мої манери, дозвольте відрекомендуватися! Жан Габріель Луї Батіст Антуан Крістоф Рафаель Жорж Гійом Тібо Людовік Пьєр Етьєн Жуль Трістан Бенуа. Мистецький критик, колекціонер рідкісних емоцій та патологічних дивацтв.

Все ще посміхаючись своєю хижою посмішкою, Майонез простягнув тонку долоню в бездоганній рукавичці з людської... тобто, з телячої шкіри.

— Себастьян. Ювелір. Спеціалізуюся на посмертних масках з чистого золота та інкрустації зубних протезів, — буркнув гоблін. Він протягнув свою руку і з несподіваною залізною силою, потиснув долоню кілера. У Майонеза всередині аж підстрибнув професійний азарт: «О так, ці руки гідні дрочити мій член».

— Дозволите приєднатися до вашої самотності? — Майонез кивком вказав на вільний стілець.

— Прошу.

Тим часом до столика підлетіла фея. Вона тримала два кришталеві келихи з мартіні, хоча сама була розміром трохи більша за ці самі келихи. Важко дихаючи, вона з розмаху гепнула їх на стіл, витерла піт зі свого блискучого чола крихітним кулачком, гикнула і пропищала: «З вас тридцять срібних, і не забудьте на чай, інакше я прокляну ваш рід до п’ятого коліна». Після чого розчинилася в повітрі з гучним звуком «клац!»

— Ну що ж, — Майонез граціозно підняв свій келих, в якому око тритона грайливо повернулося зіницею до гобліна. — За несподівані знайомства, за Кацмана, який зараз напевно переплавляє казани в пеклі на витончені кубки, і за красиві, небезпечні речі!

Себастьян на секунду замислився, відклав самокрутку прямо на дерев’яну стільницю, де вона одразу пропекла маленьку чорну дірочку. Він узяв свій келих своїми довгими пальцями, злегка цокнувся з ассасином, кришталь видав чистий, майже потойбічний дзвін, і одним ковтком випив напій. Майонез зробив маленький, акуратний ковток, відчуваючи, як приємна прохолода та смак полину змивають нудьгу цього вечора. Полювання почалося.

Вони замовили ще по келиху мартіні, у яких цього разу плавали не очі, а мариновані бджолині матки, що час від часу конвульсивно смикали лапками на дні. Розмова ліниво текла навколо ювелірних тонкощів: обговорювали техніку чорніння срібла за допомогою попелу спалених відьом та секрети огранювання кривавих алмазів. Раптом, ніби зовсім випадково, Майонез опустив свій погляд нижче. Його очі кольору перестиглої чорниці помітили, що старий телефонний довідник розгорнутий на сторінці з жирним чорнильним написом: «ОРЕНДА ТРАНСПОРТУ ТА ІНШИХ САМОХІДНИХ ПОТВОР».

— Мсьє Себастьян шукає авто для розваг? — Майонез грайливо підняв одну тонку білу брову, яка яскраво контрастувала з його глибоким, обсидіаново-чорним обличчям.

— Га? — гоблін на мить збився з думки, перехопивши хижий, солодкий погляд нового знайомого. — А, ні. Треба на довгострокову оренду. Ми з друзями маємо невеличку подорож. Нам би щось міцне, щоб колеса не повідвалювалися в першому ж болоті.

— Подорож... Яке солодке, майже еротичне слово, — протягнув Майонез, закинувши голову назад, — Означає свободу, багато вільного часу, багато екзотичних веселощів і різних... кривавих цікавинок.

— Ну, в нас вона більш... більш робоча подорож, — пробурчав Себастьян, затягнувшись самокруткою. Мухоморний дим вирвався з його ніздрів і миттєво набув форми маленької дулі. — Але цікавого ми вже побачили достатньо. Особливо коли наша колишня тачка ледь не зжерла Петруліна під час заправки.

— О, а я ніколи не покидав меж нашого чарівного Вегас-Ласа. Місто надто міцно тримає мене за мої гріховні нутрощі, — сказав Майонез, ховаючи хижу, м’ясоїдну посмішку за кришталевим келихом із мартіні,— Але я можу щиро порадити вам звернутися в «Нід фор спід», найкращий автосалон міста, саме там я купив свій Hummer.

Звісно, він брехав. Свій розкішний джип він забрав три тижні тому в однієї зі своїх жертв — торговця органами, якого він задушив його ж власною тонкою кишкою. Але цей автосалон дійсно був йому знайомий, там працювали чудові хлопці, які вміли відмивати кров з оббивки сидінь.

Гоблін зацікавлено хмикнув, розкрив довідник на пожовклій карті міста, де вулиці були намальовані у вигляді переплетених вен, і почав шукати потрібний квадрат. Обсидіанового кольору рука Майонеза з ідеально доглянутими нігтями, легенько, майже невагомо лягла на шорстку руку Себастьяна. Шкіра ассасина була гарячою, мов розпечений асфальт.

— Je vous y emmènerai avec plaisir●, мій любий, — прошепотів Майонез, обдаючи гобліна ментоловим подихом.

— Справді? — Себастьян підняв на нього свої каламутні зелені очі, у яких на мить блиснула щира гоблінська радість від халяви. — Чудово! Ви зекономите мені купу часу і нервів, друже! Цей Вегас-Лас пахне так, ніби тут хтось здох сто років тому і забув за собою прибрати.

— Тоді ще по порції цього божественного нектару — і поїхали! Я пригощаю, критикам гроші тиснуть у кишенях! — Майонез клацнув пальцями, викликаючи латексну фею.

Нова порція алкоголю приємним, але підступним теплом розтіклася тілом гобліна, злегка сповільнюючи його зазвичай блискавичні рефлекси. Вони допили до дна. Себастьян важко підвівся, схопив свій засмальцьований наплічний мішок, і вони разом ступили на залиту нещадним, ультрафіолетовим сонцем вулицю. Повітря ззовні було таким гарячим, що здавалося, ніби ти дихаєш рідким склом.

— Швидше, мій маленький друже, кондиціонер нас чекає. Моє авто — це оаза в цьому пеклі, — Майонез відчинив важкі пасажирські двері свого велетенського Hummer.

В салоні Hummer дійсно було холодно-приємно. Кондиціонер працював на повну потужність, випускаючи легкий білий туман, який пахнув свіжою м’ятою та формаліном. Майонез граційно застрибнув на водійське сидіння. Він повернув ключ у замку запалювання. Потужний, модифікований двигун рожевого монстра задоволено, майже по-котячому загарчав, змусивши весь кузов джипа вібрувати в такт серцебиттю.

Жан Габріель Луї Батіст Антуан Крістоф Рафаель Жорж Гійом Тібо Людовік Пьєр Етьєн Жуль Трістан Бенуа повільним, артистичним рухом дістав із золотого портсигара тонку цигарку. Він нахилився до бардачка в пошуках запальнички, але вся його увага була зосереджена зовсім на іншому. Краєм ока, крізь дзеркальні сонцезахисні окуляри, він побачив, що гоблін повністю розслабився. Себастьян сидів, заплющивши свої великі очі, підставивши обличчя під крижані струмені повітря, і тихо, задоволено мурчав під ніс якусь старовинну пісню про шльондр. Його захист впав до нуля.

Це тривало менше секунди.

Одним блискавичним, хірургічно точним і неймовірно сильним ударом ліктя назад Майонез влучив гобліну точно в щелепу. Звук удару був глухим, мов кавун розбили об підлогу. Себастьян навіть не встиг пискнути. Його очі закотилися, показуючи жовтуваті білки, і він безпорадно повис на ремені безпеки, ніби мішок із гнилою картоплею. Самокрутка випала з його пальців і безсило задиміла на килимку.

Майонез повільно випрямився, поправив свої вуса, які злегка розпатлалися, і задоволено оглянув свою здобич. Його чорне обличчя розпливлося в широкій, білосніжній посмішці. Він провів пальцем із зеленою помадою по несвідомому носі гобліна, залишаючи яскравий слід.

— Un de capturé,●● — тихо сказав Майонез. — Залишилося ще два. Але зараз... зараз ми трохи розважимося в моїй приватній операційній.

Він увімкнув першу передачу, втопив педаль газу в підлогу, і рожевий Hummer, зриваючись із місця, з виском понісся вглиб покручених кварталів Вегас-Ласа.

Жан Габріель Луї Батіст Антуан Крістоф Рафаель Жорж Гійом Тібо Людовік Пьєр Етьєн Жуль Трістан Бенуа, якого в кривавому підпіллі знали під коротким, наче постріл, прізвиськом Майонез, володів нерухомістю по всьому Вегас-Ласу. Його конспіративні гнізда тяглися від ультралюксових закритих секторів кварталу «Blue Hawaii», де замість газонів росло живе людське волосся, зачесане під ідеальний кокон, до забутих усіма богами і самим королем брудних, гнійних халуп у Нижньому Місті. Робота висококласного ассасина зобов’язувала його бути готовим 24/7 до будь-якого, навіть найбожевільнішого розвитку подій.

Рожевий Hummer летів крізь викручені вулиці, що звивалися, наче кишки збитої тварини. Сонце над Вегас-Ласом випалювало залишки здорового глузду з тутешньої архітектури. Асфальт під колесами місцями переходив у затверділу чорну смолу, з якої стирчали скам’янілі пальці колишніх боржників місцевих картелей. Мимохіть миготіли вивіски забігайлівок, де подавали суп із галюциногенних жаб, та неонові борделі, де за жменю мідяків можна було орендувати механічне тіло на ніч. Це був Вегас-Лас — місто, де гріх не просто процвітав, він тут еволюціонував у нові форми життя.

Себастьян досі був у глибокій відключці після філігранного удару. Гоблінська анатомія виявилася крихкою перед люттю професіонала. З його розбитого, зморшкуватого носа тонкою цівкою витікала густа, фосфоресціююча біла кров, яка в темряві салону світилася блідо-зеленим відтінком. Майонез, не зводячи очей із покрученої траси, акуратно підставив обсидіановий палець під краплю. Зібравши цінну рідину, він повільно, з неприхованим релігійним задоволенням облизав його. Його очі хворобливо розширилися.

— Яка ж смакота... Суміш срібла, сірки та старої магії. Ммм, блядь, цей малий — справжній делікатес, я виїбу його — процідив крізь зуби ассасин, сильніше стискаючи кермо.

Джип мчав, демонстративно ігноруючи будь-які правила дорожнього руху та здорового глузду, піднімаючись усе вище. Метою була шикарна вілла «де Сад», яка монументальним оазисом розкинулася на одному з найвищих, найпрестижніших пагорбів міста. Офіційно ця фортеця з білого мармуру та кованого заліза належала одному з його численних клієнтів-коханців, багатому торговцю живим товаром. Проте цей нещасний виродок уже кілька місяців як був акуратно порубаний на рівні кубики три на три сантиметри і планомірно згодований триголовим псам, які тепер вірно охороняли периметр маєтку, пускаючи отруйну слину на порохові кущі.

Майонез вправно загнав важкий Hummer у підземний гараж, де пахло дорогим мастилом та сирістю. Механічні ворота з глухим гуркотом відсікли світло ультрафіолетового сонця. Ассасин глушнув двигун, відстебнув ремінь і перегнувся через сидіння. Він витягнув обм’яклого гобліна з машини, мов ганчір’яну ляльку, і легким, звичним рухом закинув його собі на міцне плече. Сніжний гоблін важив для нього не більше за мішок сухого листя.

Він рушив углиб підвальних приміщень, спускаючись залізобетонними сходами все нижче, туди, де починалися його приватні володіння. Сюди не доходив жоден звук із вулиці. Тут була облаштована персональна катівня, якій міг би щиро й палко позаздрити сам великий інквізитор Томас де Торквемада.

Приміщення вражало своїм холодним, стерильним і водночас збоченим затишком. Стіни були викладені матовою чорною плиткою, яка повністю поглинала світло, окрім тих місць, де під стелею горіли безжальні хірургічні лампи денного світла. По центру стояв масивний, нахилений під кутом анатомічний стіл із нержавіючої сталі, обладнаний глибокими жолобами для стоку рідин та шкіряними ременями з шипами на внутрішній стороні, щоб жертва не могла навіть здригнутися без болю.

На стінах, на акуратних магнітних тримачах, вишикувався арсенал, здатний змусити кричати навіть мерця. Тут сусідили інструменти двох світів: Класичний хірургічний набір: скальпелі різної модифікації, титанові розширювачі ребер, пилки для ампутації кісток із дрібними, як у акули, зубцями та акушерські щипці, перероблені під виривання хребців.

А поряд були інструменти виготовлені на замовлення Майонеза: «Сльози Каїна» — довгі, тонкі голки з порожниною всередині, через яку в нервові вузли жертви подавався концентрований сік пекельного плюща. Він не руйнував тканини, але посилював чутливість рецепторів болю в тисячу разів. Будь-який дотик здавався здиранням шкіри. «Скрипка болю» — вигадливий механічний пристрій із шестернями та тонкими струнами з мономолекулярного дроту. Його кріпили до пальців жертви, і при щонайменшому русі струни починали повільно, міліметр за міліметром, пиляти плоть до самої кістки, видаючи при цьому специфічний, ультразвуковий писк. «Екстрактор думок» — іржавий на вигляд шолом із купою дротів, що закінчувалися живими, голодними п’явками-мутантами. Вони впивалися в череп і висмоктували спогади, залишаючи від особистості лише пусту, пускаючу слину оболонку.

Майонез із глухим звуком скинув Себастьяна на сталевий стіл. Гоблін стогнав уві сні, його вуха безпорадно сіпалися. Ассасин зафіксував його зап’ястя та кісточки важкими ременями, затягуючи їх так міцно, що шкіра гобліна посиніла.

Він підійшов до полиці, зняв свій дорогий піджак, залишаючись у шовковій сорочці, і повільно закотив рукави, оголюючи свої передпліччя. На його обличчі заграла та сама біла, безжальна посмішка. Полювання пройшло успішно, але справжнє мистецтво починалося саме тут.

●Je vous y emmènerai avec plaisir — Я з радістю відвезу вас туди (французькою)

●●Un de capturé — Одного спіймав (французькою)