Супергерой зі Святошина або справедливість у чорному плащі

Великий рейд Максима на злочинність у Києві мав початися того ж вечора, однак хлопець одразу зіштовхнувся з серйозною проблемою: сни він бачив не так вже і часто, а ставати героєм він, схоже, міг лише коли бачив сни, а не просто спав. З цього випливало, що він хоча б не сновида. Однак сни не йшли майже тиждень і це неймовірно дратувало. Всі думки були лише про те, як допомогти людям, що опинились у несприятливій ситуації через дії інших, поганих людей, а треба було вчити вірша, вирішувати задачу та підготувати два твори: на українську та зарубіжну літератури. І це все незважаючи на інші задані вправи та тренування у басейні. Максим зітхнув і сумно подивився на Назара, що з захопленням грав у гру на його ноутбуці. В одну з тих, яку Максим так і не почав цього тижня, бо був надто зайнятий спробами побачити потрібний сон.

― І все ж, як мені знову стати супергероем? ― пробурмотів він незадоволено. Кому сподобається коли його друг розважається, а самому доводиться робити уроки. ― Не знаєш якихось технік, щоб сни бачити? Може, відео якесь про це…

― Не ставив за мету знайти, ― відповів Назар, не відриваючись від екрану на якому йшов запеклий бій. ― Ти ж і сам можеш загуглити.

Максим міг. Але йому треба було писати, що він думає про народний фольклор і використання художніх засобів у ньому.

― Можу, але мені потрібен перевірений спосіб, ― пробубнів він і вивів іще одне слово на сторінці. Тепер у нього було ціле одне речення до твору з двох сторінок.

― Дай я закінчу рівень і подумаю про це, ― попросив Назар. Не було схоже на те, що він закінчує, але Максиму хоча б вдалося його відволікти. Якщо слабкою стороною Максима були комікси про супергеоїв, то Назар не міг зупинитися, коли доходив до відеоігор.

Сьогодні була п'ятниця і, як Максим і обіцяв, він запросив друга пограти в ігри на його ноутбуці. Вдома нікого не було, Микита кудись подався, тож вони могли вільно розмовляти. Шкода, що за іграми Назара розмовляти не тягнуло зовсім.

За останні п'ять днів Максим встиг скласти цілий список злочинців, яких мав спіймати уві сні, однак жодного разу у нього не було такої нагоди. Теперь зошит зі списком лежав на його столі і жахливо дратував одним своїм виглядом. Максим взагалі став дуже дратівливим. Він частіше огризався на Микиту, двічі сказав щось не дуже приємне Антону і один раз нагрубив батьку. Після останнього йому було особливо соромно і ніяково, бо батько зовсім не був винен у тому, що в Максима нічого не виходить навій у тій єдиній речі, яку міг зробити лише він. Хто б знав, що бути супергероєм ― це не тільки боротися зі злочинністю, але і вміти чекати нагоди…

― Тож, ― несподівано швидко подав голос Назар, ― способи бачити сни, так? Що в нас є…"Як бачити хороші сни без кошмарів", "Як працює мозок уві сні"... О, знайшов, "як бачити сни частіше"!

Максим підняв голову і побачив, що друг згорнув гру і тепер гортав якусь статтю з Інтернету. Відклавши зошита, Максим посунувся ближче і також глянув на екран.

― Провітрити кімнату і спати в зручному ліжку? Серйозно? Що це за поради такі, ― обурився він, варто було йому переглянути перші рядки. ― Я і так сплю зручно!

― Ти дивишся не туди, ― зітхнув Назар. ― Спробуй ті поради, які ти не виконуєш. Наприклад, не їсти на ніч і провітрювати кімнату. Це ж не складно, а я впевнений, що допоможе.

Максим стиснув губи. Не вистачало іще наїхати на кращого друга через власну дратівливість: Назар йому таке не пробачить, принаймі не одразу це точно. До того ж він справді намагався йому допомогти увесь цей час: без нього Максим не зрозумів, що новини виходять не одразу, як щось коїться, що існують так звані фейки, а також провокації та інформаційні війни прямо у мережі. До того, як Максим став героєм, йому здавалося, що вся інформція, що потрапляє до нього, вже перевірена і точна. Звісно, іноді траплялася зовсім вже дурня, яка не могла бути правдою, однак хлопець був впевнений, що вміє відрізняти таку. Назар показав йому, що так буває не завжди, порекомендував перевірені сайти та конкретних журналістів, за дописами яких варто слідкувати. Без нього не було б того списку.

― Я просто думав, що буде щось суттєвіше, ― пробурмотів Максим тихо і сумно. ― Я не знаю, якісь таблетки пропити, чи вправи зробити.

― Або викликати демона сонного паралічу? ― Назар саркастично скривив губи у посмішці. ― Слухай, друже, багато складних речей робиться через декілька простіших речей. Тут так само. На твоєму місці я б радів: таблетки тобі можуть і не продати, вправи робити важко, а просто відкрити на кілька хвилин вікно перед сном ― це ж простіше нікуди. Спробуєш сьогодні? Мені теж вже кортить почитати про твої героїчні вчинки.

Максиму нічого не залишалося, як просто погодитись. Він досяг того розпачливого стану, коли готовий був зробити все що завгодно, аби знову побачити потрібний сон.

Ввечері, коли батьки і Микита повернулися додому, повечеряли і вже готувались до сну, Максим відкрив у їхній кімнаті вікно. Приємний прохолодний вітерець напнув фіранку наче парус, і одразу стало легше дихати. Можливо, у тій статті з Інтернету було трохи більше корисного, ніж думав Максим.

― Ти чого це? ― Микита здивовано подивився на брата. ― Жарко тобі, чи що?

Максим зиркнув на нього, але швидко нагадав собі, що не можна виміщати гнів на близьких. Він і так забагато сварився з братом цього тижня.

― Просто хочу пустити свіже повітря і все тут. Кажуть, так краще спиться.

― А ти скаржишся на поганий сон? ― всміхнувся Микита криво. ― Не дивись на мене так, я ж не критикую. Просто закрити не забудь, як спати підеш.

"Ну і чого він такий як є?" ― майнула думка, однак Максим якомога швидше відігнав її геть. Йому треба було налаштуватися на сон і заспокоїтися, а негативні думки лише відволікали. Після того, як Назар пішов додому, а Максим зрозумів, що твору сьогодні не буде, він вирішив пошукати не тільки способи бачити сни, але і швидко засинати, адже без сну не буде і сновидінь. Ще цього четверга Максим так хотів побачити сон, що взагалі не міг заснути майже до півночі і лише крутився у ліжку. Не можна було наступати на одні граблі двічі.

Цього разу все пішло краще. Максим був дуже втомлений і заснув іще до того, як Микита вимкнув свою настільну лампу. Однак сновидіння до нього прийшло далеко не одразу: спочатку він просто відпочивав, пливучи у повній темряві і лише якийсь часу потому Максим побачив нічні вулиці Києва. Краєчок неба вже починав сіріти, це було чудово видно з даху міністерства інфраструктури: одного з найвищих хмарочосів у місті. Малий хлопець у душі могутнього супергероя готовий був заволати від захоплення, адже він буквально був на вершині міста, бачив все навкруги і міг дістатись будь-якої точки за лічені секунди.

Однак до ранку залишалось не так вже і багато часу, тому треба зайнятися ділом. По всьому списку пройтися він не встигне, а зважаючи на те як довго він намагався побачити цей сон, не було часу і на дрібних злочинців. З кого ж тоді почати?

В пам’яті зринув портрет забудовника, на якого скаржилися друзі батька Максима. Кепських історій з цим чоловіком в інтернеті теж було вдосталь. Ціль знайдено. Максим ступив крок з даху і полетів над містом туди, де сьогодні мала запанувати справедливість.

Знайти чоловіка виявилось так само легко, як і минулого разу: Максим не обирав шлях, не вдивлявся у вулиці, а просто точно знав, яка будівля і який поверх йому потрібні. Цього разу вікно навіть було шкода бити: величезне і панорамне, Максим хотів би мати таке в кімнаті, з видом на Дніпро. Але все ж він вдарив по ньому, і скло моментально розлетілося на друзки. Чоловік, що спав на здоровенному ліжку, підскочив, наче вжалений, а поруч із ним різко сіла жінка, яка, побачивши Максима, скрикнула. У того склалося враження, що йому не варто було отак вриватися з самого ранку, однак він вже не міг вибачитися і просто піти. Переступивши через скло, Максим попрямував до чоловіка. Жінка знову скрикнула і, вхопивши ковдру, побігла із нею геть з кімнати. Чоловік же не поспішав.

― Хто ви такий і що вам від мене треба? ― запитав він. Його голос звучав би впевненіше і серйозніше, як би не тремтів, а обличчя не було бліде майже як простирадло під ним.

― Люди хочуть отримати свої квартири, шановний, ― похмуро сказав Максим, зупиняючись біля ліжка. Без ковдри стало видно, що забудовник не мав звички спати голим. Зважаючи на плани Максима, це було б дуже недоречно.

― То ви від них?.. ― чоловік насупився і відразу наче заспокоївся. ― Як і їм, скажу вам, що будинки так швидко не будуються. Якщо у вас є підозри, що я привласнюю кошти, то можу показати вам бухгалтерську книгу і всі платежі, куди пішли гроші і чому довелося призупинити будівництво…

― Ті самі книги, що ви показали журналістам? ― спокійно запитав Максим. Чоловік перед ним знову занервував. Його очі забігали, наче він шукав шляхів до відступу.

― А які ж іще? ― запитав він. Схоже, що він збирався тягнути час, але перед обличчям супергероя у цьому не було ніякого сенсу.

― Подумаєте по дорозі, ― Максим криво всміхнувся і схопив чоловіка під руку.

Зранку Максим почувався так, наче проспав не ніч, а кілька днів після важкої хвороби і нарешті йому стало краще. Сніданок смакував краще ніж зазвичай, сонце світило яскравіше, а родичі здавалися привітнішими. Хлопець збирався доробити уроки на тиждень і трохи прогулятися, але варто йому було сісти за той самий твір, що учора ніяк йому не вдавався, як у нього задзвонив телефон.

― Це просто неймовірно! ― почувся крик у трубку, як тільки Максим її підняв. Було таке відчуття, що йому взагалі не потрібен був телефон, щоб почути голос Назара з сусіднього району. ― Нічого крутішого я в житті не бачив! Ти геній, чувак! Те, як ти впорався з тим жирним ідіотом ― просто неймовірно! Ти маєш розповісти мені, як все було насправді у найдрібніших деталях!

― Так, а можеш припинити горлати і трохи пояснити? ― сказав Максим, як тільки у словах Назара з'явилась пауза.

― Ти що, не пам'ятаєш? ― здивовано запитав той. ― І новин зранку не читав? Макс, це не діло, героїчні вчинки треба знати в обличчя. Біжи читай що накоїв, а за дві години зустрінемось у парку: це треба обговорити віч-на-віч.

З цими словами він кинув трубку, так нічого і не пояснивши і не давши Максиму сказати і слова. Схоже, дійсно прийдеться самостійно діставати інформацію. Однак спершу треба закінчити твір і бажано не відволікатися на усілякі героїчні вчинки.

Через годину, коли твір нарешті зайняв дві сторінки, а серед домашки залишилося лише те, що можна зробити і в неділю, Максим все ж наважився зазирнути в новини. Зі свого сну він пам'ятав лише високі дахи і серйозне обличчя забудовника, а от що саме він з ним зробив, вивітрилося з пам'яті зранку.

Перші ж заголовки новин викликали у Максима сміх, а фоторепортаж з місця подій змусив веселитися так, що аж сльози на очах виступили. Судячи з новин, того самого скандального забудовника знайшли на даху його власного недобудованого хмарочоса кілька годин тому, в одних лише піжамних штанях. Спуститися самотужки він не міг, адже з даху не було сходів. Їх просто не добудували. Тепер Максим міг зрозуміти чого друг вирішив подзвонити йому одразу: не обговорити подібне було б великою помилкою.

До того ж, незважаючи на те, що цього разу Максим не з'явився на жодній камері і сам забудовник не визнавав його участі, майже кожний журналіст вважав своїм обов'язком пригадати супергероя зі Святошина у цій історії, якщо не в заголовку новини, то хоча б натяк у тексті обов'язково був. Від цього на душі буквально ставало тепліше і на зустріч з Назаром Максим ішов у чудовому гуморі.

― Ну що, герою, впізнав себе? ― усміхнувся Назар, як тільки вони зустрілися. ― Це просто геніальний хід був, я маю визнати. Ти завжди все продумуєш наперед?

― Скажеш іще, ― Максим відвів очі. ― Не завжди, просто саме з цим хлопцем я хотів зробити щось особливе, щоб йому запам'яталося назавжди.

― Маю віддати належне, він таке дійсно запам'ятає, ― усміхнувся друг, але потім якось дуже швидко став серйозним. ― Візьмемо чогось випити? Є розмова про все це.

― Щось настільки?.. ― почав Максим але не закінчив фразу. Якщо треба було поговорити, то вони поговорять.

Зійшовши до найближчого магазину і взявши по банці коли, хлопці вийшли до парку і повільно рушили алеєю вглиб. Поки повз них ішли люди, Назар не поспішав починати, але як тільки останні перехожі опинились достатньо далеко, він сказав:

― Я тут подумав про твою безпеку, і вона мене бентежить.

― Що? ― здивовано запитав Максим. Він очікував чого завгодно, але не розмови про те, що наче не мало хвилювати жодного з них.

― Я про те, що якщо ти таки перетворюєшся на іншу людину і літаєш містом, то хтось може тебе вистежити, коли ти будеш повертатися. Або ще гірше ― серйозно поранити тебе у процесі виконання завдання, розумієш? Може, кілька грабіжників з Троєщини або звичайний аферист на таке не здатні, але тепер ти перейшов на більш серйозних людей, тому варто побоюватися того, що на тебе почнеться полювання. Як в кіно, розумієш?

Назар говорив це з таким серйозним виразом обличчя, яке Максим бачив у нього лише кілька разів в житті. Саме тому він не став з ходу говорити про те, що всі підозри друга не загрожують його безпеці. І що навряд чи, навіть якщо усілякі спецагенти і існують в Україні, то вони будуть здатні знайти Максима.

― Я вдячний тобі за те, що ти подумав про все це, друже. Я і справді мало розмірковував про подібні речі, хоча треба було з них почати. Нам варто придумати якусь стратегію роботи надалі, аби я не накликав біду не лише на себе, але і на оточуючих. Однак поки що я не уявляю, як мене могли б вистежити, або вбити. Хіба я тобі не розповідав, як в мене вже стріляли?

Обличчя Назара витягнулось.

― Серйозно? Ти забув про це розказати?!

Максиму майнула думка, що детально він не розповідав другові жодног зі своїх снів, і йому стало трохи соромно: Назар ділив з ним цю таємницю, тож треба було тримати його в курсі всього, а не забути, поринувши у свої справи.

― Коли я знайшов того афериста, пам'ятаєш? Він стріляв у мене і дуже перелякався, коли нічого після цього не сталося. Не знаю, як це виглядало з його боку, однак я навіть не відчув нічого, ― пояснив Максим, намагаючись пригадати більше важливих деталей з того сну.

― Знаєш, після того, як ти це сказав, мені починає здаватися, що в тебе забагато здібностей, як на одну людину, ― Назар якось невпевнено посміхнувся. ― Поділишся?

― Як би я ще знав як, ― Максим відповів йому сумною посмішкою. Може і варто було наступної ночі спробувати. До цього усе, що йому було треба, відбувалося уві сні саме по собі. ― Я спробую цієї ж ночі, добре? Вдвох ми змогли б зловити більше злочинців.

― Це точно, ― кивнув Назар. ― Але я майже впевнений, що нічого не вийде… Все ж герой у нас ти, а я лише твій друг, що допомогає з інформацією і є мозком операції. Така роль також важлива для сюжету нашої історії. А тепер, розкажи мені все, що не розказав минулих разів: щоб скласти план захисту, я хочу мати всю інформацію про твої сили, друже.

Максим кивнув і почав розказувати. Деталей виявилось насправді аж занадто багато. Він і сам не розумів цього, поки не сказав у голос все, що з ним відбулося за ті три ночі. У чомусь Назар був правий: у нього було забагато надздібностей. Він був неймовірно сильним, вмів літати, був куленепробивним і, можливо, мав рентгенівський зір і просто неймовірну швидкість. І це незважаючи на те, що якимось чином вночі він ставав дорослим, а вдень залишався звичайною дитиною. До того ж він якось зникав, коли прокидався, і знову був у своєму ліжку, хоча до цього міг знаходитися зовсім у іншому кінці Києва. Всього цього було забагато для одного, але робило Максима фактично невразливим як до прямих атак, так і до переслідувань. Він би ніколи не сказав цього в голос, але такі можливості його заспокоювали: він не постраждає, якщо щось піде не так, не постраждають і його родичі та друзі. Все було ідеально безпечно.

― Знаєш, мені шкода злочинців у Києві, ― сказав Назар, коли Максим закінчив говорити. ― Проти них вийшов якийсь супер-солдат. Ти не залишиш їм і шансу.

― Думаєш, це погано?

― Ні, тільки на краще, ― похитав головою Назар. ― Я б хотів спокійно гуляти з тобою ввечері, не згадуючи слів мами про те, що "не діставай телефон, бо поцуплять" чи щось таке.

― Тоді ти допоможеш мені? ― запитав Максим, дивлячись на друга з максимальною серйозністю. ― Я подумав, що маючи таку силу, я зобов'язаний очистити місто від злочинців. Але просто літати вулицями сенсу мало. Я можу опинятися там, де потрібен, але не одні лише дрібні грабіжники створюють погану кримінальну картину у місті. Варто займатися і більш впливовими людьми

― Згоден, ― кивнув Назар. ― Але чим я можу тобі допомогти? Хіба що новини передивлятись регулярно.

― Саме це і треба, ― сказав Максим. ― Передивлятись новини, обирати того, хто заслуговує на покарання і вигадувати йому запобіжний захід. Немає сенсу тягнути грабіжника до поліції, у них не буде доказів для його покарання. Так само і з забудовником. Але є дуже-дуже багато людей, яким варто дійсно сісти до в'язниці, щоб виправитись.

― О-о, ― з розумінням протягнув Назар. ― Звучить цікаво. І це я точно можу!

― Тож, команда? ― Максим простягнув другу долоню і той хвацько плеснув по ній своєю.

― Команда!