Собака Бориславська. Франц Айвен-Дойль
Анотація: “Містере Голмс, присягаюся, ніколи не забуду примару, яка втягнула у землю бідолашного Іцика… Це точно він, пекельний гончак, Смоляний Пес Борислава!”
Знаменитий детектив і його помічник, які проїздом опинилися поблизу східного кордону Австро-Угорської імперії, зустрічаються з місцевими легендами… Та хто саме стоїть за смертями євреїв у краю нафтових копалень — примарна сутність чи підступна реальна воля?
Частина перша
…Годинник на ратуші пробив одинадцяту. На мить здалося, що я опинився у рідному Лондоні, вийшовши на прогулянку і заспокоїти голову, що гудить від скарг пацієнтів. Аромат каштанів тут не забитий смородом вугільного смогу — у Drohobychi населення всотнє менше і топлять більше дровами.
Містер Голмс теж насолоджувався, хоча й у власному стилі:
— Ідеальний приклад маленького містечка, яке через рік-третій перетвориться на гамірний хаос! У такій ідилії зазвичай трапляються вбивства, про які місцеві обивателі пліткують десятиліттями! Всі великі міста постають на кістках, кажу вам! Стривайте-но, що там за натовп?
Ніщо так не приваблює Голмса, як скупчення людське! Особливо — навколо ще не остиглого тіла.
Дійство, що розгорталося на місці будівництва, було не надто зрозумілим. Закладають підвал? Чи ці вкриті пилом робітники насправді священники таємного ордену?...
— Ватсоне, знову думаєте про нісенітниці, хапаючи істину за хвіст? Масони, Ватсоне! Справжні, не ті пафосні індики, що засідають у Палаті і по вечорам уявляють, що здатні правити світом! Будують цей маєток для онтого містера — так, він єврей, Ватсоне, як символічно! Як і більшість з присутньої публіки. Хто ж, як не нащадки богообраного народу, має живитися з індустріалізації? Не місцеві ж!
Придивившись, я з соромом усвідомив очевидне. Справді, фенотип характерний. І у євреїв ритуалів — на всі випадки життя.
— Тож вам відомо, що саме відбувається?
На цих словах мій супутник всміхнувся широко й відкрито — а я похолов. Великий детектив Шерлок Голмс посміхається так тільки в одному випадку:
— Як що? Криваве жертвоприношення!
…Кидаючись до ями, звідки лунали крики болю, розштовхуючи натовп з професійною звичкою лікаря, я мимоволі погодився, що теза про міста на кістках виявилася абсолютно вірною.
Частина 2
Сморід озокериту був гіршим за найгустіший смог. Не рятував навіть досвід воєнних років.
— Нічого, Ватсоне, за день-два звикнете! Хоча на випадок, якщо доведеться спускатися до нафтових ям, рекомендую запастися марлевою пов'язкою.
Сподіваюся, не доведеться. Дикі, абсолютно нелюдські умови праці! Та за браком іншого способу прогодувати родини, до Борислава та інших нафтовидобувних поселень стікається стільки охочих, що власники шахт і очищувальних фабрик не надто дослухаються до засад гуманності. Втім, якщо згадати тих же шахтарів Корнуола — хіба ми, піддані Імперії, над якою ніколи не заходить сонце, надто кращі? Хоча тут профспілок немає.
Але коли я поділився цією начебто очевидною думкою з Голмсом, то він кивнув з похмурим фаталізмом:
— Скоро з’являться. Ідеї щодо викорінення соціальної нерівності вже витають на світових просторах. Насіння вже висіяне, питання лиш, коли настане кращий час полити кров’ю, щоб проросло? А точніше — хто сторожить сеє поле, хто зріже колосся і складе його у скирди? Ох, Ватсоне, навіть не сумнівайтеся, що нинішня чаша скорбот Борислава не наповнена й по дну!
Хто пожне плоди… Ми обидва чудово знали, хто гострить серпи й спонукає сили по обидва боки кордону стукати молотом, отримуючи зиск стократно!
Не думати про Моріарті, проходячи повз натовп бідноти на засмічених вулицях, ставало дедалі складніше, та я все ж відчайдушно сподівався, що то марна параноя.
Частина 5
…— Ватсоне, Ватсоне! А ну підйом!
Голова гуділа від болю. Ледве-ледве розплющив очі і побачив стривожені обличчя Голмса і містера Бенедйо.
— Смоляний Пес! Голмсе, це не вигадки, він існує!...
Ці палаючі очі… Немов облите земляним маслом, хутро. Різкий сірчаний сморід. І сміх — так не вміє жодне живе створіння: вереск-виття, яке різало вуха…
Ляпас вивів мене зі ступору. Містер Бенедйо тільки охнув і проговорив щось засуджуючим тоном до Голмса, але той відказав тією ж незрозумілою говіркою — мій супутник напрочуд швидко адаптувався до екзотичних мов. А потім звернувся до мене:
— Ватсоне! Ви ідіот, як завжди. Але вашій інтуїції можна лише аплодувати. Якби ви нею ще вміли користуватися…
— Що, я знову десь ненавмисно виявився правішим за вас, мій друже?
Голмс пирхнув раз, другий, а далі, не надто стримуючись, зареготав уголос. Містер Бенедйо лиш зітхнув: за часи нашого супроводу він вже трохи звик до чудасій мого супутника.
— Не повірите, Ватсоне, але мені треба було дослухатися до вашої ідеї ще два вбивства назад!
— Якої ще ідеї?
— Не пам'ятаєте? Що кохання руйнує імперії, звісно!
…А це ще до чого?
Відгуки:
Бенедикт Камбербетч (та хто ж його не знає!): Glory to Ukraine! I would be honoured to film some episodes in Drohobych! My colleague Angie liked the local cuisine very much)
Босорка з Карпат: у нас такі песики водяться, але люди інколи гірше за всілякого чорта.
Представник світового уряду: припиніть вже розкривати цехові таємниці, брате Франце, пам'ятайте про наші довгі руки!
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!