Супергерой зі Святошина або справедливість у чорному плащі

З Григіром Олександровичем Максим проговорив майже всю ніч і за словами Маргарити, він ставив ті питання, які мав би ставити першокласний маг-оперативник у його ситуації. Хлопець з'ясував, чи є обмеження у його з Джастісом сил, чи знає Григір Олександрович, де живе Дмитро і чи є можливість виправити те, що Джастіс вже накоїв.

― Обмеження, звісно, є. Магія частково схожа на код, яким написано світ, однак кожен з нас робить доповнення до цього коду на своїй мові програмування і в кожного вона різна. Саме за нею Маргарита може знайти мага. Однак це ще і означає, що змінити магію іншого чаклуна не вийде. Більше того, якщо інший чаклун запрограмував цю частину світу під себе раніше за вас, пане Максим, то вам доведеться грати за його правилами. Наприклад, Дмитро зробить необхідні магічні дії, щоб вас знайти, однак ви передбачили такий розвиток подій і зробили всі необхідні магічні дії, щоб він вас не знайшов. Тут не грає ролі, хто з вас сильніший маг. Просто заклинання Дмитра наштовхнеться на ваше, бо ви поставили його раніше, і він не зможе вас знайти. Однак це ж означає, що повернути все як було до його втручання у вас не вийде.

У той момент Максим дуже палко забажав, щоб Дмитро ніколи і нізащо не міг знайти його справжнього та його сім'ю чи друзів, і не міг їм зашкодити випадково. Він перебрав кілька формулюваннь цього бажання, щоб напевне ніхто з дорогих йому людей не постраждав.

До того ж, Григір Олександрович пояснив, що вони не можуть спричинити катастрофу планетарного масштабу напряму: наприклад, змусити сонце сісти раніше часу, або посунути зорі на небі. Якщо хтось з них раптово забажає щось таке зробити, то скоріш за все впаде без сил та без магії вже за секунду. Це можна було б використати у спробі обдурити Джастіса та змусити його вимотатися передчасно, але Максим не мав жодного уявлення, як змусити того навіть спробувати щось подібне. Той не здавався достатньо дурним, аби на таке купиитися.

― А щодо місця його проживання, я вам одразу сказати не можу, але він заповнював анкету учасника експерименту і, скоріш за все, вказав справжню адресу, ― сказав Григір Олександрович. ― Я точно знаю, що він не з гуртожитка і начебто живе у приватному будинку, але де саме ― сказати важко.

Взагалі у хлопця було ще багато питань, які він хотів поставити Григіру Олександровичу, однак за вікном починало світати і з повчальної лекції його вирвав звук будильника. Мабуть,зникнути отак було максимально нетактовно, однак у хлопця не було жодного вибору.

Було образливо, адже будильник був не Максимів: у хлопця були ще цілі три дні на те, щоб побороти зло, однак Микиті з якоїсь причини необхідно було сьогодні рано прокинутися. Заснути назад не вдалося, як і уявити образ супергероя з усіма його можливостями поза сном. Щось підказувало Максиму, що взятися за Джастіса необхідно було терміново, однак у нього не виходило і від цього хотілося лізти на стіну.

Однак від цієї справи хлопця відволік дзвінок телефона. Назар, судячи з усього, дуже хотів знати, що ж сталося учора і що, власне, коїться у супергеройських справах. Добре, що Микита пішов і Максим міг вільно розказати другу все. Майже.

― Отже твій новий супердруг став суперзлодієм, як тільки зрозумів, що має велику силу? І тепер якийсь старий викладач від імені усього магічного світу Києва просить тебе його зупинити, я правильно зрозумів?

― Чому за твоїм переказом це звучить так… по-дурному? ― Максим насупився, хоч і чудово знав, що його друг цього не побачить. ― Все так, але набагато серйозніше.

― Та я і не кажу, що це все несерйозно, однак як він дізнався про те, що та пігулка дала йому таку велику силу? ― голос Назара звучав розгублено. Максим відчув, як у нього заворушилась совість через те, що він не договорював та обманював друга.

― Скоріш за все, випадково… Можливо, як і я сам.

― Це просто якийсь трин… Блін, мати поруч, не можна лаятися, ― пробурмотів Назар у трубку. Судячи з голосу, він переймався всією ситуацією чи не сильніше за Максима. ― Його треба терміново зупинити! Негайно лягай спати!

― Якщо ти думаєш, що я не намагався, то ти мене погано знаєш, ― обурено пробурмотів Максим. ― До того ж, навіть якщо я засну, це не гарантує мені того, що я впораюсь з ним. Меня потрібен план, до того ж максимально хороший, аби це все вирішити.

― Який може бути план у боротьбі зі злочинцем? Схопи його та доправ до відділку, або вони його засудили!

― Як вони його втримають? Він може розігнути ґрати або навіть пройти крізь стіну! Я б так точно зробив, ― відповів Максим моментально. Чомусь він ставив себе на місце Джастіса, намагаючись зрозуміти його наступні кроки, або дії в тій чи іншій ситуації. Можливо, йому досі хотілося вірити, що вони схожі, і Джастіс просто не до кінця розуміє наслідки своїх дій.

― Ти б зробив, але він ― не ти. Його уяві до твоєї ще йти та йти! ― продовжував гнути своє Назар, ― Тобі треба лише спіймати його, а це ти добре вмієш.

― Не те щоб аж настільки добре. І знаєш, я б не наражав на небезпеку працівників відділку, що будуть за ним стежити, ― пробурмотів Максим. ― Потрібен кращий план.

― Я не можу придумати нічого кращого, для мене він лише черговий злочинець!

Максим хотів було сказати, що Джастіс може бути і не злочинцем, але вчасно прикусив язика. Не може герой бути другом і злодієм, це не за законом жанру, так не буває, і Назар це знав. Пояснити те, які стосунки пов'язували Максима з Джастісом ― все одно, що розкрити другу страшну таємницю того, як Максим облажався. А він був не готовий вислуховувати усе, що Назар на це скаже, адже у нього буде багато фразочок по типу "а я ж тобі казав".

Йому взагалі Джастіс не подобався, він казав, що це дурне геройське ім'я і що Максиму не варто йому довіряти. Однак Максим не послухався, адже вважав себе розумнішим. І от чим все це закінчилося.

― Тут все складніше. Він сильніший за мене. Як сказав Григір Олександрович, моя сила може закінчитися швидше за його і тоді все. Зовсім все.

― А що, як змусити його витратити всі сили водночас? Або вкрасти їх! Ти ж зможеш це, якщо уявиш, я вірю! Або якось заблокувати.

― Ти кажеш все, що спаде на думку, це не план, ― зітхнув Максим тяжко. Він вже зрозумів, що Назар наврядчи допоможе йому цього разу. Шкода було це визнавати, але, схоже, далі хлопець мав впоратися сам.

― Все ж, ти можеш просто підірвати його, чи не так? Він же сам по собі виходить геройствувати, а не як ти, ― сказав Назар так просто, наче це був найбільш простий і очевидний з варіантів.

― Ти з глузду з'їхав? Це його вб'є!

― А що з ним зроблять, коли спіймають ці твої маги, по-твоєму? ― скептично запитав Назар. ― Поцілують у лобика і відпустять? Чуваче, вони точно тобі чогось не договорюють. Якщо по місту гуляє хтось настільки сильний, простіше його вбити, аніж зупинити! Ти маєш це зрозуміти і наважитися.

― Тобі там випадково не час на свої заняття? ― похмуро запитав Максим. Чим далі заходила ця розмова, тим менше вона йому подобалась.

― Ти що, образився? ― здивовано запитав Назар. ― Я лише кажу тобі, що…

― Супергерої не вбивці! ― різко перебив його Максим. ― Ми ж з тобою говорили про це ще на початку.

― Але це внятковий випадок! ― спробував випаравдатися Назар. ― Він не просто злодій, він серійний вбивця і загроза для цілої держави! Що ти ще можеш з ним зробити, подумай!

― Вбити його можуть і звичайні люди, ― огризнувся Максим. ― А Супергерой має врятувати.

З цими словами він кинув трубку і вирішив не відповідати на дзвінки друга. Який це друг, що не розуміє його думок і необхідності зробити світ кращим? Чому всі на світі припинили розуміти, що вбивство ― це не вихід?

Плану все ще не було, але Максиму вже кортіло зустрітися з Джастісом і поговорити, однак для цього треба було заснути. Спочатку хлопець хотів змусити себе втомитися за день швидше і хоча б задрімати в обід. Для цього він взявся робити прибирання у квартирі і за кілька годин забігався так, що стояти вже не було сил, однак заснути все ще не виходило. Максим лежав на ліжку, дивився у стіну і намагався уявити, що він буде робити, коли зустрінеться з Джастісом. Про що він його запитає? Скоріш за все, спробує з'ясувати чи дійсно той був вбивцею, однак цього було б недостатньо. Джастіс може збрехати. Якщо він справді вбивця і розуміє небезпеку Максима для себе, то без бійки не обійтися. Може, навіть дійде до епічної битви у небі над Києвом? Як у коміксах, але насправді. Голіруч або за допомогою надздібностей. Краще, мабуть, за допомогою надздібностей, тоді Джастіс вимотається швидше… Однак що, як магія Максима закінчиться раніше, ніж у Джастіса? А вона закінчиться, Григір про це казав. Тоді ситуація буде не виграшна.

"Я ж лише прокинусь", ― подумалось хлопцю. ― "Може, навіть не прокинусь, а просто продовжу спати, але на цей раз без реалістичних снів. Він не зможе мене вбити. Навіть зашкодити насправді не зможе".

В те, що Джастіс насправді вбивця, вірити не хотілося до останнього. Максим думав про те, що блискавку, насправді, можна створити так, щоб вона не вбивала, а працювала як електрошокер. У фільмах же були удари струмом, які просто вирубали героїв, чи не так? А Джастіс був студентом, дорослим, він напевне міг зробити щось подібне. У нього було мільйон інших способів зупинити Маргариту, окрім вбивства, він міг просто полетіти з того даху, і вона б не змогла піти за ним. Чому ж тоді йому знадобилося взагалі з нею битися?

Від усіх цих думок у Максима голова йшла обертом. Він досі не знав, чи помилявся у Джастісі і шукав йому виправдання, що кожного разу розибвалися об факти подій, які хлопець бачив на власні очі.

Залишок дня Максим витратив на те, щоб продумати свій план спілкування з Джастісом. Точніше, він намагався це зробити, думав про те, що міг би сказати йому при зустрічі, що міг би протиставити йому у бою. На допомогу прийшли улюблені комікси. Хлопець перечитав усе, що знайшов у своїх запасах на тему боротьби з суперзлодієм, однак жоден з його улюблених супергероїв не сумнівався у тому, що перед ним злодій, на відміну від Максима. Це збивало з пантелику, невже герой завжди знає, хто правий, а хто винуватий. Якщо це так, то чи буде сумніватися герой Максима у тому, що треба робити. Якщо він і його характер ― породження уяви Максима, то ні, але якщо думки і свідомість героя насправді Максимова, то все могло бути.

Вкладаючись спати, Максим намагався якомога більш зосередитись на думці, що його Супергерой не боїться полум'я, що він зможе впоратися з Джастісом, зможе його зупинити, зможе вмовити і лише у крайньому випадку подолати. Максиму дуже хотілося вірити, що Дмитро, його новий друг, нормальна людина, а не навіжений вбивця, яким його вважала Маргарита. Засинаючи, він старанно уявляв ідеального героя, у якого не здригнеться рука від того, що він має зробити і який впевнений у тому, що має зробити, а не мучиться сумнівами, вдягнений у піжаму під своєю ковдрою.

На вулиці було холодно, це Максим відчув, як тільки відкрив очі на даху чергового будинку. Це було вперше, коли він відчував температуру повітря уві сні. Хлопець спочатку налякався, що сили вже покидають його, але одразу ж зрозумів, у чому причина: за день він накрутив себе так, наче мав виступити проти Джастіса сам, а не у подобі Супергероя, тож і почувався він зараз як дванадцятирічний хлопчик у піжамі у кінці жовтня на даху будинку. Опустивши погляд на власні босі ноги, він зрозумів, що і виглядав так само. Чудово, якщо його хтось так зараз побачить, проблем не оберешся! До того ж, раніше такого з ним не ставалося, невже якщо він перенервує, то і під час розмови з Джастісом стане отаким? Вразливим і слабким? Цього ніяк не можна допустити.

Максим заплющив очі і зосередився на думці про Супергероя. Саме він мав зустрітися з Джастісом, саме він мав його зупинити, обхитрувати і не дати наробити дурниць більше, ніж той вже зробив. Герой був сильний, добрий, справедливий і виглядав зовсім не як Максим. А ще він зовсім не боявся зустрічі з колишнім побратимом.

Поступово холод відступив. Хлопець відкрив очі і побачив вже не свої босі ступні, а звичні чорні чоботі. Хвилювання також відступило. Добре, з цією проблемою впоралися, можна іти далі.

Тепер треба було знайти Джастіса. Він зосередився на цій думці, очікуючи, що знання про його місцезнаходження спливе у голові як завжди, але, на його подив, цього не сталося. Хлопець спробував ще раз, тепер ретельніше прислухаючись до своїх відчуттів, може, він просто не вловив потрібне, але ні, нічого не було. Невже ця його сила припинила діяти? Десь всередині знову стрепенувся страх. Якщо план від початку пішов шкереберть, то, можливо, не варто було взагалі продовжувати? Прокинутись от прямо зараз і заснути знов, але тепер нормально, без геройських снів, адже у нього ще є час. Хай і небагато, але є. Можливо, краще дійсно відступити, а не іти на бій з Джастісом, ризикнувши опинитися перед ним у піжамі.

Однак відкрити очі у теплому ліжечку йому не дав голос Маргарити:

― Проблеми з пошуком злочинця?

Максим різко обернувся. Вона стояла захекана, у дверях, що, швидше за все, вели до під'їзду. Якби не її важке дихання, явно після бігу, Максим би подумав, що вона з'явилася тут магічним чином. Однак навіть зважаючи на біг, якось напрочуд швидко вона його знайшла, Максим же тут не більше кількох хвилин стоїть.

― Що ти тут робиш? ― запитав герой, здивовано дивлячись на відьму. Сьогодні вона виглядала трохи інакше ніж завжди: волосся зібране не в ідеально рівного хвоста, а в доволі розхристаний пучок, шнурки на одному з її кросівок не зав'язані, а одяг не чорний, а сірий, та й до того ж м'ятий і наче домашній.

― Живу, ― просто відказала відьма, підходячи ближче. ― Відчула твій магічний слід і подумала, що можу стати у нагоді. Ти не можеш знайти того навіженого, як шукав злочинців, я правильно розумію? ― її холодний погляд ковзнув по Максиму, і той відчув як мурашки пробігли по шкірі. Поруч з Маргаритою він навіть у костюмі не почувався спокійно, навіть після того, як наче врятував її від смерті. ― Не переймайся, це не тому, що ти слабшаєш, просто Джастіс вирішив заховатися від тебе раніше, ніж ти почав його шукати, це очевидно. Забажав заховатися. Це ж так працює ваша сила? Однак ти вибрав правильне місце, щоб з'явитися.

― А… Он як, ― Максим не встагав за тим, як швидко Маргарита роз'яснювала йому стан речей, особливо коли треба було робити якісь висновки з її слів. Все, що він встиг, так це здивуватися тому, як вона зрозуміла, що його магія працює саме так, далі вже поступово прийшло розуміння, що сили героя дійсно його не покинули, бо інакше він би опинився дуже далеко від людини, що могла йому допомогти у пошуках.

― Моя магія почала працювати раніше за Джастісову, тому я його можу знайти, ― вона коротко і холодно всміхнулась. ― Можливо, саме тому він хотів мене вбити: щоб ти не знайшов його і не зупинив. Але вже не важливо. Полетіли? Покажу тобі, де твій навіжений друг, але тобі прийдеться мене нести, герою.

Був би Максим звичайним дванадцятирічним хлопцем, точно б зніяковів і почав би шукати інші варіанти того, як донести відьму до пункту призначення і дістатись туди самому. Однак, зараз він був супергероєм і такі дрібниці його не хвилювали. Майже. Він лише подумав про те, що вони могли б його хвилювати. Це було добрим знаком, що означав стабільну присутність супергероя.

Маргарита, судячи з поведінки, не відчувала ніяковості взагалі, бо одразу вказала герою напрям руху, а потім і час, коли треба було знизитись. Політ зайняв лише кілька хвилин, а після нього, вже стоячи на бруківці, Максим зрозумів що опинився прямо перед будівлею Верховної Ради. Єдине, що не перед парадними дверима, а десь збоку, ближче до якогось технічного або пожежного входу.

― На сьогодні депутати мали вже закінчити, ― похмуро сказала Маргарита. ― Що ж тоді наш борець за справедливість тут забув? Якщо тільки він тут не від самої сессії… Тоді все погано.

― Даси мені з ним поговорити спершу? ― спитав Максим. Він був напружений, однак ні голос, ні вираз обличчя не мав цього видати. ― Можливо я зможу запевнити його в тому, що він помиляється. Або ж хоча б знесилю його достатньо, аби він не становив загрози для тебе.

Маргарита подивилася на нього, як на дурного. Було це через перше його прохання чи вона просто вважала його таким, сказати було важко, однак Максим відчув що ніяковіє. Кепсько, це не геройська поведінка.

― Він у великій залі. Цього разу я не збиралася з тобою іти, однак тепер просто не можу не підстрахувати тебе. Ти занадто наївний і занадто сильно віриш у того навіженого. Його треба вбити. Або викачати з нього усю магію, щоб він більше нікому довкола не нашкодив.

― Він прагне лише справедливості, ― пробурмотів Макси тихо і похмуро. ― Це не погане прагнення, але шляхи якими він це робить ― неправильні. Я маю хоча б спробувати поговорити, перш ніж застосовувати силу, або ще щось.

― Як хочеш. Я лише підстрахую на випадок, якщо ти захопишся і спробуєш примкнути до нього, ― похмуро відказала відьма. ― Тоді я спалю його, тебе, і всю будівлю.

Спиною хлопця пройшов холодок. Не було схоже на те, щоб дівчина жартувала, та і не в її стилі було б жартувати в принципі, а спалити Верховну Раду… За цією справою її було легко уявити.

Вони розійшлися: супергерой пірнув всередину будівлі, а Маргарита пішла навколо, не уточнюючи, де саме буде його "страхувати". Воно і не дивно, за її логікою, Максим міг перейти на сторону Джастіса, і тоді така інформація могла врятувати Маргариті життя.

Коридори Верховної Ради були порожні, але не тихі. Схоже, що деякі депутати не поспішали іти додому і продовжували працювати понаднормово: подекуди були чутні голоси, яких Максим старався уникати, йому не хотілося зустрічатися зараз із політиками, особливо після подій останніх днів. Він боявся дивитися новини і не хотів знати, скількох ще Джастіс вбив, або ж змусив виступити перед ЗМІ з зізнаннями. Хай там як, а подібні дії не зроблять країну безпечнішою, скоріше навпаки. Однак не могло не радувати те, що не було криків і плачу. Можливо, Джастіс ще не добрався до людей у цій будівлі, вони ще навіть не знають, що він тут.

Хлопець трохи покружляв коридором спочатку першого, а потім наступних поверхів. Знайти двері до головної зали виявилось набагато складніше, якщо не знаєш куди йти. Максим почувався по-дурному, майже заблукавши, однак за якийсь час він все ж зміг знайти потрібний шлях.

Зала голосувань виявилась куди більшою, ніж здавалося хлопцю з картинок і відео у новинах. Перший поверх з усіма столами та панелями для голосування, простягся під балконом, на якому зупинився хлопець. На його місці зазвичай стояли журналісти, що знімали для новин процес прийняття законів, а внизу збиралися народні депутати. Відчувши всю велич цього місця, Максим навіть забув на мить, по що прийшов. З задумливого стану його висмикнуло лайливе слово, що прокотилося луною по залі.

― Хай тобі!..

Це був Джастіс. Він стояв унизу поміж столів, але в тіні балкону навпроти, тому Максим не одразу його помітив. Перед ним лежала людина. Усередині хлопця усе перевернулося: невже Джастіс знову почав вбивати.

― Що ти з ним зробив?! ― вигукнув хлопець, перш ніж зрозумів, що це одразу ж видасть його місцезнаходження і зведе нанівець елемент несподіванки. Однак варто йому було подумати, як він моментально опинився в іншій частині балкону, можливо, прямо над Джастісом. Це було добре: якщо той надумає одразу атакувати, то не знатиме, куди кидатись. А Джастіс міг напасти одразу, зараз Максим розумів це чітко, як ніколи.

Джастіс відповів не одразу. Чомусь Максим уявив, як той шукає його поглядом там, де почув голос і не може знайти. Чи сердиться він через це? Чи навпаки, стає більш напруженим і готується до бійки?

― Не переймайся, він живий, ― повільно промовив Джастіс. Його голос звучав рівно і спокійно. ― Я лише хотів, щоб він засунув у зад свою гордість і проголосував за закон, який будуть розглядати завтра. Його давно час прийняти, я лише підштовхую депутатів до правильного рішення.

― І що це за закон? ― похмуро запитав Максим, підозрюючи, що йому не сподобається відповідь. Промовивши слова, він знову перемістився, цього разу на нижній поверх. Джастіса тут вже не було. Схоже, що їх зустріч починала перетворюватися на хованки. Максим міг би вийти перед своїм ворогом, виступити проти нього відкрито, однак те, що той так палко бажав його знайти, змушувало бути обережнішим.

― Про покарання за розкрадання державних коштів та хабарництво, ― почувся голос Джастіса десь згори. Схоже, він зрозумів, що до цього Максим був на балконі, і тепер намагався знайти його там. ― Корисний закон, страх змотивує чиновників припинити брати на руки більше, ніж їм треба. Знаєш, Китай така практика зробила однією з найпрогресивніших країн світу. Я вважаю, що нам варто скористатися їхнім досвідом.

Максим чув про цю практику і якщо згадати деталі і уявити… Це було неприпустимо.

― Ти хочеш, щоб людей вбивали за хабарництво? Цивілізовані країни так не роблять! ― викрикнув він, відчуваючи, що емоції починають брати над ним контроль. Слова Джастіса лякали, змушували задуматися, чим він займався цілу добу і скільки шкоди встиг принести.

― Цивілізовані країни не йдуть на дно через те, що будь-хто з чиновників, які мають хоч крихту влади, намагаються відірвати собі шматок по-більше! ― голос Джастіса прозвучав жорстко і на диво близько. Максим різко сів, ховаючись за стола. Не можна було зараз зустрітися поглядом із Джастісом, не можна було дати йому себе знайти… Бо слова, які він говорив, звучали достатньо впевнено, щоб Максим у них повірив при достатньо довгій розмові. Джастіс був певен у своїх діях і це могло стати заразним. ― Однак я хотів би поговорити не про це, Максе. Чого ти ховаєшся? Виходь, я не нашкоджу тобі, ми ж друзі. До того ж, ти захищав мене від тієї дурепи, там, на даху.

"Дурепи", ― повторив про себе Максим і струснув головою. ― "Дурепи, яку ти готовий був вбити, лише б вона відчепилась. Ти ж міг просто полетіти тоді, чому ти хотів вбити її? Вона не депутат, не міністр, вона не має влади і не краде. Вона невинна, чому ж тоді?"

Він перемістився. Подумав про те, що хоче переміститися подалі від Джастіса, не покидаючи зали, але наступної миті зрозумів, що не може. Чорт забирай, схоже що Джастіс уявив, що він більше не може телепортуватися, тому Максим більше дійсно не зможе. Який же він дурний, що не подумав обмежити вплив магії Джастіса на себе, чорт забирай! Терміново треба забезпечити собі можливість прокинутися будь якої миті і… і безпеку Маргарити. Джастіс не зможе її побачити, Джастіс не зможе їй нашкодити. Це мало спрацювати хоча б частково.

― Чи ти мене вже не вважаєш другом, Максе? ― повільно промовив Джастіс, так і не дочекавшись відповіді. Хлопець почув його кроки зовсім поруч і ззатамував подих. ― Невже ти повірив тій навіженій, що я когось вбив? Я прикривав тобі спину у бійці, ми разом зловили не одного злочинця, а ти віриш їй, а не мені?

― Ти її вбив, Джастісе! ― не витримав Максим. А наступної миті стіл, за яким він сидів, розлетівся на друзки від удару блискавки. Максим перекотився за наступний і одразу ж підхопився на ноги. Джастіс стояв за кілька кроків від нього.

― Не вбив, ― Джастіс усміхнувся. ― Я перевіряв, вона не мертва. Однак ти правий, я дуже хотів її вбити, бо вона заважала мені! Стала на моєму шляху, намагалась зупинити, пішла проти мене. У мене не буде часу гратися із нею, коли я дійду до більш серйозних справ.

― Лише тому, що вона стала на твоєму шляху?.. ― у Максима перехопило подих. ― А Пилипенко теж заважав?! А Палії?! Ти будеш вбивати усіх на своєму шляху?

Блискавка вдарила знову. Максим скинув руку і впіймав її, перш ніж зрозумів, як це робить, а потім розвіяв, просто стиснувши пальці в кулак. Погано: цього разу Джастіс навіть не формував її у руці, а просто вдарив. Він вчився занадто швидко, навіть швидше, ніж Максим.

― Нагадати тобі, що вона намагалась вбити мене спочатку? ― у голосі Джастіса проскочили скептичні нотки. ― Спишемо це на самозахист від людини, що справді могла мені завадити. Пилипенко ж довів до самогубства не одну людину, він заслужив смерті! ― останні слова Джастіс наче виплюнув на Максима. Його очі палали люттю, однак він більше не намагався атакувати, або ж просто не показував, що збирається. ― А Палії… Ти сам їх бачив! Це їхню дочку ти забрав з дому, це заради неї ти там з'явився і ми вперше зустрілися! Хіба люди, які б'ють власну дитину, заслуговують на життя?! За законом їх можуть лише позбавити батьківських прав, однак цього мало! Їм плювати на дитину! Вони мали померти!

У Максима перехопило подих. Він не пам'ятав призвища Каті, але пам'ятав будинок, пам'ятав чоловіка з ременем і тонку, як скелет, жінку. Він пам'ятав, про що його просил Катя, і від того, що він все ж їй збрехав, ставало неймовірно гірко.

― Катя просила врятувати її сім'ю, а ти її знищив… ― тихо промовив Максим, не знаючи, що ще можна сказати зараз. У нього опускалися руки. Він хотів бачити у Джастісі хоч трошки того, ким він його важав до моменту, як блискавка вдарила у Маргариту, однак той сам робив усе, щоб Максим повірив у те, що він ― вбивця. Може, у його планах і було перетягнути Максима на свій бік, однак зараз він лише відштовхував.

― А в тебе були інші плани на них? Щось не пам'ятаю, щоб ти до них повертався, ― у голосі Джастіса було стільки скепсису, що можна було ним захлинутися. ― А навіть якби і повернувся, що б ти зробив? Розкажи мені, супергерою зі Святошина, що б ти зробив?! ― Джастіс повільно видихнув, криво всміхнувся і зробив крок у бік, поступово обходячи Максима. ― Можливо, провів з ними профілактичну бесіду? Привів би до відділку? Це точно їм допомогло б зрозуміти, чому вони погані батьки, ― сказав він з сарказмом і розсміявся. ― Чи в тебе є і інші способи боротьби зі злочинцями. Такі, як з Береденком, наприклад. Я слідкував за його статтями, я знаю, що ти був у нього. Але те, що ти зробив із ним, нічого не змінило! Твої дії нічого не змінили, Максе!

Максим нічого не відповів. Думку про батьків Каті він відклав якнайдалі у своїй пам'яті, бо і справді не знав, чим міг би допомогти. Він повірив Назару, дозволив собі вірити, що зробив усе, що міг у тій ситуації, повірив, що якщо не знайшов згадок про Катю у новинах, то і з її батьками має бути все гаразд. Але це було не так. Джастіс тієї ночі залишився у будинку, і він це зробив не просто так. І людиною у плащі, що скинула Пиилипенка з даху, був він, а не хтось інший, подібний.

Однак, у чомусь він був і правий. Максиму хотілося вірити, що він робить місто кращим, що створює безпечніший світ, але все, що він робив, ― це лише втікав від реальності, у якій, скільки б поганих хлопців він не посадив до в'язниці, усе одно їх було ще вдосталь на вулицях. Ба, навіть при тому, що він доправив їх до відділку, не було ніякої гарантії, що з ними не буде, як з Береденком. Навіть звичайні грабіжники після купанні у Дніпрі могли просто повернутися на вулиці. Чи були серед тих, кого Максим зловив, ті, кого він зловив не один раз? Ті, кого він не один раз відносив купатися у Дніпрі за грабіжництво на темних вулицях? Ті, кого поліцейські відпустили за браком доказів?

― Так і знав, що тобі немає що сказати, ― холодно промовив Джастіс, а потім змахнув рукою і ― сильний порив вітру відкинув Максима до стіни. По дорозі він зламав кілька столів, однак болю не відчув, лише невеличке запаморочення у голові, від швидкого пересування. ― Я думав, що ти занадто хороший, аби наважитися на серйозні дії стосовно справжніх злодіїв, ― промовив Джастіс, підходячи ближче, ступаючи по друзках, ― але це не так. Я в тобі помилявся. Ти просто боїшся наважитися на реальні дії!

― Тому що наслідки не варті того! Що тобі дало вбивство людей? ― відповів Максим, піднімаючись на ноги. В ньому говорив Супергерой, його голос звучав впевнено і твердо. Хоча сам він був далеко не такий впевнений. ― Може, я нічого не змінив у тих людях, але чи ти правда вважаєш, що щось змінив, коли скинув Пилипенка з даху?! Ти зробив нещасними родичів загиблих, Джастісе, ти залишив сім'ю без того, хто її годував! У Пилипенка були діти, і вони залишились сиротами!

Джастіс опинився поруч так швидко, що Максим і кліпнути не встиг, однак встиг подумати: "Я не помру. І не прокинусь, поки сам того не захочу". Це була вдала думка, адже наступної миті Джастіс вдарив блискавкою впритул. Тіло Максима здригнулося, але він не відчув болю і не прокинувся. Навпаки, він нарешті зрозумів, що нормальної розмови не буде і, вхопивши Джастіса за руку, щоб той не викручувався, вдарив його з усієї сили в живіт. Той наче і не відчув.

― Мені сподобалося, як ти мене назвав. Джастіс. Справедливість. Я буду справедливістю для цього світу, якщо ти занадто слабкий! Око за око ― тільки так люди зрозуміють, що таке злочин.

І тоді вже він вдарив Максима, в обличчя. В очах знову все на мить попливло, і цього було достатньо, аби Джастіс встиг схопити його за костюм і кинути угору з ненормальною для людини силою. Максим відчув себе м'ячем, якого хлопці, загравшись, випадково кинули у вікно. А наступної миті його тіло розбило купол з металу і скла та опинилося у небі над Києвом.

― Справедливість сліпа, Максе, ― відказав Джастіс, що з'явився поруч майже нізвідки. ― У дітей того падла ще залишилась мати, може, тепер вона припинить лише витрачати гроші і зрозуміє, як важко їх заробляти? А в Паліїв родичів не було, що і на краще, дитині знайдуть нормальних опікунів. Я покарав винних, вони отримали по заслугах ― це і є справедливість!

― Неправда! ― вигукнув Максим і вдарив Джастіса іще раз, однак тепер додав до кулака порив вітру, прискоривши його і зробивши ще сильнішим. Однак Джастіс знову не зреагував, навіть не посунувся. Все ще висячи у повітрі, він перехопив кулак хлопця і криво всміхнувся.

― У моїй справедливості сумнівається той, хто навіть боїться вийти на бій особисто? ― спитав він і серце Максима впало в п'яти. ― Так, я здогадався, Максе. Треба віддати тобі належне, ти тримався як майстер, з тебе вийде професійний актор. Дізнався я випадково: коли заснув і знову став героєм, а потім опинився тут. Складно було не спати дві доби, однак я робив це, щоб зробити світ краще, я страждав заради цього. А що зробив ти? Ліг у ліжечко ввечері, випивши теплого молочка?

Він викрутив Максиму руку і штовхнув його вниз. Хлопець полетів назад до зали, наче астероїд. Він хотів загальмувати, хотів зупинитись і залишитись у повітрі, щоб їхня бійка не завдала ще більше шкоди, але зрозумів, що і цього не може. Невже Джастіс заблокував усі його сили?..

Максим впав перед трибуною спікера і, схоже, пошкодив підлогу, однак болю все ще не було. Хлопець навіть був упевнений, що нічого не зламав.

― Скільки тобі насправді? Виглядаєш майже на тридцять, але думаєш, як дитина! ― Джастіс приземлився поруч і штовхнув його ногою. ― Скільки тобі, Максе? Вісім? Сім? У якому віці діти зараз мріють про мир у всьому світі та справедливість без смертей?

Максим спробував піднятися, спираючись на руку, однак Джастіс ногою вдарив по ній, змушуючи хлопця знову впасти на підлогу.

― Я вірив у тебе! Ти надихнув мене! Ти навіть не уявляєш собі, скільки я жив на тій вулиці і скільки разів чув, як те одоробло б'є свою дружину, а потім і дочку! Вона кричала від болю, а він лупив її, щоб вона замовкла! ― голос Джастіса ставав все голоснішим і голоснішим, аж поки не захрип. ― А потім я дізнався про тебе і зрозумів: я можу це зупинити. Я можу стати героєм, як ти, я можу робити світ кращим, якщо наберуся сміливості одягти костюм і зробити перший крок, як ти! Але ти ніколи не надягав костюм, тобі ніколи не потрібна була сміливість, бо все це ти собі просто уявив, малий недомірку! Ти не смієш називатися героєм, якщо спокійненько спиш у своєму ліжечку нічим не ризикуючи!

Кожне слово Джастіса било по Максиму все сильніше і сильніше. Удар за ударом, він наче знову і знову вибивав у нього опору з-під ніг, адже у його словах була правда. Максим був лише боягузом, який би ніколи і нізащо не пішов би сюди, якби не знав напевне, що йому нічого не загрожує. Ця думка раз за разом повторювалась у його голові і від неї все менше і менше сил залишалося на те, щоб піднятися на ноги. Та Максиму вже й не хотілося підніматися. Занадто багато було сенсу у словах Джастіса.

― Я зроблю світ кращим без тебе! ― Джастіс знову вдарив його ногою. Максим лише гойднувся на боку і закрив очі. Не було боляче від ударів, але було боляче від слів. ― Я зроблю його справді справделивим! Без лицемірних недогероїв з дитячих казок! ― ще удар, ― без людей, які змушують страждати інших! Без людей, які думають, що можуть вирішувати за інших! ― іще один удар, ― і без таких недоумків як ти, Максе! Ти більше не зможеш мені зашкодити, бо я уявив, що ти не можеш, Максе! Я використав твою зброю проти тебе, Максе!

― Максе! Максе! Та прокинься ж ти!

Максим схаменувся і відкрив очі. Він був удома, за вікном досі було темно, над ним стояв Микита, і у світлі його настільної лампи було видно, що він трохи переляканий. На годиннику була половина третьої, глуха ніч. Однак навіть попри те, що він уже прокинувся, Максим наче чув, як у залі Верхновної Ради навіжено сміється Джастіс.

― Нарешті… Тобі жахіття наснилось, дурнику, ― Микита, зрозумівши, що добудився брата, зітхнув з полегшенням.

Максим повільно видихнув, поступово повертаючись до реальності. Подушка під його щокою була мокра, як і сама щока. Невже він розплакався уві сні? Хоча б не перед Джастісом? Та ні, він же наче не плакав. Дивний ефект, там йому було не сумно, а лише боляче від слів. Вдома ж хотілося плакати від образи.

― Усе добре? ― Микита якось боязко провів долонею по його плечу. ― Скажи хоч щось.

― Жахіття… ― пробурмотів Максим загальмовано, дивлячись в одну точку на простирадлі. ― Це було жахіття.

― Еге ж, ― кивнув Микита. ― Може води?

― Ні… ― Максим глибоко вдихнув, змусивши себе відкинути залишки сну. Потім спробував сісти. У нього вийшло без усіляких страждань, як уві сні. Все було як завжди. ― Піду молока собі нагрію.

― Гарна ідея, давай, ― Микита позіхнув і поліз назад на своє ліжко. Максим же встав і наче все ще у прострації пішов до кухні. Сон досі стояв перед очима, як реальність, однак згадуючи усі слова із нього, згадуючи дії Джастіса і його вираз обличчя, Максим уже свідомо хотів заплакати.