Різдвяна пісня про Великий Льох / Тарас Диченко
Анотація: Кому Різдво, а кому Українську Незалежність все кортить знайти! Десь у бункері посеред гнилих боліт цар московський викликає дух Богдана Хмельницького, щоб той вказав московитам шлях до Великого Льоху…
Куплет перший, сторінка 1
Почнемо з того, що Богдан помер. І годі було в цьому сумніватися.
Свідоцтво про його поховання підписали усесвятійшество, обкурений шаман з боліт, Кирило Розумовський, турецький султан та каліф заморський. Його підписав сам цар московський. А що підписав цар — то ж одразу “се істина єсть”.
Старий Богдан був мертвий, як ідея про братерство народів союзу нєрушимаго.
Зауважу, що зовсім не стверджую, бо на власному досвіді переконався, що братерство народів союзу нєрушимаго мертвіше за ідею братерства будь-яких імперій з колишніми колоніями! Але в цій приказці чується мудрість предків, і якби мій нечестивий язик посмів її переінакшити, ви мали б усі підстави сказати, що наша країна котиться в прірву. А відтак дозвольте мені повторити ще і ще раз: Богдан був мертвий, як ідея братерства народів союзу нєрушимаго.
Але ж це геть не має стати на заваді Великому Плану, зовсім ні! Забрать і не поділить Великий Скаб Української Незалежності — то ж ідея геніальна. Цар московський був впевнений: Богдан би схвалив. Зрештою, хто не хвалить Великий План Самого — той помре. А Богдан вже, тож, усьо йде так, як має йти.
Куплет 2, сторінка 30
Куранти пробили північ. Ритуал виклику духа Богданового за авторством того самого обкуреного шамана та спеціаліста загадкової спілки Аненербе мав відбутися сьогодні. У великій державі Різдво святкують після Нового року, а не як у цих європейських варварів, тож в учасників була сувора рознарядка не нажертися мордою у олів’є. Не те, щоб хтось її виконав, та ритуал все ж почався — і нічого, що на півгодини спізнилися.
— А де Богдан?
— Ми за нього. Що, враже, шукаєш Українську Незалежність?
Над пентаграмою зависли три прекрасні валькірії: три дівчини з голубиними крилами за спинами та загостреними рогатинами у руках. Побачивши вираз їхніх смиренних ніжних облич, шаман гикнув і майже протверезів.
Цар московський, чиє чуття на близьку присутність полярного лиса було дещо затьмарене опіумними мареннями, масно пробелькотів:
— Уті, красавіци, галубкі маї, скока вас многа…
— Я зараз тобі покажу “красавіцу”, вилупку…
— Зіно, у нас всього півгодини!
— Софіє, він мій!
— Та добре, добре, нам з Тайях і охорони вистачить!
(Далі мав бути слешер у стилі “Вбити Білла”, однак ліміт знаків не дозволяє).
Куплет 3, сторінка 57
— Астанавіте рітуал! Ета приказ!
Та скільки б розлючений цар не репетував з-під трону, куди забився, рятуючи дупу від загостреної рогатини — марно: накреслені у прагненні “знайдемо Незалежність за три години” криваві руни не піддавалися спробам стерти їх з кам’яної підлоги. Ба більше — лінії в’їлися у мармур, наче витравлені.
Спеціаліст загадкової спілки, скривившись, прикидав, як би пом’якше відбрехатися від керівництва, та зрештою улесливо-заспокійливо пробурмотів:
— Вдале положення сузір’їв, ретроградний Меркурій у Козерозі… Ніяк не можна, ваша величносте! Запевняю вас з усією щирістю і повагою, майн фюрере…
— Я сказал — Астанавітесь!
Люди небоязкі, які величаються тим, що їм сам чорт не брат і вони пройшли навіть мідні труби, бажаючи довести своє молодецтво і одчайдушність, зазвичай кажуть, що здатні на все – від гри в орлянку до душогубства, а між цими двома крайностями вміщається, як відомо, все, що завгодно. Геть не чекаючи від царя московського аж такої відваги, я повинен усе-таки запевнити вас, що він готовий був зустрітися віч-на-віч із найстрашнішими феноменами, і поява будь-яких примар – від немовлят до носорогів – не могла б його тепер здивувати: після тріо валькірій вже було страшно до всрачки.
Зловісний туман знову згустився у колі. Шаман, тримаючись за проштрикнуте око, безуспішно намагався просочитися крізь щілину гермодверей бункера, як тарган.
— О, ще одні шукачі Незалежності…
Чорне пір'я. Оцінюючо-прицільні погляди. Пульти керування в руках. Над пентаграмою з тихим дзижчанням піднялася чорна розлого-крилата тінь…
— Операція “Павутина”, панове, починаємо!
(І тут мав би бути опис втечі від чорних птахів охорони бункера та як цар, сховавшись за саркофагом Великого Колодоносця, проклинав ту мить, як рішився на цей ритуал…але ж ліміт!)
Куплет 5, сторінка 126, післяслово
— Тож панове історики, на вашу думку, чи міг цей ритуал змінити щось? Не знаю, як, та все ж…
— Тю. Ви що, серйозно? Як ви собі уявляєте — щоб московити щиро розкаялися у власних гріхах?
— Хіба що посмертно.
— Отож бо.
— То де ж схована Українська Незалежність? Хтось стверджує, що близько Суботова…
— Маячня. Великий Льох так просто не знайти. І навіть привид Богдана не допоможе. Ми спокутуємо своє Минуле Сьогоденням і Майбутнім. І нехай пам’ять про трьох Духів житиме вічно, бо знову ж знайдеться якийсь йолоп…
Відгуки:
Бот з боліт під нігерійським акаунтом: ви всьо врьоті, не біло такого!
Василь, шеф однієї контори: деталі операції “Сторінки історії” розкажемо на офіційній сторінці найближчим часом.
Марлі, привид: порівняння мертвості з братерством народів — сильно, ніякий гвіздок з труни поруч не стояв!
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!