Супергерой зі Святошина або справедливість у чорному плащі

Наступного ранку, Максим побачив у чаті, де сиділи усі його друзі, пропозицію від Антона зустрітись сьогодні ввечері та посидіти у який-небудь кав'ярні.

"Ми закінчили готувати нарис до конкурсу, хочемо відсвяткувати! Хто за піцу?"

Звісно ніхто не був проти, навіть Назар вирішив пожертвувати часом занять на користь смаколиків і газованих напоїв.

Дочекатися вечора виявилось найскладнішим для Максима. Комікси вже не радували, ігри не допомагали відволіктись, і єдине, що залишалося ― спробувати удосконалити малюнок, що його Максим так і не здав вчителю. Аркуш так і залишився лежати на підвіконні і вже добряче припав пилом. Якби був інтернет, Максим точно б загуглив якісь уроки чи поради до малювання, однак інтернет був лише мобільний і хлопець не ризикував його витрачати просто так.

Кілька разів Максиму здавалося, що малюнок він зіпсував, однак виправити поки що вдавалося майже все. Коли настав час іти до друзів, він не те щоб був задоволений результатом, однак вирішив, що хоча б не витратив час дарма.

Хлопці зустрілися біля входу у парк, Софія запізнювалася, однак ніхто і не думав на це сваритися, адже виявилося, що не один Максим скучив за спілкуванням. Антон пояснював, що саме робив до конкурсу і в які етапи, та чому має виграти саме їхня з Кирилом робота, Назар також розповідав про виставу, яку вони готують усією студією, і на фоні них двох Максим відчував, що лише гає час на канікулах. Добре, що Семен іще не повернувся, адже з його розповідями про подорож було б іще важче. Однак розмова швидко перейшла на більш прості для хлопця теми.

Коли дівчина до них приєдналась, уся компанія із задоволенням засіла у найближчій піцерії, та замовила дві гігантські піци. Повністю їх з'їсти в них, звісно, не вийшло, але така їжа була саме тим, що добре йшло під розмову і через якийсь час навіть Максим вже не почувався осторонь. Єдине, що було трохи незвично цього вечора ― погляди Назара. Час від часу друг дивився на Максима так, наче хотів підняти якусь тему, яка стосувалася їх двох безпосередньо, однак зупинявся ще до того, як відкривав рота. Якби не це, вечір можна було б вважати ідеальним.

― Ти про щось хотів поговорити? ― запитав Максим, коли вони все ж вирішили розходитись. Антон проводжав Софію, а Максим з Назаром пішли своїм звичним шляхом через парк. ― Ти мені трохи одяг не пропік своїм поглядом. Це стосується супергероя, чи не так?

― Так. Є дещо в останніх новинах, що мене бентежить, ― відказав Назар. Його голос звучав на диво серозно і навіть напружено. ― Пам'ятаєш нашу розмову про зміну свідомості людей твоєю силою? Мені здається, що ти змінив свою думку. І можливо навіть використав щось подібне останньої ночі.

Якби Максим зараз щось пив, він би точно закашлявся. Слова Назара були для нього мало того, що повністю неочікуваними, так ще і припущення були настільки дурними, що залишатися спокійним не було ніяких сил. Хлопець зупинився посеред троуару і різко повернувся до Назара.

― Знаєш, друже, не знаю, чим я тобі насосив, але з якого дива ти приймаєш мене за того експериментатора?! Чим я заслужив твою недовіру?

― А що я маю думати, коли за день троє впливових політиків, або мільйонерів, зізнаються у ЗМІ в своїх корупційних діяннях?! ― так само обурено відповів Назар. Парочка, що в кількох кроках від них палила, здивовано обернулась. ― Ніхто ж окрім тебе не може так робити! Навіть теоретично!

Максим спочатку зітхнув, подумав, що треба говорити тихіше і лише потім у його голові наче перемикач клацнув. Думки побігли зі швидкістю кадрів у кіно. Не ніхто, а як мінімум іще кілька студентів, що брали участь у експерименті з надздбіностями. Але яка ймовірність, що такого додумався хтось з них, а не конкретний хлопець, що лишень цього ранку дізнався про справжню могутність, що була у його руках? Настільки мала, що її можна було б взагалі виключити з розрахунків, однак Максим чіплявся за неї, як за останнє можливе пояснення. Джастіс не міг, він же не дурний, він мав розуміти, який буде результат такої боротьби зі злочинністю!

― Агов, у тебе все гаразд? ― Назар помахав рукою перед його носом. ― Земля викликає, прийом.

― Нічого не гаразд, ― видихнув Максим. ― Мені терміново треба заснути. Вибач, як тільки я сам все зрозумію, то обов'язково поясню.

― Так це все ж таки був не ти? ― запитв Назар, здивовано дивлячись йому у спину, поки Максим біг парковою алеєю, щоб якнайшвидше потрапити додому, до ліжка, через яке він зможе знову стати героєм, знайти Джастіса і впевнитись, він дуже хотів впевнетись, що все це не його рук справа.

Як на зло,заснути не виходило. Хоч Максим зробив усе можливе, щоб не лише заснути швидко, але і побачити сон, у нього не виходило. Ні провітрювання, ні гаряче молоко, ні зручний матрац не допомагали. Микита, що цього вечора сидів дома, спостерігав за його муками без великої цікавості. Його погляд також заважав Максиму спати. Під кінець він настільки вимотав себе переживаннями, що все ж таки провалився у сон, але ближче до півночі

Сьогодні вид Києва його не радував зовсім. Максим опинився у небі, хоча хотів бути біля Джастіса. Тепер він втратить ще й час на пошуки, а міг би вже намагатися знайти справжнього злочинця, що змінював сутність людей.

Однак, Джастіс дав про себе знати, перш ніж Максим всерйоз почав переживати. На одному з дахів житлових будинків, хлопець помітив великий, але безшумний спалах вогню. Як тільки полум'я розсіялося, він побачив за ним дві фігури: жіночу, вже знайому, у темній кофті та джинсах, і чоловічу, у чорному плащу. І судячи з усього, у них була запекла битва. З рук Маргарити один за одним вилітали спалахи полум'я, такі ж великі, якими вона при першій зустрічі налякала Максима, а Джастіс закривався від неї потоками повітря, або просто ухилявся, однак у другій руці він вже готував блискавку.

Спостерігати далі було не можна.

― Зупиніться!

Максим полетів до них з такою швидкістю, що відчув себе кометою. В наступну мить він стояв між Маргаритою та Джастісом, розкинувши руки, наче зупиняючи їх двох.

― Ця навіжена хоче мене спалити! ― першим скрикнув Джастіс.

― Відійди, хлопче, ― холодно сказала Маргарита. ― Ця людина ― вбивця, та ще й з небезпечною силою. Я маю його зупинити.

З цими словами вона знову скинула руку. Максиму довелося зібрати в кулак усю свою сміливість, щоб залишитися стояти на місці, а не відстрибнути в бік, як йому хотілося більш за все.

― Я не відійду, поки ви не поясните мені!

Добре, що уві сні Максим мав дорослий, низький голос, бо якби він був зараз собою, то точно б перейшов на недопустимо високі ноти. Щось всередині нього билося в агонії, не розуміючи що коїться.

― Та кажу ж, вона просто напала на мене! ― скрикнув Джастіс. Стоячи тепер перед ним, Максим зрозумів, що той тримав руку з блискавкою так, щоб Маргарита її не бачила. Вона не знала, що він може вдарити так, тому думала, що зможе перемогти, однак вогонь не врятує її від струму. А Маргарита, на відміну від Максима і Джастіса, могла використовувати лише вогонь. Ні, Максим має стояти де стоїть і ні кроку в бік, інакше може статися щось жахливе, він відчував це шкірою.

― Він жорстоко вбив подружжя Паліїв, а потім скинув Нестора Пилипенка з даху, ― холодно сказала Маргарита, не опускаючи руки. ― А тепер він втручається у свідомість людей і змінює її. Я знайшла його магічний слід біля кожного з тих, хто сьогодні зізнався ЗМІ у корупції.

У Максима впало серце. Не вірити Маргариті було можна, але який сенс їй брехати? Однак вона вже нападала на Максима без причини, та й з нею він був знайомий усього нічого, на відмінно від Джастіса. Ні, Дмитра.

― Це помилка, ― повільно проговорив Максим, намагаючись щоб його слова звучали якомога спокійніше. ― Останні кілька днів я працював із ним, і не мав жодних причин вважати його вбивцею, або маніпулятором.

"Брехня", ― уїдливо підказав мозок. ― "Ти підозрював його у вбивстві Пилипенка".

― Підробити чи сплутати магічний слід неможливо, ― похмуро відказала Маргарита. ― А тепер відійди. Я швидко з цим закінчу.

Однак вдарити вогнем їй не дав Джастіс. Одним стрімким рухом він випростав руку, і з неї вдарила блискавка. Повз Максима, вона пройшла до Маргарити і дісталася б її, якби не чудова реакція відьми і те, що при ній не було нічого металевого. У момент, коли блискавка замість відьми, вдарила у антену на даху будинку, Максим зрозумів: це мав бути смертельний удар.

― Що ти робиш?! ― вигукнув хлопець, обертаючись до Джастіса. ― Ти ж міг її вбити!

― Саме це я і хотів зробити, ― неочікувано холодно сказав Джастіс, вже створюючи у руці нову блискавку. ― Вибач, Максе, але маючи таку силу, я зобов'язаний змінити світ на краще. І я не дозволю себе зупинити, нікому, навіть тобі. Ти занадто добрий для всього цього, тож краще взагалі не лізь. Залиш брудну роботу на мене.

Блискавка вдарила знову, Максим і кліпнути не встиг. На цей раз вона досягла цілі і вдарила у Маргариту швидше, ніж вона, або навіть супергерой, могли зреагувати. Дівчина закричала так сильно, що Максиму заклало вуха і щось задзвеніло у голові. Здавалося, що вона кричить цілу вічність, що її крик буде звучати завжди і переслідувати його у снах, у найгірших кошмарах. Він тепер буде з ним завжди, щосекунди його життя, адже люди не мають так кричати. Але крик закінчився, в один момент просто спинився, і Маргарита впала на дах. Максим молив бога, щоб вона просто втратила свідомість.

― Прощавай, Максе, ― почувся голос Джастіса. Максим різко обернувся. Його учорашній друг вже летів у нічне небо, а за його спиною тріпотів на вітрі чорний плащ. Можна було б кинутися за ним, спробувати зупинити, пояснити, але Максим кинувся не до Джастіса, а до Маргарити.

― Будь ласка, будь ласка, не помирай, ― бурмотів він, втративши всю свою геройську стійкість та силу за одну мить. Він спробував намацати у блідої, яка сама смерть, Маргарити пульс. Що роблять у таких випадках? Непрямий масаж серця? Штучне дихання? Викликають швидку? Максим навіть не знає адреси, за якою знаходиться! Що як зараз на його руках помирає людина? Не важливо навіть якщо вона була тією хто почав бій! Смерть ― це не спосіб довести свою правоту, Джастіс найбільший у світі дурень, якщо думає, що щось вирішить таким чином. Хай він думає що хоче і робить що хоче, але серце Маргарити не має зупинятися через це. Воно має битися, кров має бігти її артеріями, легені наповнюватися повітрям і що там ще є ознаками нормального життя...

Викликати швидку не знадобилося. Ще до того, як хлопець знайшов хоч якісь ознаки життя у Маргарити, вона глибоко вдихнула і сама підхопилась. Погляд у неї був шокований, але це було не так важливо, адже незважаючи ні на що, Маргарита була жива.

― Що ти зробив?

― Ще нічого, ― відповів Максим розгублено. ― Ти як себе почуваєш? Хоча дурне питання, мабуть, жахливо.

Маргарита не відповіла. Вона обережно помацала груди у тому місці, де її вдарила блискавка Джастіса, потім приклала долоню до серця, послухала його, потім намацала пульс на шиї. До її обличчя повільно повертався колір, хоча дівчина явно і досі була жахливо розгублена. Їй довелося кілька разів глибоко вдихнути і видихнути, щоб взяти себе в руки, а потім вона нарешті подивилась Максиму в очі. Цей погляд не обіцяв нічого хорошого.

― Тобі треба поговорити з шефом. Негайно.

Судячи з того, який рішучий був у неї тон, Максим не мав права не відмову. В принципі, зважаючи на те, що через нього у місті з'явився трохи навіжений супергерой, Максим явно заслужив на те, щоб стати на килим перед яким-небудь важливим босом та отримати по вухах.